Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Договір роздрібної купівлі-продажуДоговір купівлі-продажуДоговір роздрібної купівлі-продажуОкремі підвиди договору роздрібної купівлі-продажуДоговір купівлі-продажу
Поняття, юридичні ознаки та види договору купівлі-продажуДоговір роздрібної купівлі-продажуДоговір купівлі-продажуДоговір роздрібної купівлі-продажуОкремі підвиди договору роздрібної купівлі-продажу
 
Головна arrow Право arrow Цивільне право України. Особлива частина
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Договір роздрібної купівлі-продажу

Поняття та правові ознаки договору купівлі-продажу в роздрібній торгівлі

Товарообіг у роздрібній торгівлі забезпечується за допомогою договору роздрібної купівлі-продажу, укладення якого відбувається на підставі загальних правил про купівлю-продаж та спеціальних правил про захист прав споживачів, застосування яких має певні особливості.

На відміну від ЦК УРСР, у новому ЦК України передбачене таке визначення договору купівлі-продажу: "...за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його" (ч. 1 ст. 698).

Дане визначення лише певною мірою відтворює визначення загального поняття договору купівлі-продажу, викладеного у ст. 655 ЦК України. Водночас у визначенні договору роздрібної купівлі-продажу закріплено певні його юридичні ознаки, що вирізняють його як окремий відносно самостійний вид загального договору купівлі-продажу. По-перше, цілком очевидним є факт обмеження суб'єктного складу договору роздрібної купівлі-продажу, адже продавцем, за таким договором, має бути суб'єкт підприємницької діяльності з продажу товару, покупцем - фізична особа (ч. 3 ст. 698 ЦК). По-друге, предметом договору має бути такий товар, використання якого не повинно бути пов'язане з підприємницькою діяльністю, а його призначенням має бути особисте, домашнє чи інше побутово-культурне використання.

Наведені спеціальні юридичні ознаки договору роздрібної купівлі-продажу не варто тлумачити в буквальному розумінні застосованої в ЦК термінології. Так, норма ч. 1 ст. 698 ЦК побудована таким чином, що не забороняє зазначеним продавцям вступати у договірні відносини з продажу ними товарів з іншими суб'єктами підприємництва, юридичними особами, які не є суб'єктами підприємництва. Інша річ, що на відносини за участю таких сторін поширюватимуться переважно загальні положення про купівлю-продаж, викладені у першому параграфі гл. 54 ЦК. Відповідно на них не поширюватимуться норми законодавства про захист прав споживачів, що його можна застосувати до тих договорів роздрібної* купівлі-продажу, де покупцем є фізична особа.

Договір роздрібної купівлі-продажу опосередковує товарообіг у сфері торговельної діяльності, здійснюваної професійними продавцями-суб'єктами підприємництва (суб'єктами господарювання). Постанова КМ України від 15 червня 2006 р. № 833 затверджує Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, які визначають загальні умови провадження торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування громадян, котрі придбавають товари для власних побутових потреб у підприємств, установ, організацій незалежно від організаційно-правової форми і форм власності, фізичних осіб-підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України. Відповідно до зазначеного Порядку торговельна діяльність провадиться суб'єктами господарювання у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства. В Порядку не визначається поняття договору роздрібної торгівлі, але певною мірою, як випливає з вищенаведеного тексту п. 1 Порядку, в ньому сформульовано певні ознаки торговельного обслуговування населення.

У Законі України "Про захист прав споживачів" (у редакції 2005 р.) не дається визначення договору роздрібної купівлі-продажу. Натомість у ст. 1 (п. 7) Закону наведено узагальнене визначення "споживчого" договору: це "усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція". Крім того, у Законі визначається суб'єктний склад договору купівлі-продажу та його предмет, але дещо інакше ніж це зроблено в ЦК.

Так, відповідно до ст. 1 Закону продавцем у цих відносинах є суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товар або пропонує його до реалізації, а споживачем (відповідно і покупцем) - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. З наведеного чітко видно наявність істотних розбіжностей між Законом і ЦК у визначенні суб'єктного та предметного складу договору, на який мають поширюватися як норми ЦК, так і норми законодавства про захист прав споживачів. Наприклад, за ст. 698 ЦК України продавцем у договорі роздрібної купівлі-продажу є суб'єкт, який здійснює підприємницьку діяльність із продажу товарів, а за ст. 1 Закону - суб'єкт господарювання, який реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. Таке визначення сторін у споживчому договорі купівлі-продажу закріпилося внаслідок внесення до Закону України "Про захист прав споживачів" від 1 грудня 2005 р. істотних змін. Недоліком цього визначення є те, що, по-перше, поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" і "суб'єкт господарювання" не є тотожними, по-друге, не кожен суб'єкт господарювання, який реалізує товари, має вважатися професійним "торговцем". Тому важко зрозуміти юридичну логіку внесених до Закону змін, які суперечать положенням ст. 698 ЦК України, що об'єктивніше визначають правову природу договору роздрібної торгівлі.

Таким чином, під продавцями у роздрібній торгівлі в ЦК розуміють тих продавців-суб'єктів підприємництва, для яких продаж товарів є їхньою основною професійною (статутною) діяльністю, тобто постійною торговельною діяльністю.

У ЦК Російської Федерації (ст. 492) міститься аналогічне ЦК України визначення договору роздрібної купівлі-продажу, але з одним істотним застереженням про те, що за таким договором здійснюється продаж товарів уроздріб. Таке застереження допомагає краще вирізнити серед багатьох видів договорів купівлі-продажу власне договір роздрібної купівлі-продажу.

Відповідно до п. З Порядку провадження торговельної діяльності останню можна здійснювати у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства, а за попередньою редакцією - у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Отже, розмежовуються три різновиди торговельної діяльності (торгівлі). Тож можна дійти висновку, що не є торговельною діяльністю у розумінні "споживчого законодавства" купівля-продаж товарів між суб'єктами господарювання, які не є підприємствами роздрібної чи оптової торгівлі, оскільки для них вона не є регулярною і не становить головну статутну діяльність, а відтак захист прав покупця (юридичної особи) має здійснюватися за загальними правилами цивільного права.

Зміст поняття "торгівля" досить широкий, адже її можна розуміти і як систему (мережу) всіх торговельних підприємств (у тому числі роздрібних) та їх інфраструктуру, і як процес товарообігу.

Законодавство чітко не визначило і поняття "роздрібна торгівля", "роздрібне торговельне підприємство", "договір роздрібної купівлі-продажу". У Законі України "Про захист прав споживачів" ці терміни взагалі не застосовуються (у ньому вживаються поняття "торговельне підприємство", "торговельне обслуговування"). В інших законодавчих актах вживаються поняття "роздрібна торгівля", "роздрібний продаж" (наприклад, у Порядку провадження торговельної діяльності, у Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 30 липня 1996 р.) або "роздрібні торговельні підприємства" (ЦК України), зміст яких не розкривається. Через це має місце певна невизначеність у правовому регулюванні торговельних відносин, ускладнюється застосування чинного законодавства, адже визнання, наприклад, підприємства торговельним тягне за собою дещо інші правові наслідки у разі придбання у нього товарів громадянином, ніж визнання його неторговельним.

Певна відповідь на поставлене запитання міститься в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", у ст. З якого зазначається, що під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки. Однак таке розуміння роздрібної торгівлі в цьому Законі є неповним і навіть хибним, адже у будь-якому разі не може розглядатися як роздрібна торгівля купівля - продаж між фізичними особами (не підприємцями), купівля - продаж промислової партії товарів між двома суб'єктами підприємництва.

Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку суб'єкт господарювання для провадження торговельної діяльності може мати роздрібну, дрібно-роздрібну торговельну мережу та мережу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо). При цьому торговельними об'єктами можуть бути: 1) магазин (продовольчий, непродовольчий, змішаний; за товарним асортиментом - універсальний, спеціалізований, вузькоспеціалізований; за методом продажу товарів - з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торговельні автомати); 2) павільйон; 3) кіоск, ятка; 4) палатка, намет; 5) лоток, рундук; 6) склад товарний; 7) крамниця-склад, магазин-склад.

Таким чином, під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами, яку здійснюють професійні продавці - торговельні підприємства (фізичні особи- підприємці) для задоволення, як правило, побутових потреб фізичних осіб переважно за готівку через спеціально створені пункти продажу (універмаги, універсами, магазини, кіоски, автомагазини, палатки тощо). Проте це не виключає можливості придбання у таких пунктах роздрібної торгівлі товарів юридичними особами для задоволення своїх виробничих потреб. Але на такі відносини мають поширюватися загальні норми цивільного законодавства. Законодавство про захист прав споживачів стосується лише відносин у сфері роздрібної торгівлі та ресторанного господарства (громадського харчування). Однак у всіх видах торгівлі товарообіг забезпечується переважно за допомогою договору купівлі-продажу, який може мати певні особливості залежно від форми торгівлі (торгівля на ринках, торгівля у кредит, комісійна торгівля, торгівля на замовлення та ін.) та видів товарів (торгівля продовольчими і непродовольчими товарами, алкогольними напоями, зброєю, транспортними засобами тощо).

На особливу увагу заслуговують правочини, що їх укладають фізичні особи в системі громадського харчування - їдальнях, кафе, ресторанах. Тут постає проблема встановлення правової природи цих правочинів, тобто чи можна їх визнати договорами купівлі-продажу, чи, можливо, тут мають місце інші договори, зокрема підряду або надання інших послуг. У юридичній літературі ця проблема майже не досліджено. Деякі автори лише побіжно разом із договорами купівлі-продажу аналізували правовідносини у сфері громадського харчування, не наважуючись прямо віднести договори, що там укладаються, до купівлі-продажу. При цьому розмежовувалися права та обов'язки громадянина, який вступив у договірні відносини з роздрібним торговельним підприємством і підприємством громадського харчування.

Сучасне законодавство також не дає однозначного визначення даного питання. Згідно з Порядком провадження торговельної діяльності робота підприємств ресторанного господарства (громадського харчування) належить до торговельно-виробничої діяльності, тобто до різновиду торговельної діяльності.

Водночас деякі інші нормативні акти розмежовують підприємства торгівлі та громадського харчування, що, зокрема, випливає з назви Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами в сфері торгівлі і громадського харчування та послуг" та його змісту.

все ж таки, на наш погляд, за певних умов деякі договори фізичних осіб-споживачів з підприємствами громадського харчування (підприємствами, що надають такі послуги населенню) можуть розглядатися також як договори купівлі-продажу, зокрема договори з придбання вже готових харчових продуктів, а тим більше з умовою використання їх поза межами такого підприємства. У цьому разі громадянина, який придбав цей товар, вважатимуть споживачем-покупцем і захист його прав при виявленні недоліків у товарі має здійснюватися за ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів". Якщо ж громадянин замовляє у підприємства громадського харчування приготувати страви і між замовленням і його виконанням є певний проміжок часу, то укладений правочин може мати ознаки договору про надання підрядних послуг. До цих відносин слід застосовувати ст. 10 цього Закону.

Крім того, можуть бути й такі правочини, які мають ознаки договору купівлі-продажу і договору про надання громадянам-замовникам додатково тих чи тих послуг (забезпечення місцем та столовим начинням для вживання їжі, музичним супроводом, концертними виступами тощо). Тому такі договори підприємств громадського харчування з обслуговування громадян-споживачів є комплексними, що не суперечить законодавству, адже цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з правочинів, передбачених законом, а також із не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому.

Укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі має певні особливості порівняно із загальними правилами цивільного законодавства, які необхідно чітко встановлювати, оскільки від правильного укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту може залежати можливість споживачів захистити свої порушені права.

Як уже не раз зазначалося, учасниками торговельного обслуговування у роздрібній торгівлі, з одного боку, як продавці є суб'єкти підприємництва та фізичні особи-підприємці, а з другого - фізичні особи (покупці). Для продавців, однак, недостатньо бути суб'єктом підприємництва. У певних випадках вони мають одержати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Так, Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачає необхідність одержувати ліцензію, зокрема, для оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, ветеринарними медикаментами і препаратами, для роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами, для торгівлі піротехнічними засобами.

Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. (зі змінами від 12 липня 1996 р. та від 10 лютого 1998 р.) для деяких видів торгівлі слід одержати торговий патент - державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (виокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Торговий патент необхідний для діяльності із роздрібної торгівлі на території України, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльності із надання послуг у сфері ігрового бізнесу.

Патентуванню підлягають операції з роздрібної торгівлі лише у тих випадках, коли їх здійснюють суб'єкти підприємництва або їхні структурні (виокремлені) підрозділи у пунктах роздрібного продажу товарів (ст. 3). Дія зазначеного Закону не поширюється на підприємства системи Укоопспілки та торговельно-виробничих підприємств робітничого постачання, громадян-підприємців, які сплачують ринковий збір за місце для торгівлі у межах ринків, на громадян, що продають вирощену в приватному підсобному господарстві сільгосппродукцію, та ін. При цьому під пунктами роздрібного продажу товарів слід розуміти, зокрема: магазини, інші торгові точки, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазин и, лотки.

Для продавців системи роздрібної торгівлі багато актів законодавства встановлюють цілу низку додаткових вимог та обов'язків, зокрема щодо правового режиму роботи суб'єктів господарювання, організації продажу товарів, ціноутворення, санітарії.

Іншою є ситуація у правовому становищі покупця, який володіє переважно правами, а обов'язки у нього можуть виникнути лише після укладення договору купівлі-продажу. Головною передумовою вступу фізичної особи-споживача у договірні відносини з торговельними підприємствами є наявність у нього необхідної дієздатності відповідно до цивільного законодавства. Зазвичай тут мають братися до уваги відповідні положення ЦК України про обсяг дієздатності неповнолітніх.

Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р., заборонено продаж алкогольних напоїв громадянам, які не досягли 18-річного віку. За законодавством радянського періоду заборонялося також продавати неповнолітнім тютюнові вироби, фальш карти, автомашини. Якщо виникають сумніви щодо віку покупця, продаж алкогольних напоїв здійснюється за умови пред'явлення документа, який засвідчує його вік. Тривалий час таке обмеження існувало й у правилах торгівлі радянського періоду. Так, постановою ЦК КПРС від 7 травня 1985 р. та постановою Ради Міністрів СРСР від 7 травня 1985 р. було заборонено продаж алкогольних напоїв особам, які не досягли 21 року.

Певною новелою стало положення п. 11 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями про те, що не можна торгувати алкогольними напоями працівникам суб'єкта господарювання, яким не виповнилося 18 років.

Оскільки договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його обов'язкового письмового оформлення. Запровадження обов'язкового письмового оформлення договорів у роздрібній торгівлі лише загальмувало б товарообіг у такій най масовішій торговельній системі. Тому тут оформлення договору вчиняється, як правило у спрощеному порядку. Зокрема, фізичній особі-споживачу, яка придбала у торговельного підприємства за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей та підставу їх одержання.

У роздрібній торгівлі таким документом, як правило, є касовий чек, що відповідно до Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" має бути виданий споживачеві разом із покупкою через електронний контрольно-касовий апарат, на якому зазначено повну суму покупки. Оскільки законодавство допускає можливість роздрібної торгівлі з використанням товарно-касових книг, постає питання про те, який документ може видаватися покупцеві на підтвердження покупки у даному разі або в інших можливих випадках. Відповідно до п. 7 ст. 1 ЗУ "Про захист прав споживачів" підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. Однак у Порядку провадження торговельної діяльності (п. 2) містяться дещо інші правила оформлення договірних відносин: розрахунки за продані товари можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), і при цьому разом із товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі-продажу та/або надання послуги. У закладі ресторанного господарства, в якому обслуговування здійснюють офіціанти, оплата проводиться безпосередньо офіціанту відповідно до рахунка, після чого офіціант видає споживачеві розрахунковий документ (касовий чек, розрахункову квитанцію).

Здебільшого договори у роздрібній торговельній мережі виконуються сторонами у момент їх вчинення, а відтак вони можуть укладатись усно (ст. 206 ЦК) з обов'язковою видачею, як уже зазначалося, розрахункового документа, форма якого в законодавстві невичерпно визначається. Щодо окремих видів товарів може застосовуватися спеціальне оформлення, наприклад договір купівлі-продажу транспортних засобів шляхом складення довідки-рахунку. В свою чергу, ДПА України своїм наказом від 1 грудня 2000 р. затвердила Положення про форму та зміст розрахункових документів.

Однак гадаємо, ці правила можуть стосуватися тих продавців, які за законодавством зобов'язані мати відповідні можливості для оформлення перелічених документів. Загальновідомо, що в дрібнороздрібній торгівлі через палатки, лотки, автомагазини тощо таких документів продавці не видають, оскільки для цього немає відповідних технічних можливостей, а може, й не потрібно на кожну покупку, зроблену за таких умов, видавати відповідний документ. Тому вважаємо за доцільне передбачити в актах про торговельне обслуговування правило про те, що в дрібнороздрібній торгівлі, де не видають квитанції, товарні чи касові чеки, на вимогу покупця продавець має видати письмову квитанцію, яка засвідчує покупку та її ціну.

Порядок укладення договору роздрібної купівлі-продажу має й інші особливості, зумовлені характером і призначенням роздрібної торговельної мережі.

За загальним правилом цивільного законодавства, існує дві стадії укладення будь-якого договору. На першій стадії зацікавлена особа (оферент) пропонує іншій особі укласти договір (оферту) на запропонованих умовах. Відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) другою стороною (акцептантом) - друга стадія. Договір вважається укладеним, коли вони у належній формі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Як правило, продавець висловлює пропозицію у вигляді так званої публічної оферти, яка полягає в тому, що торговельне підприємство виставляє зразки товарів на спеціально обладнаних вітринах, прилавках, рекламних пристосуваннях і пропонує невизначеному колу осіб укласти договір. Незважаючи на це, така оферта має таке саме юридичне значення, як і оферта, запропонована конкретній особі1. Новий ЦК України передбачив два види публічної оферти. Так, згідно зі ст. 699 ЦК пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір, незалежно від зазначення ціни та інших істотних умов договору, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.

Друга стадія укладення договору роздрібної купівлі-продажу, як уже зазначалося, - прийняття покупцем пропозиції, тобто акцепт. Надзвичайно важливою є та обставина, що продавець не має права відмовити такому покупцеві в укладенні договору.

Своєрідно тут проявляється й акцепт покупцем. Він може самостійно відібрати товар у спеціальний кошик (при самообслуговуванні), сказати продавцеві, щоб відклав товар, тощо. Укладення договору вважатиметься завершеним у разі сплати обумовленої ціни, а якщо продаж здійснюється з використанням контрольно-касового апарату - з моменту касового оформлення1.

В юридичній літературі висловлювалася також думка про те, що договір роздрібної торгівлі має вважатися укладеним у момент відібрання товару покупцем або на його прохання - продавцем. Хибність такої позиції очевидна, адже у такому випадку покупець був би зобов'язаний оплатити товар і прийняти його. Проте, як відомо, покупець може у будь-який момент повернути відібраний товар і не оплатити його. Інша річ, що продавець зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу з покупцем щодо відібраного останнім товару.

Істотними умовами договору роздрібної купівлі-продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Остання є важливою при здійсненні купівлі-продажу в кредит. Торгівля товарами у кредит здійснюється відповідно до Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.3 Як правило, вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами.

У новому ЦК сформульовано особливості договорів купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк (ст. 701), за зразками (ст. 702), з використанням автоматів (ст. 703), з умовою про доставку товару покупцеві (ст. 704) і відповідно встановлено порядок їх укладення та використання.

Новою для цивільного права є конструкція договору найму-продажу, за яким до переходу до покупця права власності на переданий йому товар покупець є наймачем цього товару і стає його власником з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором (ст. 705 ЦК України).

Проаналізувавши всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу, їх можна узагальнити так.

Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір купівлі-продажу, є похідним способом (правовою підставою) набуття фізичними особами та іншими суб'єктами права власності. Він підтверджує наявність зобов'язальних правовідносин між торговельним підприємством та покупцем.

На наш погляд, чинний порядок оформлення договірних відносин у роздрібній торгівлі є оптимальним і не потребує кардинальних змін, оскільки встановлення додаткових процедур щодо оформлення договору лише гальмувало б товарообіг. Водночас було б доцільно передбачити в Законі України "Про захист прав споживачів" правило про те, що при продажу товарів високої вартості на вимогу покупця продавець зобов'язаний укласти письмовий договір купівлі-продажу.

Договір роздрібної купівлі-продажу є належною правовою гарантією захисту порушених прав фізичних осіб-споживачів. Договір роздрібної купівлі-продажу має ознаки публічного договору, а тому умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи, порівняно з правами, встановленими ЦК України та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними (ст. 698 ЦК).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Договір роздрібної купівлі-продажу
Договір купівлі-продажу
Договір роздрібної купівлі-продажу
Окремі підвиди договору роздрібної купівлі-продажу
Договір купівлі-продажу
Поняття, юридичні ознаки та види договору купівлі-продажу
Договір роздрібної купівлі-продажу
Договір купівлі-продажу
Договір роздрібної купівлі-продажу
Окремі підвиди договору роздрібної купівлі-продажу
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси