Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Межі влади в організаціїПоняття, функції та місце парламенту у системі органів державної владиЕкономічна владаПоняття та структура влади. Вчення про владу Визначення поняття владаПоняття влади і відповідальностіПоняття, ознаки і класифікація органів державної владиПоняття та елементи державної влади, її співвідношення з політичною...Поняття і місце виконавчої влади у системі органів державної владиПоняття і місце виконавчої влади у системі органів державної ВладиПоняття та ознаки органів виконавчої влади
 
Головна arrow Менеджмент arrow Лідерство та стиль роботи менеджера
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття про владу та її види

Владу можна визначити як можливість впливати на поведінку інших людей. Влада невід'ємна від управління, вона надає можливості керівникові виконувати свої функції. Наприклад, директор підприємства під час здійснення своєї діяльності залежить від засновників (власників), підлеглих. Для забезпечення ефективного керівництва він потребує сприяння цих людей. Якщо керівник не має достатньої влади, він не зможе впливати на підлеглих з метою спонукання їх до діяльності для досягнення цілей підприємства. Таким чином, влада є необхідною умовою успішної діяльності організації.

У зв'язку із зростанням рівня освіти, піднесенням добробуту працівників керівникам усе важче стає забезпечувати досягнення цілей, використовуючи тільки механізм влади. Високий освітній рівень зменшив інтелектуальний розрив між керівниками й виконавцями. Крім того, соціальні й фінансові відмінності між людьми також зменшуються. Стає все важче засновувати владу лише на примусі, винагороді, традиції, харизмі або навіть компетенції.

У міру того, як здатності виконавця наблизилися до здібностей керівника, з'явилася необхідність шукати співробітництва з боку виконавця, щоб мати можливість на нього впливати. Сучасні керівники шукають шляхи для забезпечення впливу на підлеглих, що грунтуються на співробітництві. Двома такими формами впливу, які спонукають виконавця до активного співробітництва, є переконання й участь.

Переконання - це такий спосіб впливу керівника на підлеглого, за якого останній свідомо прагне виконати роботу якнайкраще. Тобто в цьому випадку керівник не говорить підлеглому, що й як потрібно зробити, а, цілеспрямовано звертаючись до його потреб, інтересів, спонукає працівника самостійно приймати рішення про потрібні дії.

Використовуючи переконання, керівник припускає, що у підлеглого є певна частина влади, котра може зменшити спроможність керівника до дій. Однак реалізація цього рішення може наштовхнутися на протидію персоналу. Щоб домагатися ефективних дій працівників у впровадженні запланованих заходів, керівник має переконати їх у необхідності цього, залучити до процесу прийняття рішення. При цьому керівник справляє вплив на потребу виконавців у повазі й самоповазі Якщо виконавець відчуває потребу в авторитеті, то сила впливу через переконання зростає.

Це відбувасться тому, що керівник визнає авторитет виконавців, тобто неначе передає йому частину своєї влади.

Здатність впливати шляхом переконання залежить від низки факторів. Керівник має користуватися довірою підлеглих. Йому слід знати потреби підлеглих і апелювати до них. Важливо правильно побудувати бесіду, метою якої є переконання.

Перевага впливу шляхом переконання полягає в тому, що воно потребує мінімуму контролю, тому що виконавець свідомо виконує потрібні дії. До недоліків слід зарахувати повільність впливу, невизначеність, його одноразову дію. Повільність впливу зумовлена необхідністю витрачати час на процедуру переконання. Видати наказ, користуючись владою керівника, можна значно швидше. Звертаючись до потреб виконавця, керівник не може бути впевненим, що той реагуватиме належним чином. Звідси виникає невизначеність впливу через переконання. Нарешті, за допомогою переконання можна впливати на виконавця за даної конкретної ситуації, тобто одноразово. При зміні обстановки необхідний новий вплив на виконавця.

Вплив шляхом переконання - це ефективна передача власної точки зору. Переконання грунтується на владі прикладу й владі експерта. Різниця полягає лише в тому, що виконавець повністю розуміє, що він робить і для чого. Керівник організовує загальні збори трудового колективу, щоб з'ясувати їхню думку й пояснити необхідність змін. Активно домагаючись згоди, керівник намагається впливати на виконавця через його потребу в повазі. При цьому чинність впливу шляхом переконання зростає. Це відбувається тому, що керівник визнає компетентність виконавця, а виконавець почуває, що до нього переходить частина владних функцій керівника.

Щоб досягти бажаного, керівник може застосувати не тільки логіку, а й емоції. Яскравим прикладом переконання є відносини між продавцем і покупцем, страховим агентом і клієнтом. Намагайтеся впливати на інших, випромінюйте емпатію й відкритість, поважайте погляди ваших опонентів, умійте вислухати їх не перебиваючи, заохочуйте цінні пропозиції ваших підлеглих.

Здібність впливати шляхом переконання залежить від ряду факторів. Насамперед, керівник повинен заслужити довіру. Його аргументація повинна враховувати інтелектуальний рівень його опонента: вона не повинна бути занадто складною, але й не бути занадто спрощеною. Мета, яку ставить перед собою керівник, не повинна суперечити системі цінностей його слухачів.

Рекомендації щодо переконання:

Намагайтеся точно визначити потреби опонента й апелюйте до них.

Починайте розмову з того, що обов'язково прийдеться до душі співрозмовникові.

Намагайтеся створити образ, що викликає велику довіру й відчуття надійності.

Говоріть, керуючись інтересами слухачів, а не своїми власними.

Якщо виражається кілька точок зору, доцільно завірити співрозмовників, що їхні аргументи прийняті до відома й можуть вплинути на аудиторію.

Просіть дещо більше, ніж вам дійсно потрібно.

Найслабша сторона переконання - повільний вплив і невизначеність.

Дійсно, щоб переконати кого-небудь у чомусь необхідно, очевидно, більше часу й зусиль, ніж видати наказ, підкріплений владою, заснованою на примушенні, традиції або харизмі. Крім того, на відміну від інших форм, вплив шляхом переконання має одноразову дію. Керівник, що надає перевагу методу переконання, щораз, коли він намагається вплинути на будь-кого, повинен починати все з початку, що збільшує час, витрачений на процес переконання.

Вплив через участь полягає у залученні персоналу до управління. Такий вплив більш ефективний, ніж переконання. Доведено, що люди працюють продуктивніше в тих випадках, коли рішення приймали вони самостійно або за їхнього участю. Тому вплив через участь справляє мотивуючу дію на працівників. Разом з тим залучення персоналу до управління далеко не завжди виправдане. Умовами ефективного впливу через участь є рівень розвитку трудового колективу, свідомості його членів, розуміння працівниками цілей підприємства тощо.

Керівник не робить зусиль, щоб нав'язати виконавцеві свою волю або думку. Замість того, щоб переконувати виконавця прийняти сформульовану мету, керівник просто спрямовує його зусилля й сприяє вільному обміну інформацією.

Участь у прийнятті рішень явно апелює до потреб вищого рівня - влади, компетентності, успіху, самовираження, самовдосконалення. Тому такий підхід варто застосовувати лише в тих випадках, коли такі потреби є активними мотивуючими факторами робітників. Крім того, позитивним моментом такого підходу є той факт, що виконавець працює на досягнення мети, яку він сам обрав.

Однак форма впливу керівника у вигляді участі виконавців у керуванні поширена не дуже широко. Насамперед тому, що керівники не бажають відмовлятися від своїх традиційних повноважень і прерогатив.

Через зміну цінностей керівники організацій вважають переконання й участь найбільш ефективними засобами впливу на тих, хто не займає управлінських посад (на своїх колег), і на тих, хто не є членом організації. Хоча ці методи діють повільніше й менш визначено, ніж інші, вони, сприяють ефективності організації, коли виконавець мотивований потребами вищого рівня, особливо якщо завдання не структуроване й потребує творчого підходу. Вплив буде найбільш сильним, якщо виконавець високо оцінює ту потребу, до якої апелює керівник, вважає задоволення або незадоволення її певним результатом підпорядкованості або непідпорядкованості й сподівається, що його зусилля виправдають очікування керівника.

Вплив і влада однаково залежать від особи, на яку спрямований цей вплив, а також від ситуації й здібностей керівника. Не існує реальної абсолютної влади, тому що ніхто не може впливати на всіх людей у будь-яких ситуаціях.

Звичайно менеджер має владу над підлеглими, тому що останні залежать від нього в таких питаннях, як підвищення заробітної плати, видача матеріальної допомоги, робочі завдання, просування по службі, розширення повноважень, задоволення соціальних потреб тощо.

Усі керівники мають владу, однак і підлеглі мають владу над керівниками. Керівник повинен усвідомлювати, що оскільки підлеглі також мають владу над ним, то використання ним в однобічному порядку своєї влади може викликати в них бажання продемонструвати свою владу. А це, може призвести до даремно витрачених зусиль і знизити рівень досягнення цілей. Тому ефективний керівник намагається підтримувати розумний баланс влади, достатньої, щоб забезпечити досягнення цілей, що не викличе у підлеглих почуття незадоволеності й опору

Підлеглих формально ніхто не наділяє владою, однак фактично вони її мають. Завжди існує небезпека, що працівники у відповідь, наприклад, на неправомірні вимоги керівника стануть йому протидіяти, знижувати рівень продуктивності. Тому керівник мусить прагнути до встановлення балансу влади. Бажано, щоб рівень влади керівника забезпечував досягнення цілей, але не викликав у підлеглих почуття непокори.

У деяких випадках підлеглі мають владу над керівником, тому що останній залежить від них у таких питаннях, як необхідність отримати для прийняття рішень інформацію, конкретні знання; неформальні контакти із співробітниками інших підрозділів тощо.

Отже, наявність влади визначається не рівнем формальних повноважень робітника, а ступенем залежності від іншої особи.

Щоб керувати, треба мати владу. Влада грунтується на зверненні до активних потреб працівника. Це фізіологічні потреби, потреби в захисті, соціальні потреби, потреби в повазі та самовираженні. Люди роблять припущення стосовно того, що може статися, якщо вони будуть поводитися певним чином, які їхні потреби будуть або не будуть задоволені.

Керівний вплив і влада залежать як від особистості, на яку спрямований цей вплив, так і від ситуації, в якій він перебуває та від якостей керівника. Залежність влади від особистості, на яку спрямований управлінський вплив, полягає в тому, що кожна людина через свої психологічні особливості по-різному реагує на вплив керівника, а отже, й поводиться відповідно.

Наприклад, менеджер підприємства, у якого великий досвід керування людьми, має дещо вищу реальну владу, ніж керівник, який не має такого досвіду.

Реальна влада залежить від ієрархії взаємовідносин керівника, знання ним методів впливу на підлеглих, а також їхньої психології та мотивації.

Ці основи влади є інструментом, за допомогою якого керівник може примусити підлеглих виконувати роботу, спрямовану на досягнення цілей організації. Вони ж є засобами, які можуть бути використані неформальним лідером, щоб сприяти або заважати досягненню цілей організації. У кожної з перерахованих форм влади є свої плюси й мінуси.

Менеджмент виділяє такі форми влади:

Характеристика форм влади, які застосовуються у менеджменті

Рис. 1.2. Характеристика форм влади, які застосовуються у менеджменті

Влада, яка грунтується на примушенні, - це вплив на підлеглих переважно через страх (страх втратити роботу, захищеність тощо). Застосовується переважно в організаціях, де менеджери не визнають інших форм влади над підлеглими.

Як відомо, більшість потреб людина задовольняє на робочому місті. Тут вона одержує кошти на життя, суспільне визнання результатів своєї праці. Підлеглий знає, що керівник має владу покарання його, а це заважає задоволенню потреб. Зрештою, у підлеглих виникає страх втратити роботу, певні повноваження, позбавитися матеріальної винагороди тощо. У принципі керівник завжди має широкі можливості впливати на підлеглих, використовуючи примушення й страх. При цьому зовсім не обов'язково вдаватися до прямих погроз. Для виникнення страху може бути достатньо мимохідь кинутого натяку або нехтувального жесту тощо.

Використання влади, заснованої на примушенні, - найбільш легкий, але найменш ефективний спосіб дії керівника. Як свідчить практика, в цьому випадку зростає плинність кадрів, знижується рівень трудової дисципліни, погіршується психологічний клімат у колективі.

Коли в людини завмирає серце від страху, це значить, що виникла пряма загроза його фундаментальним потребам - виживанню або захищеності.

Робоче місце дає багато можливостей застосувати владу, використовуючи страх і примушення, оскільки безліч наших потреб задовольняються саме там. Так, страх втратити роботу властивий майже всім (окрім випадків, коли людина її не цінує й шукає нове робоче місце). Навіть натяк на звільнення, позбавлення якихось повноважень або пониження в посаді, як правило, дають миттєвий результат. Це звичайно грубі прийоми, однак керівник може застосувати й більш витончені способи.

Значно частіше страх, спрямований не на матеріальні інтереси підлеглого, а на його самолюбство. Кожен з нас дуже болісно реагує на всілякі приниження. Наприклад, мимохідь кинуте зауваження про те, що інший робітник уже впорався зі своїм завданням; натяк, що кандидата на нове престижне місце роботи краще знайти на стороні; виділення менш зручного кабінету тощо. Це лише кілька способів посіяти в душі людини страх того, що вона не користується в колективі повагою.

Цей метод може бути використаний і фактично використається в багатьох організаціях. Але його не слід застосовувати без крайньої потреби. Дійсно, страх може одержати верх лише тоді, коли є досить висока ймовірність того, що людину спіймають у момент нестатутного поводження. Щоб використати такий інструмент впливу, необхідно мати ефективну систему контролю. Якщо основними важелями влади є примус і страх, то підсилюється прагнення людей свідомо обманювати організацію. Мається на увазі, що підлеглі можуть через побоювання втратити роботу, приховувати фактичний стан справ у довірених їм відділах і службах. Тим самим вони є джерелом неправдивої або перекрученої (неповної) інформації. Ще одна негативна особливість проявляється в зниженні продуктивності праці робітника й, як наслідок - низькій якості продукції через скутість, острах і невдоволення своєю роботою.

Недоліками застосування цієї форми влади є те, що вона часто призводить до великих витрат на управління, до відсутності довіри до керівництва; до виникнення незадоволеності роботою та пасивного ставлення до виконання своїх функцій тощо.

Влада, що грунтується на винагороді, передбачає використання керівником бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на якісно виконане завдання (роботу).

Обіцянка винагороди - один з найдавніших і найефективніших способів впливу на людей. Влада, заснована на винагороді, впливає через заохочення підлеглого, щоб досягти бажаного поводження його. Виконавець не опириється цьому впливу, тому що в обмін очікує винагороду в тій або іншій формі. Більше того, він свідомо виконує ті діі, які на нього покладено. У цьому перевага влади, що грунтується на винагороді, над владою, заснованою на примушуванні та страху. Однак для успішного впливу необхідно давати таку винагороду, яка була б бажаною і цінною. А це не завжди можливо для організації. Менеджеру слід пам'ятати, що винагороди обмежуються законодавчими актами, положеннями, політикою організації (підприємства).

Отже, ефективність будь-якого типу влади залежить від упевненості виконавця в тому, що керівник може задовольнити (або не задовольнити) його активну потребу.

Влада, що грунтується на винагороді, впливі через позитивні дії, більш сприятлива, ніж страх, тому що дає позитивні стимули для якіснішого виконання роботи. Іноді важко визначити, яка нагорода буде ефективною.

Експертна влада грунтується на впевненості підлеглого щодо наявності у керівника спеціальних знань і вмінь, які дадуть підлеглому змогу задовольнити свої потреби.

У цьому випадку виконавець уявляє, що той, хто на нього впливає, володіє особливим експертним знанням щодо певної проблеми, вірить, що керівник краще від нього обізнаний щодо стану справ. Тому вплив здійснюється через віру - підлеглий свідомо виконує вказівки керівника. Виконавець приймає на віру цінність знань керівника. У цьому випадку вплив уважається розумним, тому що рішення виконавця скорятися є свідомим і логічним. Керівники намагаються досягти цього типу влади завдяки своїм конретним і відомим досягненням. Чим більші ці досягнення, тим більшої влади досягає керівник.

Дослідження показали: якщо групі людей скажуть, що один з них є експертом у певній галузі, група швидше за все виконуватиме рекомендації цієї людини. Це спрацьовує навіть тоді, коли в неї немає приписуваної їй компетентності.

Можливий і дещо інший варіант, коли саме підлеглі (фахівці) є компетентними у своїй галузі, й керівник, упевнившись неодноразово в ефективності роботи своїх підлеглих, приймає на віру їхні пропозиції й зауваження. Якщо фахівець один раз виявився правим, то лінійний керівник, як правило, прислухатиметься до його думки.

Тенденція в підлеглих вважати свого керівника експертом може мати негативні наслідки при груповому прийнятті рішень. Дійсно, в деяких складних питаннях підлеглі можуть володіти більш конкретною компетенцією, ніж керівник. Тоді, якщо підлеглі заздалегідь вважають Вас експертом, вони можуть не поділитися з Вами своєю інформацією. Це може призвести до того, що буде прийнятий менш ефективне рішення.

Метод "розумної віри" відрізняється невеликою стійкістю й сповільненістю. Наприклад, якщо фахівець помилився, то керівник більше не прислухатиметься до його порад, його вплив зменшиться. Крім того, якщо харизматичний лідер може "вселити" в підлеглих віру в себе як у керівника під час одного-єдиного виступу, то формування розумної віри потребує тривалого часу. Це головна відмінність методу розумної віри від харизми. Буває, що фахівці роками намагаються завоювати авторитет у лінійних керівників, щоб їхня думка й поради сприймалися беззаперечно.

Крім експертної влади, окремі автори виділяють також інформаційну владу, посилаючись на відоме висловлення: "Той, хто володіє інформацією - володіє світом". Безперечно, розробка й впровадження науково обгрунтованої інформаційної системи є невід'ємною передумовою ефективного менеджменту.

Недоліки експертної влади:

розумна віра менш стійка, ніж вплив харизматичної особистості;

у підлеглого може виявитися більше влади, ніж у керівника, а це часто призводить до виникнення виробничих конфліктів.

Законна влада грунтується на переконанні підлеглого у праві керівника давати розпорядження, які підлеглий зобов'язаний виконувати, тому цю владу ще називають традиційною, оскільки вона випливає з ієрахічної побудови структури управління організацією.

Кожен керівник володіє законною владою у зв'язку з повноваженнями щодо управління людьми, передбаченими ієрхією управління. Виконавець знає, що керівникові делеговані повноваження щодо управління колективом, що він має право давати вказівки, обов'язкові для виконання. Однак використання законної влади ефективне лише за умов, що виконавець засвоїв цінності підприємства, розуміє те, що підпорядкування є найкращою лінією поведінки. Коли людина визнає вплив законної влади, вона одержує взамін почуття належності до певної соціальної групи (колективу), до важливої справи тощо. Це почуття дає можливість задовольнити соціальну потребу в належності, причетності, захищеності.

Функціонування підприємства повністю залежить від здатності підлеглих за традицією визнавати авторитет законної влади. Традиції, на відміну від страху, спрямовані на задоволення потреб (а це вже винагорода). Підлеглий при цьому реагує не на людину (керівника), а на відповідну посаду. Ця обставина підвищує стабільність, тому що організація не залежить від здатностей окремої особистості. Іншою позитивною властивістю традиційної влади є швидкість і передбачуваність впливу цього методу влади.

Традиційна або законна влада - найпоширеніший тип влади. Якщо звернутися до історії, то саме традиція виявиться найпоширенішим інструментом впливу. Так, керівник користується наданою йому владою, щоб задовольнити потреби виконавця в захищеності й приналежності. Протягом тисячоліть людей примушували підкорятися владі. Багато людей виконують те, що наказує їм начальство лише тому, що воно займає вищий ступінь в ієрархії організації.

Традиція особливо важлива для формальних організацій. Можливість заохочувати й карати зміцнює повноваження керівника. Безперебійне функціонування організації прямо залежить від готовності підлеглих за традицією визнавати авторитет - законну владу керівництва.

Традиція - привабливий інструмент як для організації, так і для керівника.

Недоліки влади, що грунтується на авторитеті законної влади:

традиції можуть бути спрямовані проти змін;

може погано використовуватися потенціал працівника, оскільки його здібності залишаються непоміченими через те, що цей працівник не входить до формальної групи;

немає тісного зв'язку між традиціями й винагородами, з одного боку, та задоволенням своїх власних потреб - з іншого.

Отже, традиція може діяти й на шкоду організації. Цей метод є доцільним, якщо впливати на людей, які мотивовані насамперед захищеністю й належністю. У той же час влада традиції не виявить належного впливу на людей, мотивація поводження яких лежить тільки в матеріальній площині. Сучасні організації з органічними структурами мають слабкий зв'язок із традиціями, оскільки їм доводиться функціонувати в динамічному середовищі, що швидко змінюється, і орієнтуватися на інші методи впливу.

Схоже, що ефективність традицій губить актуальність через зміну цінностей. Харизма, чинність прикладу - це те, що люди пов'язують із динамічними лідерами. Виконавець почуває симпатію до керівника й сліпо вірить у його здатності. Експертна влада, вплив через розумну віру стають ефективними завдяки зростаючій складності технологій і збільшенню розмірів організації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси