Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Засади управління кредитним ризиком банкуКредитна політика банкуУправління кредитним ризиком у банкахКласифікація та оцінка кредитних ризиків банкуМеханізми здійснення банківської кредитної діяльності
Короткі підсумкиКороткі підсумкиКОРОТКІ ПІДСУМКИКороткі підсумкиКороткі підсумки
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківське кредитування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ризик-менеджмент кредитної діяльності банку

Основною метою управління ризиками банківської установи є сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку з одночасним забезпеченням досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів банку; керівників та банківських працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки різних категорій (видів) ризиків.

Ризик-менеджмент - це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію і тактику управління, спрямовані на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризик-менеджмент включає:

o систему управління ризиками;

o систему ідентифікації і визначення ризику;

o систему супроводження (моніторингу та контролю) ризиків; Система управління кредитним ризиком банку складається із

регламентних документів - політики, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням обсягу та складності операцій банківської установи.

Система управління кредитним ризиком має включати наступні аспекти:

1) політику та положення про управління кредитним ризиком, що мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів корпоративного управління та підлягають періодичному перегляду;

2) положення про порядок кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:

- регламентують типи й умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик;

- враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

- передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту різної інформації, зокрема, про фінансовий стан позичальника, характер та вартість застави, характер позичальника та його спроможність погасити кредит згідно з угодою, фінансову відповідальність гаранта тощо;

- адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;

- інші питання, що пов'язані з кредитуванням, зокрема порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави;

- положення про ліміти ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, географічними регіонами або іншими групами кредитних операцій, які можна розглядати в сукупності (при цьому мають враховуватися всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вилив інших видів ризиків);

- чітко визначену і виважену систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення операцій, що мають кредитний ризик;

- комплексну систему оцінювання кредитного ризику;

3) належну інформаційну базу, яка:

- дає змогу керівництву приймати обгрунтовані рішення про надання кредитів і оцінювати ризик на постійній основі;

- надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

- забезпечує інформацією для своєчасного реагування і застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;

- надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредитних операцій;

- дає змогу підтримувати зберігання і оброблення даних за попередні періоди;

4) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується;

5) належну роботу з проблемними активами, яка включає:

- безперервне управління кредитними операціями, що вимагають посиленої уваги, в їх сукупності;

- періодичні перевірки якості кредитів для ідентифікації проблемних активів;

- методику ідентифікації, оцінювання, обліку кредитів, якість яких погіршується, та створення під них відповідних резервів;

- порівняння загальних сум проблемних активів із капіталом;

- оцінювання потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для покриття цих збитків;

6) підготовку та подання періодичних звітів керівникам і спостережній раді з достатньою інформацією для оцінювання рівня ризику, що включають.

- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;

- аналіз проблемних кредитів;

- оцінювання напряму ризику в кредитному портфелі;

- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;

- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;

- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними особами, галузями економіки і регіонами;

7) функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, призначенням яких є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля у цілому. Результати цього аналізу мають подаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

У вітчизняній банківській практиці весь процес управлінні кредитним ризиком можна поділити на такі складові:

1. Аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища кредитора, який проводиться з метою виявлення потенційних кредитних ризиків, а також чинників, що можуть позитивно чи негативно впливати на рівень кредитних ризиків банку.

2. Визначення ризику шляхом проведення якісного та кількісного аналізів кредитного ризику в банку.

3. Оцінювання прийнятності кредитних ризиків для банку та визначення їхнього оптимального рівня.

4. Розробка заходів щодо управління кредитним ризиком банку.

5. Обрання прийнятного методу (чи комбінації методів) управління і мінімізації кредитних ризиків банку.

6. Оцінювання результатів та контроль за рівнем кредитних ризиків.

При здійсненні ризик-менеджменту кредитної діяльності банківська установа має обрати для себе найбільш прийнятні методи управління кредитними ризиками. Зокрема, загальні методи управління кредитними ризиками банку наведено на рис. 11.5.

Методи управління кредитним ризиком банку

Рис. 11.5. Методи управління кредитним ризиком банку

Метод уникнення ризику полягає у свідомому рішенні банку не наражатися на певний вид ризику, наприклад, ухиленням від діяльності, яка породжує ризик. Він може застосовуватися як кредиторами, так і регулюючими органами. Банківські установи використовують цей метод шляхом уникнення ризику, що пов'язаний із проблемами у діяльності позичальника (відмова у кредитуванні), та ризику, що пов'язаний з технічно-організаційними проблемами банку-кредитора (відмова у працевлаштуванні недостатньо кваліфікованих працівників, від використання сумнівних комп'ютерних технологій тощо). При цьому банківська установа має достатньо обґрунтовувати використання такого методу управління кредитним ризиком, оскільки банк втрачає потенційних клієнтів, а як наслідок - свій прибуток.

Уникнення кредитного ризику може також застосовуватися регулюючими органами встановленням обмежень на проведення кредитної діяльності банків. Так, Національний банк України встановлює обов'язкові економічні нормативи, зокрема, нормативи кредитного ризику, яких повинні дотримуватися банки. У цьому разі, якщо розраховані банком значення нормативів перевищують встановлені НБУ межі, то банківська установа має відмовлятися від кредитування нових клієнтів для уникнення порушення встановлених нормативів.

Метод утримання (поглинання) ризику полягає у повному прийнятті кредитного ризику на себе, наприклад, створенням ієрархічної системи прийняття кредитних рішень у банку, покриттям збитків за рахунок власних ресурсів тощо. Банківська установа може повністю приймати на себе ризик, наприклад, якщо проект, що кредитується, є високоприбутковим. Однак при цьому банк має усвідомлювати, що може виникнути ситуація, за якої поглинання кредитного ризику може виявитися невиправданим. Таким чином, банк може зазнати значних збитків.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди). При прийнятті банком ризику комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

o ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

o ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

o рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

o рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

o очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

o розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

o стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Метод перенесення (передачі) ризику полягає у частковому перекладанні ризику на інших суб'єктів. Найбільш поширеним

у цьому є використання страхових послуг у банківському кредиту, ванні. Метою страхування кредитних ризиків є зменшення розміру втрат, які можуть виникнути у процесі кредитування. Використання цього методу передбачає залучення страхової компанії, яка у ^ настання страхового випадку повинна виплатити страхове відшкодування. При цьому важливе значення має визначення страхової суми, а також вид страхових послуг, що пропонуються.

За часткового перенесення ризику банківська установа може також перекладати частину ризику на інших економічних агентів (розкладання ризику). Прикладом такого розкладання може бути консорціумне кредитування, коли ризики кредитування розподіляються між членами консорціуму. Часткове перенесення ризику може використовуватися також при посередництві у кредиті. Так, ініціатором кредитування можуть виступати органи державної влади, міжнародні фінансові організації, які мають на меті запровадження певних кредитних програм. При цьому частину кредитних ресурсів може надавати банк та брати на себе частину кредитного ризику.

Мінімізація ризику полягає у зниженні кредитного ризику банку через застосування відповідних методів та виконання дій, метою яких є зменшення вірогідності втрат і мінімізація їх наслідків. Серед методів мінімізації кредитних ризиків можна виділити такі:

1. Методи банку щодо мінімізації кредитних ризиків, які включають (рис. 11.6):

а) методи мінімізації індивідуального кредитного ризику:

- методи мінімізації кредитного ризику щодо позичальника:

o аналіз кредитоспроможності позичальника - визначення основних якісних та кількісних показників діяльності позичальника, виявлення можливості та джерел повернення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним;

o оцінювання кредитного проекту - визначення реалістичності та окупності кредитного проекту, встановлення ступеня відповідності суми та строків кредиту меті заходу, що кредитується тощо;

o визначення оптимальних умов кредитування - здійснення банком структурування кредиту, тобто визначення основних параметрів кредитної угоди, які відповідали би потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку;

o документування кредитних операцій - підготовка та ретельна перевірка умов кредитного договору та договорів забезпечення, умови яких мають задовольняти як потреби клієнта, так і захитати інтереси банку;

Метоли мінімізації кредитного ризику банку

Рис. 11.6. Метоли мінімізації кредитного ризику банку

o контроль за наданим кредитом - постійне відстеження банківськими працівниками цільового використання кредиту та дотримання умов кредитної угоди позичальником для недопущення виникнення проблемної заборгованості за кредитною операцією;

o контроль за джерелами погашення заборгованості - контроль з боку банку за станом рахунків клієнта, зміною грошових потоків, що може негативно ви л и нуги на погашення позичальником основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним,

- методи мінімізації ризику забезпечення кредиту:

o моніторинг забезпечення кредиту - перевірка наявності, стану, умов зберігання та якості майна, яке надане у забезпечення за кредитом, та відстеження негативних змін, які можуть призвести до виникнення втрат для банківської установи;

o постійне переоцінювання заставленого майна - початкове оцінювання вартості забезпечення, а також подальший контроль за її змінами для недопущення значного зниження ринкової вартості застави і як наслідок неможливості покриття збитків банку в повному обсязі за рахунок реалізації такого забезпечення;

o юридичне супроводження забезпечення - грамотне оцінювання юридичними підрозділами банківської установи документації, пов'язаної із забезпеченням кредиту, для виявлення можливих помилок та недопущення неточностей у договорах забезпечення за кредитом;

o експертиза майна, що надається у забезпечення - перевірка банківською установою показників вартості та ліквідності забезпечення, у результаті чого відповідними працівниками банку готується висновок щодо доцільності прийняття наданого майна у забезпечення за кредитом;

o перевірка можливості неодноразової застави майна - виявлення службою безпеки банку недобросовісної поведінки позичальників, зокрема, щодо наявності непогашеної кредитної заборгованості чи багаторазового одночасного надання певного майна у забезпечення за різними кредитами;

o страхування застави - укладення угоди зі страховою компанією про виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку з предметом забезпечення;

б) методи мінімізації портфельного кредитного ризику банку:

- диверсифікація кредитного портфеля - надання кредитів широкому колу позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розміром капіталу, формою власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон тощо). Використання методу диверсифікації потребує віл банківських працівників відповідного рівня професіоналізму та знання ринку, специфіки розвитку галузей економіки, стану різних географічних регіонів та діяльності різних категорій позичальників. Виділяють наступні види диверсифікації:

o галузева диверсифікація - розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють свою діяльність у різних галузях економіки. При цьому банківські працівники повинні проводити їхній аналіз та прогнози розвитку. Найбільший ефект досягається при розподілі кредитного портфелю між галузями з протилежними фазами коливань лілового циклу. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного зростання, а інша переживає стадію занепаду, то їхні позиції змінюються на протилежні і зниження доходів віл однієї групи позичальників компенсується підвищенням доходів від іншої, що допомагає банку стабілізувати доходи та мінімізувати ризики:

o географічна диверсифікація - розподіл кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних географічних регіонах, країнах із різними економічними умовами тощо. Використання методу географічної диверсифікації допомагає банківським установам нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників;

o портфельна диверсифікація - розподіл кредитів між різними категоріями позичальників (великими і середніми підприємствами, чалим бізнесом, юридичними та фізичними особами, домашніми господарствами тощо). При цьому, чим більшій кількості позичальників буде надано кредитні кошти банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча від ймовірності банкрутства одного чи кількох клієнтів банку;

- концентрація кредитного портфеля - зосередження кредитних операцій у певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на певній географічній території або кредитування певних категорій клієнтів.

Класифікація та управління концентрацією кредитних вкладень у банку може здійснюватися за такими напрямами:

o галузева концентрація - зосередження кредитних вкладень банку у певній галузі (виді діяльності). При цьому банківські установи можуть використовувати методи рейтингування галузей економіки, визначення рівня їх ризику (низький, середній, високий) та встановлення рейтингової оцінки. Галузевий рейтинг застосовується банківськими установами при визначенні оцінки фінансового стану та класу позичальника. Банківські установи можуть встановлювати граничний ліміт галузевої концентрації кредитних вкладень для галузей із визначеними рівнями ризику у відсотку кредитного портфелю банку (наприклад, галузь з низьким ризиком! 55% кредитного портфеля, з середнім та високим ризиком - відповідно 30 і 15% кредитного портфеля банку);

o географічна концентрація - зосередження кредитних вкладень банку на певній географічній території. Метод географічної концентрації може використовуватися банківськими установами для обмеження кредитування нерезидентів та недопущення спрямування кредитних вкладень у значних обсягах за межі території України. Крім того, перевага може надаватися тим клієнтам, які здійснюють діяльність у тому самому географічному регіоні, що і банк;

o портфельна концентрація - зосередження кредитних вкладень банку серед певних категорій позичальників. При використанні методу портфельної концентрації можуть використовуватися: концентрація кредитних вкладень на одного позичальника, концентрація кредитних вкладень за спорідненими позичальниками, концентрація кредитних вкладень за інсайдерами тощо;

- лімітування - встановлення максимально допустимих розмірів надання кредитів позичальникам, що дає змогу обмежити ризик;

- резервування - полягає у формуванні банком резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

в) методи мінімізації ризику на рівні банку:

- розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

- підвищення кваліфікації банківських працівників;

- створення системи мотивації персоналу банку;

- розроблення власних методик виявлення і оцінювання ризиків банку;

- підвищення компетентності керівництва банку.

2. Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків, які включають (рис. 11.7):

а) методи мінімізації ризиків на рівні позичальника:

- розроблення рекомендацій щодо оцінювання кредитоспроможності позичальника;

- встановлення економічних нормативів, що обмежують надання кредитів окремим позичальникам;

б) методи мінімізації ризиків на рівні банківської установи:

- встановлення вимог щодо функцій підрозділів банку з управління ризиками;

- встановлення вимог щодо кваліфікації банківського персоналу;

банку розроблення уніфікованих Документів кредитної діяльності

Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків банку

Рис. 11.7. Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків банку

- розроблення стандартів бухгалтерського обліку і аудиту;

- встановлення вимог щодо технічного обладнання банку;

- розроблення вимог щодо формування резервів за кредитними операціями банку;

в) методи мінімізації ризиків на рівні НБУ:

- обмеження доступу на ринок шляхом надання банківських ліцензій та письмових дозволів на здійснення окремих операцій;

- створення методологічної бази для здійснення кредитної діяльності банками;

- встановлення нормативів кредитного ризику;

- нагляд та контроль за ефективністю управління кредитними ризиками в банку.

Банки мають намагатися створити комплексну систему ризик-менеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінювання, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з урахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків.

Кожному банку рекомендується розробити систему внутрішньобанківських нормативних документів щодо ризик-менеджменту. Необхідно забезпечити своєчасну актуалізацію внутрішньобанківської нормативної бази у разі зміни вимог законодавчого, регулятивного чи нормативного характеру, організаційної структури банку та зміни рівня толерантності банку до ризику. Банк має забезпечити доведення внутрішньобанківської нормативної бази до відома всіх відповідальних виконавців, у тому числі через періодичне навчання та підвищення кваліфікації.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку як спостережна рада, правління банку, підрозділ з ризик-менеджменту (у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісного та якісного оцінювання, контролю та моніторингу ризиків), бек-офіс (функції контролю за дотриманням встановлених вимог), фронт-офіс (функції прийняття банком ризиків у межах доведених повноважень). Функції всіх підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними.

Підрозділ банку з ризик-менеджменту - це структурний підрозділ банку, у якому зосереджено функції управління ризиками конкретного банку, зокрема:

o забезпечення проведення кількісного та якісного оцінювання або формалізованого аналізу на основі визначених показників тих ризиків, на які наражається банк або які можуть надалі з'явитися в його діяльності;

o розроблення та подання на затвердження правління банку методик оцінювання ризиків, що мають забезпечувати можливість зіставлення різних ризиків, а також величини одного ризику в часі;

o розроблення інфраструктури для отримання даних від інших систем, створення системи для автоматизованого ведення та оброблення бази даних щодо ризиків, а також для забезпечення безперервного моніторингу й оцінювання різних ризиків;

o розроблення та актуалізація засобів аналізу ризиків і методик для нових та діючих моделей, у тому числі їх бек-тестування;

o накопичення спостережень (історичних даних) для порівняльного аналізу;

o здійснення моніторингу даних щодо позицій та цін, ризикових позицій;

o ідентифікація і моніторинг порушення лімітів;

o аналіз можливих сценаріїв;

o підготовка загального опису ризикових позицій і звітування щодо них правлінню (або, у разі потреби, спостережній раді банку або її комітету);

o забезпечення координації з іншими підрозділами і сферами діяльності банку;

o на основі проведеного аналізу величини ризиків банку та всіх чинників, що можуть призводити до її зниження (страхування тощо), а також рівня розвитку систем управління конкретними ризиками надання рекомендацій на розгляд правління щодо Подальшої тактики роботи з ними, у тому числі за допомогою встановлення лімітів та інших обмежень, аж до заборони проведення операції;

o надання рекомендацій спостережній раді і правлінню щодо потрібних вимог до капіталу для покриття неочікуваних збитків і збитків, пов'язаних з ризиками, виявленими (ідентифікованими) і визначеними кількісно з використанням методики найгіршого сценарію;

o надання допомоги спостережній раді і правлінню у розробленні і впровадженні політики, положень і процедур з управління ризиками.

Отож, під час проведення кредитного ризик-менеджменту банківським працівникам слід у першу чергу здійснювати ідентифікацію ключових ризиків кредитування, що пов'язані як із зростанням кредитного портфеля банку, так і з невиконанням позичальниками умов кредитного договору, і вживати необхідних заходів для своєчасного запобігання виникненню негативних ситуацій. Наприклад, одним із ризиків банківської кредитної діяльності є ризик занадто м'яких кредитних умов, який зумовлено зростанням конкуренції на ринку банківських послуг. Окрім того, значний вплив на діяльність банку може мати ризик, пов'язаний із корпоративним кредитуванням, коливанням курсів валют, ризик ліквідності тощо.

У діяльності банківських установ найбільш ризикованим видом кредиту є такий різновид споживчого кредитування як скоринг-кредит, який оформляється настільки швидко, що врахувати всі потенційні ризики практично неможливо. Рішення про видачу кредит) банківські працівники приймають, як правило, протягом 1-2 годин, на підставі анкети позичальника. При цьому допускається відсутність забезпечення за таким кредитом І виділяється мінімум часу на оцінювання позичальника та його можливостей і бажання повертати одержані кошти. Такі кредити, як правило, оформляються не в банку, а у торгових місцях (магазинах побутової техніки, мобільних телефонів тощо) і ціна їх є досить високою (ефективна процентна ставка (з врахуванням усіх комісій і зборів) за такими кредитами може сягати 50-60% річних). Поряд із цим найбільш надійною вважається іпотека і саме вона займає найбільшу частку у кредитному портфелі більшості банківських установ.

Отже, при здійсненні банківського кредитування працівники банку повинні реально оцінювати ризики кредитної діяльності, виявляти чинники, які впливають на виникнення ризикованих ситуацій, розробляти методи управління ризиками як на рівні конкретної кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля банку загалом. При цьому у банківській установі слід створювати підрозділи, які займалися б управлінням ризиками на всіх етапах кредитного процесу та ведення банківської діяльності.

Короткі підсумки

1. У процесі будь-якої діяльності всі суб'єкти господарювання стикаються з різноманітними ризиками. Під банківським ризиком розглядається ймовірність виникнення непередбачених втрат кредитною установою частини ресурсів, очікуваного прибутку, погіршення ліквідності, недоодержання доходів або понесення додаткових видатків у зв'язку з випадковим виникненням подій, пов'язаних з внутрішніми і зовнішніми чинниками, які негативно впливають на фінансово-господарську діяльність банку.

2. Ризики банківської діяльності можна класифікувати за різноманітними ознаками, а зокрема, за сферою виникнення, ступенем банківського ризику, характером обліку, залежно від рівня небезпеки для банку, методу розрахунку, оцінки ризику тощо. Найбільш поширеним є поділ банківських ризиків на фінансові та функціональні. Зокрема, фінансові - це ризики, які підлягають кількісному оцінюванню, а функціональні - не піддаються оцінюванню.

3. Одним із ризиків банківської діяльності є кредитний ризик, який може значною мірою вплинути на діяльність та стабільність банківської установи. Кредитний ризик полягає у наявному або потенційному ризику для надходжень та капіталу, що виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

4. Кредитний ризик можна класифікувати за різними ознаками, зокрема, за сферою виникнення, характером охоплення, характером впливу на кредитний продукт, залежно від груп позичальників, видів кредитних продуктів тощо.

5. З метою мінімізації кредитного ризику в банку слід проводити правильну його ідентифікацію та оцінювання. Аналіз кредитного ризику має враховувати основні зміни, які відбуваються у діяльності банку, зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на проведення кредитних операцій, впровадження нових банківських продуктів, послуг та прогноз банківської діяльності на майбутнє.

6. Процес управління кредитним ризиком банківської установи має включати: аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища діяльності банку, виявлення можливих ризиків та їх визначення, розробку та прийняття заходів щодо управління ризиками, оцінювання результатів та контроль за рівнем кредитного ризику банку. При цьому загальними методами управління кредитними ризиками 8 банку є: уникнення, утримання, перенесення та мінімізація кредитного ризику.

7. Серед методів мінімізації кредитного ризику банку можна виділити методи банківської установи та методи НБУ. Зокрема, методи мінімізації ризику банку включають: мінімізацію індивідуального кредитного ризику (щодо позичальника та забезпечення за кредитом), методи мінімізації ризику кредитного портфеля банку (диверсифікацію, концентрацію, лімітування, резервування) та методи мінімізації ризику на рівні банку (розподіл повноважень, підвищення кваліфікації працівників тощо). Методи НБУ щодо мінімізації кредитних ризиків включають: регулювання мінімізації ризиків на рівні позичальника, на рівні банку та на рівні НБУ.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси