Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Виникнення Київської держави. Київське князівство за перших князівЗбір за першу реєстрацію транспортного засобу. Правова допомога при...БанкнотаБанкнотаБанкнотиПольсько-литовська держава в першій половині XV стВиникнення та утвердження конституціоналізму в УкраїніОрганізація процесу виробництва банкнот і монет у системі НБУКонцентрація емісійної діяльності та надання банкнотам офіційного...Банкноти і монети євро
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

Використання в Північно-Західній Європі застереження "на пред'явника" не тільки сприяло переказності короткострокових торговельних інструментів, а й заклало передумови виникнення сучасної банкноти. Піонером у цьому відношенні була Швеція.

V XVII ст. завдяки просвітницькій політиці королів та великим покладам міді ця держава стала однією з провідних у Європі. У Швеції було створено сучасну військову промисловість, що було потрібно для задоволення її стратегічних амбіцій. До цих двох чинників треба додати третій: Тридцятилітня війна (1618—1648) створила вакуум у Центральній та Східній Європі, а Швеція виявилася країною, досить оснащеною для того, щоб цей вакуум заповнити.

Для підтримки експансіоністської військової політики в Європі шведські монархи потребували великих сум грошей. Спочатку вони спробували збільшити надходження через розширення використання покладів міді для монетарних цілей. У 1625 р. король Швеції встановив двометалевий стандарт, що базувався на міді та сріблі. Крім срібного, карбували також долар (далер) з чистої міді, який важив 1 кг. Обидві монети мали легальний статус. Було також прийнято рішення з 1644 р. створити мідні монети вартістю 10 доларів, які через падіння курсу міді на ринку металів важили 17,7 кг. Обмінний курс міді на вільному ринку продовжував падати, а срібні монети мали тенденцію недооцінки, а тому вийшли з обігу. Відтепер обіг мідних монет, так званих "поганих грошей", мав розширитися, однак це навряд чи вирішувало проблему засобу обігу. Надзвичайна вага цих монет ускладнювала їх використання. Внаслідок цього було створено лаг, що сприяв розвиткові банкнот.

У 1656 р. король Карл X Густав відчував грошові труднощі й організував спеціальну позику під гарантії королівських привілеїв. Житель Лівонії голландського походження Ганс Уїтмахер, який згодом отримав дворянство й ім'я Йоганн Пальмстрач, отримав ексклюзивне право створити в Стокгольмі приватний банк, який крім здійснення депозитних, обмінних та жирооперацій мав також право надавати кредити. Названий Банком Стокгольма, заклад, створений Пальм-страчем, базувався на моделі Обмінного банку Амстердама, але його власник додав функції, що були подібні до функцій Банку Ленінга (Banc van Lening) Амстердама, який мав справи з кредитами під заставу. Банк Стокгольма складався з двох установ: вексельний банк (Вексельбанк, Wexelbank), що відповідав обмінному банку, та кредитний банк (Ланебанк, Lanebanc), що був аналогом Банку Ленінга. Фактично такий розподіл був теоретичним; вексельний банк, замість того щоб безпосередньо надавати позики (заборонена операція), передав частину своїх ресурсів кредитному банку, який використовував останні для надання позик під заставу.

Труднощі, що виникали при здійсненні платежів важкими мідними монетами, сприяли заміні їх переказними депозитними сертифікатами у випадках, коли йшлося про великі суми. Однак використання сертифікатів Банку Стокгольма як засобу платежу було обмеженим. Причина була простою: сертифікати надавали під відсотки, іншими словами, під час трансферу було потрібно підрахувати та сплатити відсотки. Для владнання цієї проблеми Пальмстрач випросив у короля нові привілеї, надавши йому додаткові позики. У 1661 р. Банк Стокгольма отримав ексклюзивне право емісії на тридцять років. Крім відсоткових депозитних сертифікатів, Пальмстрач мав право випускати в обіг друковані банкноти, що сплачувалися пред'явнику без відсотків. Друковані круглими номіналами банкноти, які можна було за вимогою обміняти на мідь, не були покриті депозитами чи металевими грошима, їх використовували для фінансування позик і в такий спосіб охоплювали весь монетарний обіг країни. Так народилася сучасна банкнота, яку передбачалось використовувати як конвертовані гроші, що мали б довіру серед населення, для сплати податків та заробітної плати. її можна було обмінювати на важкі мідні монети, але банкнота Банку Стокгольма перебувала в обігу недовго. Починаючи з 1663 р. клієнти банку почали масові вилучення (депозитів). Банк намагався задовольнити ці вимоги, але нова банкнота була не спроможна втілити довіру населення. У 1664 р. влада закрила банк.

Однак цей початковий досвід впровадження сучасної банкноти, яким би невдалим він не був, не припинив намагання впровадити у Швеції сучасну банківську систему. У 1668 р. було вирішено створити нову публічну банківську установу під назвою Ріксес штандерс банк (Rinses Standers Bank), що пізніше стала Банком Швеції. На відміну від Банку Стокгольма, цей банк не мав права випускати гроші. Як і Банк Стокгольма, він складався з двох банків: вексельний банк (Вексельбанк, Wexelbank), який займався депозитними та жироопераціями, та кредитний банк (Ланебанк, Lanebank). Останній, який був насамперед лихварем, продовжував, як і раніше, управляти частиною депозитів вексельного банку і отримав повноваження приймати депозити під відсотки. Значно розширився арсенал інструментів для надання кредиту. Кредитний банк дуже активно надавав позики під заставу, особливо під заставу іпотеки. Не маючи повноважень випускати гроші та маніпулювати відсотковою ставкою, банк не міг підтримувати рівновагу між витратами (винагородження вкладникам) та надходженнями (відсотки за кредитами). Єдиним виходом з цієї ситуації було зменшення депозитів (коли їх обсяги зростали досить швидко) та обмеження кредитів (коли попит на кредит був досить великим).

Незважаючи на свої жорсткі регулюючі заходи, в деяких випадках Банк Швеції надавав надзвичайно великі позики. Війни короля Карла XII на початку XVIII ст. наочно це демонструють. Для фінансування воєнних кампаній банк надав Карлу XII великі позики, проте розгром під Полтавою у 1709 р. призвів до погіршення ситуації у фінансах. Платоспроможність банка викликала сумніви, і клієнти почали вилучати свої депозити. Банк впровадив мораторій, і внаслідок цього депозитні сертифікати переходили з рук в руки зі знижкою 15—25 %. На щастя, тривалість мораторію була недовгою.

З встановленням миру знову з'явилася впевненість, а банк отримав право випускати гроші. Відновилася практика надання кредитів, а банкноти, що видавалися банком, стали знову використовуватися для цих цілей, оскільки важкі мідні монети були дуже незручними для цього.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси