Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ЗАРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СТАНОВЛЕННЯ БЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИНГенезис банківської справи. Види банків та небанківські...ФІНАНСУВАННЯ В МІСЦЕВІЙ ВАЛЮТІ ВІД БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВОсновні ознаки кредитних відносинЗастава як складова кредитних відносинПравові засади кредитних відносинОрганізація банківської кредитної діяльностіМеханізми здійснення банківської кредитної діяльностіАктивні операції комерційних банків. кредитні операції банківОргани регулювання грошово-кредитних відносин в Італії
 
Головна arrow Банківська справа arrow Історія грошей і банківництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі

Виникнення банківництва і кредитних відносин пов'язане зі зрілістю товарного виробництва, обміну, грошового обігу, монетної справи. З попередньо викладеного випливає те, що в Київській Русі монетарно-грошові відносини сягнули досить високого ступеня розвитку, бо сам факт появи національної монети із зображенням київських князів є тому підтвердженням. Водночас слід відзначити певний еклектизм монетарно-грошової системи, наявність значних резервів її вдосконалення, пристосування до потреб розвитку приватновласницької й товарно-грошово-обмінної економіки. Очевидно, це творило певне середовище для зародження банківсько-кредитних відносин і виникнення відповідних їм установ. Утім, тут потрібні спеціальні наукові пошуки, бо досі цей аспект належно не висвітлено.

Головним джерелом для вивчення кредитних відносин у Київській Русі є Руська Правда. Особливо багато уваги відповідним аспектам присвячено в її розширеній редакції, де є статті про боргове зобов'язання, позики, проценти і т. д. Вони категоріально та інсти-туціально пов'язані з грошово-банківською системою. Так, у ст. 43 вказано, що коли позикодавець вимагає сплати боргу, а боржник не хоче його повернути, то кредитор повинен представити свідків (послухів), які мають іти до присяги. Крім того, було встановлено штраф у розмірі 3 гривень за ухилення від сплати боргу протягом багатьох років.

Руська Правда також регламентувала повернення грошей, що були віддані іншому купцеві на закупівлю товарів чи для обороту з прибутку. У цьому випадку наявність свідків не була обов'язковою. До присяги мусив іти боржник, якщо його звинувачували у присвоєнні грошей, а він відмовлявся. Така процедура пояснювалася тим, що обидва купці творили товариству на віру і мали довіряти один одному. "Хто передасть кому-небудь своє майно на зберігання, - йшлось у ст. 45 Руської Правди, - свідка при цьому непотрібно і якщо господар почне шукати більше, ніж віддав, то зберігач майна повинен іти до присяги", тому що останній надавав послугу, робив добро своєму колезі.

У трьох статтях (46,47, 48) Руської Правди йшлося про проценти з позики. У статті "Про ріст", тобто про процент, зазначено: "Хто віддає гроші в рез або мед на наставу, або хліб у присип, той зобов'язаний мати при цьому свідків; і як він домовлявся, так йому і брати процент". "Рез" - це процент з грошей, відданих у ріст. "Настава" чи "присип" також означали повернення позики, наданої товарами, з надбавкою, тобто процентами.

У статті "Про місячний процент" сказано: "Місячний процент за короткострокової позики брати позикодавцеві за договором: якщо ж борг не буде сплачено протягом усього року, то розраховувати процент з нього в треть, а місячний процент скасувати. Якщо не буде свідків, а борг не перевищує трьох гривень кун, то позикодавець повинен іти до присяги у своїх грошах; якщо борг більше трьох гривень кун, то сказати позиводавцеві: "Сам винен, що так роздобрився - віддав гроші без свідків".

Є різні версії щодо терміна "в треть". Одні дослідники, виходячи з того, що дозволений рівень процентів дорівнював 20, а в треть було дозволено брати два рости, визначали їх рівень 40 відсотками. За іншою версією, стягування "резів в треть" відповідало сплаті їх за третинами року. Але найбільш поширена думка полягає в тому, що слова "в треть" означали отримання процентів "на дві третю", тобто за дві позичені гривні треба було віддати третю, що становило 50 відсотків за користування кредитом.

Інші положення ст. 47 вказують на те, що свідки були потрібні лише за угоди, яка перевищувала три гривні. В іншому випадку кредитор міг отримати свої гроші після принесення присяги.

Стаття 48 присвячена угоді, прийнятій після смерті Святополка, коли Володимир Всеволодович скликав у с. Берестові свою дружину - тисяцьких Ратибора Київського, Прокопія Білогородського, Станіслава Переяславського, Нажира, Мирослава, Івана Чудино-вича (боярина Олега Чернігівського). На тому з'їзді постановили: хто позичив гроші з умовою заплатити процент в треть, з того брати такий процент лише два роки і потому шукати лише капітал; хто брав такий процент три роки, тому не шукати й самого капіталу. Це підтверджує версію про те, що розмір процентів "в треть" означав 50 відсотків, бо, стягнений двічі, він дав розмір позиченого капіталу.

Наступна стаття встановлювала конкретний розмір процентів, які дозволялося стягувати за позикою. Якщо прийняти, що гривня складала 50 кун, то ті 10 кун, що були зазначені в документі, становили 20 відсотків річних.

У Руській Правді була також стаття, що опікувалася купцями, які втратили куплене за позичені гроші майно під час подолання морського чи річкового шляху, в результаті воєнних дій чи від пожежі, їм надавалося право відтермінування платежів за позиками. З іншого боку, якщо купець пропивав або заставляв цей товар у суперечках, а також втрачав його через власну безпорадність, то його доля віддавалася на волю кредитора. Останній вирішував, чи відтермінувати платежі, чи продати боржника в рабство.

"Якщо купцеві,- зазначено у ст. 51 Руської Правди,- що вже заборгував багатьом, із незнання довірить товар у борг купець з іншого міста або іноземний, а той потім почне відмовлятися платити йому, а за примусового стягнення будуть перешкоджати уплаті "перші позикодавці", такого неспроможного боржника продати на ринку і передусім заплатити борг повністю приїжджому купцеві, решту ж переділити між місцевими позикодавцями: якщо ж (замість того) проданий виявиться у боргу в держави, то спершу повністю заплатити казенний борг, а решту розподілити; але до розподілу не допускати кредитора, який брав із боржника високі відсотки".

Статтю з Руської Правди наведено повністю, щоби повніше відчути характер стосунків між кредитором і позичальником у Київській Русі, в якій позика і позичковий процент набирали щораз відчутнішого значення в товарно-майново-грошових відносинах. Заплутаність цих відносин вимагала втручання держави, їх узаконення в руському збірнику законів. Визначалася певна послідовність погашення боргів. Передовсім позичені кошти поверталися в державну скарбницю, далі - іноземцям і наприкінці - вітчизняним купцям, окрім тих, які стягували надто високі проценти.

Як бачимо, у Київській Русі не існувало централізованих банківських установ, а кредити надавалися купцями, в яких були тимчасово вільні кошти. Прості люди брали позики в лихварів, більшість із яких були євреями. Високі розміри процентів привели до повстання 1113 р. проти лихварів. Усіх євреїв за рішенням князівської ради було виселено за межі Русі з усім майном без права повернення.

Щодо паростків банківництва у Київській Русі в його хай і примітивній формі, то позитивним у тому процесі було вже те, що воно зароджувалося на власній економічній основі та в інтересах розвитку національної економіки та української людності. Якби намічений процес не було перервано і здеформовано монголо-татарською навалою, то, вочевидь, формування грошової системи та банківництва на національному грунті сягнуло би більших здобутків, ніж в умовах поневолення, окупації та колонізації.

Висновки

1. На українських землях ще до виникнення державного утворення під назвою Київська Русь були розвинені торгівля та обмін, які обслуговувалися товарними та іноземними монетними грошима. До середини X ст. в обігу перебували арабські монети - куфічні дирхеми, які дали назву руській грошовій одиниці ногаті. Основною причиною припинення їхнього надходження на Русь стала криза срібла на Сході.

2. Крім арабських, на ринках Київської Русі оберталися візантійські соліди та міліарисії, які стали взірцем і сировиною для виготовлення перших українських монет. В XI ст. на північноруські землі почали потрапляти західноєвропейські денарії. Але вже наступного століття їх надходження припинилося, що пояснюється погіршенням їхньої якості та воєнними діями.

3. Грошова система Київської Русі засновувалася на гривні. Це слово, що походило від прикраси (загривенника) або голови худоби, засвідчувало генетичний зв'язок грошей з використанням у їхній ролі худоби, шкурок куниць та інших пушних тварин. Існували три значення гривні: вагова, лічильна та монетна.

4. Лічильна гривня називалася гривнею кун І в різний час складала різну кількість монет (ногат, кун, різан та вивериць). З віками також змінювалася вагова гривня. Незмінними залишалися лише монетні гривні, які залежно від місця їхнього виготовлення чи знахідок були кількох типів: київські, новгородські, чернігівські, татарські, литовські.

5. Наприкінці X ст. у Київській Русі почалося власне карбування монет. Названі нумізматами златники і срібляники першим увів в обіг Володимир Великий. Після нього срібні монети карбувалися Ярославом Мудрим і Святополком Окаянним. Доповнював випуск монет Олег-Михайло Тмутараканський, який правив підвладним Русі князівством на Кубані.

6. Якщо златники було виготовлено з доброго металу, то срібляники містили велику частку лігатури, що робило їхній випуск економічно недоцільним. Основною причиною карбування монет руськими князями був політичний чинник. Таким способом вони проголошували на весь світ про могутність своєї держави та воєнні успіхи. Металеві монети Київської Русі вироблялися за особливою вітчизняною технологією, але це аж ніяк не означає, що вони були менш привабливими, ніж монети сусідніх країн.

7. Металеві грошові знаки використовувалися одночасно з цінними хутрами, які користувалися попитом, довір'ям та авторитетом у місцевого населення. У різні часи різні поняття на давньоукраїнських землях означали сучасний термін "гроші". Так, цим терміном були скот, куни, пенязі та денги, виникнення яких значною мірою пояснюється впливом назв іноземних грошових одиниць.

8. У Київській Русі існували досить розвинені кредитні відносини, які охоплювали як вітчизняних, так і чужоземних купців, а також державну скарбницю. З метою уникнення суперечок та обмеження рівня процентів у Руській Правді містилися статті, які регламентували відповідні положення. Просте населення обслуговувалось у лихварів-євреїв.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси