Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Сутність, типи, функції центральних банківстатус та функції центральних банківЦентральний банк у банківський системі країниЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА БАНКІВСЬКОГО УПРАВЛІННЯЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ
Сутність, типи, функції центральних банківЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ ТА МІЖНАРОДНА ПОЗИЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВстатус та функції центральних банківПозиція центрального податкового органуЦентральний банк у банківський системі країни
 
Головна arrow Банківська справа arrow Центральний банк і грошово-кредитна політика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Етатичний тип Центрального банку

Специфічна роль грошей і функціонування банківської системи за планової економіки дає змогу виділити етатичний історичний тип центрального банку. Етатичний - державний, юридико-позитивістський. Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Незалежність банку статичного типу принципово відсутня.

Результатом проведення кредитної реформи у СРСР 1930-1932 рр. з'явилася побудова кредитної системи розподільного типа. Роль комерційних банків в системі почала знижуватися, і згодом в країні склалася монобанківська система, що складається з державних банків. Центральний державний банк мав широкі функції - емісійний центр, головний державний кредитний, розрахунковий і касовий інститут країни; державний банк, обслуговуючий сферу капітального будівництва; банк для зовнішньої торгівлі тощо.

Відмінними рисами банківських систем соціалістичних країн були: концентрація банківської справи в небагатьох кредитних установах, централізація управління банками на основі планомірної організації кредиту, розрахунків, державної валютної монополії. Центральні державні банки виступали як універсальні кредитні інститути, які виконували більшість функцій, властивих в економічно розвинених країнах різним ланкам банківської системи.

Державний банк СРСР мав монополію на емісію без екзогенних обмежень. Його головне завдання - забезпечення господарського обороту грішми, привнесення елементів планування до грошового обігу з метою доведення ефективності його функціонування за соціалізму та вирішення "капіталістичної" проблеми безробіття й інфляції

Загальна криза планової економіки та її неспроможність забезпечити грошову стабільність з огляду на значну інфляцію, м'які бюджетні обмеження та швидке зростання цін в умовах їх лібералізації довела неефективність такого типу центрального банку. Ринкова трансформація значно посприяла зміненім етатичного типу центрального банку на сучасний тип.

Сутність Центрального банку з позицій монетаризму

Економічна криза середини 1970-х років, істотне зростання показників інфляції та курсової нестабільності позначилися на перегляді ролі центральних банків у системі застосування макроекономічних регуляторів. М. Фрідмен, представник монетариської школи, аргументував необхідність забезпечення стабільного приросту грошової маси для уникнення проциклічності політики та нівелювання політичного тиску на органи фінансової влади. З одного боку це вимагало підвищення рівня незалежності центральних банків, а з іншого - зміни пріоритетів у виборі проміжних цілей монетарної політики, що полягало у введені таргетування приросту грошових агрегатів.

M. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5 %, що компенсує поступальне зростання національного виробництва - так зване "грошове правило" монетаризму.

Поступове зростання грошової маси має забезпечувати стійкість цін, відповідати реальному зростанню макроекономічних показників, а також формувати впевненість економічних агентів у майбутньому, тобто адаптивні очікування. Монетаризм має ще одне оригінальне положення: центральний банк, який контролює пропозицію грошової маси і визначає темп її зростання, повинен повідомляти про це економічних суб'єктів за допомогою так званого "ефекту оголошення", формуючи індивідуальні очікування майбутньої інфляції.

Здатність центрального банку цілеспрямовано регулювати грошовий обіг у монетаризмі обґрунтовується на основі грошового мультиплікатора, заснованого на регулюванні грошової бази, тобто "грошей підвищеної сили". До їхнього складу включається готівка та кошти на резервних рахунках комерційних банків у центральному банку, що є законними засобами забезпечення банківських депозитів. Обсяг готівкових грошей може і повинна контролювати держава, здійснюючи емісійну політику. Обсяг резервних коштів також є підконтрольною величиною через встановлення норм обов'язкового резервування для комерційних банків. Оскільки центральний банк може безпосередньо впливати на величину грошової бази, а депозити трактуються як похідна від бази, то він здатен регулювати грошовий обіг. Загальний обсяг грошової маси пов'язаний з величиною грошової бази через банківський мультиплікатор.

М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку в демократичному суспільстві віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу. Державне регулювання грошово-кредитної сфери буде успішним лише тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер діяльності підприємницьких і комерційних структур, в першу чергу комерційних банків. З цією метою застосовуються різні методи: встановлення облікової ставки процента, встановлення норм обов'язкових резервів, проведення операцій на відкритому ринку тощо. Характерно, що останньому методу - операціям з купівлі-продажу державних цінних паперів - монетарне™ надають перевагу.

У діяльності центральних банків з середини 70-х pp. XX ст. почав використовуватися аналог монетаристського "грошового правила" - політика таргетування (від англ. target - ціль, мішень). Як правило, це виражалося у встановленні жорсткого показника допустимого зростання грошової маси на наступний період (квартал, рік), або "коридору" темпів зростання грошових або кредитних агрегатів. Так, західнонімецький Бундесбанк вже у 1974 р. повідомив про введення орієнтирів зростання банківських резервів і готівкових грошей на 12-місячний період. У тому самому році Швейцарія ввела показник допустимого зростання грошового агрегату М1, а Італія - загальної суми нових кредитів. У 1975 р. на шлях таргетування стала Канада, за нею Велика Британія (1976 р.) та Франція (1977 р.), встановивши значення допустимих приростів вузьких і широких показників грошової маси. У наступні роки подібну політику почали застосовувати центральні банки Нідерландів, Іспанії та інших країн.

Становлення сучасного історичного типу центрального банку відображає: перегляд макроекономічної доктрини під впливом теорії раціональних очікувань, орієнтованої на широку комунікацію з ринковими агентами для стабілізації очікувань майбутньої інфляції; досягнення консенсусу щодо нейтральності грошей і негативних наслідків інфляції для ефективної алокації ресурсів; редакцію ортодоксального монетаризму в умовах послаблення зв'язку між динамікою грошової маси й інфляцією; підвищення ролі інституціональних факторів орієнтації центральних банків на забезпечення стабільності цін і відповідне підвищення їхньої відповідальності за інфляційні наслідки монетарної політики.

Усі ці процеси вплинули на істотну трансформацію сучасних центральних банків, що дає підстави говорити про появу їх сучасного історичного типу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси