Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Національні інтереси КНР і стратегія національної безпекиПоняття "національних інтересів" і його відмінність від поняття...Національні економічні інтереси та загрози економічній безпеці УкраїниНаціональні інтереси та їх забезпечення недержавною системою...Національні інтереси як фундаментальний елемент безпекиТеоретико-методологічні основи національних інтересів і стратегії...Тактичні особливості забезпечення інформаційної безпеки та реалізації...Загальна характеристика системи забезпечення національної безпеки,...Співвідношення понять національної та інформаційної безпекиПоняття та види загроз національним інтересам та національній безпеці...
 
Головна arrow Право arrow Приватне життя і поліція
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Національні інтереси та національна безпека: співвідношення

На початку 50-х років у західних академічних колах йшли дебати з питання національних інтересів між представниками "реалістичного" напряму, виразником якого був Г. Моргентау, та представниками "ідеалістичної" школи, що асоціюється з ім'ям колишнього президента США Вудро Вільсона.

Ідеалісти вважали, що у визначенні національних інтересів велику роль мають відігравати етика та мораль. Заперечуючи це, один із засновників напряму політичного реалізму Г. Моргентау писав: "Можна з певністю сказати, що зовнішня політика, що спрямовується універсальними моральними принципами і відкидає національний інтерес на задній план, є в умовах сучасної політики і військової справи політикою національного самогубства - дійсного чи потенційного".

Школа політичного реалізму розглядає національний інтерес як наріжний камінь зовнішньої політики будь-якої держави. У своїх дослідженнях вони спираються на концепцію інтересу, сформовану на поняттях сили. Сам вислів "національний інтерес" набуває сенсу тільки у контексті взаємовідносин нації чи держави з іншими націями або державами. Тобто національні інтереси - це завжди продукт складних взаємозв'язків діючих суб'єктів міжнародних відносин.

Представники школи "національних інтересів", що були широко представлені в 60-70-х роках, розглядають усю динаміку взаємин держав як наслідок зіткнення їхніх інтересів. Залежно від того, чи узгоджуються базові інтереси різних країн, чи вони вступають у суперечність одне з одним, вважають теоретики даної школи, реалізується той чи той тип взаємодії між державами від відкритого конфлікту або військових дій до дружніх, союзницьких відносин. При цьому найважливіше місце у формуванні та орієнтації "національних інтересів" на міжнародній арені сучасні політологи надають поняттю сили, насамперед військової. Сама концепція "національних інтересів", на думку провідних теоретиків (Ч. Берд, С. Браун, М. Каплан, Р. Юхан-сон), коріниться глибоко у природі західноєвропейської та американської політичної культури.

У 80-ті роки здійснювалися неодноразові спроби поєднати поняття "національна безпека" з терміном "національні інтереси", проте ці спроби так і лишилися марними. Причинами стали, передусім, суб'єктивний характер самого поняття "інтерес", бажання політичних лідерів та політичних еліт більшості країн світу репрезентувати свої власні корпоративні інтереси як "життєво важливі інтереси" та "інтереси всієї нації". Слушною, на наш погляд, з цього приводу є думка Г. Брауна. Він один із перших наголосив на неоднозначному характері "національних інтересів", деякі з яких справді є "життєво важливими". "Ключова проблема для лідерів великої держави, подібної до США, - стверджує він, - є у тому, щоб визначити дійсні межі "життєво важливих інтересів" з урахуванням усього комплексу наявних обставин, а також вирішити, які види дій необхідні у відповідь на ті або ті види загроз". Проте переважна більшість сучасних підходів до формування теорії національної безпеки базується на усвідомленні та реалізації на державному та міжнародному рівнях певних інтересів - національних або державних.

Формування національних інтересів - це суперечливий та довготривалий процес, на який впливають геополітичні реалії, економічні, соціальні, етнічні, культурні та психологічні фактори, що переплавляються масовою свідомістю, коригуються певною системою цінностей та знаходять своє існування у концепції національних інтересів. Як відмзначав Дж. Розенау: "Визначення національного інтересу ніколи не може бути нічим іншим, як системою розумових висновків, що виходять з аналітичної та ціннісної бази політики". Значний внесок у розроблення проблеми національного інтересу зробили американці Дж. Кеннан, Дж. Розенау, У. Ліппман, К. Уолтц, Е. Фернісс, французи - Р. Арон, П. Ренувен, Р. Дебре, Ф. Брайар та інші.

Між представниками реалістичного напряму, своєю чергою відбувалися суперечки з приводу того, чи існує об'єктивний та незмінний національний інтерес, який захищають лідери держави, чи у демократіях американського типу визначення національного інтересу (інтересів) є кінцевим продуктом політичного процесу і тому він підлягає періодичним змінам із урахуванням національного досвіду.

У 1960 р. деякі американські вчені виступили проти "елітної" точки зору, згідно якої об'єктивний національний інтерес можна визначити та реалізувати, як це стверджували Г. Моргентау та інші. Супротивники Г. Моргентау дотримуються погляду, відповідно якого націям притаманна багатовимір-ність загальних інтересів, і що у політичному контексті (наприклад, США) вони є результатом довготривалих дебатів та переговорів між президентом та Конгресом, а також між різними політичними угрупованнями, що займають різні позиції з питання про цілі США у міжнародному масштабі. Найбільш вагому роль серед таких "конституалістів" відіграв Пол Сібері, який у 1963 р. видав роботу під назвою "Влада, свобода та дипломатія". Свої погляди Сібері коротко визначив таким чином: "Ми повинні уявляти національний інтерес як калейдоскопічний процес, за допомогою якого приховані сили американського суспільства через вищі органи влади держави виражають певні політичні та економічні прагнення у світовій політиці. Для того, щоб розібратись у цьому процесі, ми маємо розуміти не тільки суть формальних процесів зовнішньополітичної діяльності держави, але й проникнути у суть самої нації та розгледіти ті чинники, що призводять до дії мислення, ідеологію та менш значні інтереси, що виявляються в офіційній американській політиці на міжнародній арені".

Друга група вчених вважає, що поняття "національний інтерес" є дуже невизначеним, егоцентричним або застарілим, яке нічого не дає для розуміння взаємопов'язаного світу, що постійно перебуває у процесі змін і у якому значення національної держави поступово втрачається. Одним з найвпли-вовіших скептиків у 1970-х роках був Джеймс Н. Розенау, який у своїй книзі "Наукове дослідження зовнішньої політики" писав про те, що ні "об'єктивісти", ні "суб'єктивісти" (так він називав прибічників двох протилежних точок зору) не змогли знайти ефективного обґрунтування використання національного інтересу як інструменту дослідження. Він дійшов висновку: "Незважаючи на всілякі твердження, пов'язані з цим поняттям, та незважаючи на його уявну корисність, національний інтерес так і не виправдив початкових сподівань, що покладались на нього як на інструмент дослідження". Спроби об'єктивістів та суб'єктивістів використати його, - стверджував автор, - виявилися безрезультатними і невдалими, хоча "у підручниках із міжнародної політики, як і раніше, стверджується, що нації захищають та реалізують свої національні інтереси, наукова література з цього приводу не збагатилась та не розширилася".

Така критика з боку Розенау частково виправдана, небагатьом ученим та практикам, які займаються зовнішньою політикою, вдалося систематично вивчити питання про те, чому країни переслідують певні міжнародні цілі. Надто просто було б припустити, що основою для визначення зовнішньої політики є політична бюрократія, історичний прецедент чи економічна необхідність. З нашого погляду, значно більше сенсу стверджувати, що на тих, хто приймає рішення та визначає політику, діють географічні, культурні, політичні та економічні фактори, які тісно пов'язані із національним досвідом, ідеологією народу. Можна припустити, що розвиток європейської інтеграції та певні обмеження національного суверенітету в інтересах нової міжнародної структури - Європейського співтовариства можуть призвести у подальшому до формування нової європейської "супернації" та нових національних інтересів, однак цей факт характеризує процес виникнення та зникнення націй і не зачіпає самого поняття "національний інтерес". Питання полягає не в тому, що становить національний інтерес, а в тому, що складає націю.

Мала енциклопедія етнодержавознавства під заголовком " Національний інтерес" (історико-етнодержавний підхід) визначає: "Нація є носієм національних інтересів, які бувають національно специфічними, притаманними тільки національним спільностям (інтереси розвитку культури, мови, морального престижу нації і т.д.), та загальнонаціональними, в реалізації яких зацікавлене все суспільство", і далі: - "Сама ж категорія національні інтереси певною мірою кореспондується з категоріями "індивідуальний", "загальнолюдський" та "державний" інтереси". На думку М. Грушевського, державний уклад цивілізованих народів - це суверенний союз народу, який шляхом планової діяльності задовольняє індивідуальні, національні та загальнолюдські солідарні інтереси у напрямі послідовного розвитку суспільства".

Поки нація має право відмовляти іншій державі чи міжнародному органу в їх вимогах, слід зробити висновок, що вона діє згідно зі своїми національними інтересами. Ми є свідками народження нових націй, що утворюються на уламках колишніх імперій чи легітимізуються внаслідок певних домовленостей. Прикладів цього процесу безліч - незалежні держави СНД, Чехія та Словаччина, Бельгія тощо. Цим державам необхідна незалежність в інтересах своєї національної ідентичності. Крім того, ігнорувати категорію " національних інтересів", що є базовою у визначенні головних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики практично всіх суб'єктів міжнародного права, навряд чи доцільно.

Дослідження національних інтересів вимагає відповіді на низку питань:

Чи існують об'єктивно національні інтереси та яка їх природа?

Які національні інтереси належать до базових, фундаментальних, а які мають тимчасовий, кон'юнктурний характер?

Чи можуть національні інтереси змінюватись, залежно від змін внутрішньої та зовнішньої ситуації?

Які механізми забезпечують захист національних інтересів?

Чи можливо узгоджувати національні інтереси різних міжнародних суб'єктів?

Хто і як визначає загрози національним інтересам тощо?

Для точнішого розуміння національних інтересів звернемось до чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про основи національної безпеки України" де, вст. 1 зазначено, що національні інтереси - це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Виходячи з того, що особа, суспільство та держава утворюють разом самостійний об'єкт - націю, поняття "національна безпека" охоплює різні аспекти країни (державної, суспільної, особистої тощо). Нація знаходиться в небезпеці, коли їй потрібно принести в жертву свої національні інтереси - об'єктивні потреби матеріального та духовного існування як внутрішньо цілісного та самобутнього соціального утворення. Не випадково, що саме в національних інтересах акумулюється ставлення нації до сукупності суспільно-політичних та державних інститутів, матеріальних і духовних цінностей.

Базовими життєво необхідними національними інтересами є:

територіальна цілісність;

державний суверенітет;

намагання посісти гідне місце у світовому співтоваристві;

добробут громадян на основі забезпечення прав і свобод особи, а також усіх соціальних груп.

Оскільки з просторово-географічною взаємодією країн та народів пов'язана наявність трьох геополітичних рівнів безпеки - міжнародної, регіональної і безпеки окремо взятої держави, то в просторово-географічному плані сфера національних інтересів не може обмежуватися національною територією. Процеси, які розгортаються у різних регіонах ближнього і, навіть, далекого зарубіжжя, можуть безпосередньо впливати на стан нації, можливості та перспективи її розвитку і, таким чином, на розуміння та визначення національних інтересів. Відповідно цьому розрізняють внутрішню та зовнішню безпеку. Для розуміння і забезпечення останньої, винятково важливе значення має геополітичне та геостратегічне уявлення про місце і роль нації (країни) у світі.

Це пояснює, чому проблематика національної безпеки, яка зародилася у США в середині минулого століття, в останні десятиріччя перетворилася на самостійну академічну галузь у рамках стратегічних досліджень і загальної теорії міжнародних відносин. Поняття "національна безпека" стало незмінним атрибутом більшості військово-політичних концепцій, аналітичних та прогнозних розроблень глобального плану. При цьому найбільшого розповсюдження отримали два підходи.

Перший - розглядає національну безпеку через призму "національних інтересів", що, як правило, виявляється у вигляді деякого комплексу цілей. Другий - пов'язує національну безпеку з системою базисних національних цінностей як структурного, так і функціонального рівнів.

У першому випадку конфлікт національних інтересів може розв'язуватися шляхом пошуку взаємоприйнятного балансу інтересів сторін. У випадку ж конфлікту національних цінностей (що ми спостерігаємо, наприклад, у конфлікті ідеологій, цивілізацій, релігійних догм тощо) компромісу досягти практично неможливо. Відбувається руйнація одних цінностей і заміна їх іншими. Це зрозуміло у тому випадку, коли "національні інтереси" - це національні інтереси, які знайшли своє духовне або матеріальне закріплення в житті народу. Отже, в умовах становлення сучасної України перший підхід прийнятніший, як більш мобільний і гнучкий.

Найважливішим критерієм національної безпеки є дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, групи, суспільства та держави і особливо їх взаємна відповідальність у забезпеченні безпеки. Останнє є наріжним каменем національної безпеки, і тому має перебувати в центрі уваги державної політики національної безпеки.

Далі, як відомо, в основі цілеспрямованої людської діяльності покладено потреби та інтереси. Потреби - це потреба у будь-чому для підтримки життєдіяльності організму індивідуума, соціальної групи, суспільства в цілому, це внутрішній спонукач активності. Потреби, усвідомлені суспільством, класами, соціальними групами, індивідуумами виступають як їх інтереси. На відміну від потреб інтерес скерований не стільки на предмет задоволення, скільки на ті соціальні інститути, установи, норми взаємостосунків в суспільстві, від яких залежать усі умови життєдіяльності людей (розподіл цінностей, благ). Значення інтересів полягає у тому, що вони є причиною соціальної активності людей і в цьому значенні виступають найважливішими чинниками перетворень у суспільстві, державі та світі.

Роль інтересів в житті держави лаконічно висловив лорд Палмерстон: "У Англії немає вічних друзів або ворогів, у Англії є вічні інтереси". Воно відображає відому істину: у держави не буває постійних союзників і супротивників, постійні - лише інтереси.

Особливе значення для людства мають життєво важливі інтереси як сукупність потреб, що їхнє задоволення забезпечує існування і прогресивний розвиток особи, суспільства, держави. Через таку значущість їм відводиться центральне місце в системі національної безпеки.

Безпека є умовою існування держави, суспільства або особи, яка дозволяє їм зберегти накопичені цінності.

Для того, щоб служити базою стратегії держави в області безпеки, національні цінності мають бути виражені в предметній формі. Такою формою виступають національні інтереси. Вони є основною рушійною силою процесів, що відбуваються в сучасній політичній, економічній, духовній сферах життя народів, держав і світової спільноти в цілому. Реалізація і захист цих інтересів, своєю чергою, складає сутність політики безпеки - національної, регіональної і глобальної.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Національні інтереси КНР і стратегія національної безпеки
Поняття "національних інтересів" і його відмінність від поняття "національна безпека"
Національні економічні інтереси та загрози економічній безпеці України
Національні інтереси та їх забезпечення недержавною системою національної безпеки України
Національні інтереси як фундаментальний елемент безпеки
Теоретико-методологічні основи національних інтересів і стратегії національної безпеки КНР
Тактичні особливості забезпечення інформаційної безпеки та реалізації національних інтересів Франції
Загальна характеристика системи забезпечення національної безпеки, захисту національних інтересів та інформаційного простору Франції
Співвідношення понять національної та інформаційної безпеки
Поняття та види загроз національним інтересам та національній безпеці в інформаційній сфері
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси