Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
ГносеологіяФілософська теорія пізнання (гносеологія)Специфікація розвитку філософії історії з переходом історичного...Гносеологіядруга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія
Об'єкт і предмет історичного пізнання як проблема некласичної...Філософія історії: теорія історичного пізнанняЗакони історії як характеристики людської життєдіяльності і як...Об'єкт і предмет філософії історії як галузі пізнанняСпецифікація розвитку філософії історії з переходом історичного...
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія історії
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Історична гносеологія та історична епістемологія

Філософія історії як історична гносеологія, теорія історичного пізнання у широкому сенсі слова, в свою чергу, може поділятися на теорію історичного пізнання (історичну гносеологію) у вузькому значенні цього терміна та на історичну епістемологію. Предметом першої е співвідношення суб'єкта і об'єкта у процесі історичного пізнання; предметом другої — результат цього процесу, тобто історичне знання, його співвідношення з історичною реальністю.

У чому ж полягає відмінність філософії історії як теорії історичного пізнання від, з одного боку, філософії історії як метафізики історії' чи історіософії, з іншого — від філософської методології історії?

Вище вже було показано, що філософія історії як історіософія вивчає саму реальну історичну дійсність. Реалізуючи цю онтологічну функцію, філософія історії шукає відповіді на запитання типу: "Що таке історія — єдиний процес чи множина відносно замкнених утворень?", "Чи можна говорити про спрямованість історичного процесу?", "Чим відрізняються історичні процеси та явища від природних?", "Має історія мету і сенс, чи ні?" тощо.

В іпостасі ж теорії історичного пізнання філософія історії відповідає вже на зовсім інші запитання: "Що і як вивчають науковці, розглядаючи історію як цілісний універсум?", "У чому особливість пізнання історії як множини соціокультурних утворень?", "Чим пізнання історичних процесів і явищ відрізняється від пізнання природних та в чому подібність між цими різновидами пізнання?" тощо. Інакше кажучи, предметом розгляду стає вже пізнавальна діяльність дослідників з вивчення історичного процесу, а не сам процес.

Досить чітко проходить межа й між гносеологічним та методологічним вимірами філософії історії.

Методологію філософії історії цікавить вже не сам по собі історичний процес і навіть не хід пізнання історичних реалій, а порівняно вищий "поверх" — принципи, підходи, прийоми, процедури, форми, способи та методи цього пізнання.

тику філософсько-історичної гносеології визначають дослідження характеру взаємозв'язку матеріального та ідеального у ході пізнання історичної реальності: співвідношення реальних фактів історії та гносеологічних фактів.

Закони історії як предмет теорії історичного пізнання

До цього можна додати також — тенденцій і закономірностей реального історичного процесу та законів історії як науки. Адже часто-густо саме нерозуміння відмінностей між історичними законами за їх онтологічним виміром (тенденціями та закономірностями самого реального ходу історії) та законами як складовими теоретичної системи тієї чи іншої спеціально-наукової галузі історичного пізнання призводить до заперечення закономірної природи історичного процесу загалом.

Так, можна погодитися з твердженням Карла Поппера, за яким "зокрема, надія на те, що одного прекрасного дня ми можемо відкрити "закони руху суспільства", так само як Ньютон відкрив закон руху фізичних тіл, є нічим іншим, як наслідком... непорозумінь. Оскільки не існує ніякого руху суспільства, який в якомусь розумінні був би схожий або аналогічний до руху фізичних тіл, не може бути й таких законів"76. Більше того. Строго кажучи, навіть закон Ньютона був ним власне не відкритий, а лише сформульований. Адже він не існує в природі в тому вигляді, в якому був виражений в теорії Ньютона. Всі закони — не що інше, як ідеалізації, які лише в силу об'єктивної спрямованості людського пізнання проекціюються на довкілля, витлумачуючись як складові самої реальності. У такому розумінні не існує не тільки законів суспільного руху, а й будь-яких інших законів взагалі, так само як у навколишній реальності не існує, скажімо, понять. А от певні об'єктивні аналоги, які традиційно називають тенденціями, закономірностями тощо, на основі яких і формулюються закони як ідеалізація, абстракція, існують у самій реальності — як природній, так і історичній. Тому з іншим твердженням Поппера — "тенденції існують, або точніше, припущення тенденції часто є корисним статистичним засобом"77 — можна погодитися лише частково, у тій частині, де визнається, що тенденції існують. Що ж стосується законів руху суспільства, то їх існування, як і існування законів фізичного руху, можна визнати лише як ідеалізації. Оскільки ж ці ідеалізації відображають якісно відмінні реалії, то й справді годі шукати таких законів суспільного руху, "які в якомусь розумінні" були б схожі чи аналогічні до законів руху фізичних тіл.

Своєрідним нервом гносеології історії є дослідження історичної проблеми як предмета науки, починаючи з осмислення її як невідповідності історичної теорії реаліям історії через системний аналіз послідовних етапів її вирішення у ході історичного пізнання аж до побудови нової теорії історичної дійсності.

Важливим тут є також з'ясування особливостей співвідношення відображення й творчості, істини та заблудження, оцінки та опису, тлумачення, розуміння та пояснення в історичному пізнанні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси