Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Характеристика основних конституційних засад судочинстваПоняття правосуддя та основні засади судочинстваФункціональні (судочинні) принципи судової владиСудова система. Основні засади судочинстваГласність і відкритість адміністративного процесуОсновні риси судового процесуСудова система та судочинствоПринципи адміністративного судового процесуПитання виконання судових рішень. Провадження у справах за участю...Органи судової влади і судочинство в Україні
 
Головна arrow Право arrow Історія держави і права України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні риси судового процесу (судочинство)

Про процедуру судового розгляду за "Руською правдою" відомо небагато. Очевидно, заінтересована особа (потерпілий) повинна була сама порушувати справу в громадському суді або ж звертатися по захист до князівського уповноваженого. Звинувачення мало бути персональним, тобто направленим проти відомої особи. Більшість дослідників (Я. Падох, І. Ісаєв та ін.) наголошують на пануванні у судочинстві Києво-Руської держави звинувачувально-змагального процесу. Він характеризується активною участю заінтересованих у вирішенні конфлікту осіб. Суд, власне, виконував роль посередника в"судовому процесі ("тяжі"). У звинувачувально-змагальному процесі сторони - позивач і відповідач - апріорі користувалися майже однаковими судовими (процесуальними) правами. Попри те, особливу роль у процесі відігравав саме позивач: за його заявою розпочиналося судочинство.

Судовий процес відбувався усно. "Руська правда", що закріпила традиційні процедури упіймання злодія та розшуку вбивці, визначила три стадії (етапи) судового процесу: "заклич", "звід" та "гоніння сліду". Розшук злочинця в Київській Русі здійснювався потерпілим і Його родичами, що вказує на приватноправовий характер судового процесу.

У випадку крадіжки слід було оголосити про пропажу речі на торгу (громадському місці). Це називалося закличем. Закон виходив із того, що заклич стає відомим для всього міста впродовж трьох днів. Тому повернення речі до цього терміну не каралося. А в разі віднайдення пропалої речі в кого-небудь опісля потерпілий не лише повертав собі свою пропажу, а й отримував від її неправомірного володільця винагороду в розмірі трьох гривень.

Покупець, який купив річ, що виявилася вкраденою, повинен був показати того, у кого він її купив, або присягти у своїй невинності. Така процедура називалася зводом (варіант очної ставки). Звід розпочинався у випадках: а) якщо річ було знайдено в кого-небудь до закличу; б) якщо річ знайдено до трьох днів після закличу; в) якщо річ було віднайдено не у своєму місті (громаді). У межах свого міста (громади) звід продовжували до третьої людини. Надалі річ вилучалася на користь потерпілого, а невдалий покупець зазнавав збитків, або міг сам шукати злодія далі. Якщо ж володілець доводив добросовісність набуття, одначе не міг указати на людину, в якої придбав річ (і це може бути підтверджено присягою двох вільних людей, свідків купівлі), він утрачав свої гроші, які заплатив за річ, але зберігав право позову у випадку, якщо розшукає особу, котра продала йому річ. Звід закінчувався у своєму місті або у своїй громаді.

За межами міста або громади переслідування запідозреного злодія чи вбивці не велося. Вважалося, що злочинець перебував там, де губляться його сліди. Якщо ж слід втрачено на великій дорозі чи в степу, розшуки припинялися. У противному випадку, до кого слід заводив, той уважався злочинцем, якщо "не відвів слід". Якщо переслідування утікача по сліду (це називалося "гоніння сліду") не увінчувалось успіхом, то верв, куди приводив слід, повинна була або видати злочинця, або сама відповідати за злочин. У таких випадках верв платила штраф розкладкою. Те саме чекало общину, якщо на її території знаходили вбитого князівського слугу. Траплялося, що виплата такого штрафу - дикої вири тривала декілька років і реально призводила до закабалення громади князем. Щоправда, в "Руській правді" зазначалося, що "община не платить за знайдені труп або кістки, якщо не знають убитого і про те, що трапилося, ніхто не чув". "Звід" і "гоніння сліду" відбувалися зі збереженням давніх урочистих форм. Той, хто "гнав слід", міг вимагати від властей допомоги.

На судовому процесі сторони доводили свою правоту за допомоги судових доказів. У Київській Русі судовими доказами були: 1) власне визнання; 2) свідки ("видоки" і "послухи"), якими могли бути тільки вільні люди (сумнівно щодо жінок); 3) присяга (складали сторони й свідки); 4) ордалії (суди Божі); 5) речові докази (сліди побиття, рани, тіло вбитого, свідки тощо).

Невід'ємною частиною судочинства в Києво-Руській державі був інститут свідків. Видок у "Руській правді" - учасник судової процедури - свідок протиправних дій (тілесних ушкоджень), який проводився потерпілою стороною до суду, або той, хто міг стати свідком у майнових позовах (про належність челяді). Послухи, які також зафіксовані у "Руській правді", свідчили не про факт злочину, а про добру репутацію ("добру славу") тої чи іншої сторони процесу. Від необґрунтованого звинувачення можна було "очиститися", виставивши сім свідків послухів, які підтвердили би їм добре ім'я підозрюваного. За спостереженнями деяких учених (М. Максимейко, Ф. Леонтович) вже у XII ст. послухи витрутили із правничого вжитку видоків.

У кримінальних справах достатніми доказами вважалися прямі докази (рани, синці тощо) або свідчення двох очевидців - видоків. У випадках звинувачень у крадіжках, у майнових суперечках найбільш важливим доказом була виявлена наявність украденої речі - речовий доказ. Недоведене звинувачення спричиняло стягнення судового мита на користь князівського уповноваженого і від позивача, і від відповідача (штраф 3 гривні за смерда і 12 - за боярина).

У випадку, коли послухи й видоки з обох сторін давали однаково позитивні свідчення, отже, за відсутності доказів факту злочину винний (або невинний) визначався за допомоги випробувань ордалій (судів божих) - водою, залізом або "полем" тощо. Найбільш поширеною з ордалій у Київській Русі був судовий поєдинок - "поле". Переможець поєдинку вигравав процес. У справах понад 6 гривень випробовували залізом. Підозрюваному давали в руки розжарений шматок заліза і за характером ран судили про правильність або неправильність звинувачення. Звернення до Божого суду вважають традиційним для ранньофеодальних релігійних суспільств, коли можливостей для справжнього розшуку і збору доказів фактично не було.

Якщо вартість вкраденої речі була відносно незначною (менше двох гривень), обвинувачення доводилось або спростовувалося простою клятвою. Той, хто прийняв таку присягу, вважався невинним. Присяга існувала ще до прийняття християнства. Про неї йшлося у пам'ятках, датованих початком X ст. Зокрема, у договорі Олега із Візантією (911 р.), розповідалося, що русичі, присягаючи, знімали з себе щити і клялися богом Перуном. Тоді присяга називалася "ротою". З прийняттям християнства присяга також мала усний характер і супроводжувалася цілуванням хреста.

Зважуючи значення всіх доказів, наданих сторонами, суд виносив (усно) рішення-вирок. Суд сам не виконував цивільних рішень. Про це дбала заінтересована сторона. Кримінальні вироки виконував здебільшого князь або його урядовці. Стороні-переможниці допомагала держава (за М. Грушевським, влада виконувала лише одну міру покарання - "поток і розграбування"). Потерпілий міг задовольнити свої інтереси за рахунок майна засудженого або змусити його відпрацювати заподіяну шкоду (повернути в холопство), коли майна не вистачало. Ніяких указівок про повторний розгляд справи на скаргу незадоволеної сторони "Руська правда" не містила.

Отже, судовий процес у Київській Русі мав яскраво виражений змагальний характер: він починався лише з ініціативи позивача, сторони в ньому (позивач і відповідач) користувалися рівними правами, судочинство здійснювалося публічно та усно. Процес ділився на три етапи (стадії) - "заклич", "звід" і "гоніння сліду". У системі доказів значна роль відводилася свідкам, присязі та ордаліям.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Характеристика основних конституційних засад судочинства
Поняття правосуддя та основні засади судочинства
Функціональні (судочинні) принципи судової влади
Судова система. Основні засади судочинства
Гласність і відкритість адміністративного процесу
Основні риси судового процесу
Судова система та судочинство
Принципи адміністративного судового процесу
Питання виконання судових рішень. Провадження у справах за участю іноземних осіб. Третейське судочинство
Органи судової влади і судочинство в Україні
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси