Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Управління економічними ризиками при обґрунтуванні господарських...Управління банківськими ризикамиУправління ризиками в контексті банківського маркетингуОсновні принципи управління проектними ризикиОцінка систем управління ризиками банківської діяльностіБАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД НА ОСНОВІ ОЦІНКИ РИЗИКІВУправління ризиками в інноваційній діяльностіБАНКІВСЬКІ РИЗИКИЗасади управління кредитним ризиком банкуМЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ВІДМИВАННЯ КОШТІВ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Кредит і банківська справа
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

18.4. Управління банківськими ризиками

Управління банківськими ризиками складається з низки послідовних етапів, а саме:

1) якісного аналізу: на цьому етапі визначають сутність кожного з банківських ризиків, їхню структуру та виявляють чинники впливу;

2) кількісного аналізу: на цьому етапі обирають систему кількісних показників кожного з банківських ризиків та визначають методи їхньої оцінки;

3) способів зниження ризиків: на цьому етапі обирають той чи інший спосіб зниження банківських ризиків або їхню суперпозицію, що дасть змогу привести рівень ризику до прийнятного (допустимого);

4) прийняття рішень: це заключний етап управління банківськими ризиками, який передбачає прийняття відповідних фінансових рішень з урахуванням ризику.

Банківські ризики поділяють на три категорії:

1) фінансові;

2) функціональні;

3) інші відносно банку зовнішні ризики.

Фінансові ризики пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, прибутковості, вартості та структурі активів і пасивів.

Функціональні ризики мають відношення до процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги і з ними пов'язана діяльність кожного банку. Функціональні ризики виникають унаслідок неможливості своєчасно й у повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати та аналізувати відповідну інформацію. Вони не менш небезпечні, аніж фінансові ризики, але їх важче ідентифікувати та визначити кількісно. Функціональні ризики призводять до фінансових втрат.

Наведемо характеристику основних видів фінансових банківських ризиків.

Кредитний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів.

Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку, потрібно розрізняти такі терміни:

— кредитний ризик щодо кредитної угоди — ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами договору (угоди) і при цьому банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатись забезпеченням позики для покриття можливих втрат;

— портфельний кредитний ризик — середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами виступають частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку, а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг тощо).

Кількісний аналіз кредитного ризику банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів.

Метод фінансових коефіцієнтів полягає у розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з погляду на стан його ліквідності, рентабельності та фінансової стійкості, та порівнянні їх з нормативними (критеріальними) значеннями. Водночас при наявності переваг цей метод має певні недоліки. Зокрема, не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших — ні.

Однак, використання згаданих моделей у вітчизняній банківській практиці є необґрунтованим, тому варто побудувати аналогічні класифікаційні моделі, які відповідатимуть реаліям вітчизняної економіки.

За останні роки набули поширення ще дві категорії моделей оцінки кредитного ризику. Перша категорія — структурні моделі (structural models), що ґрунтуються на дослідженнях Р. Мертона. Кредиторська заборгованість і капітал у рамках цього підходу розглядаються як вимоги, що можуть бути звернені на вартість фірми. При цьому для визначення справедливої ціни застосовують теорію ціноутворення опціонів. Друга категорія моделей — моделі скорочених форм (reduced form models) — широко використовується у фінансовій інженерії.

Серед статистичних методів оцінок кредитного ризику доцільно виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозування результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні). У міжнародній банківській практиці найбільш відомими з таких моделей є Z-модель Альтмана, модель Фулмера, які використовуються для прогнозування банкрутства підприємства, і модель нагляду за кредитами Чессера.

Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують наявності значного масиву даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи відсутність інформації здебільшого доводиться застосовувати експертні методи.

Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної) події в процесі банківської діяльності. Одним із наочних прикладів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальника, які є досить поширеними у вітчизняній банківській практиці.

Сукупний кредитний ризик банку може бути обчислений за формулою:

де l — сподівана (середня) величина втрат за кредитним портфелем; ka — поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) відносно середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень; ƥ — коефіцієнт кореляції ймовірностей дефолту і-го та у-го позичальника.

Що стосується методів зниження кредитного ризику банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні методи зниження кредитного ризику свідчать про те, що банк прагне до перерозподілу ризику шляхом перекладання частини ризику на інші суб'єкті та/чи об'єкти.

Найпоширенішими зовнішніми методами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування, суть яких детально розглянуто у темі 12.

Суть внутрішніх методів зниження кредитного ризику банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат.

Основними внутрішніми методами зниження кредитного ризику є лімітування, диверсифікація та створення резервів.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. За приклад можна навести нормативи кредитного ризику, що встановлені Національним банком України для банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив "великих" кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Лімітування спрямоване на обмеження зважених кредитних ризиків (ризиків у грошовому вираженні) комерційного банку.

Диверсифікація є найпростішим і найдешевшим методом зниження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає:

1) диверсифікацію позичальників за галузями;

2) диверсифікацію кредитів за розмірами, строками, видами процентних ставок;

3) диверсифікацію способів забезпечення повернення кредитів.

Ще одним внутрішнім методом зниження кредитного ризику банку є створення резервів на покриття можливих втрат при здійсненні кредитної діяльності.

Депозитний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості переведення поточного рахунку до іншого банку або дострокового зняття вкладу.

За рівень депозитного ризику можна прийняти один із коефіцієнтів нестабільності депозитів:

Що стосується методів зниження депозитного ризику, то найефективнішими з них є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу.

Валютний ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через коливання валютних курсів. Цей ризик е наслідком незбалансованості активів та пасивів банку щодо кожної з валют за строками і сумами.

Один з основних методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), став особливо широко застосовуватися останні кілька років і нині використовується як основний міжнародними банківськими організаціями (наприклад, BIS) при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.

В основі розрахунку VAR лежить визначення одноденної мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того, наскільки за день можуть змінюватися валютні курси. Найчастіше за міру одноденної мінливості обирається середньоквадратичне відхилення у процентах, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Для часових горизонтів, що перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування, що дає змогу отримати оцінку валютного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. VAR з часовим горизонтом Т днів та довірчим інтервалом х % за умови припущення відсутності хаосу може бути розрахований за законом дисперсії фрактального броунівського руху:

де kx — поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) щодо середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень. Так, для значень довірчого інтервалу в 95 та 99 %, які використовуються найчастіше, відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,66 і 2,33 середньоквадратичних відхилень; σ — середньоквадратичне відхилення (одноденна волатильність) валютного курсу у процентах.

Варто зазначити, що оцінка VAR за формулою є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому її точність зменшується зі збільшенням часового горизонту.

Оцінка валютного ризику банку зі застосуванням VAR технології здійснюється в декілька кроків:

— визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Ці позиції мають бути перераховані в національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику (цей процес називається mark-to-market, або розрахунок ринкової вартості позиції);

- визначення мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того, наскільки сильно можуть змінитися валютні курси, за міру якої обирається середньоквадратичне відхилення у процентах;

— розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених у національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу;

— визначення валютного ризику комерційного банку, який не дорівнює сумі FAR кожної з відкритих валютних позицій, тому що коефіцієнт кореляції між курсами валют, як правило, не дорівнює 1 або -1.

Валютний ризик щодо загальної відкритої валютної позиції банку VARn може бути визначений за такою формулою:

де S — загальна сума відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту; VARi(j) — максимально можлива зміна курсу і-ї (j-ї) іноземної валюти відносно національної за період дії кредитного договору (у процентах); х — частка (питома вага) і-ї (j-ї) іноземної валюти в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту в загальній сумі відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на той же момент; ƥ — коефіцієнт кореляції між курсами і-ї та j-ї іноземних валют відносно національної валюти.

При цьому варто зазначити, що при зайнятті банком довгої валютної позиції за певною іноземною валютою (активи банку в цій валюті перевищують його пасиви в цій валюті) у формулі максимально можлива зміна курсу певної іноземної валюти відносно національної підставляється із знаком "+", а при зайнятті короткої валютної позиції (пасиви банку в цій валюті перевищують активи в цій валюті) — зі знаком "-".

Для зниження валютного ризику банк може використовувати такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ю-черсів, опціонів).

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні операцій не з однією, а з декількома валютами, які не корелюються.

4. Страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховій компанії.

Процентний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат унаслідок непередбачених змін процентних ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів з плаваючою процентною ставкою.

Основним методом оцінки процентного ризику банку є аналіз гепу.

Геп — це поняття, яке характеризує різницю між величиною активів та пасивів, чутливих до зміни ставок процента, й які мають бути переоцінені або погашені до певного строку.

До чутливих до змін процентної ставки активів належать придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо.

Чутливі до зміни процентної ставки пасиви — це кошти на поточних рахунках, депозити та отримані міжбанківські кредити. Нечутливі пасиви — це капітал банку (статутний, резервний та ін.).

Принципи управління гепом можна сформулювати таким чином:

1. Зміна процентного прибутку, який отримується при заданому співвідношенні активів та пасивів, у результаті зміни процентної ставки, залежить від величини гепа.

2. У разі негативного гепа при зростанні ставки процента процентний прибуток зменшиться, а при її зниженні — зросте. Навпаки, при позитивному гепі, при зростанні ставки процента процентний прибуток збільшується, а при її зниженні — зменшується.

3. Поняття гепа нерозривно пов'язано зі строками погашення або переоцінки пасивів та активів. Якщо ці строки суттєво різняться, то виникає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно з яким, якщо пасиви (активи) багаторазово переоцінюються до того, як здійснюється переоцінка активів (пасивів), то це й буде визначати позицію гепа, що розраховується на момент переоцінки.

4. Позиція гепа визначається характером діяльності банку.

Аналіз дюрації становить суть класичного підходу до оцінювання процентного ризику.

Дюрація являє собою середньозважений (з вагами) час до погашення певного фінансового інструмента. Вона обчислюється за формулою:

де Ct — величина грошового потоку в момент часу і; Р — теперішня (приведена) вартість фінансового інструмента; г — ставка дисконтування; Т — строк фінансового інструмента.

Дюрація дає можливість порівнювати альтернативні потоки платежів шляхом аналізу їхньої чутливості до зміни процентних ставок. У тому разі, якщо зайнято в борг під зобов'язання виплатити 1000 грн через рік (дюрація заборгованості дорівнює 1), то було б розумно з метою захисту від зміни процентних ставок купити, наприклад, безкупонну облігацію з номіналом 1000 грн, що погашається через рік.

У такому разі зобов'язання будуть приведені відповідно до активів (що ілюструє результат теореми Самуельсона про імунітет).

Модифікована дюрація обчислюється за формулою:

Курсова зміна ціни фінансового інструмента (у процентах) приблизно дорівнює добутку AD на зміну дохідності (ставки дисконтування).

Застосування показника AD вимагає певної обережності, тому що він перебільшує розмах падіння цін при великому зростанні процентних ставок і занижує масштаби зростання цін при їхньому значному падінні — так звана властивість опуклості (convexity), обумовлена другою похідною. Цей ефект істотно нелінійний. Труднощі також виникають при розрахунках AD для облігацій з правом дострокового викупу емітентом.

Процентний ризик комерційного банку, VARn, може бути визначений за такою формулою:

де А — чутливі активи банку; L — чутливі пасиви банку; DA — середньозважена модифікована дюрація активів банку; Dп — середньозважена модифікована дюрація пасивів банку; VАRд — максимально можлива зміна процентної (дисконтної) ставки за певний період.

Одним з основних методів зменшення процентного ризику банку є похідні інструменти. Кожен із них використовується з метою зниження специфічним чином процентного ризику, зафіксувавши процентну ставку за запозиченнями або вкладеннями, а також для регулювання співвідношення запозичень та вкладень за фіксованою та плаваючою процентними ставками в портфелі банку. Крім того, процентний ризик банку можна зменшувати за допомогою такого методу страхування, що передбачає повну передачу відповідного ризику страховим компаніям.

Інвестиційний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.

Для оцінки ступеня ризиковості інвестиційного портфеля банку (сукупності всіх придбаних банком цінних паперів) може бути використане середньоквадратичне відхилення, яке обчислюється за формулою:

де С — загальна величина інвестиційного портфеля банку; VARi(j) — максимально можлива із заданою надійністю зміна курсу і (j)-ro цінного папера (у процентах); Xi(j) — частка (питома вага) і-то (j-го) цінного паперу в загальній сумі інвестиційного портфеля; ƥ — коефіцієнт кореляції між змінами курсів i-го та j-го цінних паперів.

Основним методом зниження ризиковості інвестиційного портфеля банку є диверсифікація вкладень, тобто розподіл коштів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями різних емітентів з різними строками погашення).

Ризик ліквідності комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо здатності банку забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення активів на кошти.

Цей ризик є похідним від ризиків щодо активних та пасивних операцій банку.

Основним методом зниження ризику ліквідності банку є збалансування активів та пасивів банку. Характер активних статей комерційного банку, їх строковість мають відповідати характеру та строковості пасивних статей.

Ризик капітальної стійкості банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо того, що втрати перевищать резерви на їх покриття.

Цей ризик є похідним від ризиків щодо активних операцій комерційного банку.

Ризик неплатоспроможності (банкрутства) банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо того, що банк виявиться неспроможним відповідати за своїми зобов'язаннями.

Це ризик того, що банк виявиться одночасно неліквідним, збитковим і з від'ємним капіталом. Ризик неплатоспроможності (банкрутства) банку є похідним від усіх розглянутих вище фінансових ризиків.

Важливе місце у діяльності банку займають функціональні ризики.

Стратегічний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості неправильного формування цілей банку, ресурсного забезпечення їх реалізації і неправильного підходу до управління ризиком у банківській діяльності загалом.

Технологічний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через витрати на усунення поломок та несправностей у роботі банківського обладнання.

Операційний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку.

Ризик неефективності банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку (накладними) на здійснення своїх операцій та їхньою прибутковістю.

Ризик впровадження банком нових продуктів і технологій — це міра (ступінь) невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підрозділів або технологій.

Функціональні ризики банку складніше ідентифікувати й оцінити порівняно з фінансовими ризиками. Для їх оцінки використовують в основному експертні методи.

Що стосується методів зниження функціональних ризиків банку, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

До групи інших зовнішніх ризиків банку належать ті нефінансові ризики, які, на відміну від функціональних, є зовнішніми відносно банку.

Репутаційний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості втрат банком довіри до себе з боку клієнтів унаслідок виникнення випадків невиконання банком своїх зобов'язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо. Значення цього ризику не варто применшувати, адже, як свідчить практика банківської діяльності, його наслідки можуть бути навіть важчими, аніж від фінансових ризиків.

Політичний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо того, що політична ситуація в державі негативно вплине на діяльність банку. Цей ризик пов'язаний з ускладненням політичної ситуації в Україні, до чого може виявитись причетним колишнє або нинішнє керівництво банку.

Соціально-економічний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, що може негативно відобразитися на діяльності банку.

Форс-мажорний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат банку.

Питання для самоперевірки

1. Яка роль банківського менеджменту в діяльності банку?

2. Визначте основні завдання менеджменту банку,

3. Які цілі діяльності банку розглядаються як загальні?

4. Наведіть специфічні цілі банківської діяльності.

5. Які елементи охоплює механізм банківського менеджменту?

6. Назвіть функції фінансового менеджменту банку,

7. Які принципи управління сучасним банком?

8. Які чинники впливають на організаційну структуру банку і на структуру управління банком?

9. Наведіть характеристики основних груп організаційних структур банку.

10. Які основні функції фінансового менеджменту банну?

11. Охарактеризуйте інструментарій фінансового менеджменту банку. 12.3 яких елементів складається фінансовий механізм управління в банку?

12. Які існують моделі фінансового менеджменту банку?

13. У чому полягає суть фінансового планування в банку?

14. Що означає регулювання як функція управління в банку?

15. Розкрийте зміст фінансового контролю в банку.

16. Яка структура фінансової служби банку?

17. Які основні складові управління активами банку?

18. У чому полягає комплексне управління активами І пасивами банку?

19. Які основні напрями управління фінансами банку?

20. Які використовують методи управління банківськими ризиками?

21. Що таке " геп-менеджмент"?

22. Розкрийте механізм управління прибутковістю банку.

23. У чому полягає суть управління інвестиційним горизонтом банку? 26. Що називають "стратегією управління діяльністю банку"?

Теми рефератів

1. Інструментарій фінансового менеджменту банку.

2. Управління інвестиційним горизонтом банку,

3. Стратегія управління діяльністю банку.

4. Методи управління проблемними кредитами.

5. Менеджмент капіталу банку.

6. Стратегія формування портфеля цінних паперів банку.

Тестові завдання

1. Метою банківського менеджменту є:

а) виявити банківські ризики;

б) забезпечити прибутковість діяльності банку;

в) оцінити кредитоспроможність клієнтів;

г) правильної відповіді немає.

2. Що розуміють під функціональною ознакою організації банку:

а) створення відділів, що планують доходи і видатки;

б) взаємодію зовнішнього середовища банку з внутрішніми елементами;

в) прив'язку структури банку до конкретної його діяльності;

г) усі відповіді правильні.

3. Які два типи підрозділів передбачає загальна організаційна структура банку:

а) відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції;

б) функціональні та пірамідальні відділи;

в) спеціалізовані центри та управлінські служби;

г) правильної відповіді немає.

4. Об'єктом фінансового менеджменту є:

а) операції банку, ліквідність та ризики, фінансові результати, оподаткування;

б) активні та пасивні операції;

в) доходи, витрати та прибуток;

г) фінансові ризики.

5. Суб'єктами фінансового менеджменту є:

а) комплекс підрозділів, що забезпечують ефективне управління фінансами банку;

б) операційні каси та фінансова служба;

в) фінансовий директор;

г) акціонери банку.

6. До функцій фінансового менеджменту відносять:

а) фінансове планування, фінансовий аналіз;

б) регулювання, фінансовий контроль;

в) інформаційне забезпечення;

г) усі відповіді правильні.

7. Оперативне управління прибутковості банку належить до функції фінансового менеджменту:

а) регулювання;

б) фінансового планування;

в) фінансового аналізу;

г) фінансового контролю.

8. Формування бюджету банку відносять до функції фінансового менеджменту:

а) регулювання;

б) фінансового планування;

в) фінансового аналізу;

г) фінансового контролю.

9. До інформаційної бази фінансового менеджменту відносять:

а) внутрішню і зовнішню інформацію;

б) статистичну звітність;

в) баланс банку;

г) усі відповіді правильні.

10. Хто очолює фінансову службу банку:

а) головний бухгалтер;

б) фінансовий директор;

в) Голова Правління банку;

г) акціонери банку.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? — М.: Финансы и статистика, 1995. — 382 с.

4. Бор М. З., Пятенко В. В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. — М.: ДИС, 1997. — 288 с.

5. Епіфанов А. О., Маслак Н. Г., Сало І. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

6. Заруба О. Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1997. — 172 с.

7. Капран В. 7., Кривченко М, С, Коваленко О. К. та ін. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 208 с.

8. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для ВНЗ. — К.: Основи, 1999. — 671 с.

9. Примастка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

10. Прокопенко 7. Ф., Гопін В. І., Соляр В. В. та ін. Основи банківської справи: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 410 с

11. Рауз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. со 2-го англ. изд. — М.: Дело, 1997. — 768 с.

12. Романова М. /., Устюгова М. В. Основи банківської справи: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 168 с.

13. Сало I. В., Криклій О. А. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 314 с.

14. Снігурська Л. 77. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 456 с.

15. Тиркало Р. ЯГ., Щибоволок 3.7. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 286 с.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси