Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Періодизація Другої світової війниУКРАЇНА І ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА (1939-1945 рр.). РУХ ОПОРУ.Нові явища в соціально-економічному житті провідних країн світу та...Друга світова війна (1939-1945 рр.)
Фінансування війниФінансування державних видатківОснови проектного фінансуванняДержавне фінансуванняІНОЗЕМНЕ ФІНАНСУВАННЯ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

Фінансування війни

Умови фінансування війни Німеччиною і союзниками значно відрізнялися. Імпровізації та обережності, що переважали у 1914—1918 pp., не було.

Після приходу до влади Гітлера, особливо з 1936 p., нацистський режим поступово став готувати Німеччину до війни. Для задоволення потреб переозброєння та ведення війни використовувався метод, відомий як фінансування війни без дислокації (gerauschlose Kriegsfinanzierung). Замість мобілізації населення для розміщення довгострокових воєнних позик уряд отримував значні позики з ресурсів кредитних установ, пропонуючи їм різного роду короткострокові цінні папери чи векселі, які повністю редисконтував Рейхсбанк.

Крім векселів скарбниці, було створено спеціальні види цінних паперів, такі як векселі на "Мефо" (Металургіше фор-шунгсаншталь) (Mefo (Metallurgishe Forschungsanstalt GmbH)), малої компанії, номінально заснованої чотирма великими підприємствами, включаючи Круппа (Кгирр) та Сіменса (Siemens), але повністю підконтрольної уряду. Постачальники аермахту отримували платежі у формі векселів, акцептованих "Мефо", які Рейхсбанк дисконтував на тримісячний строк. У 1938 р. векселі "Мефо" були замінені "Ліфершатцанвейзунген" (Lieferschatzanweisungen), чи "Ліфершатце" (Liefer-schatze).

Необачна емісія цінних паперів та політика боргу, що проводилася нацистами, викликали незадоволення Рейхсбанку, який на початку 1939 р. все ще очолював Шахт. Шахт став архітектором економічного відродження Німеччини, але Гітлер відхилив його пропозиції щодо фінансування урядових витрат через оподаткування та довгострокові позики. Рейхсбанк при цьому зберіг контроль над грошовими та фінансовими ринками. Останнім словом Гітлера з цього питання стало усунення Шахта та його прибічників від управління Рейхсбанком. Новий закон про Рейхсбанк від 15 червня 1939 р. "просіяв" раду Рейхсбанку. Він повністю відміняв норму резерву та обмеження щодо дисконтування казначейських векселів і зобов'язував центральний банк надавати уряду кредити за наказом фюрера чи канцлера рейху.

З березня 1939 р. було впроваджено новий план з фінансування вимог держави. Він передбачав емісію цінних паперів на надходження від податків Третього рейху. Такі цінні папери мали дві форми. Перша погашалася протягом 7 міс. і не була переказною ні в якому разі. Вона могла використовуватися як податковий кредит у випадку, коли фірма хотіла утримувати її протягом незначного періоду часу. Цінні папери другої форми погашалися протягом 37 міс. під 4 % річних і були переказ-ними. Від кредиторів уряду вимагали акцептувати ці цінні папери принаймні на 40 % їх рахунків. Ресурси ощадних банків і страхових компаній поглиналися емісією так званих "ЛіквідДтатзанлейхен" (Liquiditatsanleiheri), чи "Лі-Анлейхен" (Li-Anleihen), що фактично було формою фіксованої позики.

Однак таке методичне вилучення ресурсів з кредитної системи не покривало повністю потреби уряду, коли розпочалася війна. Уряд не мав альтернативи крім того, як вдаватися до оподаткування, підвищивши податок на прибуток та інші збори до 50 %. В такий самий спосіб емісія довгострокових цінних паперів була невід'ємним наслідком війни, причому до розміщення їх серед населення не вдавалися. Воєнні позикові сертифікати розміщувалися серед банків та ощадних установ. Незважаючи на значне розширення грошової маси, уряд намагався контролювати інфляцію в Німеччині шляхом фіксації цін на рівні 1936 p., а також заморожував заробітну плату та впроваджував прямий контроль над міжнародної торгівлею і валютним курсом.

В обіг окупованих країн було впроваджено спеціальні банкноти за переоціненою вартістю. Це дозволяло військам добре жити в цих країнах. Місцеві ресурси також було мобілізовано на користь рейху, при цьому внесок Франції, Бельгії та Нідерландів становив 12 %.

Упродовж Першої світової війни оподаткування становило 13 % військового фінансування Німеччини, а в часи Другої світової війни — 48 %. Дефіцит бюджету був значним. Національний борг Третього рейху зріс з 13 млрд марок у 1933 р. до 390 млрд марок у 1945 p., водночас грошова маса збільшилася з 8,3 млрд рейхсмарок у 1939 р. до 56,4 млрд у 1945 p. Золоті та валютні резерви Рейхсбанку зменшилися з 593 млн рейхсмарок у 1933 р. до 77 млн у період війни.

Як і під час Першої світової війни, значну частину своїх витрат (понад 45 %) Британія фінансувала за рахунок оподаткування. Довгострокові військові позики розміщувалися на загальних засадах і в малих деном і націях, що давало змогу залучити дрібні ощадні депозити поштових установ і ощадних банків. Політика обмеження зростання споживчих витрат максимальним рівнем ЗО % зумовила субсидії на придбання товарів першої необхідності. На відміну від періоду 1914—1918 pp., відбулася фундаментальна зміна в умовах поставок США матеріалів Британії та її союзникам.

Раніше було зазначено, що одним зі спірних питань на шляху реструктуризації міжнародної грошової та фінансової системи після 1918 р. виступало питання погашення боргів між союзниками та вимоги СІНА щодо сплати позик на ринкових умовах. У 30-х роках, спостерігаючи зростання напруженості в Європі, Конгрес Сполучених Штатів Америки під тиском могутніх ізоляціоністських елементів прийняв цілу низку актів, які зобов'язували президента накласти ембарго на поставки зброї всім воюючим сторонам до припинення війни. Щодо інших вимог, то товари можна було експортувати тільки на умовах оплати готівкою без транспортування. В будь-якому разі поставки воюючим країнам не можна було здійснювати американськими суднами. Більш того, за товари треба було сплачувати відразу готівкою або векселями максимальним строком 90 днів.

Ці нормативи продовжували діяти, коли у війну вступили Британія та Франція. Ці дві країни не мали жодної можливості отримувати американську зброю. Вони збільшували тиск на Сполучені Штати Америки для пом'якшення жорстких умов американського законодавства, але новий нейтральний закон пройшов слухання в Конгресі тільки 4 листопада 1939 р. Цього разу ембарго було відмінено, а обмеження поставок на умовах негайної сплати готівкою без доставки застосовувалися тільки до поставок зброї. Поразка Франції в травні 1940 р. та ізоляція, в якій опинилася Британія в боротьбі з Німеччиною, мали значний вплив на суспільну думку в Америці. Сполучене Королівство змогло скористатися цим і отримало доступ до збільшеного постачання зброї президентом Рузвельтом. Проте результатом застосування умов сплати готівкою без доставки стало те, що в листопаді 1940 р. золоті й валютні резерви Британії наблизилися до вичерпання. За військові поставки вона сплатила близько 4,5 млрд дол. У Британії залишилося не більш як 2 млрд дол., більшість — у формі інвестицій, які було складно використовувати.

Черчілль дав зрозуміти Рузвельту, що в інтересах США не дозволити повністю зруйнувати Британію. Рузвельт і сам був переконаний, що потрібно міняти політику, але він розумів, що допомога Британії та переозброєння Сполучених Штатів Америки можуть призвести до значних зрушень в американській економіці. В грудні 1940 р. президент звернувся до американської спільноти з пропозицією надати всі необхідні Англії та її союзникам матеріали на основі лізингу. Маючи неабиякі комунікативні здібності, Рузвельт зміг популяризувати цю ідею. Якщо будинок твого сусіда спалахує полум'ям (саме так він представляв це), то не можна шкодувати для нього води. Треба надати шланг з водою, а потім, коли вогонь буде припинено, повернути його назад.

Отже, Сполучені Штати Америки 11 березня 1941 р. впровадили закон про ленд-ліз. Він уповноважував президента постачати всі товари, інформацію та гарантії тим країнам, захист яких був в інтересах США. Іноземні уряди погодилися не надавати без дозволу товари за ленд-лізом чи інформацію іншим країнам. Натомість Сполучені Штати Америки могли отримувати платежі чи відшкодування в натуральній формі, або у вигляді цінних паперів, або у будь-якій іншій формі, яку президент вважатиме за прийнятну. Якщо початкова програма була обмежена товарами на суму 7 млрд дол., то її наступне оновлення збільшило цю суму до 43,6 млрд дол., включаючи допомогу союзникам. Британія та союзники отримали 30,1 млрд, СРСР — 10,7 млрд, інші країни — 2,8 млрд дол.

Незважаючи на деякі труднощі, пов'язані з виконанням угоди про ленд-ліз у повоєнний період, більша частина цих боргів була відстрочена, а решта — профінансована довгостроковими облігаціями, відсоткова ставка за якими була значно нижчою від ринкового показника. Отже, 20 млрд дол. боргів Сполученого Королівства було анульовано, 10 % Британія сплатила товарами та отримала позику на 50 років під 2 % річних. Сплаті підлягало 650 млн дол.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси