Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
УПРАВЛІНСЬКЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВОКриміналістичне документознавствоНормативно-правова база управлінського документознавства
Об'єкт, основні поняття, методи управлінського документознавстваКриміналістичне документознавствоПредмет і основні етапи розвитку економічної теорії
ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК АРАБСЬКОГО ХАЛІФАТУ. ПІДВАЛИНИ ТРАДИЦІЙНОГО...УПРАВЛІНСЬКЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВОКриміналістичне документознавство
 
Головна arrow Документознавство arrow Загальне документознавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Етапи розвитку та засади документознавства

Основні етапи розвитку документознавства

Коло питань Виникнення й розвиток традиційного документознавства. Становлення документознавства як науки інформаційного циклу. Інтеграція наук про документ у документознавство.

Формування знань про документ відбувалося досить тривалий час. Спочатку єдиної думки про сутність, основні віхи розвитку даної науки не існувало. Становлення комплексу наук про документ, на думку провідних дослідників у цій галузі, йшло, двома шляхами:

- як спеціальної галузі історичної науки (поряд з історичним джерелознавством, архівознавством, археографією, історичною картографією тощо) - традиційне документознавство;

- як науки інформаційного циклу (проходячи шлях від документації, документалістики до сучасних дисциплін про інформацію та документацію).

Сьогодні продовжується формування інтегрованої системи знань про документ - загального документознавства (документології), навчальної й наукової дисципліни, що охоплює доволі широкий спектр проблем, які досліджуються низкою документознавчих дисциплін, котрі були сформовані в різні часи й розвивались у своїй більшості самостійно. Розглянемо їх формування й становлення більш детально.

Виникнення й розвиток традиційного документознавства

Різноаспектний аналіз складових документа (у першу чергу тексту) завжди слугував основою дослідження ряду наук. Так, аналітико-синтетичний метод дослідження застосовувався ще давньогрецькими логографами в VI ст. до н.е. для написання лотосів (історій) на основі опрацювання міських та храмових хронік.

Грецький філософ Геродот вивчав офіційні документи канцелярій Ахеменідів, перекладені на грецьку мову й поширені в полісах Малої Азії. Аристотель, учитель А.Македонського, цікавився не тільки семантичною характеристикою творів, а й їхньою структурою, внутрішньою формою й впливом на читача. У другій половині III ст. до н.е. олександрійськими вченими зроблені висновки щодо архетипу текстів класичних художніх творів, створені й відредаговані їхні варіанти.

Значно підвищився статус документа, як юридичного акта, за умов феодального права, особливо коли це стосувалось питань володіння землею й людьми. Виникла необхідність у більш чіткій регламентації документів, захисті їх від підробок.

У 1276 р. побачила світ праця цюріхського каноніка Конрада з Муре під назвою "Samma de arte prosandi", де розглядались питання перевірки документів на автентичність, можливості застосування підроблених печаток тощо. Потреба в постійному визначенні оригінальності стародавніх актів зумовила розвиток практичної дипломатики, палеографії та сфрагістики [56].

У добу Відродження набуває поширення діяльність гуманістів щодо вивчення й видання античних пам'яток, використання їх для обгрунтування власних концепцій філософського політичного й правового характеру.

Прибічники первинної теорії знаходять найбільш віддалені прообрази загальної науки про документ у працях Ж.Мобільона - основоположника "дворянського" документознавства, який пов'язав зародження цієї науки з початком дослідження актових матеріалів на їх достовірність (к. XIV ст. - в Європі, к. XV ст. - в Росії ); посібниках засновника бібліографії Конрада Геснера (чотиритомна праця "Віbliotека universalis" (1545-1555 pp.); перших наукових часописах (сер. XVII ст.) та спробах випуску реферативних журналів (спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVIII ст.).

Формування наукових дисциплін про документ пов'язане також із розвитком центрів їх збереження. Вже в XV ст. у зв'язку з розширенням діяльності канцелярій відбувається відокремлення офіційних документів із єдиних сховищ манускриптів. Прикладом цього є створення в 1480 р. папської реєстратури ("таємної бібліотеки" папи Сікса TV) та дещо пізніше Архіву державних паперів в Англії, куди стала передаватися на зберігання, окрім правових пам'яток, уся розпорядча, фінансова та судова документація.

У 1571 р. побачили світ перші праці зі справочинства та архівознавства, серед яких показовою стала робота Якоба фон Раммінгена зі Штутгарта (Німеччина) під назвою "Про реєстратуру, її устрій та управління" і "Коротке повідомлення про вид досконалої та повної реєстратури", де пропонувався поділ існуючої документації на три групи. У подальшому рекомендації щодо класифікації документів за різними ознаками були опубліковані у Венеції в 1632 р.

У 1725 р., у зв'язку з необхідністю регламентації та упорядкування форм боргових зобов'язань, встановлення обов'язкових реквізитів, за наказом Петра І був прийнятий Вексельний статут, який набув поширення на території всієї Російської імперії.

Середина XIX ст. характеризується появою праць, що визначають теоретичні аспекти організації роботи з документами. Так, В.В. Варадінов, визначає її як науку "излагающую правила составления деловых бумаг, актов и самих дел" [18], вперше виділяючи основні реквізити діловодних документів XIX ст., класифікуючи дані документи, а також даючи характеристику декільком десяткам їх видів, М.Л. Магницькому належать спроби класифікувати окремі типи управлінської документації, проаналізувати їх із точки зору лінгвістичних особливостей; В.О. Вельдбрехту - розробити правила діяльності канцелярій, складання документів залежно від сфери їх функціонування [22]; І.І. Ріхтеру - застосувати десяткову систему класифікації до групування документів казенних залізниць тощо. Намагаючись окреслити зміст власних праць, вчені дають різні означення новій галузі наукової діяльності - "теорія діловодства", "теоретичне діловодство", "документальне джерелознавство" та ін., що свідчить про термінологічний пошук у межах новаційних дослідницьких напрямів.

Теоретичні засади організації роботи з документами можна знайти в опублікованих працях початку XX ст. А. Євтіхеева ("Десятична система в адміністративному діловодстві", 1921 р.), О. Бузинного ("Практичний підручник діловодства українською мовою", 1924 р.), Г. Славуцького та С. Войтицького ("Карткова система діловодства для центральних і губернських установ", 1924 р.), у "Посібнику з діловодства для райвиконкомів і сільрад" (1926 р.), у публікаціях О. Брагинського та М. Горен-штейтна, В. Зімелєва, Р. Даннерта тощо [6].

Однак фундаментальні основи науки, що розглядається, були закладені в першій половині XX ст. у навчальному курсі професора Московського державного історико-архівного інституту (далі - МДІАІ, 1930 р.) М.П. Вишневського "Теорія і техніка архівної справи" (1936 р.), який містив розділ "Загальне діловодство". Зміст розділу склали питання з історії діловодства, класифікації документів, що функціонують в управлінській сфері, методики їх вивчення.

Автором нової редакції даного курсу в середині минулого століття став Костянтин Григорович Мітяєв (1902- 1969 рр.). Поняття документознавство як термін уперше з'явилося в доповіді вченого під назвою "Розвиток радянського архівознавства за 25 років" на конференції архівістів СРСР, що відбулась в червні 1942 року. Дана конференція "Про реорганізацію та централізацію архівної справи" була присвячена ювілею Декрету Ради народних комісарів від 1 червня 1918р.

У своїй доповіді на цій конференції проф. К.Г.Мітяєв запропонував вважати документознавство як архівознавчу дисципліну, що може стати вступом до теорії й практики архівної справи. Він наголошував, що документознавство мусить бути науково влаштованою теорією, яка призначена вирішувати проблеми загальної класифікації та історії розвитку різних видів документації.

Починаючи з 1942 р. проф. К.Г.Мітяєв деталізував свої підходи до науки про документ у курсі "Теорія і практика архівної справи" [56], одним з розділів якого було "Загальне документознавство".

Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне наповнення, що засвідчило певне ототожнення К.Г. Мітяєвим понять "загальне діловодство" та "загальне документознавство". Розділ "Загальне документознавство" в курсі "Теорія і практика архівної справи" за статусом був пропедевтичним і являв собою своєрідний вступ до вивчення документів, систем і способів документування в історичній ретроспекції діловодної практики. Варто зазначити, що стрижневим об'єктом, навколо якого розгортався зміст розділу, виступав управлінський документ. Таким чином, як зазначає В.В. Бездрабко, загальне документознавство для проф. К.Г. Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним управлінському документознавству [15].

Поступово вивчення документів та систем документування, розпочате вченим в архівознавчому аспекті, стало виокремлюватися в самостійну наукову дисципліну. Документи в ній стали вивчатися як об'єкти оперативної дії та соціальної функції, заради виконання якої були створені. У своїх більш пізніх публікаціях проф. К.Г.Мітяєв визначав документознавство як "наукову дисципліну, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи документування явищ об'єктивної дійсності і створювані в результаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи" [56].

У зазначених роботах учений фактично подає своє бачення об'єкта дослідження документознавства, який складається з трьох частин: 1) способи документування в цілому; 2) способи документування в різних галузях діяльності; 3) документи, їхні комплекси та системи.

Не розглядаючи окремо поняття об'єкта документознавства, проф. К.Г.Мітяєв не піднімає питання і про його предмет. Однак головні риси предмета цієї дисципліни вимальовуються з переліку названих ним завдань. А саме: вироблення оптимальних характеристик засобів документування та визначення засад класифікації цих засобів і документації в їх історичному розвитку на сучасному етапі,

У роки Великої вітчизняної війни в 1943 р. Головне архівне управління створює проект "Інструкції по постановці документальної частини і охороні документальних матеріалів в поточному діловодстві установ, організацій і підприємств". У цьому проекті вказувалось на необхідність єдності вимог до документа в діловодстві та архіві, а також зроблена спроба уніфікувати вимоги до організації документаційного забезпечення в цих установах.

У післявоєнні роки відставання у сфері господарювання примусило звернути увагу на стан організації роботи з документами, які є як об'єктом так і результатом праці у цій сфері й виступають основним носієм інформації для прийняття управлінського рішення.

Урядовими директивами (Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.07.1963 "Про заходи щодо поліпшення архівної справи в СРСР") було поставлене завдання розроблення та реалізації Єдиної державної системи діловодства (далі - ЄДСД), основним розробником якої став створений у 1965 р. галузевий Всесоюзний науково-дослідний інститут документування і архівної справи - ВНДІДАС.

Створення ЄДСД потребувало не тільки вивчення й аналізу попереднього досвіду роботи з документацією, а й проведення необхідних досліджень та підготовки відповідних ресурсів. Указане, як підкреслює професор проф. С.Г. Кулешов, послужило поштовхом для подальшого розвитку документознавства як наукової і навчальної дисципліни й проведенню подальших досліджень у цьому напрямі [39].

Про становлення документознавства як науки писали також багато у свій час В.М. Автократов, Б.І. Ілізаров, М.П.Ілюшенко, О.П. Коршунов, Т.В. Кузнєцова, Я.З. Лівшиць, А.М. Сокова. Помітним осередком розвитку документознавства стала кафедра історії державних закладів і діловодства МДІАІ.

Вийшовши з надр архівознавства, документознавство взяло на використання багато методів вивчення документів і певних документальних комплексів, розроблених архівознавством. У якості основних питань стало вивчення закономірностей існування документів - створення, проектування документів й систем документації, їх уніфікація й стандартизація, організація створення та руху у поточній діяльності установ, механізація діловодних процесів [39].

Уперше, обґрунтовуючи теоретичні засади нового наукового напряму, проф. К.Г. Мітяєв називав таке документознавство загальним, бо саме воно стало основою для дослідження проблем документування й руху документації в дисциплінах, що вивчають різні види документів. Власне таке трактування, подібне метанауковій концепції, й визначає підходи до визначення головного об'єкта вивчення - документа. У своїх роботах проф. К.Г.Мітяєв відокремлює документи від книг, оскільки перші є завжди першоджерелами знань. Прерогативою спеціального документознавства науковець вважав дослідження переважно різних типів специфічних видів документації (або ж специфічних видів документів, наприклад, кінофотофоно-документи).

У 1969 р. відбулося юридичне оформлення документознавства як наукової спеціальності, а дещо пізніше і як навчальної дисципліни, яка почала викладатись в- освітніх закладах СРСР.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси