Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Стратегії та моделі управління активами і пасивами банкуАналіз активів і пасивів комерційного банкуСтратегії та моделі управління активами і пасивами банкуМодель оцінки ефективності інвестиційної політики комерційного банкуФормування ефективної структури пасивів і активів банкуПасиви балансу комерційного банкуМаркетингова стратегія комерційного банкуДіяльність комерційного банку на ринку цінних паперівМетоди управління активами та пасивами банкуКапітал комерційного банку, його склад та структура
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківський маркетинг
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Банківський маркетинг в моделі оптимізації структури пасивів і активів комерційного банку

Донедавна в банківській сфері наголос робився, переважно, на рішенні поточних завдань з метою набрати сили, придбати досвід, захопити місце на ринку, тобто українські банкіри в майбутнє не заглядали. Це важко було зробити через нестабільністю макроекономічної ситуації. На сьогодні стан змінюється, а саме: від поточних проблем банкіри переходять до вирішення стратегічних завдань, тобто має місце реалізація механізму банківського маркетингу.

Удосконалення стилів і прийомів управління, швидке й адекватне реагування на зміну кон'юнктури ринку, розвиток нових напрямків та інструментів у роботі банку, удосконалення всіх елементів сучасного маркетингу з урахуванням специфіки українського кредитного ринку, дає вітчизняним банкірам можливість формування ефективної структури пасивів і активів комерційного банку.

Проблеми формування структури пасивів і активів комерційних банків досліджувалися багатьма вітчизняними та зарубіжними авторами, але банківський маркетинг не пов'язувався з формуванням структури пасивів і активів.

Успішна реалізація механізму банківського маркетингу щодо формування структури пасивів і активів припускає облік структурних особливостей останніх.

Мобілізація і концентрація вільних фінансових ресурсів - пріоритетна функція та економічний базис діяльності комерційного банку.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні й використовуються для виконання активних операцій. Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та запозичених, а не власних, коштів. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, називають пасивними, тобто шляхом пасивних операцій проходить залучення чужих коштів на вклади. При цьому формуються зобов'язання банків.

Для кожного комерційного банку актуальною стає розробка регулювання портфеля банківських операцій, визначення сфери найприбутковіших вкладень коштів у кредитні та інвестиційні проекти на певний період часу, аналіз ефективності використання ресурсів.

Ефективні вкладення коштів кредитно-ресурсного потенціалу досягаються при дотриманні такого комплексу умов: забезпечення необхідного рівня ліквідності, використання всієї сукупності засобів кредитно-ресурсного потенціалу, досягнення максимально високого прибутку.

В умовах загострення конкурентної боротьби коливання рівнів відсоткових ставок, зниження віддачі вкладених банками коштів за одночасного підвищення рівня всіх банківських ризиків важливого значення набуває проблема грамотного управління активними та пасивними операціями комерційних банків.

Механізм банківського маркетингу стосовно активів і пасивів передбачає залучення максимально допустимого обсягу ресурсів (як власних, так і залучених) із подальшим їх розміщенням у максимально дохідні активи, що характеризуються заданим рівнем ліквідності та мають прийнятний рівень ризику. Основне завдання банківського маркетингу полягає в оптимізації структури балансу банку з метою забезпечення високого рівня ефективності банківських операцій за одночасного скорочення витрат, дотримання обов'язкових економічних нормативів та інших існуючих обмежень за ризиками.

Першим кроком, що дозволяє визначити рівень відповідності та стабільності банківських операцій є аналіз активів та пасивів комерційного банку, причому методику аналізу ресурсної бази необхідно пов'язати з оцінкою основних напрямків розміщення ресурсів, визначити найважливіші для банку джерела коштів у взаємозв'язку з напрямками їх розміщення, провести аналіз активних операцій банку, дати оцінку їх ефективності.

Основними напрямками дослідження та аналізу активних операцій банку доцільно вважати аналіз структури активних операцій та оцінку економічної доцільності та ризику окремих активних операцій.

Аналізуючи структуру активів, доцільно враховувати такі моменти:

- частку працюючих активів у балансі банку, яка має бути не менша за 45 %-50 %. Надмірна завантаженість балансу непрацюючими активами та майном призводить до зниження віддачі активів та втраті ліквідності;

- співвідношення основних видів працюючих активів (кредитів та цінних паперів). Вважається, що частка кредитів у портфелі активів банку не повинна перевищувати 60 %-65 % валюти балансу, а частка цінних паперів має становити 20 %-25 %;

- структуру кредитного портфеля. Аналіз має виявити частку міжбанківських кредитів, які особливо підлягають системним ризикам, частку забезпечених та незабезпечених кредитів, показати регіональну та галузеву структури вкладень, а також обсяги довготермінових та короткотермінових позичкових операцій.

Для забезпечення збалансованості структури джерел фінансування, з одного боку, їх доцільно формувати залежно від кон'юнктури ринку, об'єктів кредитування, прибутковості активів та їхньої оборотності, з іншого боку - це активізація структури пасивів і активів, яка пов'язана з якісним удосконаленням уже існуючих видів та пошуком можливих варіантів модифікації банківських продуктів і послуг, не тільки для задоволення потреб наявних клієнтів, а також для освоєння нових сегментів ринку банківського обслуговування.

Специфічність банківського маркетингу та динаміки циркуляції грошових потоків створюють реальну можливість для знаходження оптимального сполучення різних напрямків поточної фінансової діяльності відповідно до рівня ліквідності й ризику.

Таким чином, завдання оптимізації полягає в постійному виборі з безлічі певних видів кредитно-інвестиційної діяльності банку такого набору, який дозволяє одержати максимальний результат із мінімальними витратами.

Надзвичайно важливим також є процес формування банківських пасивів, оптимізація їх структури і, тому, якість управління всіма джерелами грошових коштів, що утворюють ресурсний потенціал комерційного банку. У широкому тлумаченні, під управлінням пасивними операціями розуміють діяльність, пов'язану із залученням коштів вкладників та інших кредиторів та визначенням відповідної комбінації джерел коштів для цього банку. У більш вузькому змісті, під управлінням пасивними операціями розуміють дії, спрямовані на задоволення потреб банку в ліквідності шляхом активного пошуку та залучення позичених коштів.

Механізм банківського маркетингу щодо пасивних операцій враховує співвідношення між витратами на залучення коштів та доходами, які можна буде отримати від вкладення цих коштів у позики, цінні папери та інші активи. Відповідно, взаємозв'язок між управлінням активними та пасивними операціями має вирішальне значення для прибутковості комерційного банку. При аналізі структури пасивних операцій необхідно звернути увагу на:

- співвідношення власних та залучених коштів;

- рівень залежності від міжбанківського ринку. Частка міжбанківських кредитів у сукупному обсязі залучених коштів не повинна перевищувати 10 %-12 %;

- частку стабільних залишків на рахунках до запитання та на рахунках населення, яка повинна становити 70 %-75 % залучених коштів;

- рівень залежності від різних секторів ринка депозитів, особливо від коштів населення, яке найбільше піддається паніці під час фінансових криз;

- тривалість використання залучених ресурсів, що дозволяє оцінювати політику банку у сфері управління ресурсами.

Класифікація активів і пасивів, їх подальший структурний аналіз дозволяє розробити конкретні методи їх оцінки. Одним із варіантів може бути такий:

- класифікація активів та пасивів за чутливістю до змін відсоткових ставок та термінів;

- визначення розмірів відсоткової ставки та суми за кожним видом активів та пасивів;

- аналіз даних за допомогою відповідного інструментарію та критеріїв оцінки.

До групи активів, чутливих до змін відсоткової ставки, слід відносити позики, видані за плаваючими відсотковими ставками, позики, що погашаються, банківські інвестиції з терміном погашення що настає, а також платежі за позиками з фіксованими відсотковими ставками, що підлягають погашенню. До відсотково-чутливих пасивів належать короткотермінові позики, депозитні сертифікати та сертифікати грошового ринку з термінами, що закінчуються, а також прив'язані до плаваючих відсоткових ставок зобов'язання.

Зазначимо, що деякі активи та пасиви стають відсотково-чутливими у міру настання терміну їх розміщення чи залучення.

Таким чином, до елементів механізму банківського маркетингу, що пов'язані з формуванням структури активів і пасивів належать: аналіз тенденцій в динаміці окремих груп балансових даних з подальшим прогнозом розвитку структури активів і пасивів банку, збір та обробка інформації про ринкові відсоткові ставки за пасивними та активними операціями в банківській системі й по конкретному регіону. Особливу увагу слід приділяти оцінці чутливості до змін відсоткових ставок, розробці методів управління співвідношенням активів і пасивів, чутливих до зміни рівня відсоткових ставок, методів перевірки різних стратегій управління активами та пасивами.

Інтегрований підхід до управління активами та пасивами забезпечує належне, з позицій банківського маркетингу, бачення керівництвом комерційного банку його сьогоденних і майбутніх проблем. Цей підхід базується на таких основних принципах:

- визначення стратегії та цілей, для досягнення яких керівництво повинно якомога повніше контролювати обсяги, структуру, доходи та витрати як за активами, так і за пасивами;

- контроль над активами повинен бути скоординований із контролем над пасивами таким чином, щоб управління активами та пасивами характеризувалося внутрішньою єдністю;

- елементом механізму банківського маркетингу стосовно формування структури активів і пасивів є прибутковість. При цьому слід враховувати, що доходи та витрати належать і до активних, і до пасивних статей балансу;

- управління ризиками є актуальним завданням банківського маркетингу, для вирішення якого необхідно подбати про методологічне, організаційне, інформаційне та програмне забезпечення.

Розглянуті принципи формування ефективної структури активів і пасивів - важливий аспект банківського маркетингу. Зрозуміло, що прибутковість банку залежить не лише від точності й правильності поставлених цілей. Набагато важливішими для успіху є кваліфікація співробітників банку та економічні параметри ринку: рівень попиту на банківські продукти і послуги, гострота конкуренції, темпи інфляції.

Крім того, існує широкий спектр стилів та методів управління діяльністю комерційного банку: економічні (у витратах) лідери часто приводять свої установи до успіху, тоді як ті, хто надавав перевагу збільшенню розмірів банку чи підвищенню його безпеки, опиняються серед останніх. Проте очевидно, що з розвитком банківської системи залишається все менше аспектів управління комерційним банком, якими можуть нехтувати сучасні банкіри.

Таким чином, одним із стрижневих елементів ефективної діяльності комерційних банків України є комплекс заходів банківського маркетингу, спрямованих на оптимальне управління їхніми активами і пасивами, що пов'язано із необхідністю реалізації двох важливих завдань: по-перше, забезпечення ліквідності банку і, відповідно, підтримання належного рівня його фінансової стійкості на ринку; по-друге, забезпечення максимальної дохідності банківських операцій, що є необхідною умовою прибуткового господарювання комерційного банку як підприємства.

Очевидно, в умовах вітчизняної економіки із притаманною їй нестабільністю кон'юнктури кредитного ринку банківський маркетинг, насамперед, має забезпечити належну фінансову стійкість кредитної установи, бо нездатність задовольняти потреби клієнтів у перерахуванні коштів (маються на увазі операції не лише із поточними рахунками і депозитами, а й із кредитами) може не просто підірвати конкурентні позиції на ринку чи навіть призвести до банкрутства одного окремо взятого банку, а й викликати низку фінансових проблем у багатьох інших банківських установах і, в підсумку, поставити під сумнів платоспроможність усієї кредитної системи України.

На практиці реалізація зазначеного пріоритетного завдання може бути забезпечена лише при застосуванні комплексу заходів банківського маркетингу, орієнтованих на формування максимально ефективної структури активів і пасивів комерційного банку, тобто збалансування структури залучених банком ресурсів і зроблених вкладень для створення оптимальних умов щодо підтримання ліквідності попри збереження прибутковості здійснюваних на фінансовому ринку операцій. Ураховуючи те, що саме у трактуванні роботи з формування структури активів і пасивів немає однозначного підходу до визначення пріоритетів у формуванні відповідної політики банку, треба визначити загальну основу у виборі таких пріоритетів, виходячи із умов перехідного періоду.

Здебільшого, при розгляді питань щодо структури активів і пасивів звертається увага (особливо в зарубіжних дослідженнях) передусім на необхідність зведення до мінімуму розміру процентного ризику. Наприклад, Дж.Ф . Сінкі зазначає: "Найбільшою турботою менеджерів, зайнятих управлінням активами і пасивами, повинен стати процентний ризик. На короткий період управління активами і пасивами націлене на ставку процента, а у тривалішій перспективі - на ринкову вартість капіталу банку" [149, С. 395]. Так само і на думку П. Роуза, "основна мета управління активами і пасивами полягає у максимізації або, принаймні, у стабілізації розміру маржі банку" [142, С. 477].

Отже, можна зробити висновок про те, що пріоритетним напрямком формування структури активів і пасивів є реалізація завдань із підтримання належного рівня прибутковості комерційного банку шляхом регулювання розміру чутливих до змін процента вкладень і відповідних їм залучених ресурсів, які також чутливі до змін ринкової норми процента. При цьому до активів, чутливих до зміни процентної ставки, належать: короткострокові цінні папери, позики, надані піл плаваючі процентні ставки, короткострокові вкладення на грошовому ринку, урядові й муніципальні цінні папери, що підлягають погашенню з реінвестуванням вкладених коштів за поточними ставками. До пасивів, чутливих до змін процентної ставки, належать: депозитні сертифікати, які погашаються протягом року, депозитні рахунки грошового ринку, зобов'язання банку з плаваючими процентними ставками. Чутливість активів і пасивів банку до змін процента зростає також у міру закінчення строків їхнього розміщення й залучення відповідно.

Різниця між зазначеними групами активів і пасивів комерційного банку утворює так званий розрив (геп, або GAP - за зарубіжною термінологією). Якщо значення цього розриву додатне (тобто чутливі до зміни процента активи перевищують відповідні пасиви), то в разі підвищення ринкових ставок процента банк може отримати додатковий прибуток, оскільки процентні доходи за вкладами зростуть більшою мірою, аніж витрати на залучені ресурси. Якщо ж розрив має від'ємне значення, то при тому самому збільшенні ринкових ставок прибуток банку скоротиться, бо виплати за зобов'язаннями будуть більшими, аніж надходження за відповідними активами. При зворотних тенденціях у зміні ринкової норми процента динаміка прибутку банку матиме протилежне спрямування.

Отже, завдання формування структури активів і пасивів банку за методом GAP-аналізу полягає у тому, щоб значення розриву (додатне чи від'ємне) відповідало очікуваним змінам ринкових процентних ставок. У разі, якщо прогнози щодо динаміки ринкової кон'юнктури не справдяться, банк може не лише недоотримати прибуток, а й зазнати збитків. Очевидно, що розмір розриву певною мірою вказує на рівень процентного ризику для банку, який здійснює операції із залучення і розміщення коштів. На практиці конкретні заходи комерційного банку з управління процентним ризиком можуть полягати у змінах строків розміщення й залучення активів і пасивів, регулюванні діапазону змін процентних ставок, використанні вторинних цінних паперів тощо.

Однак у підсумку сам GAP-аналіз як метод управління активами і пасивами має на меті виявлення можливостей отримання додаткового прибутку, про що і йдеться у зарубіжних дослідженнях. Ця інформація (про розмір розриву) використовується або для хеджування чистого доходу у вигляді процентів від зміни процентної ставки, або для спекулятивної зміни розміру GAP у спробі збільшити чистий дохід у вигляді процентів; але така стратегія спекулятивна, бо активне управління GAP передбачає, що банк може прогнозувати процентну ставку краще за ринок.

Отже, якщо навіть в умовах розвинутого ринку, за відносно стабільних процентних ставок, спрямованість цього методу управління активами і пасивами визначається як спекулятивна, то в умовах перехідного періоду, із значними змінами фінансової кон'юнктури, немає підстав розглядати цей метод як основний напрямок управління діяльністю банку. Справа в тому, що можливості передбачення напрямку і розміру зміни ринкового процента вкрай обмежені, бо на його динаміку впливає багато факторів.

Таким чином, регулювання GAP як форма управління активами і пасивами комерційного банку не позбавлена певних недоліків, зокрема таких, як: застосування лише на короткий час у зв'язку із проблематичністю прогнозування змін процентних ставок на тривалу перспективу; відсутність гнучкості, оскільки запити клієнтів можуть і не збігатися з потребами банку щодо зміни умов розміщення пасивів, чутливих до зміни процента; проблематичність передбачення конкретного розміру розриву через те, що процентні ставки за активами і пасивами можуть змінюватися різними темпами.

Оптимізаційна модель формування структури активів і пасивів комерційного банку має бути основою для прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших операцій із надання різних видів послуг клієнтам, а тому її найдоцільніше подати у вигляді певної системи, кожен елемент якої має визначати відповідну спрямованість регулятивних заходів усередині самого банку із метою забезпечення його ліквідності. Основними елементами моделі управління активами і пасивами є:

- розрахунок і регулювання ліквідної позиції на основі спеціального групування активів і пасивів банківського балансу;

- управління активами відповідно до факторів попиту на ліквідні кошти;

- регулювання грошових потоків у рамках сукупного банківського портфеля.

Специфікою першого елемента, з одного боку, є виділення в окремі групи, активів за критерієм їхньої дохідності й можливості використання для розрахунків, а з другого - пасивів із позицій власності банку на ті чи інші ресурси та, відповідно, зобов'язань щодо їхнього повернення.

Особливо важливо під час класифікації активів і пасивів звернути увагу окремо на групи, які поліпшують загальну ліквідність комерційного банку і які її погіршують.

Для реалізації цього завдання найдоцільніше виділити такі групи активів: А1 - ліквідні, що не приносять доходу; А2 - дохідні ліквідні; A3 - короткострокові ліквідні; А4 - інші активи банку, що приносять дохід; А5 - довгострокові вкладення; А6 - важколіквідні активи; А7 - безнадійні щодо повернення активи.

Група А1 - це кошти в національній та іноземній валюті, банківські метали, задишки коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та інших банках, а також кошти на рахунках "ностро" за кордоном. Ці активи можуть бути негайно використані для погашення зобов'язань банку.

Група А2 - кошти, розмішені в НБУ на короткострокових депозитах, а також надані НБУ за операціями РЕПО шляхом купівлі цінних паперів за умови зворотного викупу, короткострокові депозити, розмішені в інших банках (у тому числі депозити овернайт терміном не більш як на один операційний день), короткострокові кредити, надані іншим банкам (у т. ч. овердрафт за їхніми коррахунками, кредити овернайт і операції РЕПО), а також боргові цінні папери, які рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж. Ця група активів є джерелом поповнення коштів, що із мінімальною затримкою можуть бути використані на погашення зобов'язань банку.

Група А3 - вкладення банку, які з великою імовірністю (а радше обов'язково) погашатимуться упродовж найближчих 30 днів. До цієї групи слід віднести кредити, надані центральним і місцевим органам державного управління, фізичним особам і підприємствам, кредитоспроможність яких не викликає у банку сумнівів, а також боргові цінні папери у портфелі банку на інвестиції, термін погашення яких припадає на найближчі 30 днів. Ця група охоплює ті активи комерційного банку, які з великою імовірністю протягом короткого терміну будуть перетворені на безпосередні платіжні засоби.

Група А4 - активи кредитно-інвестиційного портфеля, термін погашення вкладень з якого перевищує 30 днів. Ця група з основою робочих активів банку і містить різні види кредитів підприємствам, організаціям, населенню, державним установам, а також вкладення у боргові цінні папери з метою отримання доходу.

Група А5 - активи, які визначають участь банку у статутних фондах інших підприємств і організацій (асоційованих і дочірніх банків, небанківських фінансових установ та інших компаній). Можливості банку щодо перетворення цих вкладень на ліквідні активи вкрай обмежені.

Група А6 - інвестиції банківських ресурсів у операційні та не-операційні основні засоби (будинки, обладнання, споруди, транспортні засоби), а також нематеріальні активи (придбані банком права на користування землею, об'єктами інтелектуальної власності). Такі активи створюють умови для нормальної діяльності банку і отримання прибутку.

Група А7 - частина кредитного портфеля банку, погашення якої малоймовірне через терміни прострочення позики (кредити, не повернені банку в строк, нараховані за ними й не отримані проценти, сумнівна заборгованість за кредитами, наданими підприємствам, фізичним особам і органам державного управління).

Наведена класифікація активів дає змогу реально оцінити загальний потенціал ліквідності комерційного банку щодо наявності у нього коштів для виконання своїх платіжних зобов'язань. Сума залишків коштів за групами А1, А2, А3 визначає цей потенціал щодо можливостей виконання вимог клієнтів на вилучення коштів із поточних і депозитних рахунків або отримання кредиту.

З іншого боку, сумарний розмір груп активів А4, А5, А6, А7 відображає той рівень вкладень, який негативно позначається на ліквідності банківського балансу. Співвідношення між сумами цих груп вказує на потенційні можливості банку розраховуватися за платіжними зобов'язаннями при одночасному отриманні доходу від вкладень у відповідні активи.

В основу групування пасивів комерційного банку покладена власність банку на ті чи інші ресурси та його зобов'язання щодо їх повернення. Отже, пасиви комерційного банку можуть бути поділені на такі групи: Пі - капітал банку; П2 - кошти до запитання інших банків; П3 - кошти до запитання клієнтів банку; П4 - короткострокові кредити інших банків; П5 - короткострокові депозити клієнтів банку; П6 - строкові залучені ресурси; П7 - цінні папери власного боргу.

Група П1 - власні кошти, що містять статутний капітал, резервні фонди та нерозподілений прибуток. Пасиви цієї групи не містять чітких зобов'язань щодо їхнього повернення (це визначається самим економічним змістом інвестування коштів у акції), поза як їх власниками є власники банку.

Група П2 - залишки коштів на рахунку центрального банку в комерційному банку, а також залишки на кореспондентських рахунках інших банків, відкритих у цьому банку.

Група П3 - залишки коштів на поточних рахунках суб'єктів господарської діяльності й фізичних осіб. Ця група пасивів, як і група П2, є зобов'язаннями банку першої черги, за якими має підтримуватися негайна готовність щодо здійснення розрахунків.

Група П4 - короткострокові кредити, отримані від НБУ (у т. ч. овердрафт за кореспондентським рахунком, операції РЕПО, стабілізаційні ломбардні кредити, позики, отримані через аукціон та інші види кредитів), короткострокові депозити інших банків, кредити, отримані від інших банків.

Група П5 - залишки заборгованості комерційного банку перед суб'єктами господарської діяльності й фізичними особами за короткостроковими (до 30 днів) депозитами, а також іншими депозитами, термін погашення яких припадає на найближчі 30 днів.

Група П6 - зобов'язання банку, строки виконання яких перевищують 30 днів. Це залишки коштів на строкових депозитах, що належать юридичним і фізичним особам, із терміном погашення понад 30 днів, а також довгострокові кредити, отримані комерційним банком від НБУ, інших банківських установ чи міжнародних фінансових організацій.

Група П7 - зобов'язання за випущеними банком облігаціями, векселями, депозитними сертифікатами із порівняно тривалими строками обігу (принаймні не менш 30 днів), що за нормальних умов функціонування фондового ринку в країні можуть розглядатись як досить стійка частина банківських ресурсів.

Класифікація пасивів за зазначеними групами дає змогу комерційному банку оцінити розмір поточних потреб у коштах для виконання зобов'язань перед клієнтами, що визначається сумою груп П2, П3, П4 і П5. їхнє загальне збільшення може спричинити погіршення ліквідності банку. Водночас, інша частина пасивів (П1, П6, П7) значно меншою мірою визначає потребу комерційного банку в ліквідних активах і формує ту порівняно стійку частину зобов'язань, яка може використовуватися для розміщення у дохідні вили вкладень.

Наведене групування активів і пасивів банківського балансу може бути основою для розрахунку ліквідної позиції комерційною банку (ЛП), що вказує на таку структуру його балансу, яка забезпечує принципову можливість розраховуватися за зобов'язаннями перед клієнтами у поточний період:

ЛП = А1 + А2 + А3 - П2 - П3 - П4 - П5

Додатне значення показника ЛП вказує на достатній рівень ліквідності комерційного банку і його спроможність розраховуватися з усіма групами вкладників і кредиторів за поточними зобов'язаннями. Відтак додатний розмір ліквідної позиції свідчить про правильність обраного керівництвом банку шляху управління активами і пасивами щодо підтримання належного рівня ліквідності. З іншого боку, від'ємний результат розрахунку ЛП спричинений браком коштів у банку для того, щоб розрахуватися з усіма своїми клієнтами на їхні вимоги у поточному періоді. Цей результат може свідчити і про неправильне (надто ризиковане) формування структури активів, що не відповідає структурі залучених банком ресурсів. Відповідно до цього, необхідно вжити певних заходів щодо перегрупування активів у такий спосіб, щоб поповнити одну з груп А1, А2 чи А3.

Загалом необхідною умовою дієвості цього напрямку регулювання банківської ліквідності є розробка системи щоденного збору й аналізу інформації про всі здійснювані комерційним банком операції з метою віднесення їх до однієї з класифікаційних груп активів і пасивів, що дасть змогу зробити відповідні висновки й прийняти управлінські рішення на рівні всього банку. Оптимізація роботи із розв'язання цього завдання має ґрунтуватися на сучасних методах автоматичної обробки інформації і розроблених спеціально для цієї мети програмних продуктах.

Другий елемент - система заходів з управління банківськими вкладеннями відповідно до факторів попиту на ліквідні активи. Тут ідеться про два стрижневих фактори, що визначають попит клієнтів банку на кошти, а відтак і потребу самого комерційного банку мати активи у безпосередньо ліквідній формі: з одного боку, це потреба у вилученні якоїсь частини або всієї суми залишку депозиту до запитання (поточного рахунка) юридичної чи фізичної особи, а з другого - це запит на отримання кредиту для задоволення виробничих чи споживчих потреб відповідно до умов індивідуальних кругообігів капіталів підприємств або динаміки доходів і витрат населення.

Слід зазначити, що можливість комерційного банку задовольняти попит своїх клієнтів на кредити не менш важлива, аніж його здатність виконувати доручення на безготівкове перерахування коштів за поточними рахунками чи видавати готівку в межах залишків на цих рахунках. Задоволення потреб клієнтів у кредитах є однією з найнеобхідніших умов утримання міцних позицій на ринку банківських послуг і підтримання високого рівня конкурентоспроможності комерційного банку.

Можливість банку кредитувати клієнта (за умови позитивним якісних параметрів його діяльності) є вирішальним фактором збереження постійного кола клієнтів, забезпечення стабільності ресурсної бази й дохідності операцій у довгостроковому плані. Відтак можливості видачі позики також мають бути забезпечені необхідними ліквідними активами, що визначає відповідно і роль процесу управління ліквідністю комерційного банку для стабільного функціонування на ринку.

Водночас не може не викликати заперечень і той факт, що утримування в загальному портфелі активів значних обсягів коштів у безпосередньо ліквідній формі, виходячи тільки з очікуваних потреб у задоволенні попиту на кредити, не може бути прийнятним з огляду на прибутковість банківських операцій, поза якими ця група активів не приносить доходу взагалі. Отже, управління активами та їхній розподіл має здійснюватися на основі чіткого розмежування можливого запиту на вилучення коштів із поточних рахунків і попиту на кредити для того, щоб підтримання ліквідності комерційного банку не завдавало надмірної шкоди його рентабельності.

Практичне розв'язання цього завдання може бути здійснене через управління первинними і вторинними резервами банківської установи, а також активізацію можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів. При такому підході найдоцільніше застосовувати розподіл факторів попиту на ліквідні ресурси таким чином, щоб запити клієнтів на вилучення коштів із поточних рахунків банк міг задовольняти негайно, для чого він повинен мати у своєму розпорядженні адекватний розмір первинних резервів, а очікуваний попит на кредити задовольнявся б із мінімальною затримкою. В останньому випадку засобом задоволення цього попиту можуть бути як вторинні резерви, так і можливості залучення ліквідних коштів із зовнішніх джерел (рис. 11.1).

Застосування такого підходу до регулювання ліквідності має враховувати те, що, крім запиту на вилучення коштів із поточних рахунків, котрий можна прогнозувати відповідно до середньомісячного обігу коштів за цими рахунками, клієнти можуть вилучати кошти із строкових депозитів, термін яких закінчується в поточному періоді. Виходячи із цих двох значень, банк повинен сформувати у своєму портфелі активів таку суму первинних резервів (залишки готівки в касі, кошти на коррахунку в НБУ й коррахунках в інших комерційних банках), щоб безперебійно задовольняти вимоги клієнтів.

Третій елемент моделі управління активами і пасивами комерційного банку - метод регулювання грошових потоків у межах сукупного банківського портфеля. Основними його параметрами є розміри вкладень у конкретні види активів, дохідність цих вкладень і терміни їх розміщення, обсяги залучення різних видів ресурсів, їхня вартість (тобто розмір процентних виплат) і строки погашення. Практичний зміст цього методу полягає у підтриманні ліквідності комерційного банку через обов'язкове закріплення певних груп залучених пасивів за конкретними активами. При цьому зовсім не йдеться про застосування надмірної деталізації руху грошових потоків, за якої слід було б відстежувати рух кожної копійки залучених ресурсів на предмет відповідності розміщення їх в активних операціях за сумами і термінами. Прийнятнішою можна вважати практику укрупненого групування активів і пасивів із метою збалансованого розміщення ресурсів, тобто спрямування грошових потоків із сум залучених коштів у ті види вкладень, які за строками і дохідністю адекватні сформованій комерційним банком ресурсній базі. Водночас можуть бути розв'язані завдання як щодо підтримання належного рівня ліквідності комерційного банку, так і щодо прибутковості його роботи.

Схема управління активами комерційного банку відповідно до попиту клієнтів на ліквідні кошти

Рис. 11.1. Схема управління активами комерційного банку відповідно до попиту клієнтів на ліквідні кошти

Реалізація моделі управління активами і пасивами забезпечує, з одного боку, належну дохідність як стрижневий параметр реалізації інтересів власників (акціонерів) у діяльності комерційного банку, з другого - оптимальний рівень ліквідності як основний фактор, який визначає можливості банку відповідати за власними платіжними зобов'язаннями.

Заходи управління активами і пасивами комерційного банку слід застосовувати комплексно, оскільки, доповнюючи один одного, вони створюють оптимальні умови для ефективного збалансування різних видів залучених ресурсів і вкладень, а отже, сприяють підтриманню високого рівня фінансової стійкості банківської установи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси