Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Утворення материків і океанівУтворення материків та океанівЗАГАЛЬНИЙ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМЛІ, МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ.Поняття про біосферу. Походження та поширення життя на ЗемліСвітовий океан та його частини: океани, моря, затоки і протоки
Вулкани та райони їх поширенняЗемлетруси та райони їхнього поширенняПівнічно-Східний районВулканиВулкани
 
Головна arrow Географія arrow Географія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Походження материків і океанів

Усю геологічну історію формування земної кори можна розглядати як безперервний зв'язок подій, що спричинені рухом плит.

Відомості про вік вивержених порід дають можливість встановити, що формування земної кори на певних етапах її розвитку відбувалося з різною інтенсивністю. Короткі епохи підвищеної магматичної і тектонічної активності, що супроводжувались інтенсивним горотворенням (тектоно-магматичні епохи), змінювались тривалими періодами відносного спокою. Упродовж

Будова плити

трьох останніх ер таких епох виділяють п'ять: байкальська, каледонська, герцинська, кіммерійська та альпійська. їх також відображають у геохронологічній таблиці.

На основі детального вивчення доступної інформації про період докембрію науковці досить повно описують давній розвиток земної кори. Вони вважають, що 3,5 млрд років тому відбувався активний вулканізм, який супроводжував^ ся виділенням значних об'ємів газів.

Наприкінці архею вже існували літосферні плити з невеликими материковими масивами, які з часом стали ядрами континентальних платформ, їх розміри поступово збільшувались за рахунок нарощування та об'єднання. Рухаючись назустріч, уже сформовані континенти наприкінці протерозою утворили єдиний материк — Мегагею. Але через певний час потоки магми розкололи його на окремі частини, що вже значною мірою нагадували сучасні.

Пізніше в межах платформ виникли ділянки плавного прогинання або розколення вздовж глибинних розломів. Активізація тектонічних рухів у другій половині палеозойської ери була пов'язана з тим, що материки знову об'єдналися у суперматерик Пангею. Інтенсивні горотворчі процеси зумовили виникнення великих гірських систем на окраїнах давніх платформ. До них належать Уральські гори, Гіндукуш, Каракорум, Тянь-Шань, Кунь-Лунь, Тибет,, гірські системи Середньої та Північної Європи, північний захід Африки та Східна Австралія. Тоді ж сформувалися й молоді платформи — Скіфська, Туранська, Західносибірська плити.

Мезозойська ера ознаменувалася розпадом Пангеї на Лавразію та Гондвану, утворенням між ними океану Тетіс. Горотворчі процеси виявилися переважно на окраїнах Лавразії (гори Криму, Північно-Східного Сибіру). Поступово розкололися й ці два великі материки. Розсу

Зміна положення материків за останні 200 млн. років. Пангея, Лавразія, Гондвана,

ваючись у результаті розвитку літосферних плит, вони утворили материки та океани у сьогоднішніх межах.

Сьогодні виділяють сім великих літосферних плит: Північноамериканську, Південноамериканську, Євразійську, Африканську, Індо-Австралійську, Антарктичну і Тихоокеанську. Усі вони, за винятком Тихоокеанської, містять у собі материкові брили із сусідніми ділянками океанічного дна.

Вулкани та райони їхнього поширення

Вулканізм — це сукупність процесів і явищ, які пов'язані з підняттям розплавленої маси — магми — до поверхні Землі.

Хоча на значній глибині Землі температура дуже висока, речовини мантії та ядра перебувають переважно у твердому стані. Однак, коли внаслідок рухів літосферних плит виникають розломи, що супроводжуються глибокими тріщинами у земній корі, тиск на великих глибинах різко зменшується. Тоді тверді речовини перетворюються на магму і спрямовуються у тріщину.

У місці її виходу на поверхню утворюються -вулкани. Вулкани — це конусоподібні підвищення на земній поверхні з отвором {кратером), які постійно або час від часу вивергають лаву, гарячі гази, водяну пару, уламки гірських порід. Лавою називають магму, що вийшла на поверхню і змінила свій первинний склад.

Вулкани, про виверження яких немає ніяких відомостей, називають згаслими, а ті, які вивергалися за пам'яті людства,— діючими.

Географічне поширення вулканів пов'язане із зонами найбільшої тектонічної активності. Більшість діючих вулканів на материках розміщені вздовж глибоких розломів земної кори (Середземномор'я, Східна Африка), серед молодих гір кайнозойської складчастості (Великий Кавказ). У Світовому океані найбільше вулканів уздовж великих розломів у поясах взаємодій літосферних плит, що оперізують Тихий океан (до 370 діючих вулканів), деяких частин Індійського та Атлантичного океанів.

Будова вулкана: жерло, вулканічний попіл і гази, кратер, лава, вогнище

У місцях вулканічної діяльності (у тому числі давньої) поширені гарячі джерела, серед них періодично фонтануючі — гейзери. їхня наявність та викиди газів із кратерів і тріщин свідчать про активні процеси у глибині Землі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси