Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Взаємовідношення понять політичній лідер та керівникЛідерство и лідери в організаціїПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВОПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИУправління лідерством в організації
Феномен лідерства у світовій науковій традиціїПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВОКонцептуальні основи дослідження політичного лідерстваПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИФеномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій
 
Головна arrow Політологія arrow Основи сучасної політології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

Феномен політичного лідерства та його дослідження у політичній науці

Перше питання теми розкриває зміст поняття "політичне лідерство" та вказує на особливості його осмислення у сучасній політичній науці.

Проблема політичного лідерства позначає взаємодію різних суб'єктів політичного процесу з точки зору того, хто бере на себе право та зобов'язується тим самим вести за собою інших та на кого покладається відповідальність за наслідки своєї провідної ролі у соціально-політичних перетвореннях: на маси чи на окремих осіб, наділених певними соціально-психологічними та організаторськими якостями та здатними вести їх за собою.

Поняттям „лідерства" користується не одна тільки політологія із соціальних наук, зокрема, це поняття вживають соціологія, управлінські науки, психологія, військові, економічні науки, зокрема, менеджмент та інші, тому достатньо операційним є звернення до такого найбільш загального соціологічного визначення: „Лідерство — це ефективний соціальний вплив одних людей на інших безвідносно до того, чи мають перші адміністративні важелі чи ні".

В управлінській науці феномен лідерства частково покривається схожими термінами - „управління", „керівництво", які характеризують специфічну форму відносин у групі, яку один з її членів - лідер - об'єднує, спрямовує, керує зусиллями групи, а та сприймає, підтримує лідера та очікує позитивних результатів від такої діяльності.

У політичній науці лідерство конкретизує функціональну сторону політичної влади з точки зору соціально-психологічної, соціокультурної, неосмисленої ірраціональної складової зі всієї сукупності відносин між керівником та масою. Питання лідерства у практично-політичному аспекті стає все більш актуальним - впливовий часопис "The Economist" у червні 2007 року спеціально звернувся до діяльності нових лідерів країн СНД у порівнянні з лідерами нової генерації Заходу - Н. Саркозі, А. Меркель та зауважив щодо браку справжніх харизматичних лідерів на усьому пострадянському просторі, за винятком окремих випадків. Зокрема, у статті „The Economist" високо оцінені лідерські якості колишнього президента Росії В. Путіна.

У психологічних науках поняття "лідерство" означає переваги одних осіб (лідерів) над іншими, завдячуючи особливим харизматичним якостям, як-то — вміння впливати на свідомість, підсвідомість, волю та у кінцевому підсумку на діяльність інших.

На наш погляд, поняття лідерства має більш складний зміст, ніж той, що розкривається у більшості вітчизняних підручників з політології. Так, відомий український політолог Ф. Рудим вказує, що лідер „це володар, який використовує будь-які засоби для наведення громадянського ладу й збереження свого панування". Але лідер може бути й неформальний, який ще не перебрав на себе політичну владу, лідер може бути "революціонер-опозиціонер", який використовує свій вплив для руйнації існуючих порядків, а не спрямовуючий свою волю на "підтримку громадянського ладу", таким в Латинській Америці був Ернесто Гевара (Че Гевара), а в Україні таким неформальним (і незамінним, як з'ясувалось) лідером-опозиціонером був В'ячеслав Чорновіл і т.д.

Глибокі демократично-революційні перетворення, у яких активну участь беруть народні маси, неодмінно ставлять на порядок денний питання лідерства, бо народ має схильність передавати свої повноваження у керівництві державними справами, суспільством в цілому і, зрозуміло, перекладати відповідальність за результати роботи на обраних ним видатних осіб, нерідко на військових керівників, що стають політичними лідерами. При цьому "якість" лідера визначається не тільки його здібностями, морально-психологічними якостями, а саме вибором народу.

Так, демос у Афінах, пише Аристотель, погоджуючись своєю видатною роллю у боротьбі за море, обрав "дурних керівників", замінивши мудреця Солоно тираном. Цей неординарний факт грецької історії привернув увагу французького дослідника Віктора Дюрюі, він додав до загальноприйнятого тлумачення такої події нові барви—тиран Пізістрат, що прийшов на зміну Солону, тепер став новим улюбленцем народу, завдячуючи військовій звитязі та незвичайній хоробрості на війні. Солон, залишаючись один серед натовпу народу, переважно бідняків, начебто сказав: "Ви самі створили цю велику людину, яка прирекла вас на рабство", підкреслюючи відповідальність саме народу за здійснений вибір.

Звідси випливає, що від того, яким буде вибір мас, визначиться тип лідера, а від цього, зворотно, часто-густо залежить сама доля демократичних перетворень, яких і жадали маси від обраного ними лідера. Так, прихильники лідера Лівійської революції М. Каддафі вказували: "Ви не можете торкнутись лідера, не можете обійняти його, ще менше зможете насміхатись над ним, ви просто слідуєте за ним".

Вищезгадане має певний зв'язок з демократичними революційними процесами на Україні 2004-2006 років, в ході яких відчувався брак достойних лідерів для того, щоб очолити назрілі суспільні перетворення. Можливо, негативну роль зіграла і недостатня увага громадськості та науковців до проблеми політичного лідерства. Можна сказати більш сміливо, як тільки такий харизматичний лідер з'являється — проти нього об'єднуються непримиренні політичні противники, як, наприклад, проти Ю. Тимошенко об'єднувались "помаранчеві" та "біло-блакитні" сили у після парламентських виборів 2006 р.

Провідні політологи України справедливо вказували, що лідерство як феномен сучасності не привертав уваги радянських науковців, які, очевидно, боялись зіставляти реалії поточного комуністичного керівництва з науково-нормативістським підходом до лідерства. Зокрема, теорія рис лідерства засновувалась на тому, що лідерові мають бути притаманні особливі масштабні риси характеру, мислення, волі, практичної діяльності, а парадокс останніх років радянської доби полягав у тому, що формальним політичним лідером КПРС і СРСР у 1984 році після смерті неординарної особистості Ю. Андропова правлячі партійні кола обрали К.У. Черненка, начисто позбавленого необхідних лідерських рис. Тобто, чиновники обрали типового бюрократа вищої ланки політичного управління, у якого були "видатні усереднені" особистісні якості, згідно поглядів на правлячу бюрократію Макса Вебера.

На наш погляд, недостатня увага до політичного лідерства продовжувалась і у часи незалежної України. Більшість вітчизняних політологів (С.П. Дмитренко, Ф. М. Рудич, В.П. Горбатенко та інші)1 пов'язували політичне лідерство з політичними елітами, при цьому у центрі уваги дослідників знаходились саме останні. Українські політологи не були у цьому випадку Оригінальними, бо так само робили і російські автори книг з політології. Певний виняток становить робота А. С. Панаріна, у якій увага зосереджена на порівнянні ефективності стилів лідерства. У зарубіжній політології проблема лідерства акцентується на типології та необхідних особистісних якостях лідерів.

Ж. Блондель вказує, що якщо звести політику до її кістяку, до того, що є на виду у всіх громадян, так ними будуть загальнонаціональні лідери своєї та іноземних держав. Це самий визнаваємий, самий характерний момент політичного буття, бо по суті і формі він є феномен влади не багатьох.

Таким чином, з теоретичних і практично-політичних потреб суспільства, з відсутності усталеної наукової політологічної традиції випливає необхідність дослідження феномену політичного лідерства як на загальнотеоретичному рівні політичної науки, так і на рівні "галузевому", де лідерство зіставляється з керівництвом конкретною організацією держави—формальним лідером. Російський дослідника. Панарін має рацію, коли вказує у зв'язку з феноменом політичного лідерства, що культура загального політичного управління не відділена від конкретних соціальних практик управління у різних соціальних сферах, бо саме з останніх генеруються певні стилі лідерства. Так, військова сфера генерує особливий тип лідера державного управління у XX столітті типу генерала Д. Єйзенхауєра (США), Ш. де Голля (Франція), П. Мушаррафа (Пакистан) та інших. В. Путіна в Росії також можна віднести до лідерів цього типу.

Політичний лідер — (від англ. Leader провідник, керівник) людина в процесі такої взаємодії між масовим суб'єктом політичного процесу та окремими особами, в результаті якого ті беруть на себе достатній обсяг прав та відповідальності для здійснення керівництва масами. Народні маси добровільно віддають частину своїх владно-політичних повноважень і відповідальності, що накладає на лідерів додаткове навантаження, яке не кожна особа в змозі нести. Недарма до лідерів здавна пред'являлись високі вимоги: масштабність мислення, міцна політична воля, сильний характер, комунікабельність, вміння знаходити спільну мову з народними масами.

Перші теоретичні спроби осягнути феномен лідерства сягають часів античності та розквіту східної політологічної думки, тобто IV - V століть до н.е.

У Стародавній Греції Геродот, Плутарх, Tum Лівій примітили, що у будь-якій спільноті завжди знаходяться видатні люди, найбільш досвідчені, найбільш сміливі, люди видатного розуму чи волі, що дістали повагу та підтримку громадян (визнаємо, що не завжди чесним шляхом, бо поняття „популізм " зародилось саме з тих часів намагань лідерів отримати підтримку народу).

Давньокитайський мудрець Конфуцій, зокрема, поділяв людей на тих, хто може здійснювати керівництво суспільством та на тих, хто лише утворюють труднощі на цьому шляху. До лідерів політичної сфери Конфуцій не відносив жінок і відтепер ця традиція живе також у інших сферах життя. Так, у Японії та Китаї жінок-менеджерів вищої ланки управління менше 1 %, у той час як у США їх кількість перевищує 20%.

У Стародавній Греції Плутарх і Геродот лідерами вважали тих, хто у скрутні часи, завдячуючи своїй силі, розуму, хитрощам, сміливості, дістають підтримку і визнання громадян. У Я. Макіавеллі державець. Володар держави, головнокомандувач національного війська і є одночасно політичним лідером держави.

Фр. Ніцше мабуть що найбільш емоційно і схвильовано звернувся до феномену лідерства, як до особливого біологічного типу людини, яка є зв'язком між минулим і майбутнім людства. Це - „лев, який сміється", бо він не тільки сміливо дивиться в очі небезпеці, але і глузує з неї. У роботах Фрідріха Ніцше "Так казав Заратустра", " По той бік добра і зла" лідер є представник непоборного роду "гіперборейців". Лідер ігнорує загальнолюдську мораль — знаряддя та схованку слабких. Він не просто веде за собою своїх прибічників — він стоїть над ними. "Я люблю тих, хто як важкі краплини поодинці падають з темних хмар, що нависають над людьми — вони віщують блискавку", - словами Заратустри віщує Ніцше.

Для К. Маркса політичний лідер є той, хто більше за інших бажає соціально-політичних змін, хто бачить політичну перспективу розвитку суспільства далі всіх. По суті, це революціонер, який веде за собою маси.

У сучасній політичній теорії, як водиться, немає однозначного тлумачення феномену лідерства. Для розкриття його змісту ми виділимо такі складові, атрибути політичного лідерства.

1. Лідерство виникає як об'єктивна потреба членів соціальної групи у формі очікувань та вимог до свого провідника, якому передається певний обсяг прав та відповідальності.

2. Феномен лідерства може бути пояснений, кажучи словами термінології Курта Левіна, єдністю психологічного поля" між ним та оточенням (масою), яке без застережливо довіряє лідеру.

3. Лідерство, скоріш за все, це неформальні відносини між суб'єктами політики, тому слід розрізняти поняття: "лідер", " керівник", "менеджер", "управлінець" тощо. Останні займають певні посади, мають визнаний суспільний статус, нормативні права та обов'язки і користуються, скоріш, вимушеним визнанням підлеглих.

4. Наявність у політичного лідера особливих харизматичних якостей (у цьому контексті ми підтримуємо теорію рис лідерства), що буденною мовою виражається словосполученням "яскраво виражений лідер" з надзвичайними психологічними рисами. Так, новий політичний лідер партії лейбористів Великої Британії Гордон Браун (як кажуть британці, "нахмурений шотландець") явно поступається у цьому відношенні колишньому лідерові Тоні Блеру — комунікабельному, яскравому колишньому керівникові англійського уряду. Недарма останній після відставки займається облаштуванням складних міжнародно-політичних справ.

5. В сучасних умовах феномен політичного лідерства проявляє свій опосередкований характер, бо взаємодія лідера з масами, з виборцями відбувається, як правило, через ЗМІ, забезпечується різного роду „промоутерами", спеціалістами „ПІАР- менеджменту", тому слід враховувати відмінність між образом лідера та його реальними здібностями й можливостями впливати на політичний процес.

6. Слід вказати також на особливо складні тендерні аспекти політичного лідерства, бо сучасні політичні лідери великих потужних країн - здебільшого чоловіки. Заданими Міжпарламентського Союзу у депутатському корпусі планети не більше 13% жінок (а в Україні в два рази менше), тому жінки-лідери скоріш є виключенням: такими були баронеса Маргарет Тетчер (Велика Британія), Беназір Бхутто (Пакистан), Індира Ганді (Індія), а тепер є Ангела Меркель (ФРН). Трагічна загибель Бхутто, як і у свій час вбивство І.Ганді показують, на наш погляд, реальну силу останніх та побоювання їх противників стосовно непоборних можливостей жінок-лідерів у чесній боротьбі.

Таким чином, лідерство є особливий суспільний феномен, коли видатні особистості, завдячуючи непересічним якостям та вмінням впливу на маси, особливостям соціально-політичної ситуації, мають здатність очолювати масові рухи за суспільні перетворення або керівництво суспільством в цілому.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник
Лідерство и лідери в організації
ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО
ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ
Управління лідерством в організації
Феномен лідерства у світовій науковій традиції
ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО
Концептуальні основи дослідження політичного лідерства
ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ
Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси