Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Міжнародна банківська справа за часів домінування ІталіїФактор тематичного домінування.Адміністративне право Італії, Іспанії, ПортугаліїПублічна адміністрація ІталіїДемографічні проблеми ІталіїВійна Франції та Італії з Австрією (1859 р.)Органи регулювання грошово-кредитних відносин в ІталіїІТАЛІЯЕкономіка ІталіїГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ІТАЛІЇ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

З ініціативи короля Франції ярмарки Ліона розширювались. Після поновлення Людовіком XI їх привілеїв у 1463 р. кількість ярмарків збільшилася з трьох до чотирьох так, щоб можна було створити повний цикл квартальних ярмарків, які до того ж тривали паралельно з ярмарками Женеви. Мотив цього рішення зрозумілий: очікувалося, що ярмарки Ліона займатимуться прибутковою торговельною та банківською діяльністю. Стратегія короля не досягла успіху відразу, а після смерті Людовіка XI у 1484 р. ярмарки були на межі повної ліквідації. Новий король Франції Карл VII надав містам Вургосу та Труа право організовувати ярмарки в один рік, але ярмарки в цих містах не мали успіху. Після цього останнього розчарування Ліон міг поновити свої колишні привілеї тільки у 1494 р. Тут почалася динамічна й імпресивна стадія експансії, яка тривала до 1575 р.

Причини такого успіху різні. Зокрема, можна зазначити зростання у 1500 р. французької економіки, відродження сухопутного транспорту в регіоні, зв'язки королів Франції з Італією і, як наслідок, потребу в більш тісних фінансових взаєминах з італійськими купцями-банкірами, що сприяло швидкій інтеграції Ліона у величезну мережу європейських ярмарків. V цьому відношенні Генуя була розташована набагато краще, ніж Флоренція, а тому флорентійські купці мали стати головними купцями-банкірами на ринках Ліона.

Чотири ярмарки Ліона відбувалися щоквартально (на Хрещення, Великий Піст, у серпні та свято Всіх Святих). Вони були частинами річного циклу і мали одночасно торговельний і фінансовий характер. Торговельні ярмарки тривали п'ятнадцять днів, фінансові — вісім. Фінансові ярмарки необов'язково мали відбуватися відразу після торговельних. Вони набули окремого характеру і всесвітньої репутації місць, де здійснювалися щоквартальні платежі. Як і ярмарки Кастилії, вони жорстко регулювалися. В перші два дні купці і банкіри збиралися на спеціальній лоджії. Під час таких зустрічей йшлося про переказні векселі, часто відбувався публічний перегук. Присутні особи приймали їх до сплати, опротестовували чи приймали до протесту (іншими словами, трасант не мав достатньо коштів для оплати векселя в Ліоні, але трасат, або в деяких випадках третя особа, мав сплатити вчасно задля підтримання репутації трасанта). Кожний купець чи банкір уважно фіксував усі борги та кредити в спеціальній записній книжці, чи карне ті (carnet), додаючи різні позначки з тим, щоб мати чітке уявлення про те, що він мав сплатити та отримати на найближчому ярмарку. Наприкінці зустрічі кожний купець міг створити акцептований баланс (заборгованість чи кредити), який мав силу закону серед його колег.

На третій день, відомий під назвою жур де шанж (jour des changes), чи день обміну, на лоджії відбувалася нова зустріч.

Консул Флоренції оголошував дату відкриття наступного ярмарку платежів у Ліоні, а також дату виконання обмінних контрактів, укладених у Ліоні для сплати на інших грошових ринках, які не були пов'язані з ярмарками і не використовували метод фіксації строків платежу (лихварство). Згодом купці та банкіри Флоренції, Генуї та Лукки проводили на ярмарках окремі зустрічі з метою визначення обмінних курсів для торговельних та фінансових операцій наступного ярмарку. Метою було узгодити середній рівень курсів, запропонованих флорентійцями, генуезцями та луккійцями. Ці цифри публічно оголошувалися консулом Флоренції і були офіційними обмінними курсами для всіх контрактів під час ярмарку.

Наслідуючи приклад Женеви, обмінні курси Ліона спочатку базувалися на простому і постійному металевому стандарті: золотій марці, яка відповідала 245 г металу. Монетарна система на ярмарках Ліона зазнала фундаментального реформування у 1533 р. Золота марка не мала подвійної функції єдиного металевого стандарту та єдиної облікової валюти. Екю д'ор о солейл (ecu d'or аи soleil), золота монета з зображенням сонця над короною вагою 3,08 г, була проголошена єдиним металевим стандартом, а також головною валютою обігу. Золота марка залишила за собою лише функцію валюти обліку як складової екю о солейл за фіксованим співвідношенням: 1 марка — 65 екю. Під час цієї реформи екю о солейл була прив'язана до лівра — облікової грошової одиниці, що карбувалися зі срібла. Очевидно, що метою всього цього було створення біметалевої системи, яка б встановила фіксовані й незмінні співвідношення між офіційними курсами золотої та срібної валют. На практиці така стабільність була неможливою у зв'язку з тим, що швидко зростав імпорт срібла з Нового світу. Відносна рідкість золота внаслідок цього спричинила у 1549 р. зростання курсу екю о солейл відносно срібних монет.

Однак Ліон залишався вірним золоту, і навіть після 1549 р. всі трансакції, що здійснювалися під час ярмарків, деномінувалися в екю о солейл; іншими словами, екю о солейл залишалася єдиним металевим стандартом і валютою обліку. У

1552 p. вага екю о солейл трохи зменшилася — з 3,08 до 3,05 г металу. Це була остання зміна, якої зазнав Ліон у XVI ст.

Офіційні курси на ярмарках Ліона також фіксувалися та встановлювалися для внутрішніх векселів, сплачуваних в інших містах Франції, зокрема в Парижі та Руані. Відсоткові ставки за кредитами "від ярмарку до ярмарку", так звані "депо де фуар ан фуар" ("depots de foire en foire"), також фіксувалися на зустрічах, але не оголошувалися офіційно, швидше за все через обережність, оскільки надання кредитів під відсотки було заборонено церквою. У 1571 р. Папа заборонив кредити "від ярмарку до ярмарку" як лихварську практику. Ці заходи призвели до серйозної кризи в Ліоні, де такі кредити зникли з офіційного ринку і залишалися тільки у фінансовій практиці на тіньовому кредитному ринку, який функціонував паралельно з ярмарками.

День сплати як такий наставав одразу після оголошення офіційних ярмаркових курсів. Як правило, сплати за рахунками відбувалися шляхом взаємних компенсацій, швидше на двосторонній, ніж на багатосторонній основі, тобто через жи-ротрансферти між сторонами, чи віреман де парті (virement des parties). Посилаючись на записну книжку, де вівся докладний реєстр усіх боргів та кредитів, кожен купець мав використовувати компенсації. Якщо борги та кредити двох купців були однаковими, то була можливою повна двостороння компенсація. Якщо такого не було, то борговий баланс міг бути компенсований з третім купцем, який мав заборгованість перед одним із купців. У разі кінцевого вичерпання взаємних компенсацій, коли після переговорів між присутніми купцями залишалася певна сума, вона могла бути сплачена і готівкою. Проте якщо дебітори не мали необхідних ліквідних коштів на ринку, вони виписували трату для отримання коштів в їх банках чи у філіях за кордоном. Як альтернатива, вони могли отримати позику під відсоток, що дорівнював відсотковій ставці (з 1540 по 1570 р. 2,5 % щоквартально). Однак, якщо платіж здійснювався готівкою, то це було золото.

Торговельні та фінансові ярмарки Ліона досягли значного успіху, вони стали найвідомішими в Європі у першій половині XVI ст. Система платежів підлягала жорсткому регулюванню і перебувала під контролем італійських купців-банкірів, які значно сприяли організації міжнародних платежів. Більш того, впровадження системи, яка базувалася на екю де марк д'ор (ecu de marc d'or), що відбувалося і в Женеві, як єдиному стабільному вартісному еквіваленті, підвищувало прозорість ринку та безпеку платежів. Нарешті, інтеграція Ліона в мережу європейських фінансових ярмарків привела до стрімкого збільшення кількості міжнародних трансакцій, які там відбувалися. З цього часу Ліон став важливим центром міжнародних платежів, які базувалися на значних багатосторонніх компенсаціях.

Досвід, навички та влада італійських купців-банкірів сприяли становленню та експансії ярмарків Ліона. Початковий поштовх, безперечно, було здійснено банкірами Тоскани, зокрема флорентійськими. У XVI ст., однак, до них приєдналися Південна Німеччина та Генуя. Всі вони відігравали важливу роль у французьких державних фінансах. Ярмарки Ліона слугували інструментом для надання позик французьким королям для протистояння Габсбургам за гегемонію у Європі.

Невдовзі стало зрозумілим, що, з одного боку, міжнародна торгівля не була спроможна забезпечувати необхідні ресурси для фінансування сукупного попиту на державний і приватний кредит. З другого боку, здавалося можливим значне збільшення фіскальних ресурсів у короткостроковому плані. Система міжнародних платежів Ліона почала руйнуватися. Спочатку строки платежів відкладалися на кілька тижнів, тобто фінансові ярмарки почали відокремлюватися від своїх торговельних партнерів. У 1562 р. такі відокремлення стали систематичними, а платежі стали здійснюватися досить нерегулярно. Водночас французькі релігійні війни почали впливати на фінансове процвітання ярмарків Ліона, що переплутало всю систему. Тільки на початку XVII ст. фінансові ярмарки Ліона почали проявляти ознаки одужання. Однак такої слави, якої вони набули у свої найкращі роки у XVI ст. вони вже не мали. Обсяги ярмарків Ліона зменшилися на порядок, і ці ярмарки стали лише сателітами фінансових ярмарків П'яченци, які на той час займали домінуючі позиції в міжнародних фінансах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси