Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Орфоепія. Транскрипція і транслітераціяВимова. Орфоепія. Просодія.ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатораСпеціальна методика виховання звукової культури мовленняКультура мови та мовлення. Мовний етикетОснови культури мовленняКУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ
 
Головна arrow Документознавство arrow Сучасна українська літературна мова
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОРФОЕПІЯ

ОРФОЕПІЯ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

o звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

o правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

o правильна вимова звукосполучень;

o правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:

вимова [с] замість [з]

ве[з]ти - ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка вимова [т] замість [д]

ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - приві[т]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф];

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункцюнувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л] лекція - лекція телеграма - телеграма

вимова [і] замість [ш] у словах іншомовного походження

д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - с[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний

Вимова голосних звуків Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] -звітувати.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а] - зозуля, [п^лубка] -голубка.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[ Пам'ятайте І

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці нена-[ голошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [ди°рёктар] - і директор, [харавМ] - хоровий._]

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ, [чисмдуж] -чимдуж, [надто] - надто, [дов'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба, [вогзал] - вокзал, [бород'ба] -боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою, [сказати] - сказати.

4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [бемзпомнелк6виї] і [беИспоми*лк6виї] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] - велич, [пйшеиш] - пишеш, [позичте"] -позичте, [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний, [б'іограф'ійа] - біографія, [ш'іс'т'] - шість, [х'ід] -хід, [к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] -роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [т]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах,

а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [т], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук [т] вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґаздувати, ґанок, грати, ґатунок, ґречний, ґніт, ґрічно, ґречність, ґрунтовий, ґрунт, ґрунтозахисний, ґрунтдво-кліматйчний, ґрунтообробний, ґрунтознавство, ґудзик, ґрунтуватися, ґрасувати (розчищати).

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічно дзвоник, [приссуджувати] - присуджувати, [в'ідр'аджеин':а] - відрядження, [нагор6джеин':а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'щ-зиевати] - орфографічно відзивати, [п'ідзв'ітниї] - підзвітний, [п'ід-жеину] - піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] -орфографічно майбутнє, [п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] - гордість.

Вимова звукосполучень 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

o -ться вимовляється як |ц':а|: [лиестуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] -учаться, [гн,і'вайуц':а] - гніваються, [обуриец':а] - обуриться;

o -шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] - звітуєшся, [в'ітайес':а] - вітаєшся, [розписуйес':а] - розписуєшся;

o -жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] - зважся, [неивр'із'с'а] -

не вріжся;

o -чся вимовляється як |и':а|: [неимор6ц':а] - не морочся;

o -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри'вор'і'з'ц'і] - криворіжці, [запор'і'з'ц'і] - запоріжці.

2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] - проїзний, контраст + н(ий) -> [контрасниї] - контрастний, баласт + н(ий) -► [баласниї] - баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] -шістнадцять, [ш'іс:6т] - шістсот, [ш'іздеис'ат] - шістдесят, [преизиеден'с,киї] - президентський, [агёнство] - агентство, [інте"л,іген,с'киї] - інтелігентський.

Увага!

У словах [пеистлйвиї], [хвастлйвиї]. [виспускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружитисс'а] -здружитися, [здр£°нивц'а] - здравниця, [сприймати] - сприймати, І [спрац'увативс'а] - спрацюватися, [страїкувати] - страйкувати, [страховії?] - страховий.

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[іде"ал'но] - ідеально идеально

[ідейа] - ідея идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, документ, популяризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден,ц'ійа] - тенденція, [пеир,іодиезац'ійа] -періодизація, [сеиртисф'ікат] - сертифікат.

 
Увага, даний текст має низьку якість розпізнавання
Для отримання якісного зображення скористайтеся доступом до завантаження
одним файлом в форматі Djvu на сторінці Зміст
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси