Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Побожні записи і побожні фундації.Занепад Урарту. Утворення ранніх держав Вірмени та ГрузіїПервинна і повторні емісії банками акційСутність, типи, функції центральних банківКапітал комерційного банку, його склад та структураСучасний інструментарій аналізу банкуДепозитні інститути (банки)Банки і банківська системаРЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВФормування статутного капіталу банків різних форм власності
 
Головна arrow Банківська справа arrow Історія грошей і банківництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Побожні банки вірмен у Львові

Практика створення побожних банків при церквах, закорінена в середньовічній Італії, знайшла відображення й у Львові. Найбільшого успіху в цій справі досягли вірмени, які через організацію при-церковних братств намагалися боротися з лихварством і підтримувати бідних членів своєї громади.

Хоча 1648 р. у Львові налічувалося лише 148 вірменських родин, вони зуміли за період від 1640 р. по 1728 р. організувати аж чотири побожні банки при своїй катедрі.

Так, 1640 р. було створено братство Муки Господньої під опікою св. Григорія; 1654 р.- братство при образі Непорочного Зачаття

Марії-Діви; 1710 р. - братство при образі Матері Божої Язловець-кої; 1728 р. - братство Найсвятішої Трійці. Ці братства називалися ще конфра терням и та організовувались у такий спосіб: віруючий, котрий зазнав божої ласки, збирав певну кількість людей для вшановування Й поширення культу чудотворної ікони. Далі він разом із кількома іншими людьми організовував грошовий фонд та укладав засновницький акт, який доповнювався статутом, де зазначалися умови надання й повернення позики. Цей документ затверджувався церковною владою.

Зокрема, у статуті братства Найсвятішої Трійці зазначено, що до нього могли належати тільки побожні люди зі зразковою поведінкою. Раз на рік братством обиралися керівництво банку і відповідальні особи. Управляли братством два провізори (підскарбники) та писар, до обов'язків якого належало ведення книг і записування рішень, ухвалених на щоквартальних зборах. Братство мало дві скриньки. У першій, яка лежала в захристії, зберігалися засновницькі документи, гроші, предмети застави та реєстри. Вона зачинялася на замок і дві колодки, ключі від яких зберігались у двох провізорів і писаря, щоби вони не могли її відкрити за відсутності когось із них. До другої скриньки, яка розміщувалася біля вівтаря, збиралися пожертви на поточні потреби братства. Подібною була організація й інших братств.

У статуті детально вказувалися строки, кому і під які проценти надавалися позики, які речі приймалися під заставу і що робити з тими, хто не повертав гроші у передбачений строк. Переважно позики видавалися під заставу золотих і срібних речей, вартість яких мала бути вдвічі більшою, ніж надана позика. У перші десятиліття своєї діяльності позики видавалися братствами переважно на один рік і тільки членам братства. Якщо термін позики закінчувався, братство нагадувало позичальникові про це три рази. Якщо борг не повертався, то заставлені речі продавалися, братство забирало собі суму наданої позики з процентами, а решту грошей повертало клієнтові.

Капітал банку складався з грошей, залишених після смерті багатими львівськими вірменами, позикових процентів, а також вкладів братів і сестер, оплати за похорони тощо. Найкраще забезпеченим було братство св. Григорія. Першим, хто заповів для нього гроші, був пан А. Дершимонович. Іноді внески до братської каси були досить значними. Так, доктор медицини Шимон Кшиштофович офірував для братства 9000 польських злотих. У середньому внески становили від 500 до 3000 польських злотих. Така жертовність була досить престижною, тому жоден із багатих львівських вірменів не відмовився допомогти братству. Крім того, братства могли позичати гроші один в одного на короткий термін під певні проценти.

У 1728 р., коли вже існували чотири братства, вони об'єднували 50-60 братів і 30 сестер. Більшість братів були купцями, крім них -ремісники (золотники, шевці та ін.). Походженням це були не тільки львів'яни, а й купці з Замости, Любліна, Луцька, а також іноземці з Кафи, Константинополя та Персії. Сестрами були переважно жінки і дочки братів-львів'ян.

Детальний аналіз братських книг дозволив дійти висновку, що провізори не мали дуже багато роботи, оскільки навіть найбільш активне братство св. Григорія надавало в середньому 25 позик на рік, тобто одна позичка припадала на два тижні. Трохи більше роботи ставало в писаря наприкінці року, що було пов'язано з необхідністю узгодження братських книг.

Спершу клієнтами братства могли бути лише його члени, яких посвячували в брати на спеціальних релігійних церемоніях. Використовуючи своє становище, вони часом брали позики під заставу цінних речей знайомих євреїв і передавали їм отримані кошти, одержуючи за це певні відсотки. Це робили й директори братств. Така процедура була дуже вигідна євреям, оскільки побожні банки брали за позики щонайбільше 8%. Згодом вони стали їхніми офіційними клієнтами.

Взагалі, послугами вірменських побожних банків здебільшого користувалися багаті вірмени, євреї, заможні шляхтичі. Тобто, позики надавалися не найбіднішим, а тим людям, яким терміново бракувало готівки.

Найчастіше предметами застави були золоті перстені з діамантами, годинники, хрестики, кульчики та інші прикраси. Зі срібла поряд із біжутерією заставлялися столові предмети (ложки, ножі, бокали та ін.). Шляхта залишала в заставу різноманітну зброю: шаблі, сагайдаки, навіть гармати.

Щоби вірно оцінювати предмети застави, братство наймало ювеліра. Наприклад, у братстві при образі Непорочного Зачаття Марії-Діви такий працівник отримував на рік 18 злотих.

Основними видатками братств були винагорода для капелана, ювеліра, слуги, який обслуговував богослужіння, милостині для бідних сиріт, утримання хворих у лікарнях. Були також одноразові видатки, наприклад, на срібну лампу до церкви, хоругву, рами до образів чи на відрядження архієпископа та ін.

Змінило діяльність побожних банків приєднання Львова до Австрійської імперії. Австрійська влада високо поцінувала діяльність цих банків і визнала їх як інституцію, що "охороняє бідних від лихварів". Було ухвалено реорганізувати банки, і 28 грудня 1788 р. всі чотири побожні банки об'єднали в один. В одну скарбницю звели всі гроші й невикуплені предмети застави, внаслідок чого утворився капітал розміром 181 191 польський злотий (з них 5031 злотий - у готівці). Було обрано двоє нових провізорів, заведено спільну книгу, де зареєстровано всі предмети застави. Крім того, велася касова книга, в якій записувалися доходи й видатки новоутвореного банку.

Новоутворений банк "Mцns Pius" керувався новим статутом, шо його затвердила австрійська губернська влада 27 листопада 1790 р. У 1792 р. в один об'єдналися банки при всіх вірменських церквах у Галичині, а 1 березня того ж року дещо змінився статут. Архієпископ призначив директора банку і надзорчу раду. Наприкінці кожного року після сплати податків чистий дохід банку ділився між архієпископом, капітулом, вірменськими парафіями відповідно до вкладених капіталів. Архієпископ і капітул здійснювали контроль за фінансовими операціями. Банк у своїй діяльності допомагав вірменським школам, бідним парафіям, а також священикам. Згідно зі статутом гроші могли позичатися лише під заставу рухомого майна: золота, срібла, коштовностей, вбрання, білизни і т. д.

Згідно зі статутом банку заставою не могли бути речі, що можуть зіпсуватися (хутра), переховування яких є важким і які займають багато місця (постіль, дзеркала, скрині, образи, книги), все, що належить до військового призначення, а також золоті Й срібні предмети, що позначені гербом певної родини. Кожен мав право надавати заставу або під своїм іменем, або під чужим.

Кожний предмет застави мав бути викуплений якнайпізніше через 1 рік і 6 тижнів, або заставлений знову після сплати процентів. В іншому разі він продавався на аукціоні. Факт проведення аукціону повідомлявся через місцеві газети. Зазвичай він відбувався 20 числа кожного місяця. Через газети власником предметів застави також повідомлялося про продаж його речі та розмір квоти, яка підлягає поверненню.

Статутом було передбачено 8% за позикою. Позичку можна було сплачувати частинами, а якщо це було можливим, то подібно можна було забирати предмети застави.

Якщо позичальник губив квитанцію, він мусив у банку повідомити її номер чи дату видання, а також детально описати заставлену річ. Для унеможливлення передачі в заставу крадених речей у статуті пропонувалося власникові викраденої речі кожні чотири тижні постійно нагадувати банкові про неї.

Предмети застави повинні були перераховуватися так, щоб їх ніхто не бачив і не зміг ідентифікувати за ними їх власників.

Контора банку мала бути відкритою в понеділок, середу і п'ятницю від 9 до 12 години, а якщо було багато клієнтів, то робота в ці дні продовжувалася з 15 по 18, крім свят.

У XIX - на початку XX ст. Вірменський побожний банк містився на вул. Скарбковській, 12 і займав шість кімнат на першому поверсі й пивниці, а на верхніх поверхах були кімнати священиків. Фінансові операції відбувались у досить великій, але темній кімнаті. Поряд була кімната охоронця. У решті кімнат, що були з'єднані між собою, зберігалися речі під заставу, а в пивниці розташовувалися сейфи з грошима й коштовностями.

Початок XIX ст. був не дуже успішним для "Mцns Pius". Під час наполеонівських воєн у 1810 і 1811 pp. австрійська влада забрала у банку 395 гривень срібла, що відобразилося на його фінансовій стабільності. Наступного року Австрія оголосила державне банкрутство, що призвело й до банкрутства Вірменського побожного банку. Стабілізація фінансової ситуації в Австрії, зумовлена підписанням Віденського трактату і закінченням наполеонівських воїн, сприяла розвитку банківської системи, зокрема й побожного банку. У 1842 р. його капітал становив 50 тис, 1860 p.- 150 тисяч, 1881 p.- 260 тис. флоринів.

У1890 р. призначили нового директора банку - ксьондза-каноні-ка Яна Мордиросевича, який користувався великою довірою в архієпископа. Цей директор почав брати гроші банку для приватних цілей. Це призвело до того, що 1901 р. настав несподіваний крах банку. Але, завоювавши велику довіру населення, банк зміг швидко відродитися, повернути втрачені гроші й далі проводити діяльність.

На початку першої світової війни інфляція призвела до втрати всього капіталу банку. У другій половині 20-х років XX ст. ситуація покращилась і стабілізувалася. Так, 1930 р. баланс банку складав 289 844 злотих. Діяльність Вірменського побожного банку закінчилася 1940 р. з приходом радянської влади, яка ліквідувала цю банківську установу.

Висновки

1. Західна Україна належала до бідніших, аграрних провінцій, де населення переважно робило коло землі та не мало грошей, нагромадження заощаджень відбувалося повільно і не відповідало постійній потребі землеволодіння в капіталах. Утворення банківських установ різних форм власності було необхідною передумовою розвитку на цій території капіталістичних відносин.

2. Українські землі та населення, що на них проживало, в різні часи належали до складу різних держав, які по-різному ставилися до кооперативних форм фінансової самодопомоги українського народу. В Галичині первні української кооперації сягали 1870 років, коли з ініціативи духівництва по селах при парафіях організовувалися допоміжні каси, громадські склади збіжжя тощо.

3. Першу українську кредитну спілку створили 1873 р. під назвою Спільний кредитний заклад для Галичини та Буковини. Серед інших: кредитний кооператив "Віра", банк "Дністер", позичкова каса "Поміч" та ін.

4. На території Галичини було два види кредитних спілок. Якщо у містах більшого поширення набули кредитні спілки Шульце, то в сільській місцевості особливою популярністю користувалися "райф-файзенки". У 1898 р. останні об'єднались у Крайовий союз кредитовий у Львові.

5. За відсутності значних місцевих збережень особливого значення набували іпотечні банки. Особливе місце серед них посідали Галицький акціонерний гіпотечний банк, Загальний заклад рільничо-кредитний для Галичини та Буковини, Рустикальний, Крайовий та Галицький земельний гіпотечний банки.

6. З метою економічної самооборони Галичини та для кредитування під заставу майна переважно дрібної земельної власності було створено банк довгострокового іпотечного кредиту - Земельний гіпотечний банк у Львові, призначений для підтримки українського селянства. Банк проводив й інші банківські операції, такі, як приймання вкладів на поточний рахунок, операції з векселями тощо.

7. З 1640 р. по 1728 р. львівські вірмени створили при своїй церкві чотири побожні банки. У 1640 р. засновано братство Муки Господньої під опікою св. Григорія; 1654 р.- братство при образі Непорочного Зачаття Марії-Діви; 1710 р.- братство при образі Матері Божої Язловецької; 1728 р.- братство Найсвятішої Трійці. У 1790 р. чотири братства було об'єднано і утворено новий побожний банк. Ліквідувала банк радянська влада 1940 р.

8. Кожне вірменське братство мало статут, який ретельно складався і згідно з яким до братств могли належати тільки побожні люди зі зразковою поведінкою. У ньому вказувалися терміни, кому і під які проценти надавалися позики, які речі приймалися в заставу і що робити з тими, хто не повертав гроші у передбачені строки.

Основною метою діяльності побожних банків було надання низькопроцентних позик бідним парафіянам.

9. Початок XX ст. у Галичині характеризувався появою та зростанням українських фінансово-кредитних товариств і установ. Тут функціонувала широка мережа ощадних кас, іпотечних, кооперативних банків, кредитних спілок та інших банківських структур. Поступово Львів став одним із важливих фінансових центрів Австро-Угорщини, де діяли чимало філій банків різних країн.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси