Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Вимірювання і оцінка ризику за "Системою оцінки ризиків".Вимірювання та оцінка нефінансових ризиків за "Системою оцінки...Критерії оцінки ризику і дохідності окремих фінансових активівОцінка ризику і диверсифікаціяОпераційний леверидж як інструмент вимірювання виробничого ризикуВимірювання ризику в абсолютному вираженніМатематичне сподівання: сутність і застосування в процесі вимірювання...Місце цінових ризиків в системі господарських ризиківФінансові ризики та їх оцінкаМетоди оцінки ризику на фінансовому ринку
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківський нагляд
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вимірювання і оцінка фінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків"

Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити. Для шести категорій ризику — кредитного, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового, валютного та операційно-технологічного — наглядовці оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику (рис. 4.17).

Кредитний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чи поза балансом.

Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитні ризики. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик — кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Вимірювання і оцінка фінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків"

Рис. 4.17. Вимірювання і оцінка фінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків"

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай є незабезпеченим. Проте він має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності, не має значення, у якому секторі — державному чи приватному. Є також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, який з'являється в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.

Для оцінки кредитного ризику наглядовці мають враховувати відповідні фактори:

— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

— склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. До суттєвих факторів належать: продукти; види економічної діяльності; класифікація (рейтинги) ризику; походження заборгованості; клієнти; розмір кредитів; географічні регіони; непов'язані і споріднені контрагенти; джерела погашення; застава; рівень забезпечення кредитного ризику заставою; обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо); тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій; достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями; наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації; ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави; адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем; рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку; застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів; наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

Ризик ліквідності характеризується як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання у належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відпливами коштів, змінами джерел фінансування та виконувати позабалансові зобов'язання.

Виокремлюють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу і виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат, а також через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в потрібних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.

Для оцінки ризику ліквідності наглядовці мають враховувати такі фактори:

— наявність адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

— обсяг активів балансу та їх розподіл за ступенем ліквідності щодо структури зобов'язань. Зокрема слід звернути увагу на такі фактори: високоліквідні активи; цінні папери та інші активи, що можуть бути прийняті до операцій рефінансування (з урахуванням активності їх ринку); можливості продажу, у тому числі на умовах зворотного викупу (peno), або сек'юритизації, чи можливість використання вторинного джерела ліквідності активів;

— обсяг, структура та рівень диверсифікації пасивів. Зокрема слід звернути увагу на такі фактори: частка зобов'язань у пасивах банку; частка строкових зобов'язань та зобов'язань до запитання, коштів фізичних та юридичних осіб, міжбанківських коштів,.наявність нестабільних джерел коштів, чутливих до змін рівня ризику банку; концентрації за постачальниками коштів, за інструментами (наприклад, депозитні сертифікати, депозитні рахунки, дебетові картки тощо), за строками погашення;

— середньозважена вартість залучених коштів для визначеного банку в зіставленні з банками його порівняльної групи;

— чисті розриви фінансування з приділенням особливої уваги короткостроковим розривам, включаючи: прогнозовані потреби у фінансуванні; спроможність покривати потенційні розриви фінансування за прийнятними процентними ставками шляхом залучення додаткових ресурсів; ліквідність фінансових ринків, на яких можна залучити кошти;

— склад балансових та позабалансових портфелів, включаючи: відплив та приплив грошових коштів; ліквідність застави та існування угод, які можуть бути достроково розірвані (наприклад, депозитні угоди тощо); ліквідність вторинних ринків, на яких можна отримати рефінансування;

— погіршення репутації банку на ринку, що виявляється через зниження кредитних рейтингів і підвищення процентних ставок під час залучення коштів цим банком;

— висновки офіційних або неофіційних рейтингових служб і аналітиків про установу, включаючи поточні рейтинги і тенденції рейтингів, (публікації в засобах масової інформації);

— наявність адекватного плану на випадок кризових обставин;

— існування своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

— рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

— наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, відповідних облікових підходів і дотримання положень або законів.

Ризик зміни процентної ставки — це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є такі:

— ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів зі змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

— ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

— базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

— ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи непрямо наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

Для оцінки ризику зміни процентної ставки наглядовці мають враховувати:

— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком зміни процентної ставки, затвердженої відповідними органами банку відповідно до принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

— значення і стабільність динаміки чистої процентної маржі та її адекватність порівняльній групі банків;

— компонентний та сукупний рівні ризику зміни процентної ставки, включаючи ризик зміни вартості ресурсів, базисний ризик, ризик кривої дохідності та ризик, пов'язаний із правом вибору (опціону), стосовно надходжень та капіталу;

— наскільки адекватно банк оцінює ризик процентної ставки як у коротко-, так і довгостроковій перспективі;

— уразливість надходжень та капіталу за умов суттєвих змін процентних ставок, таких як поступові зрушення ставок та зміни форми кривої дохідності. Прийнятність сценаріїв має оцінюватися в контексті поточних параметрів процентних ставок. Для забезпечення ґрунтовного аналізу потрібні сценарії змін процентних ставок достатньо широкого діапазону;

— характер ризику різних продуктів, тобто їх обсяг і рівень чутливості до змін процентної ставки;

— відносний обсяг і перспективи тривалого використання дешевих і стабільних джерел фінансування;

— наявність своєчасної, достовірної та інформативної управлінської інформації для моніторингу ризику зміни процентної ставки;

— наявність у банку практики періодичної перевірки обґрунтованості і чинності припущень та моделей оцінки ризику;

— чи розроблено процес незалежного вимірювання й аналізу, пов'язаного з ризиком зміни процентних ставок у всіх значних видах діяльності з використанням різних сценаріїв;

— чи має банк достатньо досвіду та чи адекватно реагує на зміни ринкових умов;

— чи має банк достатній доступ до ринків для гнучкого коригування рівня ризику;

— рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

— існування належних механізмів контролю для моніторингу достовірності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів, законів.

Ринковий ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курси іноземних валют за тими інструментами, які є в торговому портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів і похідних інструментів (деривативів).

Для оцінки ринкового ризику наглядовці мають враховувати:

— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ринковим ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

— джерела ринкового ризику, включаючи динаміку цін на інструменти процентних ставок, товари і пайові цінні папери, а також динаміку валютних курсів;

— розмір, строк дії та складність позицій;

— компоненти ринкового ризику та цінову чутливість різних продуктів, у тому числі за позабалансовими угодами (наприклад, свопами, форвардними та опціонними контрактами);

— стабільність реальних грошових надходжень від торговельних операцій;

— динаміку значень надходжень під ризиком і капіталу під ризиком;

— уразливість банку за ймовірнісними сценаріями зміни процентних ставок і ринкових потрясінь (стрес-тестування);

— можливість хеджування або закриття позицій ризику, що є на кожний момент часу, у тому числі професійну здатність керівництва здійснювати операції хеджування і доступ банку до відповідних ринків;

— розмір відкритих позицій порівняно з реальними очікуваними грошовими надходженнями (тобто ризик порівняно з винагородою);

— наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

— рівень і кваліфікацію керівництва та персоналу;

— існування належних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання положень, обмежень, нормативно-правових актів або законів.

Валютний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити:

— на ризик трансакції;

— ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

— економічний валютний ризик.

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Проте оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається в рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків у іноземних валютах в базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

Для оцінки валютного ризику наглядовці мають враховувати: —- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) стосовно управління валютним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

— обсяг балансових та позабалансових статей, які підлягають переоцінці у зв'язку зі змінами поточного валютного курсу та строкового валютного курсу;

— структуру балансових та позабалансових статей за такими факторами: валюта, продукти;

— строк існування або очікуваний строк подальшого утримання позицій;

— розмір і строк неузгоджених грошових потоків;

— розмір позицій у валютах, обсяги торгівлі якими є обмеженими;

— потенційну величину втрати капіталу у зв'язку з перерахуванням валютних позицій у їх гривневий еквівалент у разі зміни валютних курсів, враховуючи останні тенденції та прогнози;

—- наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

— рівень і кваліфікацію керівництва та персоналу;

— наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів або законів.

Операційно-технологічний ризик — це потенційний ризик для довгострокового існування банківської установи, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або інформаційних технологій і процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.

Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство чи стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, дилери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції з порушенням етичних норм або занадто високим ризиком. Операційно-технологічний ризик виникає також через неадекватність інформаційних технологій і процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи, у тому числі через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційно-технологічного ризику належать імовірність непередбачених подій, наприклад, пожежі, або стихійного лиха.

Для оцінки операційно-технологічного ризику наглядовці мають враховувати:

— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) стосовно управління операційно-технологічним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

— кількість та складність обробки операцій порівняно з рівнем розвитку і потужністю операційних і контрольних систем, враховуючи попередні результати роботи цих систем, їх поточний стан та перспективи подальшого вдосконалення;

— ймовірність технологічних та операційних збоїв, перевищення повноважень персоналом, недоліки в попередньому аналізі операцій під час прийняття рішень, а також відсутність (у тому числі тимчасову) моніторингу або реєстрації операцій з клієнтами або контрагентами;

— наявність і дотримання банком технологічних карт здійснення операцій;

— наявність, кількість, причини та характер порушень процедур адміністративного та облікового контролю;

— потенційну можливість фінансових збитків унаслідок помилки виконавців або шахрайства, низької операційної конкурентоспроможності банку, неадекватності інформаційних систем, неповної інформації щодо контрагента або операції, операційних і технологічних збоїв;

— історію та характер скарг і звернень клієнтів до банку у зв'язку з недоліками роботи операційних систем та реакцію на них банку;

— обсяги та адекватність засобів контролю за банківським програмним забезпеченням і його супроводженням та іншими послугами, які здійснюються із залученням третіх осіб (аутсорсингу);

— адекватність стратегії щодо інформаційних технологій, ця стратегія має відповідати поточним та передбачуваним вимогам стосовно діяльності банку і враховувати структуру технічних засобів, телекомунікаційних і програмного забезпечення, даних і мереж, а також цілісність інформаційної бази даних;

— наявність процесу для: визначення інформаційних потреб для ефективного управління банком; визначення архітектури інформаційних систем для обробки операцій і надання продуктів та послуг; забезпечення достовірності та збереження інформації (наприклад, створення, обробка, зберігання та надання даних). Це включає планування заходів забезпечення безперервної діяльності; забезпечення своєчасної підготовки і використання управлінської інформації;

— рівень кваліфікації та навичок менеджерів та працівників;

— існування належних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання положень або законів.

Слід зазначити, що фактори, які мають враховувати наглядовці для оцінки фінансових ризиків, є рекомендованими критеріями, а їх перелік у разі потреби може бути розширений.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси