Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Зростання економічної могутності СШААпогей могутності Київської держави. Мстислав Великий (1 125-1132...Відновлення могутності Київської держа ви за Володимира Мономаха та...Особливості розвитку господарства Російської імперії та могутня роль...Фактори зростання національної економікиІнтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)Макроекономічна політика стимулювання економічного зростання:...ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. ЗАЙНЯТІСТЬ, ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ЇХ...Модель макроекономічного зростання Харода-ДомараЕкономічне зростання як категорія економіки.
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зростання могутності держави

Про слабкість банків Європи наприкінці війни свідчить не тільки скорочення їх ресурсів, а й зростаюче втручання держави в кредитну систему.

Не слід забувати, що під час війни структура банківської діяльності була повністю змінена тим, що банки акумулювали значні обсяги облігацій національної позики уряду, що спричинило їх знецінення. Воюючі сторони також брали міжнародні позики, внаслідок чого їх уряди стали рушійною силою міжнародного руху капіталу, а отже, повновладними банкірами. Проблема міжнародного боргу та репарацій набула першочергового значення в міжнародних відносинах 20-х років XX ст., а грошова нестабільність призвела до того, що уряди стали все активніше втручатися як в національні, так і в міжнародні фінанси. Відносини між державами та центральними банками були далеко не гармонійними, що викликало напруженість у стосунках, ступінь якої в різних країнах був неоднаковим.

В цьому відношенні слід порівняти солідарність уряду Великої Британії, Банку Англії та Сіті в їх зусиллях, спрямованих на збереження позиції грошового ринку Лондона на міжнародній арені, з напруженими стосунками між урядом Франції та Банком Франції. Справді, до 1914 р. Банк Англії набув статусу банку банків та банку уряду. Війна внесла значні корективи в управління Банком Англії. До цього часу голова обирався серед директорів банку на встановлений період, що не перевищував два роки. Вперше лорду Канліффу було дозволено працювати на посаді голови протягом п'яти років, щоб забезпечити керівництво банком до позитивних зрушень у справах війни. Його наступник, Монтаг Норман, обіймав посаду з 1920 по 1944 р. і став ключовою фігурою в британській і міжнародній банківській системі.

У порівнянні з Банком Англії Банк Франції більш традиційно розумів свою роль. Повоєнний уряд "національної єдності" примусив його виконувати функції кредитора держави, проте банк уявляв собі свої стосунки з урядом тільки в плані звітності. Коли Лівий блок у 1924 р. прийшов до влади, директори банку почали жорстко протистояти радикальному уряду, який, на їх думку, був неспроможним відновити впевненість. Разом із комерційними банками Банк Франції змусив піти у відставку кілька кабінетів. Восени 1925 р. Робіньйо, голова банку, категорично відмовився проводити інтервенцію в іноземній валюті для підтримки франка. Міністр фінансів Жозеф Кайо мусив звернутися по допомогу до Банку Лазарда (Banque, hazard). У липні 1926 р. Еміль Морьйо погрозив уряду припинити потоки кредитів скарбниці. Це призвело до фінансової паніки. З поверненням до влади кабінету "національної єдності", очолюваного Пуанкаре, Банк Франції досяг вершини свого політичного впливу. Вся політика грошової стабілізації в період з 1926 по 1928 р. проводилася через тісну співпрацю між президентом ради Пуанкаре, головою Банку Франції Морьйо та генеральним директором міністерства фінансів Море. Характерна риса стосунків між банками та урядом полягала в тому, що Море замінив Морьйо на посаді голови Банку Франції, коли той став президентом "Парібасу" у 1931 р.

Грошова стабілізація в Німеччині надала Рейхсбанку таких повноважень, що його президент, Хальмар Шахт, отримав прізвисько Головнокомандувача грошима (Generalfeldmar-schall), тоді як у стосунках з урядом Національний банк Бельгії був значною мірою замінений приватними банками. Його директори надто захопилися минулими концепціями, що призвело до того, що банк майже не протистояв впливу приватних банків, особливо "Сосьєте женераль", на уряд. Банки не тільки зруйнували спроби соціал-демократичного християнського кабінету стабілізувати франк, а й сприяли тому, що в жовтні 1926 р. це завдання було покладено на Еміля Франкі, віце-президента "Сосьєте женераль". Привілейовані відносини "Сосьєте женераль*1 з англійськими та американськими банками дали змогу Франкі одночасно стабілізувати валюту і задовольнити інтереси банкірів. Він налагодив стосунки з урядом, зменшивши роль Національного банку як кредитора та збільшивши вплив приватних банків.

На відміну від Великої Британії, де фінансовий лібералізм залишався потужною течією до кінця 20-х років XX ст., в кількох повоєнних країнах континенту зростання державного чи напівдержавного кредитного сектору сприяло трансформації банківської системи. Це певною мірою було наслідком зменшення спроможності приватних банків втручатися у фінанси та потребою зменшення розривів в існуючій системі.

Безперечно, саме у Франції інновації в цій галузі досягли найбільшого розвитку. Маються на увазі установи, що мали задовольняти технічні потреби, викликані війною чи повоєнними роками, або інновації, що відповідали соціальним вимогам до 1914 p., які були підвищені війною. Реорганізація "Кредит популяре" (Credit Populaire) відбулася в березні 1917 p., після чого в 1918 р. було створено поштові доручення, засновано в 1919 р. "Кредит національ" (Credit National), створено "Каса національ де кредит агріколь" (Caisse Nationale de Credit Agricole) та "Банк Франсез ду номере екстерьйор" (Banque Franqaise du Commerce Exterieur) (1920), "Каса женераль ду кредит хотельєр" (Caisse Generale du Credit Hotelier) (1923), "Каса Сентраль" (Caisse Centrale) та "Шамбр сіндікаль дез Банк популарез" (Chambre Syndicate des Banques Populaires) (1929).

Хоча розвиток цих установ повністю ґрунтується на прагматичному підході, він залишається фундаментальною рисою розвитку банківської системи Франції в XX ст.

У Німеччині державний банківський сектор також існував за умов конкуренції з приватними банками. Багато німецьких державних установ залучали депозити та надавали кредити промисловості. При цьому вони конкурували з провінційними банками. На національному рівні "Рейхскредитгезельшафт" (Reichskreditgesellschaft), заснований під час війни та реорганізований у 1924 p., був власністю держави, водночас функціонуючи як універсальний банк столиці. Рейхсбанк конкурував з комерційними банками на фондовому ринку за цінні папери великих промислових і торговельних компаній та у наданні позик промисловому сектору і сільському господарству через свій підрозділ "Дойче голдісконтбанк" (Deutsche Goldiskontbank).

У Бельгії в 1919 р. було створено "Сосьєте насьйональ де кредіт а л'індустрі" (Societe Nationale de Credit d I'Industrie) для задоволення потреб у кредиті середніх фірм. Національний банк надав початковий акціонерний капітал, а уряд гарантував сплату відсотків за цінними паперами банку. До 1926 р. установа вважалася філією Національного банку, який був єдиним акціонером. Незалежним від материнської установи заклад став тільки в рамках реформ Франкі 1926 р. Провідні банки країни збільшили акціонерний капітал наполовину. У 1929 р. було створено новий державний кредитний інститут — "Каса насьйональ де кредіт професьйонель" (Caisse Nationale de Credit Professionnel)t метою якого стало надання кредитних ресурсів малим виробникам і торговцям.

Наведені приклади не є одиничними. Вони свідчать про те, що традиційна банківська система Європи не могла повністю задовольнити потреби промисловості.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси