Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Північне Причорномор'я в пізньоантичний період (кінець III — перша...КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.Україна в першій половині XIX ст.
Особливості розвитку літератури кінця ХІХ - початку ХХ століттяОсобливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій...Сучасні операції комерційних банків: класифікація та характеристика
Банкіри та банкрутстваБанкіри та банкрутстваПереваги застосування технологій e-banking для учасників електронного...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Операції банків на початку століття

На початку XIX ст. регулярно здійснювалися короткострокові банківські операції. Втім депозити готівкою чи в банкнотах були доступні тільки обмеженому колу клієнтів. Як показано вище, готівкові депозити з'явилися разом із емісією банкнот. Зростання обсягів міжнародної торгівлі сприяло поступовому вдосконаленню дисконтної діяльності та розвитку індосації й акцептування переказних векселів. Це замінило товарні спекуляції, які досить часто використовували купці-банкіри у XVIII ст. Поширення простих та переказних векселів як платіжних засобів, а також чеків та жироплатежів було в основному започатковано кліринговими палатами.

Іншим видом прибуткової діяльності був обмін іноземної валюти, однак розмір прибутків був обмежений рухом обмінних курсів. Останні встановлювалися на базі паритетів, тобто в чіткій відповідності до вмісту цінного металу в певній валюті або на основі фіксованого співвідношення між обмінними курсами іноземних валют.

Форвардні ціни на товари легко перетворювалися на форвардні курси акцій чи облігацій, які видавали приватні компанії, або державних цінних паперів у формі казначейських векселів чи цінних паперів найвищого ґатунку.

Розміщення векселів від імені держави або приватних компаній було іншим аспектом зростання обсягів фінансового посередництва, що передбачало погашення переказних векселів чи сплату третім особам шляхом компенсації або акцепту.

Одним із акцентів банківської діяльності XIX ст. був великий бізнес. Не менш важливими залишалися проблеми забезпечення ефективного кредитування промисловості, малих підприємств та менш розвинених соціальних прошарків.

Перевага приватних банкірів

У першій половині XIX ст. в банківській структурі країн Європи домінували приватні банки. Часто змішувалися і сімейний капітал, і власне багатство людей, і капітал, інвестований у торгівлю. Розвиток фінансових підприємств, які роками формувалися на локальному рівні, тепер базувався на досвіді власника та мережі його ділових стосунків — як звичайних, так і особистих, на національному й міжнародному рівні. Отже, особистий чинник відігравав велику роль у зв'язках з клієнтами та акціонерами.

Якщо банківська діяльність XVIII ст. була майже завжди пов'язана з торгівлею, то розвиток спеціалізованих банківських установ був результатом збільшення обсягів національної й міжнародної торгівлі, зростання попиту держав на консолідацію режиму в після наполеонівський період та початку індустріалізації на якісно новому рівні. Крім того, збільшення приватних банків не може приховати специфічні національні риси. В цьому відношенні не можна не помітити контраст між Англією, Францією та Німеччиною.

Приватні банки Англії поділялися на такі категорії: банки Сіті (приватні банкіри Лондона) та банки у провінції. З середини XVIII ст. приватні банкіри Лондона вважалися членами спеціалізованого клубу, що займався наданням короткострокових комерційних кредитів. їх основною функцією було посередництво між провінційними банками та мережею національних банків, що базувалися в Лондоні. Оскільки вони зберігали депозити провінційних банків і дисконтували їхні векселі, приватні банкіри Лондона сприяли більш вільному обігу коштів, що надходили з процвітаючих сільськогосподарських країн Південного Сходу й Південного Заходу, до більш індустріалізованих регіонів Півночі та середньої частини Європи. Серед таких банкірів можна назвати купців — братів Барінгів, які започаткували найстаріший банк у Лондоні.

Походження банків у провінціях було різним. В 1750 р. діяло тільки 12 банків, до кінця століття кількість їх збільшувалася досить швидко, але нестабільно. До 1810 р. функціонувало близько 800 таких банків, після кризи 1825 р. їх кількість зменшилася (деякі банкрутували, деякі об'єднувалися в акціонерні товариства).

Серед засновників провінційних банків були великі і малі підприємці, власники видобувних шахт, податківці та юристи. Виникнення такого роду бізнесу зумовили три чинники: попит на операції з переказу коштів, особливо до Лондона (насамперед з боку податківців та купців); зростаюча потреба в посередництві у фінансових операціях; відсутність монет, що сприяло використанню в провінціях альтернативних засобів платежу. Внаслідок відсутності офіційних рестрикцій на участь у банківській діяльності та невеликої кількості потрібного капіталу провінційні банки, як правило, були невеликими закладами з невеликим капіталом, які були особливо уразливими до коливань в економічних процесах. Будучи добре організованими до 1840 р. в Англії та Уельсі, такі банки стали дедалі частіше з'являтися в менш населених регіонах та сільських поселеннях. Тут вони відігравали значну роль у грошовому обігу.

У Шотландії на відміну від Англії й Уельсу банківська система була більш концентрованою: в цей період тут налічувалося не більш як 12 приватних банків.

Приватні банки Франції були тісно пов'язані з торгівлею. Дуже рестриктивна природа торговельної політики Банку Франції щодо дисконтних операцій привела до поширення малих банків та дисконтних установ у Парижі й провінціях. Це не потребувало створення банківської мережі з тим, щоб забезпечити обіг коштів у межах країни. Навіть на рівні провінцій міжбанківських відносин було недостатньо, а інколи головними постачальниками коштів виступали нотаріуси. Дисконтні ставки значно коливалися в часі та залежно від регіону. Іноді вони досягали лихварського рівня 7— 9 % проти 4 % Банку Франції.

Революції та імперські війни стимулювали купців-банкірів у XVIII ст. поліпшувати технології великомасштабного фінансування. Париж поступово ставав центром національних і міжнародних платежів. Як єдина країна Європи, що практикувала взаємний обмін з країнами Латинської Америки та мала позитивний платіжний баланс з англосаксонським світом, Франція відігравала значну роль у міжнародній системі платежів. Англійці й американці розплачувалися в Парижі за імпорт французьких товарів векселями, а купці континенту зверталися до паризьких банкірів для управління своїми боргами англосаксонським країнам. Іноземні банки також створювали відділення в Парижі, здебільшого це були банки швейцарських протестантів та єврейських фінансистів з країн Німеччини. Не зменшуючи обсяги своїх міжнародних торгових операцій, вони управляли іноземними інвестиціями у формі позик відновленим монархіям Європи.

За часів Реставрації Бурбонів у Парижі виник "Хойте банк" (haute banque), який мав неформальний характер і складався з двадцяти приватних банків. Деякі з них вже здобули авторитет до революції. В банках працювали банкіри провінційного походження, наприклад Пер'є; швейцарські фінансисти — Маллет, Делессерт та Готтінгер і німці Л. д'Айхталь та Джеймс Ротшильд, який у 1814 р. заснував паризьке відділення провідної мережі сімейних банків. Ставши французами, члени "Хойте банку" швидко об'єдналися з правлячими класами того періоду.

До 1870 р. приватні банкіри займали привілейовану позицію в Німеччині. Більшість з них займалися великомасштабною торгівлею та "діяльністю придворних євреїв" XVTH ст. Протягом століття 150 сімей придворних євреїв отримали ранг німецької знаті, здебільшого Південної Німеччини та

Австрії. Так, Арон Еліас Селігман Мангеймський за те, що під час Наполеонівських війн надавав послуги королю Баварії, отримав титул Леонард Фрайхер фон Айхталь. Аналогічно сім'я Каула заснувала у 1802 р. банк з герцогом Фредеріком Вюртемберзьким, який після Наполеонівських війн став банком Вюртемберзького двору.

Франкфурт-на-Майні був фінансовим центром завдяки своєму статусові вільного міста та своєму географічному положенню на перехресті основних європейських торговельних і водних шляхів. На початку XIX ст. він укріпив свою роль провідного торговельного центру Німеччини. Приватні банкіри облюбували це місто для здійснення операцій з міжнародних урядових позик, особливо це стосується фірми "Бет-ман", яку поступово витіснили Ротшильди. Серед важливих фінансових центрів велике значення мав Кельн, яка була частиною міжнародної мережі банківських операцій Оппен-геймів. У цей період Аусбург здав свої позиції Мюнхену. Банки Берліна не могли конкурувати з Франкфуртом на прусському ринку урядових позик, а в Гамбурзі було швидко створено в 1798 р. банк Варбургів.

Банк Ротшнльдів дивує сучасників обсягами операцій у фінансовій сфері, що він здійснював в Європі. Родоначальник династії, Майєр Амшель Ротшильд, проходив стажування в Оппенгеймів у Ганновері. Він був одним із бізнесменів, який зробив капітал на війнах з Францією. У нього було п'ятеро дітей. Два старших сини, Амшель та Соломон, були партнерами Майєра. В 1798 р. він послав свого третього, най-обдарованішого, сина Натана до Англії. Розпочавши свою діяльність у Манчестері та створивши капітал як торговець текстилем, у 1804 р. Натан почав працювати в Лондоні. Йому вдалося потрапити в коло купців-банкірів, які надавали позики британському уряду, і створити мережу агенцій по всій Європі. Молодший брат Натана, Яків, відомий як Джеймс, прибув у 1811 р. до Парижа, де в 1814 р. заснував свій власний банк. Майєр Амшель помер у 1812 p., залишивши своїм синам спадщину 35 млн фунтів.

Ставши банкірами консервативних монархій Європи, Ротшильди керували своєю банківською мережею із Відня, де заснував свій банк Соломон, та з Неаполя, де діяв четвертий брат — Чарльз. Зв'язки з іншими центрами відбувалися через привілейованих кореспондентів, таких як Бляйхродер у Берліні, або через прямих представників банку, таких як Люд-віг Ріхтенбергер, який управляв справами паризького відділення в Брюсселі, та його хрещеник Самуель Ламберт в Антверпені. Таке поширення фінансових стосунків гарантувало Ротшильдам ключову роль у міжнародному русі золота та срібла.

Випадок Ротшильдів не є поодиноким у процесі поширення приватної банківської справи в Європі. Опленгейми, які діяли в банку Фоулд у Парижі, вели свою діяльність під час французького режиму також у Брюсселі, а Адольф Опленгейм став першим скарбником Банку Бельгії. Крім того, в Амстердамі, Антверпені та Брюсселі заснували свої банки брати Бішофсхайми. їх молодший син, Джонатан Рафаель, займав ключову позицію в банківській справі та фінансах Бельгії в період перших років її незалежності. Він також відігравав велику роль в реорганізації грошової і кредитної сфери після кризи 1848 р. Один з їх родичів, Герман Кассель, заснував у 1839 р. банк в Брюсселі. Його діяльність була пов'язана з банкірами Франкфурта Стернами (через шлюб), які вели свою діяльність також у Лондоні і Парижі.

На становлення банківських стосунків у Європі мали значний вплив два чинники: шлюбні альянси і стажування спадкоємців у банках своїх родин чи інших банках Німеччини чи за кордоном. Варто додати, що дуже ефективна система кур'єрів, вдосконалена Ротшильдами, гарантувала значний рівень безпеки та швидкості ділових відносин і не поступалася системі телеграм. Упродовж багатьох років Ротшильди були краще проінформовані про міжнародні стосунки, ніж самі уряди. Міністри і дипломати часто покладалися на їх інформацію.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси