Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Держава - суб'єкт політики, інститут політичної системи суспільстваМісце держави в політичній системі суспільстваПолітична система громадянського суспільства і місце в ній державиСучасна держава як основний елемент політичної системи громадянського...1.2.3. Аспекти співвідношення держави та політичної системи...Держава в політичній системі суспільстваДЕРЖАВА ЯК ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА, ПРАВОВА І...Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу...Громадянське суспільство, його політична система і державаДержава як політична організація суспільства: сутність, походження та...
 
Головна arrow Право arrow Теорія держави та права
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Місце та роль держави в політичній системі суспільства

Характер взаємодії держави і політичної системи - це важливий показник стану суспільства в цілому, а також виконання завдань та впровадження перспективних планів розвитку, які стосуються сучасного суспільства. Протилежність політичних поглядів призводить до конфліктного стану соціальних суб'єктів, дисбалансу в задоволенні життєво важливих потреб, що знаходять свій прояв у таких негативних формах як громадянська війна, революція, обмеження правового статусу людини, узурпація влади певною політичною силою тощо. Для запобігання та попередження таких ситуацій потрібен певний механізм узгодження взаємодії соціальних суб'єктів, що упорядкував би певним чином їх діяльність, використовуючи певні правові засоби впливу. Таким механізмом, здатним поєднати зусилля різних соціальних груп є держава з усіма характерними для неї ознаками.

Отже, незважаючи на визнання провідної ролі держави в організації суспільного життя, вона є одним із основних суб'єктів політичної системи, носієм політичної влади, про що і буде йти мова у цьому підрозділі.

З методичної точки зору, висвітлення місця держави в системі політичних відносин необхідно починати з характеристики її основних властивостей, що дозволяють виділити ЇЇ серед інших соціальних суб'єктів особливим статусом, а саме:

- суверенітет держави як політико-правова властивість державної влади характеризує її з позицій єдності, верховенства стосовно інших видів соціальної влади, в тому числі і влади окремих політичних чи інших формувань;

- повноваження держави обмежується певною територією, тобто державна влада має територіальний характер. Це означає, що територія впливу політичної та державної влади співпадають. Необхідно зазначити, що лише держава серед всіх суб'єктів політичної системи наділена державно-владними (управлінськими) повноваженнями;

- держава-це суверенна, політико-територіальна організація влади, що використовує право та примус як засоби влади. Правові санкції - є одним із дієвих, але не головним засобом реалізації владних розпоряджень держави. їх загальний характер має виключне значення для регламентації діяльності в різних сферах суспільного життя;

- на відміну від інших соціальних суб'єктів держава виступає єдиним представником всього населення країни, який уособлює у своїй діяльності загальнонаціональні інтереси та представляє населення країни у міжнародних відносинах, виступає від його імені;

- держава за своїми ознаками нагадує інші соціальні організації, але вона значно відрізняється від них за масштабами своєї діяльності, розвиненістю організаційної структури. Особливо необхідно звернути увагу на матеріально-технічну, фінансову, кадрову забезпеченість державних структур. Таких можливостей щодо розпорядження матеріальними ресурсами держави не має жодна політична організація;

- держава за допомогою права узгоджує інтереси різноманітних суб'єктів та груп і гарантує взаємну відповідальність громадянина й держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави1.

У цьому плані цікавим буде проаналізувати аспекти взаємодії держави та громадських об'єднань, політичних партій. Організація їх співпраці базується на політичних принципах, традиціях, а також на нормах чинного законодавства держави. Так, наприклад, держава стосовно політичних організацій здійснює такі форми впливу:

- створює умови для організації та діяльності політичних об'єднань з метою реалізації їх програмних цілей;

- як владний суверен виробляє вихідні соціально-обгрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань;

- розробляє типові статути, положення для стимулювання їх діяльності;

- здійснює офіційну реєстрацію, перереєстрацію, скасування реєстрації, веде облік діючих організацій;

- контролює діяльність організацій через призму відповідності їх політичної активності нормам чинного законодавства;

- у деяких випадках надає заходам громадського впливу юридичного значення (наприклад, проведення агітаційних заходів, виховної, інформаційної, організаційної роботи, підготовки проектів та пропозицій до програм реформ окремих сфер суспільного життя, схвалення ініціативи щодо розвитку законодавства, закріплення результатів референдумів тощо)2.

У той же час, роль держави у політичній системі не обмежується характеристикою її можливості владного впливу на систему політичних зв'язків.

Між державою й іншими суб'єктами політичної системи суспільства існує зворотній зв'язок:

- громадські об'єднання беруть участь у формуванні корпусу депутатів, представницьких органів державної влади, в умовах виборчої системи вони виступають свого роду джерелом кадрового забезпечення апарату держави;

- держава залежить від громадських об'єднань з точки зору ефективності виконання державних функцій. Політичні партії чи об'єднання громадян можуть підтримувати реалізацію державних функцій, створювати належні ідеологічні та інші умови в соціальному середовищі, формувати відношення лояльності до влади серед населення, або гальмувати роботу державних інституцій у формі протестів, мітингів, страйків тощо;

- представники цих організацій, об'єднань включаються до певних державних колегіальних органів як їх рівноправні члени і працюють у якості допоміжних, дорадчих структур, що оптимізують робот)' органів державної влади;

- можуть застосовувати заходи громадського впливу;

- у ряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з громадськими об'єднаннями;

- держава дає змогу певним спільнотам самостійно приймати формально обов'язкові (юридичні) акти;

- окремим представникам з числа громадських та політичних об'єднань держава дозволяє здійснювати контроль за діяльністю деяких державних органів.

Отже, діяльність держави в системі політичних відносин характеризується різними напрямами та формами її здійснення, що особливо проявляється у взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи - націями, рухами, партіями, громадськими об'єднаннями, народними ініціативами тощо.

Слід зауважити, що держава здійснює вплив на елементи ідеологічну, нормативну та процесуальну основи життя суспільства. Так, формалізація та розповсюдження політичної ідеології в суспільстві спираються на засоби здійснення державної влади, завдяки чому політичні ідеї набувають поширення, визнання, підтримки, офіційного характеру існування тощо. Як приклад, згадаємо історію становлення та розповсюдження в Україні політичних ідей формування правової держави, громадянського суспільства, які набули державно-владної підтримки лише наприкінці XX століття, а згодом стали офіційною державною доктриною, програмним елементом загальнонаціонального розвитку.

Крім того, основні принципи та положення теоретичної конструкції правової державності, закріплені в Основному законі держави, конкретизуються в інших законодавчих актах, а також в ратифікованих Україною міжнародних документах.

Певну роль держави можна розкрити проаналізувавши нормативний блок політичної системи суспільства. Сучасна держава надає політичним об'єднанням можливості формуванню власної нормативної основи діяльності на рівні корпоративних норм, що мас велике значення для їх внутрішньо-організаційного функціонування вироблення власних програм та перспектив розвитку. Необхідно зазначити, що поряд з корпоративними нормами функціонує значна кількість норм, які за критерієм змісту набувають характеру політичних.

Як правило, це конституційні стандарти, стосовно основ державного та суспільного ладу, правового статусу особи, організації сфери правосуддя, формування влади тощо. Тому у своїй повсякденній діяльності всі учасники політичних відносин мають керуватися не тільки власними корпоративними правилами, а ще й загальнообов'язковими, формально визначеними нормами права, що регламентують сферу політичної діяльності.

У відповідності зі ст. З Закону України "Про міліцію", працівникам міліції заборонено брати участь у перевиборній агітації. Однак під час проведення різних політичних акцій, зокрема й виборів, міліція нерідко стає заручником політичних битв і амбіцій деяких політиків.

У демократичних країнах наявні організаційно-правові механізми, аби в умовах багатопартійності та зміни пануючих партій на виборах не настало перетворення правоохоронців з інструмента загальної державної політики на інструмент політики правлячої партії.

Професійна діяльність працівників міліції не може бути повністю ізольованою від політичних процесів суспільства. На різних етапах і в різних політичних ситуаціях службова діяльність міліції тісно пов'язана з політичними процесами. Працівники міліції зазвичай проявляють постійний інтерес до політичних подій. Чим вищий рівень освіти і досвіду, тим більш кваліфіковано проводиться аналіз політичної діяльності. Серед працівників наявні різні відношення щодо партій, рухів та їх лідерів.

Держава може на високому рівні матеріально-технічно та соціально забезпечувати правоохоронців і, навпаки, нехтувати їх інтересами, дотримуватися нейтралітету щодо критики та необ'єктивної оцінки в її діяльності, як збоку окремих політичних партій і організацій, так і з боку ЗМІ. Довіра населення до міліції безпосередньо залежить від демократизації суспільних відносин, відкритості в діяльності її служб та підрозділів, більш широкого та правдивого інформування суспільства про проблеми у службовій діяльності працівників міліції. Втручання міліції у політичні відносини - переконливе свідчення того, що вона все більше стає політизованою організацією. Після проголошення незалежності України достатньо обґрунтованого наукового визначення терміну "деполітизація" не було розроблено. Однак, у політологічному словнику записано, що деполітизація - це процес і досягнутий результат, прагнення вивести ті чи інші органи (організації) галузі життя й діяльності з-під активного впливу політики і передусім політики окремих (конкретних) партій.

Деполітизація міліції означає:

- відсторонення її не від усякої політики, а від конкретної, що спрямована на підрив існуючого державно-конституційного ладу;

- зниження рівня політизованості міліції;

- цілеспрямовані дії держави (правові, контрольні, адміністративні) щодо протидії політичному впливу на міліцію, будь-яких політичних груп, партій, об'єднань;

- виключення організованої участі міліції в політичній боротьбі на боці окремих політичних партій і об'єднань;

- правову заборону діяльності політичних партій і рухів в міліції, її службах і підрозділах (заборонено створювати організації, проводити партійну роботу і пропаганду тощо);

- законодавче обмеження політичних прав і свобод працівників міліції, їх можливості брати участь у політичній діяльності.

Отже, деполітизація охоплює такі явища як департизація та деідеологізація. Деполітизація міліції - це не засіб для обмеження від усякої політики, від політики взагалі. Навпаки, її функції, цілі й завдання спрямовані на реалізацію політики.

Зрештою, виникає запитання: чи можна оцінювати деполітизацію міліції лише як позитивне чи негативне явище? На наш погляд, усе залежить від якої політики звільняється або відвертається міліція, яка соціальна сутність політики, чи відповідає вона національним інтересам і очікуванням народ)', його потребам. Міліція це державний орган, діяльність якого є доволі специфічною, оскільки при виконанні службових обов'язків може застосовувати примус як елемент насильства. Демократична влада може використовувати міліцію для ліквідації безладів, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а також для забезпечення законності та правопорядку. Таке насильство здійснюється, відповідно до Конституції, нормативно-правових актів держави, а також норм міжнародного права, норм і принципів загальнолюдської моралі. Важливим обов'язком і функцією міліції на сучасному етапі соціально-політичного розвитку є забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

На підставі вищевказаного можна зробити такі висновки:

- по-перше, міліція, як єдиний елемент політичної системи, виконує важливу соціально-правову і політичну функцію щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держав від незаконних посягань;

- по-друге, на стан забезпечення і зміцнення законності в міліції суттєво впливає політика держави, спрямована на вдосконалення її службово-професійної діяльності, тісно пов'язаної з правовою і кадровою політикою. Суттєвим недоліком державної політики та ідеології, а також ЗМІ, є недостатня увага піднесення престижу і ролі міліції, формування у працівників міліції належного ставлення до честі, гідності, патріотизму, вірності присязі та своєму народу, виховання в суспільстві поваги до правоохоронців;

- по-третє, на стан функціонування міліції, забезпечення нею правопорядку та законності суттєво впливає політико-правова діяльність керівників і лідерів політичних партій, рухів, суспільно-громадських об'єднань під час проведення політичних і громадських акцій, що може призвести до правопорушень як з боку учасників, так і з боку міліції;

- по-четверте, особовий склад служб і підрозділів міліції бере активну участь у громадсько-політичному житті суспільства, особливу відповідальність покладено на нього під час організації та проведення виборчих кампаній; міліція має бути незалежна від впливу партій та громадських об'єднань, що переслідують політичну мету, а повинна забезпечувати режим законності та правопорядок, виконуючи важливе соціально-політичне завдання;

- по-п'яте, через бурхливі процеси в політичному житті України, міліція, об'єктивно беручи в них участь як орган, що забезпечує законність, правопорядок і безпеку, залучається до охорони під час проведення мітингів, інших політичних і громадських акцій, що збільшує службові навантаження, підвищує морально-психологічну напругу, створює реальні загрози по виникненню конфліктів з учасниками громадсько-політичних акцій;

- по-шосте, нині на стан і функціонування адміністративно-службової діяльності міліції все більше впливає не лише внутрішня, а й зовнішня політика держави; представники міліції є активними учасниками миротворчих процесів, провадять активну протидію транснаціональній злочинності. Міжнародні політичні контакти сприяють об'єднанню зусиль держав та їх правоохоронних органів у боротьбі з загальним злом - злочинністю, створюють чималі можливості для обміну професійним досвідом з правоохоронцями інших країн.

Отже, міліція-невід'ємний атрибут держави та її політичної системи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Держава - суб'єкт політики, інститут політичної системи суспільства
Місце держави в політичній системі суспільства
Політична система громадянського суспільства і місце в ній держави
Сучасна держава як основний елемент політичної системи громадянського суспільства
1.2.3. Аспекти співвідношення держави та політичної системи суспільства
Держава в політичній системі суспільства
ДЕРЖАВА ЯК ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА, ПРАВОВА І СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА
Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
Громадянське суспільство, його політична система і держава
Держава як політична організація суспільства: сутність, походження та функції
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси