Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Операції банків з цінними паперами, позабалансові та операції щодо...ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУРозрахунки, пов'язані із забезпеченням фінансової стійкості банківОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВАСтійкість банківської системи та механізм її забезпеченняМетоди забезпечення фінансової стійкості страхової організаціїШляхи забезпечення фінансової стійкості об'єднань підприємствЦентральні банки, їх функції та операціїФінансові операцій банків, що підлягають обов'язковому та...Система фінансового нагляду як передумова забезпечення стійкості...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківські операції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Операції із забезпечення фінансової стійкості банку

Для вивчення даної теми студентам необхідно визначити сутність фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності комерційного банку, а також способи їх забезпечення. Важливим є розгляд економічних нормативів регулювання діяльності банків. Крім цього, необхідно звернути увагу на процес управління ризиками в банку, організаційну структуру ризик-менеджменту в фінансово-кредитній установі. Для кращого розуміння матеріалу варто дослідити механізм формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку, від дебіторської заборгованості та від операцій з цінними паперами.

Вирішення основного завдання управління комерційним банком полягає не тільки у визначенні поточного фінансового стану банку, а й у визначенні оптимальних управлінських заходів, які дозволять перевести поточний стан банку в бажаний (фінансово стійкий).

Банк вважають фінансово стійким якщо за умов проведення виваженої прибуткової діяльності (із наявними надлишками ліквідності та створеними у потрібному обсязі резервами), він дотримується у своїй діяльності норм та вимог Національного банку України та має бажаний (відповідно до обраної стратегії) фінансовий стан.

Управління фінансовою стійкістю комерційних банків здійснюється:

- на макрорівні, головним чином, шляхом впливу Національного банку України на діяльність комерційних банків,

- на мікрорівні - через саморегулювання власної фінансової стійкості комерційним

1. Розглядаючи основи забезпечення фінансової стійкості банку на макрорівні, слід враховувати, що відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи цю основну функцію НБУ сприяє дотриманню стійкості банківської системи на основі виконання таких функцій:

Грошово-кредитне регулювання, яке впливає на обсяг і структуру грошової маси в обігу і, тим самим, визначає обсяг ресурсів комерційних банків, які можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку. Таке регулювання здійснюється шляхом:

- проведення процентної політики, яка реалізується шляхом встановлення і зміни офіційних процентних ставок (облікової ставки, ставки рефінансування, ставки "овернайт" (ломбардна) та інших), за якими Центральний банк надає кредити комерційним банкам та уряду. При цьому, зменшуючи або збільшуючи рівень процентних ставок, НБУ впливає на відповідне збільшення або зменшення попиту комерційних банків на кредит, а зрештою - і на обсяг грошової маси в обігу (ставки рефінансування НБУ розглянуті у табл.5.2 вище);

- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків з метою забезпечення своєчасного здійснення платежів клієнтів та підтримки необхідного рівня ліквідності комерційного банку. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ. При цьому Національний банк України для різних видів зобов'язань встановлює диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

- природи зобов'язань (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо);

- строку зобов'язань або пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).

Зокрема, в Україні встановлено такі нормативи обов'язкового резервування (з 21.03.2012 року):

а) за строковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб у національній валюті - 0 %;

б) за короткостроковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб у іноземній валюті - 8 %;

в) за довгостроковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб у іноземній валюті - 2 %;

г) за коштами вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній валюті на вимогу та коштами на поточних рахунках - 0%;

д) за коштами вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у іноземній валюті на вимогу та коштами на поточних рахунках - 8,5%;

е) за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезиденті, у національній валюті та у російських рублях - 0%;

є) за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезиденті, у іноземній валюті(крім російських рублів) - 2%.

Для збільшення пропозиції грошей Національний банк України зменшує норматив обов'язкового резервування, а для зменшення пропозиції грошей норматив обов'язкового резервування збільшується;

проведення операцій на відкритому ринку з цінними паперами та валютних інтервенцій на валютному ринку. Механізм використання цього інструменту грошово-кредитного регулювання такий: коли Центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, на кореспондентські рахунки банків надходять відповідні суми, а отже, з'являється можливість розширювати активні операції, що зрештою збільшує грошову масу в обігу. Коли НБУ продає комерційним банкам цінні папери, відповідні кошти списуються з кореспондентських рахунків банків, що зменшує грошову масу в обігу. Більшість таких операцій проводиться за допомогою операцій РЕПО, механізм яких докладно розглянуто у темі 5 модуля 1 "Операції банків із запозичення коштів".

1.1. Організаційно - правовий прямий вплив на діяльність банків через виконання функцій НБУ, пов'язаних з утворенням законодавчих та інших умов, які дозволяють комерційним банкам підтримувати їх фінансову стійкість. До них відносяться такі методи як ліцензування банківської діяльності, ведення державного реєстру банків, встановлення правил ведення банківських операцій та їх бухгалтерського обліку, організація і здійснення валютного контролю за банками, які отримують ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій та інші, визначені Законом України "Про НБУ".

1.3.Встановлення обов'язкових економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою регулювання банківської діяльності та забезпечення ліквідності банківських балансів. Слід зазначити, що банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Регулятивні функції виконують департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення. А саме, Національний банк України установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками [6]:

- нормативи капіталу:

- мінімального розміру регулятивного капіталу,(Н1),

- адекватність регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2),

- співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3);

- нормативи ліквідності:

- миттєва ліквідність (Н4),

- поточна ліквідність (Н5),

- короткострокова ліквідність (Н6);

- нормативи кредитного ризику:

- максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

- великих кредитних ризиків (Н8),

- максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру(Н9),

- максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

- нормативи інвестування:

- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НИ),

- загальної суми інвестування (Ні2).

Крім регулятивної функції, економічні нормативи виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у проведенні окремих банківських операцій у зв'язку з необхідністю дотримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської діяльності, змушує нарощувати резервні фонди та капітал.

За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не передбачає сплати штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити жорсткіші санкції. А саме, для забезпечення дотримання законодавства України і встановлених нормативів в процесі банківської діяльності, а також з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників здійснюється банківський нагляд (розглядається як система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України). Банківський нагляд здійснює НБУ, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь. На рівні центрального апарату ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють, застосовуючи такі два методи:

o безвиїзний (дистанційний) нагляд - ґрунтується на аналізі банківської звітності, що регулярно надається органам банківського нагляду і дає їм можливість поновлювати інформацію про фінансовий стан банків. У системі регулювання банківської діяльності безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків заходів впливу до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці;

o виїзне інспектування банків - це охоплення банків виїзними інспекціями НБУ на основі "Паспорту нагляду", який розробляється з метою визначення підходів у наглядовій діяльності стосовно банківської установи, частоти та обсягу виїзних інспекцій. Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою CAMELS, яка включає визначення таких понять як якість капіталу, якість активів, якість управління (менеджменту), дохідність (достатність доходів банку для його подальшого розвитку), ліквідність та рівень ризику. Відповідно, сукупний рейтинг дає загальну характеристику банківської установи, згідно з якою вона може мати рейтинг: сильний, задовільний, посередній, граничний, незадовільний.

Якщо за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки встановлено факти невиконання банками економічних нормативів, то до банків мають застосовуватися заходи впливу згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.

Для введення щоденного контролю за діяльністю банків і виконанням ними вимог Національного банку щодо усунення допущених порушень може встановлюватися особливий режим контролю за їх діяльністю.

У разі виконання банком прийнятих зобов'язань та покращання показників діяльності банку Національний банк може достроково відмінити застосовані заходи впливу на визначений строк (частково або зовсім). Рішення про відміну застосованих заходів впливу має прийматися Комісією Національного банку (Комісією Національного банку при територіальному управлінні) або Правлінням Національного банку, або особою, яка прийняла рішення про застосування заходу впливу.

2. Забезпечення фінансової стійкості комерційного банку здійснюється і шляхом саморегулювання, яке передбачає складний комплекс взаємопов'язаних складових, орієнтованих на оптимізацію фінансового стану банку та зміцнення його ринкової позиції у майбутньому. Ці складові підлягають розгляду.

2.1. Управління ліквідністю, пов'язане зі створенням надлишків ліквідних коштів для розрахункової та активної діяльності банку.

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Відповідно, більш вузьким поняттям є поняття платоспроможності - здатності юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання. А для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів необхідним є забезпечення оптимального співвідношення між власними та залученими коштами, формування бажаної структури активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів, тобто забезпечення достатнього рівня ліквідності. З метою контролю за станом ліквідності банків та зниження ризику їх ліквідності, як уже зазначалося НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Як показує практика кризових періодів (особливо 2008-2009 рр.) значна потреба в ліквідних коштах виникає, переважно через масові зняття коштів з депозитних рахунків, а також прострочення та неповернення значної частини раніше наданих кредитів. За таких умов, дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від таких основних факторів:

наявності у банку необхідної суми високоліквідних коштів (до яких відносять кошти в касі та на рахунках, які відкриті в Національному банку та в інших банках, а також інші активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти);

можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх запозичення на грошовому ринку чи продажу активів;

можливості залучення нових депозитів та погашення раніше наданих кредитів;

- збільшення надходження доходів від надання нетрадиційних банківських послуг тощо.

Для забезпечення достатнього рівня ліквідності у банківській практиці використовують декілька основних підходів:

- управління пасивами, орієнтоване на використання позичених ліквідних коштів (міжбанківських кредитів) для задоволення попиту на грошові кошти. При цьому намагаючись максимізувати прибутковість банківської діяльності не допускається наявність у банку коштів, що не приносять доход, крім тієї їх частини, яка забезпечує формування обов'язкових резервів, а у випадку недостатності ліквідних коштів пропонується використовувати міжбанківські кредити як оперативне джерело їх поповнення (в межах кореспондентських відносин). Такий метод має ряд недоліків, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стовідсоткової гарантії, що банк буде спроможний у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною чи придбати взагалі;

- управління ліквідністю через управління активами (забезпечення бажаного рівня ліквідності за рахунок підтримки достатньо високої питомої ваги високоліквідних (але недоходних) активів у загальній їх структурі). Цей підхід орієнтований на утримання надлишкового рівня ліквідності і використовується невеликими банками, які вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів, дозволяє досягати більш значного рівня надійності та стійкості своїх позицій, ніж забезпечувати максимізацію прибутку;

- управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю). При цьому для розв'язання протиріччя між вимогами ліквідності і бажаною прибутковістю активних банківських операцій поєднуються методи управління ліквідністю через управління пасивами та управління активами, коли частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредитних ліній з іншими банками-кореспондентами. А з іншого боку, поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення короткострокових позик на грошовому ринку.

Для збалансованого управління ліквідністю у зарубіжній банківській практиці використовують методи загального фонду коштів (кредитного потенціалу) та розподілу (конверсії) коштів, сутність яких розглянута у глосарії. Вказані методи полягають в установленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, а задоволення попиту на ліквідні кошти є пріоритетним. Тобто, вони орієнтовані на середній, а не граничний рівень ліквідності. Саме тому у сучасній зарубіжній банківській практиці більш поширені підходи, що ґрунтуються на формуванні задачі управління банківськими ресурсами банку як задачі оптимального управління, яка вирішується на основі методів математичного програмування. При цьому математичні підходи полегшують прийняття управлінських рішень, але, як правило, не замінюють суб'єктивізм рішень, що приймаються кваліфікованим менеджером.

Тим самим, управління банківською ліквідністю є багатогранною проблемою, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів (для досягнення їх збалансованості), а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

2.2. Управління активами і пасивами, спрямоване на досягнення необхідних пропорцій між групами активів і пасивів з метою досягнення оптимальних рівнів ліквідності та прибутковості. Враховується, що усі управлінські процеси в банку тісно пов'язані між собою, а забезпечення фінансової стійкості залежить не тільки від розміру активів та рівня їх ліквідності, але й від збалансованості активних та пасивних операцій за сумами та строками, тобто строками розміщення коштів та строками, на які ці кошти залучені.

Інформаційною основою управління активами й пасивами є фінансова звітність банку вимогою щодо даних якої є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках. Обов'язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій та, відповідно, забезпечити його фінансову стійкість.

Основними складовими фінансової звітності є балансова звітність та звіт про фінансові результати, які регулюються міжнародними стандартами та чинним законодавством України та ґрунтуються на даних аналітичного обліку.

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції.

Балансова звітність включає:

- баланс комерційного банку - бухгалтерський баланс, який містить залишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату і відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на цю дату (Додаток 15). При цьому кожна стаття активу і пасиву характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки). Комерційні банки складають щоденні й місячні баланси. Щоденне складання балансу є особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку;

- оборотно-сальдовий баланс - місячний банківський баланс з інформацією про обороти та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками;

- балансовий звіт - звіт, що характеризує фінансовий стан банку, відбиває його активи, зобов'язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та видами валют.

Складання звіту про фінансові результати ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером (Додаток 16). Дохідні статті форми звітності розміщені у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, у якому були зроблені чи здійснені, незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів.

Усі форми річного звіту складаються на паперових носіях за підписом керівника та головного бухгалтера та подаються відповідним територіальним управлінням Національного банку України у встановлені ними строки, не раніше 5 та не пізніше 19 лютого наступного за звітним роком.

Річний фінансовий звіт установи комерційних банків подають разом з копією договору про проведення аудиторської перевірки незалежним аудитором відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність".

Усі форми річного фінансового звіту складаються у двох примірниках. Примірник річного звіту, який залишається в установі банку, підшивається разом з усіма матеріалами до річного звіту з аудиторським звітом. Комерційні банки забезпечують схоронність звіту, як документів з постійним строком зберігання.

Відповідальність за своєчасне та якісне складання річного фінансового звіту покладається на керівників, головних бухгалтерів установ банків та відповідних функціональних служб банку.

2.3. Управління ризиками, яке передбачає оцінювання загроз у кожній банківській установі та формування достатніх резервів для фінансового покриття таких загроз. Як показують економічні кризи останніх років, фінансова стійкість банку, значною мірою, залежить від обраної стратегії управління ризиками. При цьому метою процесу управління банківськими ризиками є їх обмеження або мінімізація (оскільки повністю уникнути ризиків неможливо), що сприяє підвищенню вартості власного капіталу банку.

Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити. Для шести категорій ризику - кредитного, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику наглядові органи оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. При цьому, для ефективного використання системи оцінки ризиків враховується як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків.

Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками включає такі основні етапи:

- ідентифікація (виявлення) ризику - це насамперед визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв'язку з новими діловими ініціативами, тобто це усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

- кількісна та якісна оцінка (вимірювання) ризику - точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. За допомогою різноманітних методів оцінюється розмір (величина) ризику як сума можливих втрат, ймовірність настання негативної події та тривалість періоду впливу ризику;

- мінімізація ризиків - у процесі мінімізації банківських ризиків банк може вдатися до різних методів, більшість яких розглядалась вище у взаємозв'язку зі здійсненням окремих банківських операцій. Вибір методу або групи методів управління банківськими ризиками залежить від стратегії конкретного банку;

- моніторинг ризику - здійснення постійного контролю за рівнем ризику з механізмом зворотного зв'язку, що дозволяє своєчасно відстежувати рівні ризиків. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними.

Слід відмітити, що кожний комерційний банк має свої переваги і на основі цього виявляє ступінь ризику, на який може наражатися. Тобто вирішує, який рівень ризику для нього прийнятний, і шукає способи, як уникнути небажаних ризиків. Подібні дії в економічній науці називаються системою керування ризиками або ризик-менеджментом. Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні - від управлінського (спостережної ради та правління) до рівня на якому безпосередньо приймаються або генеруються ризики (бек-офіси, фронт-офіси) тощо.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку:

o спостережна рада - у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками, іншими контрагентами та органами банківського нагляду;

o правління банку - у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, клієнтами та органами банківського нагляду;

o підрозділ із ризик-менеджменту - у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків.

o бек-офіси і фронт-офіси - у межах своїх функцій прийняття банком ризиків згідно з установленими повноваженнями.

Враховуючи, що будь-які активні прибуткові банківські операції є ризиковими, тобто супроводжуються ймовірністю фінансових втрат для покриття яких банки мають формувати адекватні за розмірами резерви, що дозволяє підвищити надійність та стабільність банківської системи, забезпечити захист кредиторів і вкладників банків.

Банки формують резерви усіма ризиковими активними операціями: кредитними, операціями з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, операціями з придбання цінних паперів, дебіторською заборгованістю тощо.

2.3.1. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, що формується для покриття кредитного ризику, який визначається розміром ймовірних збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Відповідно, банки зобов'язані створювати резерви за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг) тощо. Також формується резерв за фінансовими зобов'язаннями - гарантіями, поручительствами, акредитивами та акцептами, зобов'язання з кредитування, що надані банкам та клієнтам.

Резерв не формується за кредитними операціями між установами в системі одного банку (а для банків із 100% іноземним капіталом - за розрахунками з материнською компанією), а також за коштами в іноземній валюті, що перераховані Національному банку України,

Оцінка кредитних ризиків для створення резерву здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Порядок оцінки кредитів та формування резервів розглядаються кредитними комітетами банків (у філіях та відділеннях - кредитними комісіями). Відповідно, за порядком створення і використання резерву за кредитами, наданими банками здійснюється нагляд з боку НБУ.

Слід враховувати, що окремі особливості формування резерву за кредитами, що враховують визначення розміру резерву на індивідуальній основі як суму перевищення балансової вартості кредиту (без урахування суми раніше сформованого резерву) над теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків за цим кредитом показано вище, у темі 10 відповідно до формули (10.1). Резерв під кредитні ризики формується окремо для кредитів, наданих юридичним і фізичним особам - боржникам.

Кошти резерву під кредитні ризики формують за рахунок витрат банку та використовують для списання боргу за кредитними операціями, які віднесено до V (найнижчої безнадійної) категорії якості. Така безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву за рішенням правління банку згідно акту.

За недостатності коштів загального резерву для погашення кредитної заборгованості, комерційний банк покриває збитки від кредитної діяльності за рахунок зменшення своїх фондів, нерозподіленого прибутку минулого року.

Класифікація кредиту за ступенем ризику та визначення категорії кредитної операції проводиться за наступними критеріями:

o оцінка фінансового стану боржника - юридичної особи за класами від 1 до 9 (з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника, коефіцієнта покриття боргу тощо), та фінансового стану боржника - фізичної особи за класами від А до Г (з урахуванням значень якісних і кількісних показників);

o стан обслуговування боргу боржником, який залежно від кількості календарних днів прострочення може бути високим (прострочення від 0 до 7 днів), добрим (прострочення від 8 до 30 днів), задовільним (прострочення від 31 до 90 днів) слабким (прострочення від 91до 180 днів) та незадовільним (прострочення понад 180 днів);

o коефіцієнт ліквідності забезпечення, вказаний нижче. Визначення категорії кредитної кредиту, наданого боржнику -

юридичній особі за рівнем ризику здійснюється за даними таблиці 18.1, а для фізичних осіб - 18.2.

Таблиця 18.1. КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТУ, НАДАНОГО БОРЖНИКУ -ЮРИДИЧНІЙ ОСОБІ ЗА КАТЕГОРІЯМИ ЯКОСТІ

Клас боржника - юридичної особи

Стан обслуговування боргу (група)

"високий"

"добрий"

"задовільна"

"слабкий"

"незадовільний"

1

І

І

ІІІ

ІV

V

2

І

І

ІІІ

ІV

V

3

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

4

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

5

ІІ

ІІ

ІІІ

ІV

V

6

ІІ

ІІІ

ІV

ІV

V

7

ІІ

ІІІ

ІV

ІV

V

8

ІІ

ІІІ

ІV

ІV

V

9

ІІ

ІІІ

ІV

V

V

Примітка. Категорії якості за кредитом: І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним;

ІІ - помірний ризик; ІІІ - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик

Таблиця 18.2. КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТУ, НАДАНОГО БОРЖНИКУ - ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ ЗА КАТЕГОРІЯМИ ЯКОСТІ

Фінансовий стан боржника - фізичної

особи (клас)

Стан обслуговування боргу (група)

"високий"

"добрий"

"задовільна"

"слабкий"

"незадовільний"

А

І

ІІ

ІІІ

IV

V

Б

І

ІІ

ІІІ

IV

V

В

ІІ

ІІІ

ІV

IV

V

Г

ІІ

ІІІ

ІV

V

V

Банк під час розрахунку резерву за кредитними операціями враховує прийнятне забезпечення, якщо воно надано на весь строк користування активом.

Застава є прийнятним забезпеченням за одночасного дотримання таких основних умов: банк отримує право здійснити реалізацію застави або набути право власності на цю заставу в разі неплатоспроможності боржника; застава має бути оцінена не вище її фактичної ринкової вартості, яка має забезпечувати можливість продажу застави сторонньому покупцеві; перегляд банком вартості предметів застави має здійснюватись здійснюється не рідше одного разу на рік для нерухомості та виробничого обладнання, одного разу на півроку - для іншого майна; наявність у банку документів, що свідчать про обтяження предмета застави на користь банку.

Для розрахунку резерву при визначенні теперішньої вартості майбутніх грошових потоків (за формулою (10.1)), крім врахування значень показника ризику кредиту, визначеного згідно діапазону коливань, що відповідають категорії якості за кредитом (І, ІІ, ІІІ, IV чи V) та розглянутих у таблиці до теми 10 модуля 2 "Кредитні операції банку"), враховується також вартість забезпечення, зважена на коефіцієнт ліквідності забезпечення, залежно від його групи:

- група 1 (високоліквідне, коефіцієнт ліквідності 1,0) включає: безумовні та безвідкличні гарантії Кабінету Міністрів України; міжнародних багатосторонніх банків, урядів країн та банків, що мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "А-" згідно з міжнародною шкалою; державні цінні папери за операціями репо; предмети застави (майнові права на грошові кошти, розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку, кредитний рейтинг якого не нижчий, ніж "А-" згідно з міжнародною шкалою; банківські метали, що перебувають на зберіганні в банку-кредиторі, цінні папери, емітовані центральними органами виконавчої влади України, НБУ тощо;

- група 2 (коефіцієнт ліквідності 0,8) включає: безумовні та безвідкличні гарантії: урядів країн та банків, які мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "ВВВ-" згідно з міжнародною шкалою; предмети застави: цінні папери емітентів майнові права на грошові кошти боржника чи майнового поручителя, розміщені на депозитному рахунку в банку, який згідно з міжнародною шкалою має кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

- група 3 (коефіцієнт ліквідності 0,6) включає: нерухоме майно; об'єкти у формі цілісного майнового комплексу; виробниче обладнання; транспортні засоби;

- група 4 (коефіцієнт ліквідності 0,4) включає: цінні папери, що внесені до біржового реєстру, емітентами яких є резиденти; цінні папери, емітовані органами місцевого самоврядування; інвестиційні сертифікати; іпотечні облігації; товари в обороті або в переробці; майнові права на нерухоме майно, що належатиме до житлового фонду, за умови його документального підтвердження; майнові права на нерухоме майно, що належатиме до нежитлового фонду, за умови, що графік будівельних робіт виконується в строк; майнові права на інше майно (вироби, товари, майбутній урожай, приплід тварин) крім майнових прав на: послуги; процеси; роботи; інтелектуальну власність; корпоративні права; корисні копалини, видобуток яких не здійснено; опціони.

Банк під час розрахунку резерву використовує ринкову (справедливу) вартість забезпечення у вигляді застави нерухомого майна, транспортних засобів, товарів в обороті або в переробці, майнових прав на нерухоме майно, виходячи з оцінки такого майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або оцінювачем майна - працівником банку, що має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача.

2.3.2. Необхідність формування резерву за дебіторською заборгованістю обумовлена тим, що відвернення банками коштів у дебіторську заборгованість призводить до скорочення обсягів робочих активів і погіршення їх якості, а також з метою поліпшення структури й визначення реальної вартості активів банку. Комерційні банки зобов'язані щомісячно визначати рівень ризику від дебіторської заборгованості та коригувати розмір резервів відповідно до загальної суми дебіторської заборгованості, що класифікується за групами ризику. Окремі особливості має розрахунок резерву за фінансовою дебіторською заборгованістю (за фінансовими активами) та дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю.

А саме, визначення розмір резерву за фінансовою дебіторською заборгованістю, строк погашення якої згідно з умовами договору не перевищує трьох місяців (а також і терміном більше 3 місяців) здійснюється за такою формулою:

Рфдз = БВфдз - БВфдз х (1 - ПРфдз),

(18)

де: Рфдз - сума резерву за фінансовою дебіторською заборгованістю, строк погашення якої згідно з умовами договору не перевищує трьох місяців;

БВфдз - балансова вартість фінансової дебіторської заборгованості, строк погашення якої згідно з умовами договору не перевищує трьох місяців, визначена банком (без урахування суми раніше сформованого резерву);

ПРфдз - показник ризику фінансової дебіторської заборгованості, що визначається банком згідно чинного законодавства (таблиця 18.3).

Таблиця 18.3. ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКА РИЗИКУ ФІНАНСОВОЇ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Кількість календарних днів прострочення боргу (уключно)

Категорія якості заборгованості

Значення показника ризику, ПРфдз

від 0 до 7

І - найвища

0

від 8 до 30

ІІ

0,20

від 31 до 90

ІІІ

0,50

від 91 до 180

ІV

0,80

понад 180

V - найнижча

1,0

Примітка. Розрахунок кількості календарних днів прострочення боргу за заборгованістю, яка обліковується за балансовими рахунками групи "Дебетові суми до з'ясування", починаючи з п'ятого робочого дня після дня списання коштів з рахунку банку.

Окремо, на кожну звітну дату розраховується розмір резерву за дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю за такою формулою:

Рдзг = БВдзг - БВдзг х (1 - ПРдзг), (18)

де: Рдзг - сума резерву за дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю;

БВдзг - балансова вартість дебіторської заборгованості за господарською діяльністю, визначена банком (без урахування суми раніше сформованого резерву);

ПРдзг - показник ризику дебіторської заборгованості за господарською діяльністю, що визначається банком, згідно чинного законодавства (табл. 18.4).

Таблиця 18.4. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА РИЗИКОМ

Кількість календарних днів визнання дебіторської заборгованості за господарською діяльністю в балансі банку

Кількість календарних

днів прострочення боргу (включно)

Категорія якості заборгованості

Значення показника ризику, ПРдзг

дебіторська заборгованість за капітальними вкладеннями

інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю

1 - 90

1 - 30

до 7

І - найвища

0

91 - 180

31 - 90

до 30

ІІ

0,20

181 - 270

91 - 180

до 90

ІІІ

0,50

271 - 360

181 - 270

до 180

IV

0,80

понад 361

понад 270

понад 180

V - найнижча

1,0

Слід зазначити, що безнадійна дебіторська заборгованість списується за рахунок резерву за рішенням правління банку і в подальшому враховується за позабалансовими рахунками до закінчення строку позовної давності.

2.3.3 Резерв, що формується за операціями з придбання цінних паперів є спеціальним резервом, що формується залежно від класифікації цінних паперів (далі - ЦП) за відповідним портфелем (на продаж чи до погашення), видом цінних паперів (боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком) та їх оцінкою (за справедливою вартістю, за собівартістю або за амортизованою собівартістю). Не формується резерв за цінними паперами, які емітовані центральними органами виконавчої влади та Національним банком України, а також за вкладеннями в акції (частки) бірж, депозитаріїв, платіжних систем, бюро кредитних історій.

Для визначення розміру резерву банк повинен оцінити ризик за цінними паперами. А саме:

- якщо ЦП має активний ринок, а його справедлива вартість визначається банком за даними оприлюднених котирувань ЦП, унесених до біржового реєстру, то резерв формується на суму накопиченої уцінки за цими ЦП на дату розрахунку резерву (тобто, на суму перевищення балансової вартості такого ЦП (без урахування суми раніше сформованого резерву) над його ринковою вартістю);

- якщо ЦП не мають активного ринку (дані не оприлюднюються), то резерв формується на суму перевищення балансової вартості такого ЦП над теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків за цим ЦП, зваженою на показник його ризику, розрахований банком за результатами комплексного аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку.

Слід зазначити, що комерційні банки для покриття можливих фінансових ризиків у складі власного капіталу також формують резервний фонд для покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить та виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність такого резервного фонду забезпечує фінансову стійкість банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку. Більш докладно його було розглянуто у темі 3 модуля 1 "Операції банку з формування власного капіталу".

У цілому, резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонд гарантування вкладів громадян створюються за рахунок відрахувань від прибутку і включаються до власного капіталу банку.

2.4 Управління власним капіталом - є важливою складовою управління фінансовою стійкістю банку, оскільки власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, тобто забезпечують економічну самостійність та, відповідно, фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Важливою функцією власного капіталу є захисна, тому його розмір перебуває під суворим контролем Національного банку, використовується для виконання регулятивних функцій, а відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі управління фінансовою стійкістю банку і тому враховані в методиці визначення адекватності капіталу, прийнятої Базельським комітетом по банківському нагляду. Ця методика ґрунтується на взаємозв'язку структури власного капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ країн, що підписали чи приєднались до Базельскої угоди.

Слід зазначити, що основним внутрішнім джерелом формування власного капіталу є прибуток (прибуток минулих років), а стабільне зростання вказаної складової і є свідченням стабільного положення банку на ринку банківських послуг. Тим самим, хоча капітал - це найважливіший індикатор фінансового стану банку, але неможливо протягом тривалого часу підтримувати його стабільний стан без адекватних доходів. Прибуток і капітал взаємно підкріплюють один одного. Стабільна прибутковість дає змогу збільшити капітал, оскільки банк може використати весь чистий дохід для поповнення своєї бази капіталу.

2.5. Управління прибутковістю, яке є орієнтиром для всього процесу управління, оскільки прибуток є фінансовим результатом діяльності комерційного банку, що, в основному, залежить від співвідношення доходів і витрат цього банку (прибуток - це перевищення доходів над витратами). Саме прибуток характеризує стійкість кредитної установи та є необхідним для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг. Резерви зростання дохідності звичайно знаходять у підвищенні ефективності використання активів через збільшення питомої ваги дохідних активів та скорочення питомої ваги недохідних активів. Не випадково концепція "високорентабельної банківської діяльності", яка доволі поширена в США, базується на трьох "китах":

- максимізації доходів (від наданих кредитів та операцій із цінними паперами, а також підтримка гнучкої структури активів, яка пристосована до змін процентної ставки);

- мінімізації витрат (через оптимізацію структури пасивів, зменшення втрат від безнадійних позичок та інших ризиків, жорсткий контроль за накладними витратами тощо);

- грамотному й ефективному менеджменті.

Отже, отримання прибутку є однією зі стратегічних цілей управління та найважливішим об'єктом аналізу діяльності банку. Такий аналіз фінансових результатів діяльності комерційного банку полягає а проведенні аналізу доходів, витрат банку, розрахунку прибутку та рентабельності. А основним джерелом для проведення аналізу фінансового стану банку є звіт про фінансові результати комерційного банку.

2.5.1. Доходи банку - це загальна сума грошових коштів, отриманих від здійснення активних операцій. В структурі доходів банку найбільшу питому вагу мають отримані відсотки за банківськими позиками. На величину цих доходів впливають два фактора - сума наданих кредитів та відсоткова ставка за наданий кредит. Доходи від кредитування складаються з процентів, отриманих від наданих банками кредитів, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходів банки отримують саме від надання позик.

Важливе значення для зростання дохідності банків також має інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів.

Враховуючи, що одержання процентних доходів супроводжується значними ризиками фінансових втрат (особливо за кризових умов) важливе значення набуває й одержання комісійних доходів (як зазначено у темі 17, таким доходам значні ризики фінансових втрат не властиві). При цьому, основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів з причини нерозвиненості ринку таких послуг в Україні, - трастових, факторингових, лізингових та інших.

2.5.2. Витрати банку - це вся сума витрат за пасивними операціями включаючи небанківські операційні витрати (на утримання апарату управління). У витратах банку найбільшу питому вагу мають сплачені за рахунками клієнтів, за позиками та депозитами банків відсотки, які мають бути дещо вищими за рівень інфляції. Підвищення відсоткових ставок для залучення депозитів збільшує відсоткову складову витрат на фінансування.

Тим самим, найбільшу частку в загальній сумі витрат банку займають витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними сертифікатами тощо). Ці виплати набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат вітчизняних банків.

Комісійні виплати включають виплати, які здійснює банк у процесі проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення кореспондентських рахунків.

До складу інших витрат належать витрати, які не передбачені іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи тощо.

Слід зазначити, що основним джерелом банківського прибутку є процентна маржа - доход від відсоткової різниці, що визначається як відсотки отримані (зокрема, від наданих банком кредитів) мінус відсотки сплачені (перш за все, за залученими банками депозитами).

Банки зацікавлені в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

- підвищення рівня дохідності від використання кожної складової активів;

- здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;

- зменшення процентних та непроцентних витрат.

2.5.3. Розглядаючи прибуток як фінансовий результат перевищення доходів над витратами, розрізняють кілька видів банківського прибутку: економічний, балансовий, прибуток до оподаткування та чистий.

При цьому, у банківській системі України економічний і балансовий прибуток фактично збігаються і дорівнюють різниці між доходами і витратами банку.

Прибуток до оподаткування (або валовий прибуток) - розглядається як різниця між сумами доходів та витрат банківської установи до виплати нею обов'язкових та інших платежів до бюджету.

Прибуток після оподаткування (або чистий прибуток) - це сума прибутку до оподаткування мінус сума обов'язкових та інших платежів до бюджету. Чистий прибуток у банках визначається один раз на рік станом на 1 січня. У світовій практиці вважається, якщо сума чистого доходу до оподаткування становить не менш як 2,0 % від суми капіталу, то банк працює ефективно. У свою чергу чистий прибуток банку поділяють:

- на капіталізований, тобто спрямований на збільшення власних банківських фондів;

- прибуток, що розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів.

Для банку важливо знати не лише загальний результат діяльності за конкретний період, а й володіти інформацією про джерела даного результату. Останнє визначається через зіставлення окремих груп доходів і витрат у розрізі конкретних рахунків, клієнтів, груп клієнтів, за операціями, послугами по підрозділах банків чи філіях. Не менш важливим є дослідження динаміки відносних показників, що характеризують прибутковість банківської діяльності.

У світовій практиці існує багато показників, що характеризують прибутковість банківських установ. Найважливішими серед них є такі:

У прибутковість банківських активів (ROA) - це показник ефективності роботи менеджерів банку. Він характеризує співвідношення чистого прибутку банку після сплати податків до активів банку , який можна виразити такою формулою:

де ЧП - чистий прибуток банку; А - активи банку;

- прибутковість акціонерного капіталу банку (ROE) - показник, що вимірює дохідність акціонерного капіталу банку. Він характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку і виражається формулою:

де ЧП - чистий прибуток банку; Ка - акціонерний капітал банку;

- процентна маржа ( БРКББ) - Цей показник визначається за формулою:

Для аналізу прибутковості банків використовують також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа) та чиста процентна маржа (ЧПМ):

Слід зазначити, що розгляд основних показників, які характеризують прибутковість діяльності банків України за даними табл. 18.5 свідчить про негативну їх динаміку. А саме, в кризовому 2009році, коли значення показників прибутковості активів та власного капіталу українських банків (ROA та ROE) набуло від'ємних значень навіть за найвищих значень чистої процентної маржі в аналізованому періоді (6,21% у 2009 році).

Таблиця 18.5. ПОКАЗНИКИ ПРИБУТКОВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА 2006-2010 рр.

№ п/п

Назва показника

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

1

Прибутковість активів (ROA), %

1,61

1,50

1,03

- 4,38

-1,45

2

Прибутковість капіталу (ROE), %

13,52

12,67

8,51

- 32,52

-10,19

3

Чиста процентна маржа, %

5,30

5,03

5,30

6,21

5,79

4

Чистий спред, %

5,76

5,31

5,18

5,29

4,84

У цілому, рентабельність банківського сектора України виявилася більш низькою, порівняно з середнім значенням цього показника по економіці в цілому. Це обумовлено високим рівнем втрат банків від неповернення кредитів та масового відпливу депозитних вкладень у цей період, тобто від зростання ризикованості діяльності банків у кризовий період.

Тому, для забезпечення стабільної прибутковості банківської діяльності необхідно враховувати ймовірний рівень ризиків при управлінні їх фінансовою стійкістю, оскільки заходи, спрямовані на поліпшення ситуації, такі як удосконалення управління, продаж активів банку, зниження витрат за рахунок скорочення чисельності персоналу, призупинення виплати дивідендів і навіть додаткове влиття капіталу не забезпечують збереження банківської стабільності. А для забезпечення більш вагомої участі банківської системи в економічних процесах та підвищення ефективності банківського посередництва та його конкурентоспроможності (що проявляється у зростанні обсягів кредитування, інвестицій у вітчизняну економіку) необхідною є систематизація роботи банків щодо оптимізації рівнів прибутковості та ризикованості їх діяльності (враховуючи прямий зв'язок між ними), покращення структури балансів, підвищення якості кредитних портфелів банків та, на цій основі удосконалення ризик-менеджменту вітчизняних банків.

Тому завданнями управління діяльністю комерційного банку є визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів, дотримання всіх вимог щодо ліквідності та платоспроможності, підтримання стану адекватності і достатності капіталу.

Тим самим, аналіз прибутковості, ліквідності і достатності капіталу банку є основою забезпечення фінансової стійкості банку та дає змогу оцінити ефективність управління і, таким чином, визначити здатність банку конкурувати на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси