Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Великі географічні відкриття та їхні соціально-економічні наслідкиВеликі географічні відкриттяЕпоха Великих географічних відкриттівФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД МАТЕРИКІВГеографічні відкриття та розвиток мануфактурного виробництва
Зародження і становлення державно-правових поглядів у давньому світіЗародження і формування соціально-географічних знань у Стародавньому...Зародження знань із вікової психології у давньому світіЗародження туристсько-краєзнавчої діяльності у давньому світіОсновні етапи історії психології. Зародження психологічних знань у...
 
Головна arrow Географія arrow Загальне землезнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ІСТОРІЯ ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ ТА ДОСЛІДЖЕНЬ

Зародження географії в давньому світі

Назва "географія" походить від грецьких слів ge — Земля і grapho — писати. Першим використав її в науковій літературі давньогрецький учений Ератосфен. Сталося це у ІП ст. до н. е. Проте було б помилково вважати, що географія виникла саме в той час. Люди задовго до Братосфена виявляли інтерес до пізнання природи своєї місцевості, відкривали і обживали все нові землі. Географія починається разом з історією людини, а розвиток її триває весь час.

В епоху первіснообщинного суспільного ладу наукової географії не було, бо не існувало науки взагалі. Та примітивні географічні відомості почали нагромаджуватись уже в ті далекі часи. Саме життя примушувало первісних людей пізнавати природу місцевості, де вони проживали, і використовувати ці знання в боротьбі за існування. Інакше кажучи, географія починається з перших пізнань первісними людьми свого оточення, їхня здібність орієнтуватись, малювати примітивні плани на корі дерев тощо, як і тодішні географічні уявлення, гідна подиву. Але то була передісторія.

Історія наукової географії починається в епоху рабовласницького суспільного ладу, коли виробничі відносини досягли досить високого рівня і створили основу для утворення великих держав, які вели торгівлю з іншими народами й організовували військові походи у віддалені землі. Географічні знання досягли найбільшого розвитку у народів Передньої Азії (ассіро-вавилонян, персів), Єгипту, потім — Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. І хоча донині збереглися лише деякі з творів древніх мислителів, філософів, поетів, зміст їх дає можливість судити про рівень знань людей того часу, об'єктивно оцінити багатовіковий шлях географії від примітивних уявлень первісних людей про навколишній світ до наукового вивчення Землі та з'ясування суті окремих природних явищ і процесів.

Першим літературним географічним документом можна вважати величну епічну поему "Одіссея". Написана вона легендарним давньогрецьким поетом Гомером, як гадають, у VIII—VII ст. до н. е. В "Одіссеї" подано географічний опис окремих районів відомого тоді світу. Варто зауважити, що і сьогодні географи-історики ще не в змозі ідентифікувати місцевість, де мандрував Одіссей на шляху до свого дому, в Ітаку, після падіння Трої. Є підстави вважати, що Гомером описано Мессінську протоку, острови поблизу узбережжя Африки або які-небудь інші нині добре відомі території.

Першим ученим Стародавньої Греції, який зайнявся вимірюванням і визначенням місцеположення об'єктів на поверхні Землі, був Фалес Мілетський (близько 625—547 pp. до н. е.). Його захоплювали таємниці Всесвіту, і він стверджував, що все у світі створено з різних форм води. Фалес уявляв собі Землю у вигляді диска, що плаває на воді.

Сучасник Фалеса Мілетського Анаксімандр (610—547 pp. до н. е.) познайомив давніх греків з гномоном, який становить собою стержень, вертикально закріплений в центрі дна напівкруглої чаші. На цьому дні регулярно відмічають положення Сонця за довжиною і напрямом тіні від стержня. За допомогою гномона можна визначити полудень, напрямок північ — південь або простягання на місцевості меридіана (від лат. теrі-dianus — полуденний), дні рівнодень і сонцестоянь, а отже, і зміну пір року. Гномон також використовувався як сонячний годинник, а в далеких океанічних подорожах і для визначення приблизної широти місцевості.

Анаксімандр, на думку грецьких учених, намалював першу карту світу з використанням масштабу. На карті Анаксімандра посередині була розміщена Греція, яку оточували відомі грекам землі Європи і Азії, що омивалися водами океану. Стосовно піктографічних "карт" міст, складених у державі шумерів ще у 2700 р. до н. е., то на них масштаб не використовувався. Весь світ на цих картах обмежувався Месопотамією.

Основоположником історичної географії називають давньогрецького вченого Геродота (484—425 pp. до н. е.), який здійснив спробу відтворити минулу географічну реальність і простежити географічні зміни в часі. Геродот багато мандрував. Він здійснив подорожі узбережжям Середземного моря до південної Італії, побував у Вавилоні і Єгипті, плавав по Нілу та по Понту Евксінському (Чорному морю), досягши гирла Істра (Дунаю). Звідси Геродот подався пішки у захоплюючу подорож в долини Дніпра і Дону. Згодом в його працях знайшли відображення особисті спостереження про особливості природи місцевостей, які він відвідав, зокрема Північного Причорномор'я. В Скіфії Геродота найбільше вразили численні ріки, тому він описав їх особливо детально, мальовничо і цікаво. Наведемо для прикладу його подорожні замітки про Борисфен — так тоді називався Дніпро: "Борисфен — найбільша з рік Скіфії після Істра. На нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі і найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими каламутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі. У ньому водяться великі риби без кісток, що звуться антакеї, й багато іншого, гідного подиву... Лише у цієї ріки, та ще у Нілу, я не можу вказати місць, звідки вони витікають".

Геродот зумів правильно пояснити деякі природні процеси, що відбуваються на Землі. Так, він справедливо вважав, що дельта Нілу утворена відкладеннями цієї ріки в Середземному морі. Використовуючи розроблені ним методи досліджень історичної географії, він реконструював давню берегову лінію і показав, що багато міст, які були колись портами, знаходяться зараз далеко від узбережжя. Подібні явища спостерігалися і на інших ріках. Він також констатував, що вітри дмуть із холодних місць в більш теплі. Таким чином, Геродот встановив зв'язок між температурою повітря і напрямком вітру.

Греки античного періоду подорожували в невідомі землі не тільки суходолом, а й здійснювали далекі плавання вздовж берегів Егейського і Середземного морів, а інколи виходили навіть у прибережні води Атлантичного океану. На основі досвіду плавань морськими мандрівниками складалися перипли — примітивні географічні описи узбереж. У них відмічалися умови плавання, давалися вказівки з навігації, наводилися відстані, рекомендовані курси, небезпечні місця, повідомлялися деякі відомості про населені пункти, прибережні народи, предмети торгівлі тощо. По суті перипли були лоціями, вони відповідали потребам каботажного (прибережного) плавання. Цікаво, що в периплі Скілака (VI—V ст. до н.е.) подається навіть частковий опис морського шляху в Індію, а в периплі Піфея (IV ст. до н.е.) наведено дані про подорож до Шотландських островів і згадується про існування ще далі на північ невідомої нам країни Туле, де ніч або день можуть тривати більше доби; отже, мова йде про заполярні території, які зараз належать Данії або Норвегії.

Жерці ранніх цивілізацій зібрали велику кількість даних про місцезнаходження і рух небесних тіл. На цій основі вавилоняни вперше розробили та запровадили в себе дванадцятимісячний календар та семиденний тиждень, а ассірійці висунули ідею про вплив Місяця і зірок на людські справи — систему уявлень, яка відома нам як астрологія.

Геродот із розмов з єгипетськими жерцями довідався про результати морської подорожі фінікійців (їхня батьківщина знаходилася на території сучасного Лівану), яка була споряджена на початку VI ст. до н. е. за наказом фараона Нехо II. Метою експедиції було здійснення плавання на кораблях вздовж берегів Лівії, тобто Африки. Кораблі фінікійців прослідували через Червоне море і попливли далі на південь вздовж берегів континенту. При наставанні осені моряки виходили на берег, де засівали землю зерном і дочікувалися жнив, після збирання врожаю знову пливли далі. На третій рік вони, обігнувши Африку, пройшли Геркулесові стовпи (Гібралтарську протоку) і у 595 р. до н. е. повернулися через Середземне море до Єгипту. Таким чином, ця експедиція на практиці довела, що Лівія повністю оточена водою. Правда, Геродот, який записав повідомлення жерців про це далеке плавання, вважав неймовірним той факт, що коли фінікійці знаходилися біля південної окраїни Лівії і йшли курсом на захід, то Сонце розташовувалося праворуч. Але якраз саме ця незвична обставина, яка суперечила тодішнім знанням і є можливою тільки в Південній півкулі, — головне підтвердження того, що кораблі дійсно обігнули Африку.

Приблизно в 470 р. до н. е. було здійснено морську подорож фінікійців під керівництвом Ганнона. Експедиція була споряджена в Карфагені з метою заснувати торгові факторії та колонії на атлантичному узбережжі Лівії. Ганнон детально записував все, що він бачив, так що весь прокладений ним шлях можна нанести на карту. Проминувши Геркулесові стовпи, кораблі повернули на південь. Недалеко від сучасного портового міста Сафі в Марокко вони пройшли лагуну, біля якої паслися слони. Південніше Ганнон заснував на одному з островів поселення Керна, з якого здійснив два плавання ще далі на південь. Під час другого плавання він досяг острова Шербро, розташованого напроти сучасного міста Фрітауна в Сьєрра-Леоне, тобто майже на Т пн. ш. Тут мандрівники несподівано побачили "диких чоловіків і жінок, тіла яких були вкриті волоссям". Насправді це були, як пізніше з'ясувалося, горили. Нині вчені вважають цей вид мавп одним з найближчих давніх прародичів людини.

Яка Земля — кругла чи плоска? Оскільки весь видимий горизонт має вигляд завжди обмеженого чіткою лінією кола, то природно, що і найдавніші уявлення про Землю найчастіше зводилися до її порівняння з кругом. Люди часів Гомера і близьких до них століть уявляли собі Землю у вигляді диска або, точніше, круглого випуклого щита, що омивається океаном. Останній у свою чергу зображали у вигляді великої ріки, яка обтікає земний диск і служить джерелом води на землі. Води ці проникають нібито з ріки-океану в підземні глибини і виходять потім з отворів у суші на її поверхню у вигляді джерел. Суша, що омивалась океаном, була відома тоді лише в тих землях, які оточували Середземне і Чорне моря. На окраїнах диска знаходилися землі невідомі і недоступні. Але вже в глибокій давнині утвердився звичай ділити обжиту Землю на три частини, яким були дані назви — Європа, Азія і Лівія. Поділ цей проводився через Егейське море, де назва Азія означала східну сторону, а Європа — західну сторону. Початково ці назви стосувалися лише островів і західного узбережжя Малої Азії (сторона, де сходить Сонце) і материкової Греції (сторона, де заходить Сонце), Поступово кожна з назв поширилась і на інші частини території відповідного континенту. Границя між Азією і Європою умовно проходила в давнину по р. Фазис (Ріоні), пізніше по р. Танаїс (Дон). Останній виконував роль такої до ХІХ ст. Між Азією та Лівією границя проводилася спочатку по Нілу, пізніше — по Червоному морю.

Відголоси зображення Землі у вигляді диску, що плаває на воді, ми знаходимо і на середньовічних так званих Т-подібних колесовидних картах. Так вони називалися тому, що всередині округлої суші чітко вирисовувалася літера "Т", яка зображала водні масиви. Вертикальна частина "Т" позначала Середземне море, а горизонтальна на її вершині — Егейське і Чорне моря з лівого боку, р. Ніл і Червоне море з правого. Центром обжитого світу, що знаходився вище горизонтальної частини "Т", був Єрусалим. Карти орієнтувалися не на північ, а на схід (звідки з'являлося Сонце), бо тут, за межами населеного світу, вважалося, знаходився рай. Ці карти відомі ще під назвою "монастирських карт", бо вони складалися вченими, які працювали в монастирях.

Зображення Землі у вигляді кола довго залишалося найпоширенішим, але серед деяких грецьких філософів і вчених воно було визнано як таке, що не відповідає дійсності. Так, Геродот насміхався над звичайними уявленнями, що Земля схожа на правильний диск. На його думку, границі землі невідомі, тільки на заході вони обмежені океаном. Ідея кулястості вперше була обґрунтована Піфагором і його школою на основі лише теоретичних положень. Земля повинна мати найдосконалішу форму, а такою вони вважали саме кулю.

Важливі докази кулястості Землі зумів навести Аристотель (384—322 pp. до н. е.). Він звернув увагу на те, що під час місячних затемнень Земля відкидає на поверхню Місяця колоподібний край тіні. Крім того, вказував учений, вигляд зоряного неба при русі по меридіану на значну відстань змінюється, що може відбуватися лише в тому випадку, якщо спостерігач переміщується по випуклій сфері.

Якщо Земля — куля і Сонце обертається навколо нього, значить в тих місцях, де Сонце опиняється прямо над головою, повинно бути дуже жарко. Приблизно так розмірковуючи, Аристотель дійшов помилкового висновку про неможливість життя людей на екваторі, а також біля полюсів, де панує вічний холод. Люди можуть населяти тільки помірну зону, розташовану між тропічною і полярною зонами. Населена частина Землі була названа Ойкуменою. Незважаючи на помилковість цього твердження, слід відзначати тверду переконаність Аристотеля в тому, що повинна бути і південна помірна зона, але люди Північної півкулі ніколи не зможуть її досягти через нестерпну спеку в тропічний зоні. Багато античних учених, які поділяли думку Аристотеля про існування південної помірної зони, були впевнені в тому, що вона необжита, оскільки тамтешнім людям-антиподам доводилося б ходити вниз головою.

Аристотель написав книгу "Метеорологія", в якій викладені фізико-географічні уявлення античних учених про природу землі. Цю книгу можна розглядати як першу наукову працю із загальної географи. В ній описано причини кругообігу води, вулканічні явища, водний режим деяких рік тощо.

Ім'я Ератосфена (близько 276—194 pp. до н. е.) навічно увійшло в географічну літературу як ім'я людини, котра вперше виконала з досить високою точністю обчислення розмірів Землі. Ератосфен написав книгу "Географічні записки", в якій він розповідає про Ойкумену, дає характеристику Європи, Азії, Лівії та п'ятьох кліматичних зон: жаркої, двох помірних і двох холодних. За заслуги в становленні і розвитку географії Ератосфена часто називають "батьком географії".

Через кілька десятиріч Посідоній (135—51 pp. до н. е.) здійснив повторне вимірювання розмірів Землі. Використовуючи схожий з Ератосфеновим метод, він одержав приблизно на одну третину менші розміри довжини кола Землі та її радіуса проти близьких до істини даних попереднього дослідника. Як це не парадоксально, допущені ним грубі помилки у визначенні розмірів Землі зіграли в майбутньому певну роль у відкритті Америки. Справа в тому, що Христофор Колумб, задумуючи добратися морським шляхом до країни прянощів і золота — Індії, виходив з розмірів Землі, одержаних Посідоніем, і вважав, що відстань, яку йому доведеться подолати, пливучи на захід, не така вже велика.

Важливий внесок у розвиток географії зробив Гіппарх (II ст. до н. е.). Йому належить заслуга розробки теоретичних основ визначення місцеположення будь-якого пункту на земній поверхні. Він же першим розділив коло на 360 градусів. Гіппарх розробив широтно-довготну сітку для зображення поверхні Землі. Екватор, вказував він, — це великий круг, який ділить Землю на дві рівні частини, так само як і меридіани, що проводяться через полюси. Паралелі в міру наближення до полюсів стають все коротшими. Гіппарх винайшов більш простий і досконалий прилад для визначення широти — астролябію на заміну гномону. Це був круг, розділений на 360 частин, в центрі якого розміщалася здатна до обертання стрілка. Підвішена на кораблі астролябія дозволяла визначити широту у відкритому морі шляхом вимірювання кута стояння Полярної зірки або Сонця над горизонтом. Гіппарху довелося першому зіштовхнутися з проблемою зображення випуклої поверхні Землі на площині. Зробити це непросто, бо сферична поверхня ніколи не лягає на плоску без спотворень: її необхідно розрізати або витягнути в різних напрямах. Однак ученому вдалося створити ортографічну і стереографічну проекції, які були придатні для показу на карті лише однієї півкулі Землі.

Страбон, географ та історик, який жив на рубежі старої та нової ер (64—63 pp. до н. е. — 23—24 pp. н. е.), написав 17-томну "Географію", в якій узагальнив різноманітні географічні відомості своїх попередників. Переважали краєзнавчі ідеї: він досить детально описав різні райони відомого на той час світу. Зібрані ним дані про природу Європи, Азії, Африки призначалися як довідковий матеріал для державних чиновників Римської імперії та військових діячів вищого рангу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси