Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Із Заяви глав держав Республіки Білорусь, РРФСР, УкраїниАсоціація держав Південно-Східної АзіїОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ПРАВОВА ДЕРЖАВАОснови теорії держави. Громадянське суспільство та правова державаТЕОРІЯ ДЕРЖАВИДЕРЖАВНИЙ ЛАД I ПРАВО В УКРАЇНІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (друга...Концепції професійного розвитку і становлення особистостіМіжнародна політика в структурі відносин державПринцип співробітництва державОсновні теорії (концепції) походження держави
 
Головна arrow Географія arrow Країнознавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теорії та концепції держав

Існує багато наукових напрямів і теорій, які аналізують різні аспекти виникнення, функціонування і занепаду держав та їх взаємодію на політичній карті світу. Серед них можна виділити кілька найголовніших.

Географічний детермінізм. Це один із найдавніших наукових напрямів, який розроблявся ще давніми греками (Страбон, Гіппократ). Згодом найбільший внесок у розвиток теорії географічного детермінізму зробили німецькі, французькі та американські вчені Ф. Ратцель, Ш. Монтеск'є, Е. Реклю, С. Гантингтон.

Сутність географічного детермінізму надзвичайно проста: визначальною силою розвитку суспільства (в тому числі й країн) є географічне положення і природне середовище. Прихильники цієї теорії вважають, що саме природні умови і ресурси формують ті чи інші країни і сприяють (або не сприяють) їх існуванню та процвітанню. На думку "детерміністів", природні умови визначають не лише виникнення країн і народів, спосіб їх життя, а й сейм плин історії. Як стверджував видатний "державотворець-практик" Наполеон: "Географія — це доля".

Звичайно, повністю відкидати вплив географічного положення, природних умов і ресурсів на виникнення, функціонування і розвиток держав аж ніяк не можна. Але з розвитком людства вплив цих чинників зменшується. Нині найбагатшими державами світу є ті, які майже не мають природних ресурсів, навіть території як життєвого простору (Японія, Сінгапур, Ліхтенштейн, Люксембург, Швейцарія тощо). Більшість з цих держав навіть не мають безпосереднього виходу до Світового океану.

Енвайронменталізм (від англ. environment — середовище, оточення) більш модифікована до сучасності,

близька до географічного детермінізму наукова течія, що виникла у США. Оскільки основою розвитку країн є їхня економіка, енвайронменталісти Г. Тейлор, P. Сміт, Е. Симпл стверджують, що відносини між країнами розвиваються на основі міжнародного географічного (територіального) поділу країн, який, у свою чергу, визначається відмінностями у природному середовищі. Розвитком наукової течії енвайронменталізму стала теорія "кліматичних оптимумів" С. Гантингтона. Останній вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.

Марксистська теорія розвитку суспільства набула значного поширення у XX ст. Марксисти вважали, що кожному суспільно-економічному ладу притаманні власні закономірності і закони розвитку, зокрема й у всіх сферах державного будівництва. Однак крах комунізму по всій планеті наприкінці XX ст. довів, що людство розвивається за соціально-економічними законами і закономірностями, які мають загальний характер і специфіку своїх виявів, характерних кожній країні, але не більше того.

Значний вплив на країнознавство як науку і навчальну дисципліну мали різні теорії і концепції держави. Серед них так звана організменна теорія Ф. Ратцеля і його послідовника Р. Челлена, які розглядали держави як живі організми, що борються між собою за ресурси, тобто власне "місце під сонцем". Як і будь-який живий організм, держава, за цією теорією, проходить певні етапи розвитку: народження, зростання і змужніння, занепад, неминуча смерть. Як і люди, держави можуть жити недовго або бути довгожителями.

Р. Челлен взагалі вважав, що держава, як і будь-яка людина, крім тіла (території) має ще й душу (народ або націю). Як живий організм, держава у своїх діях керується природними інстинктами. Серед них найсильнішими є інстинкти самозбереження і зростання.

Після Другої світової війни у США Р. Гартшорном була висунута так звана функціональна теорія держави. Цей учений вважав, що держава є політично організованим простором, успішне функціонування якого залежить від вміння переборювати відцентрові сили, які намагаються подрібнити державу. За Р. Гартшорном, ці сили діють у кожній країні, але тільки в деяких руйнують державу повністю. Тому головними чинниками успішного функціонування і самого існування будь-якої країни цей американський вчений вважав так звані чинники зв'язності (зв'язувальні), тобто її цілісності. Р. Гартшорн вважав, що цілісність держави наприкінці XX ст. вже не може бути забезпечена одним державним апаратом, яким би організованим і ефективним він не був. її можна досягти лише за рахунок державної ідеї, яка існує в чуттєвій сфері населення певної країни. Якщо населення ототожнює себе з цією державою, вважає необхідним об'єднуватися і підтримувати різні групи людей в усіх и куточках, вона залишиться єдиною. Серед чинників такого об'єднання головним Р. Гартшорн вважав націоналізм.

Наприкінці XX ст. теорію "держави-вмістилища" або "держави-контейнера" розвинув П. Тейлор. Держава, за П. Тейлором, виступає як вмістилище передусім накопичених багатств. Цікавою є думка вченого, що "держава як вмістилище (контейнер) сили націлена на збереження існуючих кордонів; держава як вмістилище багатства націлена на більші території; держава як вмістилище культури націлена на менші території". Як і Р. Гартшорн, П. Тейлор великого значення у виникненні і самому існуванні держави також надавав націоналізму.

Сучасне країнознавство у своєму розвитку базується також на глобальних і регіональних геополітичних та геостратегічних концепціях. Серед них найвідомішими є атлантизм, мондіалізм, євразійство.

Концепцію атлантизму пропагували такі вчені, як С. Коен, Д. Мейніг, Г. Кіссінджер та С. Гантингтон. За цією концепцією, використовуючи класичні геополітичні поняття про боротьбу Моря і Суходолу, теоретично обґрунтовувалася гегемонія США над Західною Європою, а через неї, консолідуючи і використовуючи цю частину Європи, намагалися діяти проти світу, який чомусь проголошувався Суходолом. "Морська сила" Атлантики, яка нібито апріорі переважає силу континенту як більш цивілізована, динамічна, неконсервативна, підприємлива і спрямована у майбутнє, а не в день минулий, повинна була перемогти "силу континенту" в особі СРСР. Хоча врешті-решт так і сталося, але вирішальної заслуги "морської сили" в цьому об'єктивному процесі розпаду імперій очевидно немає. Імперія за будь-яких умов має розпастися і піти в небуття, а має в той чи інший відрізок часу на цей процес вплив та чи інша сила, це вже питання другорядне. Атлантисти й атлантизм перемогли не тому, що неодмінно мали подолати свого ворога, а лише тому, що їх супротивник помер природною смертю. Цього ворога його опоненти не любили, але заподіяти йому нічого не могли. Фактично всі атлантисти, насамперед американці С. Коен і Д. Мейніг, визнавали "світовою кухнею політичної погоди" Євразію. Її вони поділяли в різних варіаціях суто географічно на різні пояси країн за функціонально-культурною прихильністю до тих чи інших ідеологічних установок.

Ідеї мондіалізму, тобто створення однієї загальносвітової держави, одного народу, однієї столиці, одного уряду, який би керував усім людством з одного центру тощо, не є чимось новим і мають давню історію. Однак науково вони сформувалися в Європі під безпосереднім впливом єврейського месіанства і "Богообраності". Якщо існує єдине людство з єдиною батьківщиною — Землею, то цим популяційним монстром мусить хтось керувати. Хочемо ми цього чи ні, нею має стати певна еліта або обрана нація, яка знову ж таки цілком об'єктивно стоїть вище над загалом, розуміє і знає те, що невідомо іншим, має за щось відповідальність тощо. Така еліта в будь-якому разі буде вважати інших землян нікчемами, робочою худобою, якою просто необхідно керувати, для їхнього ж загального добра. Хазяї ж світу, керівна і спрямовуюча сила людства, мають потурбуватися, щоб робоча худоба була нагодована і розважена, бо інакше вона не зможе інтенсивно й ефективно працювати. Отже, ідеї мондіалізму, за всієї їх логічної обумовленості насправді є черговою утопією, яка дає змогу знедоленим чекати чергового дива.

У середині XIX ст. з'явилися перші спроби узагальнення і систематизації ідей мондіалізму. У цей час почали викристалізовуватися ідеї всесвітньої сім'ї і відкидання значення індивіда й індивідуалістського начала в розвитку суспільства (О. Конт).

Подальші спроби розвитку "деіндивідуалізації" суспільства зробили К. Маркс і Ф. Енгельс у "Маніфесті". Гасло "Пролетарі всіх країн, єднайтеся", проголошене цими вченими і політиками, було подальшим розвитком ідей мондіалізму з новітньою назвою комунізм. На початку XX ст. Л. Троцький запропонував ще одну мондіалістську ідею "перманентної революції". Виникла і країна (СРСР), у якій мондіалісти почали реалізовувати власні абстрактні теорії на практиці, будуючи деіндивідуалізоване комуністичне суспільство. Все це цілком логічно призвело до фізичного знищення (деіндивідуалізації) десятків мільйонів людей, мондіалістсько-комуністичних воєн, голодоморів, масових репресій тощо. Українці були обрані "піддослідними кролями" для перевірки правильності наукової теорії мондіалізму і втратили більше людей (понад 50 млн осіб), ніж усі інші нації разом узяті.

Врешті-решт комуністична течія мондіалізму зазнала повного фіаско в галузі технології реалізації ідеї, проте залишила свій слід на підсвідомому рівні у значної частини людства.

Мондіалістську основу мають й ідеї фашизму. Як і комунізм, фашизм фактично є одним із відгалужень мондіалізму. Всі ці мондіалістські течії відрізняються одна від одної лише шляхом і технологією досягнення однієї мети, тобто об'єднання в єдину державу під керівництвом всесвітнього уряду.

Мондіалізм має певну притягальну силу, бо пропонує людству утопічну оману "простого" вирішення надзвичайно складних проблем світобудови. Хоча практика доводить, що простих шляхів у трансформації людства немає, для багатьох нетерплячих завжди виникає спокуса не розв'язувати гордіїв вузол проблем, а розрубати його одним ударом.

Міждержавні відносини на регіональному рівні намагалася пояснити геополітична течія євразійства. Фактично євразійство сформувалося як російська шовіністично-імперська реакція на українські національно-визвольні змагання початку XX ст., що становили найбільшу загрозу російському імперіалізму. Засновники євразійства X. Трубецькой, П. Савицький, К. Леонтьев, Л. Гумільов були зовсім різними людьми як за характером і уподобаннями, так і за фахом: філологами, географами, економістами, філософами, юристами, істориками тощо. Не дивно, що утворилося декілька напрямів євразійства, які нерідко ворогували між собою.

З географічного погляду євразійці вважають Євразію, яка практично збігається, на їхню думку, з кордонами Російської імперії, а пізніше — з межами СРСР, особливим географічним світом. Звідси з'явилася спроба виділення, крім Європи й Азії, ще однієї географічної частини світу під назвою "Євразія". Вона нібито і у фізико-, і в політико-, і в економіко-географічному відношенні є цілком окремою частиною світу. Очевидно, що подібні намагання євразійців є абсолютно надуманими і не мають жодних наукових підстав. Об'єднати чи "возз'єднати" в один фізико-географічний і культурно-етнічний світ Естонію, Молдову, Таджикистан, Чечню, Чукотку і Бурятію, навіть маючи найвищий рівень фантазії, нікому і ніколи не вдасться. Ця штучна в усіх відношеннях побудова за будь-якого послаблення російського імперського "закріпляючого розчину" неминуче розпадається, що і підтвердили події, які відбулися наприкінці XX ст.

Подальшого розвитку ідея "високого історичного призначення Росії", яка має насильно "ощасливити" народи, що хочуть жити своїм власним, відмінним від російського, життям, знайшла розвиток у слов'янофільстві. Головною ідеєю останнього було об'єднання всіх слов'янських народів під егідою Росії.

Однак слов'янофільство не отримало свого подальшого розвитку. Історія неодноразово демонстрували антагонізм слов'янських народів. Крім того, глибинною генетичною і ментальною основою багатьох слов'янських народів не є слов'янство, як гілка давньої індоєвропейської чи індоарійської спільноти. Так, слов'яномовні болгари мають тюркську основу, білоруси — прибалтійську, росіяни — угро-фінську. Нав'язана їм мова слов'янської мовної групи аж ніяк не знищила глибинної цивілізаційної ментальності цих народів. Вони близькі за мовою, але дуже далекі (докорінно відрізняються) за характером, способом мислення, уподобаннями, способом повсякденного життя тощо.

Зазначимо, що наведені напрями і течії є основними, найбільш відомими у теорії державотворення. Існує ще багато менш відомих течій, які намагаються пояснити розвиток і взаємодію різних країн на політичній карті світу.

Запитання та завдання

1. Схарактеризуйте теорію географічного детермінізму.

2. Що вам відомо про наукову течію енвайронменталізму?

3. Представником якої течії був Е. Гантингтон? У чому її особливості?

4. Які особливості так званої організменної теорії Ф. Ратцеля і Р. Челлена?

5. Назвіть основні положення функціональної теорії держави Р. Гартшорна.

6. У чому сутність теорії "держави-контейнера"?

7. Що таке мондіалізм?

8. Назвіть основних провідників атлантизму.

9. Чому українські національні інтереси найбільш зачіпає геополітична течія євразійства?

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси