Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Механізми забезпечення захисту прав та свобод людини.Приватне життя в Європейській Конвенції про захист прав і основних...Міжнародно-правові механізми захисту прав та свобод людини і...Поняття, правова природа та класифікація конституційних прав, свобод...Використання позитивного досвіду діяльності поліції інших країн у...
ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ І...МІЖНАРОДНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИМІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИМіжнародні пакти про права людиниКонцепція прав людини: історія та сучасність
 
Головна arrow Право arrow Міжнародне право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МІЖНАРОДНИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВНИХ СВОБОД

Концепція прав людини та її втілення в міжнародному праві

Захист прав людини - одна з одвічних проблем людства. її вирішували протягом тисячоліть, розглядаючи з позиції політики, права, етики, релігії, філософії. Проблема прав людини розв'язувалася по-різному залежно від епохи, її ідей, традицій, соціальних пріоритетів.

У міжнародно-правових документах відображений певний стандарт прав людини, який є результатом тривалого процесу формування еталонів відповідно до норм сучасного демократичного суспільства. Протягом тисячоліть людина відвойовувала у держави все більше прав для себе, а держава у свою чергу все більше визнавала в людині вільну особу. "Всесвітня історія, - писав Г. Гегель, - це прогрес у свідомості свободи, прогрес як у значенні пізнання об'єктивної істини, так і зовнішнього об'єктивування досягнутих ступенів пізнання свободи в державно-правових формах".

Права людини мають природний, природжений характер. Ніхто не може позбавити людину її невідчужуваних прав - на життя і особисту недоторканність, свободу думки, совісті й релігії, на приватне життя і т. ін. Однією з основних ознак сучасних прав людини, що ґрунтуються на принципах свободи, рівності, справедливості, є їх універсальний характер.

Першу згадку слова "свобода" можна віднести до XIV ст. до н. е., коли правитель Шумеру встановив свободу для своїх підданих шляхом застосування санкцій до безсовісних митарів, що стягували податки, захисту вдів і сиріт від несправедливих дій посадовців і заборони закабалення храмових слуг первосвящениками.

Зародження концепції прав людини можна віднести до VI- V ст. до н. е. в стародавніх грецьких полісах, де вперше виникли ідеї демократії і принципи громадянства. Громадянин передусім наділявся політичними правами: свободою, правом на вирішення державних справ, на участь у відправленні правосуддя і т. ін.

Уявлення про права людини, громадянство і турботу кожного громадянина про добробут поліса спочатку формувалися в загальному руслі ідей, що проголошували високу цінність закону і законності (Сократ, Платон, Арістотель, Перикл, Демосфен та ін.). Римські юристи створили вчення про природно-правову справедливість і справедливе право. Це вчення істотно вплинуло на формування і розвиток юридичної концепції прав і свобод людини.

Першим документом, у якому були закріплені права людини, можна назвати англійську Велику хартію вільностей, прийняту в умовах політичного конфлікту між королівською владою і панівними верствами, що вимагали обмежити свавілля влади. У Хартії говориться: "По-перше, дали ми перед Богом свою згоду і цією Хартією нашою підтвердили за нас і за спадкоємців наших на вічні часи, щоб англійська церква була вільною і володіла своїми правами у цілості і своїми вільностями недоторканними... Пожалували ми також усім вільним людям королівства нашого за нас і за спадкоємців наших на вічні часи усі нижчеописані вольності, щоб мали їх і володіли ними вони і їх спадкоємці від нас і від наступників наших" (ст. 1). Хартія захищає людину від свавілля чиновників, незаконних поборів, захищає її майно: "Вільна людина підлягатиме штрафу за малу провину тільки згідно з родом провини і за велику провину не інакше, як пропорційно важливості провини; ...при ній повинне залишатися недоторканним її основне майно" (ст. 20). Цей історичний документ містить положення про захист прав людини, які зберігають актуальність до сьогодні: "Жодна вільна людина не може бути заарештованою, або ув'язненою, або позбавленою володіння, або оголошена поза законом, або вигнана, або будь-яким іншим чином знедолена, і ми не підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй і за законом країни" (ст. 39)1.

Захист прав людини отримав подальший розвиток в Акті про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув'язнень за морями 1679 p. (Habeas Corpus Amendment Act), прийнятому в Англії з метою регламентації порядку звільнення заарештованої людини і видачі її на поруки. Акт стверджував, що "жодна особа або особи, звільнені або взагалі відпущені за будь-яким Habeas Corpus, не можуть бути будь-коли надалі ув'язнені або заарештовані за той самий злочин якою б то не було особою або особами інакше, як за законним розпорядженням або за наказом того суду, в який вона або вони будуть зобов'язані підпискою з'явитися, або іншого суду, що володіє юрисдикцією з цієї справи" (ст. VI)2.1 сьогодні цей Акт зберігає своє значення як одна з найважливіших гарантій свободи особи.

У 1689 р. в Англії був прийнятий Білль про права (Bill of Right в). У цьому документі проголошуються свобода слова, думок і актів у Парламенті, яка не повинна була утискатися або підлягати розгляду в будь-якому суді або місці, крім самого Парламенту. Лорди й общини, що зібралися, які законно, повно і вільно представляли всі верстви народу, "шукають, вимагають і наполягають за всіма цими пунктами разом і за кожним з них окремо, як на своїх безперечних правах і вольностях; і стверджують, що жодні заяви, вироки, факти або дії на шкоду народу за будь-яким із зазначених вище пунктів не можуть на майбутній час мати будь-які наслідки або служити прикладом"8.

У працях видатних мислителів тієї епохи - Т. Гоббса, Дж. Локка, Дж. Мільтона були висунуті ідеї свободи, природних прав людини, виникнення держави з вільної угоди людей, що спирається на природні закони. Ці концепції здійснили величезний вплив не тільки на розвиток законодавства про права людини в Англії, а і на законодавчу практику в цій галузі інших держав. Йдеться насамперед про Сполучені Штати Америки, які до проголошення незалежності в 1776 р. перебували під колоніальним пануванням Англії.

Видатний історичний документ, що розвиває ідеї свободи і невідчужуваних прав людини і народу, - Декларація незалежності (United States Declaration of Independence), написана T. Джефферсоном, була одноголосно прийнята 13 Штатами і затверджена Третім Континентальним конгресом 4 липня 1776 р. Вона втілила початки свободи особи, її автономії і встановила, що вони підлягають захисту від будь-яких посягань держави. Ідея свободи, прав людини в єдності з принципами поділу влади і федералізму утворюють основні постулати американського конституціоналізму. Декларація виходить "з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені їх Творцем певними невідчужуваними правами, до яких входить життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми створюються уряди, що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих. У випадку, якщо будь-яка форма уряду стає згубною для самої цієї мети, народ має право змінити або скасувати її і створити новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому уявляється, найкращим чином забезпечать людям безпеку і щастя.

Потужний імпульс у розвитку концепції прав людини був наданий французькими просвітителями і Великою французькою революцією 1789-1794 pp. У преамбулі Декларації прав людини і громадянина 1789 р. проголошувалося: "Неуцтво, забуття прав людини або зневага до них є єдиною причиною суспільних бід і зіпсованості урядів"2. Французькі філософи XVII-ХУЛІ ст. у розробці концепцій виходили з визнання примату природного права над позитивним. На їх думку, в розумному суспільстві державні закони мають відповідати принципам природного права; природжені права людини мають бути відображені в чинних нормах позитивного права. Важливим також є їх висновок про те, що демократія ґрунтується на принципі - уряд існує" щоб служити народу, а не народ існує для того, щоб служити уряду. Суверенітет належить народу, і народ є єдиним джерелом влади.

Проте аж до XX ст. концепція прав людини не набувала адекватного національно-правового і міжнародно-правового втілення. Лише зазнавши неймовірних жахів і колосальних трагедій двох світових воєн, людство усвідомило необхідність юридичного закріплення концепції прав людини і вироблення механізмів захисту цих прав на національному і міжнародному рівні.

Так, у преамбулі Статуту ООН проголошується: "Ми, народи Об'єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити майбутні покоління від бід війни, що двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе і знов затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав великих і малих націй...".

Міжнародне співтовариство таким чином напряму пов'язує проблему підтримки миру і безпеки з питаннями забезпечення прав і свобод людини. І це справді так, оскільки держави, в яких зневажаються права людини і основні свободи, становлять загрозу для миру. Пояснюється це тим, що нехтування цими правами зазвичай призводить до тяжкої соціально-політичної і економічної ситуації в країні. Уряд такої країни, щоб відвернути незадоволеність народу від внутрішніх проблем, як правило, фокусуватиме народний гнів на зовнішніх ворогах, що часто призводить до збройних конфліктів.

Тому втручання міжнародного співтовариства в питання захисту і забезпечення прав людини в окремій державі не є порушенням принципу невтручання у внутрішні справи. У преамбулі Загальної декларації прав людини 1948 р. стверджується, "що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості і загального миру".

Концепція невід'ємності і неподільності прав, властивих людям через їх людську гідність, є широко визнаною у світі. Разом з тим в літературі не припиняються дискусії про юридичну природу і роль концепції прав людини в міжнародному праві1. Починаються ці дискусії з того, що різні правові школи не однаково тлумачать поняття "право". Одні вчені розуміють "право" в контексті прав людини як норму поведінки, що підлягає негайному виконанню, інші вважають, що це лише можливий зразок поведінки, спрямований у майбутнє. Не простою є також проблема імплементації міжнародно-правових норм з прав людини у внутрішнє законодавство держав і санкцій за невиконання або неналежне виконання таких норм. Продовжуються також дискусії про співвідношення природного і позитивного права в концепції прав людини. Проте, незважаючи на дискусії, що тривають з тих або інших юридичних аспектів проблеми (з огляду на її актуальність такі суперечки цілком зрозумілі і природні), можна зробити висновок, що в сучасному міжнародному праві сформувалася галузь, об'єкт якої - міжнародні відносини у сфері прав людини і основних свобод.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Механізми забезпечення захисту прав та свобод людини.
Приватне життя в Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини
Міжнародно-правові механізми захисту прав та свобод людини і громадянина
Поняття, правова природа та класифікація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
Використання позитивного досвіду діяльності поліції інших країн у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина
ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ І ВТІЛЕННЯ ЇЇ НА ПРАКТИЦІ
МІЖНАРОДНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ
Міжнародні пакти про права людини
Концепція прав людини: історія та сучасність
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси