Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Джерела з прямокутним устямДжерела з прямокутним устямЕтапи роботи з джереламиОСНОВНІ ГРУПИ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА5. Перехід до аналітичної критики як початок наукового використання...Джерела вібраційСудовий прецедент як джерело цивільного праваМіжнародні договори - джерело цивільного праваОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ДОВГОСТРОКОВОГО ФІНАНСУВАННЯ
 
Головна arrow Історія arrow Історичне джерелознавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Антропонімічні джерела

Термін антропонімії у широкому розумінні означає сукупність лінгвістичних груп, якими позначаються як власні імена людей (прізвище, ім'я, по-батькові, прізвисько), так і назви їхніх фізичних якостей, зокрема віку, статі, зовнішніх ознак (немовля, дитина, молодик, дівчина, красуня) тощо. Власні імена та назви певних якостей людей, що складають істотну частку українського ономастикону, цінне джерело з історії українського етногенезу, культурогенезу, суспільних та міжкультурних взаємин.

Ім'я людини — це юридично зафіксоване слово для ідентифікації особи. Появу імен прийнято відносити до часів, коли почала складатися мова неандертальців. Кожен народ протягом тисячоліть виробив свої власні імена, в яких відбилася його духовна культура, характер і світогляд. Свій іменослов мали й українці.

Система імен українського народу формувалася упродовж багатьох століть. Основу її складають імена християнського календаря: грецькі, римські, єврейські. їх поширенню найбільше сприяло запровадження християнського обряду хрещення, коли священик давав дитині ім'я відповідного святого, нерідко чужомовне й малозрозуміле. Тому українці намагалися надати таким іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду, наприклад, Прокофій — Прокіп, Ігнатій — Гнат, Василій — Василь, Даниїл — Данило, Юрій — Юрко, Дмитрій — Дмитро і т. ін.

Лексикон Словеноросский Памво Беринди. Київ. 1677

Власні імена людей. Словник-довідник. Київ. 1996

Поступово християнські імена витіснили прадавні українські, такі як Добриня, Будило, Божко, Радомир, Дана, Купава, Світогора та ін.

Однак ще кілька століть після християнізації існувала практика давати дітям подвійне ім'я — християнське і праслов'янське. Книжник XVI ст. писав: "Бакожде и словяне преждее крещения их даяху имена детям сице: Богдан, Бажен, Первой, Второй, Любим и ина таковы"

З XIV ст. почалося переслідування язичницьких імен, оскільки церковники вважали їх "неканонічними". Проте народ не перестав називати дітей рідними іменами. Майже кожен українець мав два імені: одно рідне, яке за традицією давали батьки, друге — церковне, яке давав священик при хрещенні. Це засвідчують писемні джерела: "Князь Михайло, зовомий Святополк", "ім'я цому крестное Яков, а мирское — Творимир" тощо. Ця традиція збереглася й у пізніші часи, згадаємо, наприклад, подвійне ім'я Богдан Зиновій гетьмана Хмельницького. Проте з часом християнське ім'я стало головним, а народне збереглося як прізвище: Тригуб, Хмара, Божко, Гопко, Богород та ін.

Прадавні імена зберігають цінну інформацію про обставини життя окремої особи, сім'ї, роду. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, небажаного — Неждан, Нечай, перший син діставав ім'я Одинець, Третій — Третяк і т. ін. В іменах відображалися певні риси характеру людини (Буян), пора року (Зима), віра в магічну силу імені (Береза, Лев, Орел) тощо. Погані імена (Горе, Нелюб, Некрас, Захворай), на думку наших предків, мали захищати дітей від негод, злих сил. У дохристиянський період були поширені й двоосновні імена з компонентами -слав, -мир, -волод, -гост, -бор: Мирослав, Володимир, Всеволод, Ратибор та ін. Вони в основному побутували у княжому середовищі й мали підкреслювати особливі якості княжих нащадків — мужність, владність, прагнення до військової, державної слави, мудрість тощо.

Вивчення сучасного українського іменослову також важливе для історика, оскільки склад іменного репертуару відображає історичні, суспільні, особисті уподобання сучасного українця в межах незалежної української держави.

У складі сучасних українських імен дослідники виділяють кілька шарів:

Візантійські християнські імена, або імена християнського календаря, запозичені разом із введенням християнства на Русі у X ст. Ці канонізовані (узаконені) церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під час хрещення. Візантійські імена, окрім давньогрецьких, охоплювали давньоримські й давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими греки візантійської доби підтримували торговельні й культурні зв'язки. До них належать популярні в Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення і вже давно не сприймаються як запозичені.

Давньоруські — Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила, Світлана та ін. , у тому числі кальки з грецької мови — Богдан, Віра, Надія, Любов, окремі імена скандинавського походження — Ігор, Олег, Ольга, що побутували в Давній Русі.

Імена, запозичені із західнослов'янських та південнослов'янських мов: Ванда, Ружена, Власта, Мечислав та ін.

Імена, запозичені із західноєвропейських мов: Альберт, Арнольд, Артур, Жанна, Елеонора, Віолетта та ін. Інколи в колі тієї чи іншої родини виникають індивідуальні імена-новотвори, що відображають компроміс між членами родини під час обрання імені для дитини (наприклад, Вальжанна — Валентина і Жанна). Але такі випадки досить рідкі. У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованих від попередніх поколінь3.

Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свої особливості, зумовлені історичними, політичними та географічними чинниками. Наприклад, серед корінного українського населення Закарпаття побутують численні запозичення угорського, чеського, румунського, німецького походження4.

Українським іменам властиве явище варіантності, яке поширене не лише в розмовно-побутовому іменному репертуарі, а й серед документальних імен (тобто тих, що фіксуються у документах). На відміну від документальних імен, що мають порівняно небагато усталених варіантів (Єремія — Ярема, Євсей — Овсій, Мойсей — Мусій, Ігнатій — Ігнат, Гнат, Арсеній — Арсен, Стефан — Степан, Устин — Устим та ін. ), розмовно-побутові імена вирізняються великим розмаїттям. Зокрема, дослідники зафіксували близько 70 варіантів імені Ганна (Ганьча, Ганьзя, Ганішка, Онизя тощо), понад 100 варіантів імені Іван (Іванко, Івась, Івануца, Івон тощо). Це свідчить не лише про багатство фантазії українців у творенні такого специфічного джерела, як людське ім'я, а й про своєрідність іменотворення у різних регіонах України в різні історичні епохи.

За новітніх часів учені констатують повну відсутність соціальної диференціації особових імен в Україні (однаковим набором імен користуються у родинах робітників, селян та інтелігенції), інтенсивне зближення міського і сільського іменного репертуару. Лідерство по всій Україні тривалий час утримують імена Андрій, Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій; Людмила, Марина, Наталія (Наталя, Наталка), Олена, Ольга, Світлана, Тетяна. До імен масового поширення останнім часом долучилися Максим, Роман, Руслан; Алла, Валентина. Вікторія, Ганна (Анна), Інна, Оксана, Юлія. Рідше використовуються імена Анатолій, Богдан, Вадим, Василь, Микола, Валерій, Павло, Петро, Станіслав, Ярослав, Тарас; Галина, Віра, Надія, Любов, Катерина, Лариса, Тамара, ще донедавна вельми поширені. Це певною мірою пояснюється тим, що останнім часом до іменного репертуару залучаються призабуті імена Арсен, Артем, Гліб, Данило, Денис, Гван, Глля, Кирило; Анастасія, Дарима, Євдокія, Соломія, Ярина та ін. Водночас досить рідкими стали такі традиційні імена, як Георгій, Лев, Марко, Степан, Федір, Яків; Зиновія, Поліна, Раїса, Зоя, Марта та ін.

Функціонування імен в Україні має певну своєрідність порівняно з іншими слов'янськими народами. Вона найбільш очевидна у сфері жіночих імен з виразним поетичним забарвленням: Зорина, Зоряна, Калина, Маїна, Сніжана, Юнія, Розалія. Останнім часом дівчаток нерідко називають іменами, утвореними від чоловічих: Адріана, Богдана, Віталіна, Іванна, Леоніда, Михайлина, Павла, Руслана тощо. Активізується вибір давньоукраїнських і слов'янських імен з компонентами -мир, -слав: Дзвени-мира, Дзвенислава, Златослава, Зореслава, Квітослава, Мирослава, Ярослава та ін. Ці факти свідчать про те, що жіночий іменний репертуар швидше зреагував на ті суспільно-політичні зміни, що відбулися в українській державі. Крім того, при виборі імені для дівчинки батьки відчувають себе вільніше, оскільки чоловіче ім'я в майбутньому має стати по-батькові. Тому, обираючи ім'я для хлопчика, батьки надають перевагу традиційним іменам. Неабияке значення при виборі імені дитини мають також і сімейні традиції, популярність історичних осіб, діячів культури тощо. Такі імена як Богдан, Тарас, Леся, завжди асоціювалися з видатними постатями української історії — Богданом Хмельницьким, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою.

На відміну від особових імен, прізвища виникають значно пізніше, в епоху середньовіччя. Основою для них спочатку слугувало родове ім'я, тобто ім'я засновника роду. Серед міфічних родоначальників писемні джерела згадують Дажбога, Сварога, Белеса (Сварожичі, Дажбогові сини, Велесові онуки). В період формування ранньофеодальної держави та княжих родів (династій), першоосновою майбутнього прізвища слугувало ім'я засновника династії, яке фактично трансформувалося у родове ім'я по-батькові для всіх нащадків даної історичної (певною мірою ще напівміфічної) особи: Кий — Києвичі, Рюрик — Рюриковичі. Однак у межах спочатку єдиного княжого роду поступово виникають усе нові гілки, які відрізняються одна від одної саме завдяки існуванню власного родового імені-прізвища — Ярославичі, Ольговичі, Ростиславичі, Мономаховичі. Традиція позначення княжих родів іменем засновника династії зберігалася в Україні до другої половини XV ст. (князі Олельковичі).

Формування українських прізвищ було пов'язане також із розвитком феодального землеволодіння та шляхетного стану. Прізвища магнатських родів часто походили від назви землеволодіння — князі Острозькі, Збаразькі тощо. Основу прізвищ середньої та дрібної безземельної шляхти, як правило, складали прізвиська родозасновників — Косинський, Хмельницький, Смотрицький і т. ін. Що ж стосується інших соціальних верств тогочасного суспільства (міщани, селяни, козаки), то серед них прізвища починають формуватися відповідно до основних занять, соціального й етнічного походження, особистих якостей тощо.

Найбільшого поширення набули українські прізвища з форматом "єнко", що означає "син" (Сергієнко — син Сергія), форматом "чук", "ук", "юк" (те ж саме — Кузьмук, Климчук), "ський", "цький", "зький" — вказує на місце проживання або шляхетне походження (Острозький, Грушевський, Вишневецький), "ович", "евич" — від імені по-батькові (Федорович, Юркевич). У багатьох українських прізвищах зафіксовані професії предків — Мирошник, Коваль, Скляр, Швець; соціальний статус особи в минулому: Козаченко — син козака, Панчук — син пана, Удовиченко — син удови, Байстрюченко — син незаконнонародженого; етнічне походження: Литвиненко — син литвина (литовця), Москаленко — син росіянина, Ляшенко — син поляка, Татарчук — син татарина і т. ін.

Значна частина українських прізвищ походить від прізвиськ. Особливо поширеними прізвиська були у козацькому середовищі. Наприклад, Петро Конашевич Сагайдачний деякі дослідники тлумачать як ім'я, ім'я по-батькові або прізвище (від імені Конон, Конаш) та прізвисько, яке гетьман дістав за вміння влучно стріляти із лука (сагайдак — сумка для стріл). На прізвища поступово перетворилися й інші прізвиська представників українського козацтва — Кішка, Безштанько, Перебийніс, Довгань, Чорний, Розумовський, Скоропадський тощо. При цьому ті роди, що набули дворянства, додали до прізвищ шляхетне закінчення "ський".

На відміну від імен, прізвища практично не мають мовотворень. Вони зафіксували поширеність у минулому тих імен, що нині є рідкісними, адже серед українців масовими є прізвища Мусієнко, Оніщенко, Гавриленко, Степаненко, Свиридович, Антонович та ін.

Прізвиська людей серед інших антропонімів займають особливе місце. На відміну від імені та прізвища, які дають дитині при народженні, прізвисько людина діставала в юності або у зрілому віці. Воно втілює найхарактернішу рису характеру, вдачі, зовнішності певної особистості, містить важливу історичну інформацію біографічного плану. Прізвиська в минулому поступово трансформувалися у прізвища й передавалися нащадкам. Що ж стосується видатних історичних осіб, то відомо, що прізвиська до їх імен додавалися книжниками вже після смерті даної особи — Ярослав Мудрий, Святополк Окаянний, Володимир Святий, Нестор Літописець тощо. Як уже зазначалося, найбільш поширеними прізвиська були в козацькому середовищі, про що свідчать численні писемні та усні джерела. Проте відомі вони й серед міщан, духовенства, селянства.

Існують прізвиська і в наш час, але побутують вони зазвичай у сімейному, професійному, молодіжному колі, в неофіційних сферах життя особи. Інколи вони можуть використовуватись з метою констатації певних вад особи, але у прізвища уже не трансформуються. Вивчення прізвиськ українців у різні історичні епохи дає історикові багатий фактичний та ілюстративний матеріал.

Серед антропонімів існує ще один різновид джерел — псевдоніми. Леся Українка, Марко Вовчок, Іван Карпенко-Карий та багато інших видатних діячів української культури здобули загальне визнання, проте саме псевдоніми, а не справжні імена та прізвища уособлюють їх у народній свідомості. Псевдоніми обиралися із різних міркувань (бажання приховати власне ім'я з різних причин, особисті переконання, самовираження через нове ім'я тощо). Дослідження причин виникнення того чи іншого псевдоніма, його ідеологічного навантаження, походження є одним із основних завдань дослідника, що вивчає це специфічне джерело.

Таким чином, власні імена людей — не просто слова, що посвідчують особу. В них зафіксована пам'ять поколінь, неоціненна спадщина минулого і сьогодення, яку ми маємо досліджувати, використовувати в історичних розвідках, передавати нащадкам.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси