Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Теоретичні концепції кредитуРозвиток "Я-концепції" молодших школярів з низьким рівнем навчальних...Теоретичні засади банківського кредитуванняРоль кредиту в сприянні розвитку НТП, економії витрат обігу у...Основні історико-теоретичні концепції у віковій психології.Державний кредитРозвиток марксистських уявлень про культуру в теоретичній спадщині...ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ І...КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ. КРЕДИТВітчизняний та зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту
 
Головна arrow Банківська справа arrow Кредит і банківська справа
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

1.4. Теоретичні концепції кредиту та їх розвиток

Із розвитком кредитних відносин та підвищенням їх ролі в житті суспільства кредит усе більше привертав до себе увагу науковців. Спочатку економічна думка зосереджувалася переважно на понятті кредиту, пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. Нині економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

1. Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:

— об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

— кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає у перерозподілі цих благ у суспільстві;

— позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

— банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти* а потім розміщуючи їх у позичку;

— пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль.

А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об'єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, — це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

На думку А. Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не було б за відсутності банків.

Погляди на кредит класиків політекономії розвивали і такі відомі економісти, як К. Маркс, Ж. Сей, А. Вагнер, А. Маршалл та ін.

Натуралістичний підхід до трактування сутності й ролі кредиту мав не тільки теоретичне значення, а й помітно впливав на банківську та грошову політику тієї доби. Це стосується, зокрема, так званої грошової школи, представники якої об'єдналися навколо акта Р. Піля (1844), котрий обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення. Якщо позичковий капітал — це лише дзеркальне відображення реального капіталу, то випуск банкнот має обмежуватися їх повним золотим забезпеченням.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва та вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку. Усе це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій щодо його "чудодійної" сили у створенні капіталу, в розвитку суспільного виробництва.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з'ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А. Сміт і Д. Рікардо не побачили його зворотного впливу на сферу виробництва, на обіг реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у кредиті, не визнаючи їх активного впливу на процес відтворення. Така однобічність позначилася і на трактуванні сутності позичкового процента. Вони не розгледіли залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал і його пропозиції, відносної самостійності руху процента та його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.

У міру зростання ролі кредиту й банків у розвитку виробництва, заміни справжніх грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту й банків у державному регулюванні економіки послаблювалися передумови для подальшого розвитку натуралістичної теорії кредиту. Обмежуючи кредитні можливості банків масштабами їхніх пасивних операцій, ці концепції дедалі частіше вступали в суперечність із реальною дійсністю в грошово-кредитній сфері. Тому вони замінювалися іншими теоріями — експансіоністською, відтворювальною, фондовою, які формувалися в складі так званої капіталотворчої теорії кредиту.

2. Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

— кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

— банки — це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;

— активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки.

Поняття кредиту поєднувалося з грошима й багатством. На думку Дж. Ло, за допомогою кредиту можна залучити та привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал.

Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього, на його думку, достатньо лише активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу повністю забезпечених грошей, Дж. Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну. Однак ці ідеї на практиці зазнали краху. Як тільки створений Дж. Ло банк розпочав випуск незабезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінились і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників натуралістичної теорії.

Проте з розвитком кредитної системи, акціонерних банків і чекового обігу капіталотворча теорія знову відродилася. Особливо сприяв цьому в другій половині XIX ст. англійський економіст Г. Маклеод. На відміну від Дж. Ло він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; банки — "фабрики кредиту", вони створюють кредит, а значить — і капітал. Розглядаючи банки як "фабрики кредиту", Г. Маклеод цілком логічно доводив, що вирішальна роль у їхній діяльності належить активним операціям. На його думку, банки через депозитну чи готівкову емісію можуть здійснювати кредитні операції, внаслідок яких потім формуються депозити.

Г. Маклеод, на відміну від Дж. Ло і завдяки його невдалим експериментам з емісійним банком, уже розумів, що капіталотворення з допомогою кредиту не може бути безмежним. Він попереджав, що в здатності банків помножувати капітали криється велика загроза. Тому Г. Маклеод навіть ставив завдання знайти межі "розумного" збільшення обсягів кредиту. Все це стало помітним внеском у розвиток капіталотворчої теорії кредиту, а водночас і кроком до зближення з натуралістичною теорією.

Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набирала експансіоністського характеру, у зв'язку з чим сама теорія стала називатися експансіоністською.

Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австрійський економіст Й. Шумпетер і німецький економіст А. Ган.

Й. Шумпетер у своїй книжці "Теорія господарського розвитку" дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для розширення виробництва.

Ототожнивши кредит із капіталом, Й. Шумпетер оголосив кредит і банки вирішальними чинниками розвитку виробництва, здатними запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства. Він упритул підійшов до розроблення кредитних методів економічного регулювання.

Ще далі в розробленні кредитної політики згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту просунувся А. Ган. На відміну від своїх попередників він зробив спробу пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися під час кредитування за контокорентом. У такій формі банки задовольняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а Й у довгострокових кредитах, отже, і в капіталах. За контокорентом банк може будь-коли збільшити "купівельну силу" підприємства, необхідну для залучення у його обіг робочої сили і матеріальних цінностей. Збільшення виробництва і зростання цін зумовлюють додатковий попит на кредит. Такий механізм забезпечує зрощування банків із підприємствами, їх постійний контроль над економікою.

Виходячи з цього, А. Ган розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон'юнктури. Змінюючи умови кредитування, постійно форсуючи надання позик, банки можуть створити стільки "купівельної сили", скільки необхідно, щоб збільшити попит, запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу. Рекомендації А. Гана користувалися великою популярністю в 20-ті роки XX ст., коли глибокі економічні кризи регулярно вражали капіталістичний світ. Проте тривала гіперінфляція в самій Німеччині сприяла падінню авторитету капіталотворчих рекомендацій. Під тиском цих обставин він дещо переглянув свої позиції. Замість політики постійної кредитної експансії А. Ган рекомендував періодично проводити кредитну рестрикцію.

Проте це не означало принципової відмови А. Гана від капіталотворчої теорії кредиту. Уже в 1960 р. вія стверджував, що значна частина висунутих ним у 20-ті роки XX ст. положень, які гостро критикувалися тоді його опонентами, в кінцевому підсумку набули загального визнання. Усі сучасні теорії грошово-кредитного регулювання, передусім, кейнсіанського напряму, базуються на основних постулатах капіталотворчої теорії кредиту.

Дж, М. Кейнс повністю сприйняв основні положення капіталотворчої теорії і запропоновану А. Ганом ідею використання її в інтересах державного регулювання економіки. Слідом за А. Ганом Дж. М. Кейнс думав, що кризи й безробіття можуть бути послаблені втручанням емісійного банку й уряду в економічні процеси.

Дж. М. Кейнс уважав за можливе посиленням кредитної експансії збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу. Проте вплив цього чинника на збільшення попиту, а, отже, на послаблення кризового спаду та зростання зайнятості він бачив не прямим, а опосередкованим — через ставку процента. Якщо внаслідок кредитної експансії ставка процента знижується, то послаблюється перевага ліквідності та зростають інвестиції, які дають таку саму або більшу норму прибутку. Це сприяє швидкому виходу з кризового стану. У тому самому напрямі діє розширення платоспроможного попиту з боку населення, що стимулюється зростанням схильності до споживання через зростання доходів і зменшення процента за умов кредитної експансії.

Установлена Дж. М. Кейнсом залежність зростання економічної активності й зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку — внаслідок кредитної експансії базувалася на кількісній теорії грошей і капіталотворчій теорії кредиту. Проте Дж. М. Кейнс розумів "вузькі місця" обох теорій і в своїх побудовах механізму грошово-кредитного регулювання хотів їх обійти. Він теж відмовився від ідей своїх попередників щодо безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і радив поряд із кредитними інструментами широко використовувати інші заходи для регулювання економіки.

Деякі положення капіталотворчої теорії кредиту широко застосовують у своїх теоретичних побудовах представники неокейнсіанства та кейнсіансько-монетаристського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом із тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки виявилися і посередниками, і "фабриками" грошового капіталу, їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але держави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу, а його самостійність має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж шляхом синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть причини виникнення кредиту,

2. Окресліть сутність кредиту.

3. Подайте характеристику суб'єктів і об'єктів кредиту.

4. У чому спільність та відмінність кредиту з такими економічними категоріями, як гроші, фінанси, торгівля, капітал?

5. Охарактеризуйте натуралістичну теорію кредиту.

6. Розкрийте суть капіталотворчої теорії кредиту.

7. Назвіть основоположників натуралістичної та капіталотворчої теорії кредиту.

Теми рефератів

1. Схожість і відмінність кредиту з Іншими економічними категоріями.

2. Економічні межі кредиту.

3. Роль кредиту в забезпеченні економічного зростання.

4. Кредитні спілки на ринку кредитів.

Тестові завдання

1. На основі якої функції грошей виник і розвинувся кредит:

а) міри вартості;

б) засобу платежу;

в) засобу обігу;

г) функції перерозподілу.

2. Яку функцію почали виконувати гроші з появою кредиту:

а) міри вартості;

б) засобу платежу;

в) засобу перерозподілу;

г) усі відповіді правильні.

3. Найпростішою формою кредитних відносин буй:

а) лихварський кредит;

б) кредити під час купівлі-продажу товарів;

в) кредит із відстроченням платежу під боргові зобов'язання;

г) кредит із відстроченням платежу з наявністю гарантій.

4. Хто виступав кредитором при лихварському кредиті:

а) багаті люди;

б) незаможні люди;

в) ремісники;

г) селяни.

5. Кредиту в ринковій економіці притаманні такі ознаки;

а) позичальниками стають суб'єкти господарювання, кредиторами — банки;

б) гроші, видані в позику, використовуються позичальником як капітал;

в) джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

г) усі відповіді правильні.

6. Необхідність кредиту проявляється у:

а) підтримці безперервного кругообігу фондів підприємства;

б) компенсації тимчасового розриву між виробничим циклом і періодом реалізації продукції;

в) розширенні виробництва й організації власної діяльності;

г) усі відповіді правильні.

7. Передумови виникнення кредиту:

а) довіра до позичальника та гарантії повернення позики;

б) майнове розшарування суспільства;

в) акумуляція тимчасово вільних коштів;

г) усі відповіді правильні.

8. Якими є основні ознаки кредитних відносин:

а) кредитні відносини є вартісними, добровільними та рівноправними;

б) кредитні відносини не змінюють власника цінностей;

в) учасники кредитних відносин можуть бути економічно самостійними;

г) усі відповіді правильні.

9. Кредит як форма суспільних відносин має спільність із такими економічними категоріями:

а) грошима, фінансами, працею, виробництвом;

б) грошима, капіталом, споживанням, фінансами;

в) капіталом, фінансами, виробництвом, торгівлею;

г) грошима, фінансами, торгівлею, капіталом.

10. Яке призначення плати, що називається процентом:

а) стимулювати позичальника до ефективного використання одержаних у позичку коштів;

б) стимулювати позичальника до надання значної кількості кредитів;

в) компенсувати кредитору втрату доходу в зв'язку з наданням кредиту;

г) правильні відповіді а) і в).

11. Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є:

а) безперервними;

б) перервними;

в) загальносуспільними;

г) особистими.

12. Від грошей кредит відрізняється такими рисами:

а) у них різний склад суб'єктів — носіїв грошових і кредитних відносин;

б) у них різний характер руху вартості;

в) у них різне суспільне призначення в процесі відтворення;

г) усі відповіді правильні.

13. Позичена вартість може бути в:

а) грошовій формі;

б) натуральній формі;

в) вигляді банківських металів;

г) вигляді нерухомого майна.

14. Які вимоги ставлять до економічних суб'єктів, що хочуть вступити в кредитні відносини:

а) повинні бути самостійними особами;

б) можуть бути зацікавленими у співпраці;

в) повинні бути здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною;

г) усі відповіді правильні.

15. З якого століття розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом:

а) XVII ст.;

б) ХУШ ст.;

в) XIX ст.;

г) XX ст.

16. В якій з теорій об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-грошовій формі:

а) капіталотворчій;

б) натуралістичній;

в) кредитотворчій;

г) усі відповіді правильні.

17. Хто був засновником натуралістичної теорії:

а) Дж. Ло;

б) Г. Маклеод;

в) А. Сміт І Д. Рікардо;

г) А. Ган.

18. Хто з класиків у 1844 р. обмежив випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення:

а) К. Маркс;

б) Ж. Сей;

в) А. Вагнер;

г) P. Піль.

19. Заслугою натуралістичної теорії є:

а) зв'язок кредиту з процесами виробництва;

б) розгляд процента за кредит як частини прибутку;

в) залежність норми процента за кредит від норми прибутку;

г) усі відповіді правильні.

20. Недоліками натуралістичного підходу вважають:

а) до кінця не з'ясовану різницю між позичковим і реальним капіталом;

б) творці теорії не побачили прямого впливу на сферу виробництва;

в) твердження про те" що за рахунок кредиту створюється багатство та зростає капітал;

г) твердження про те, що кредит не створює капіталу, а сам е капіталом.

21. Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими положеннями:

а) кредит — це форма руху матеріальних благ;

б) банки — це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;

в) позичковий капітал є реальним капіталом;

г) пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

22. Основоположниками капіталотворчої теорії кредиту є:

а) А. Тюрго;

б) Дж. Мілль;

в) Дж. Ло;

г) А. Маршалл.

23. Хто написав книгу "Теорія господарського розвитку":

а) Г. Маклеод;

б) А. Ган;

в) Й. Шумпетер;

г) Дж. М. Кейнс.

24. Яке з цих тверджень належить Дж. М. Кейнсу:

а) кредит не залежить від процесу відтворення;

б) кредит і банки — вирішальні чинники розвитку виробництва;

в) кредит не створює капіталу, а сам є капіталом;

г) кризи та безробіття можуть бути послаблені втручанням емісійного банку й уряду в економічні процеси.

25. Скільки виділяють стадій руху кредиту:

а) три;

б) чотири;

в) п'ять;

г) шість.

26. Погляди Дж. Ло як основоположника капіталотворчої теорії кредиту:

а) поняття кредиту поєднується з грошима та багатством;

б) банки як творці капіталу;

в) привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал;

г) усі відповіді правильні.

27. Ідеї Й. Шумпетера щодо капіталотворчої теорії кредиту:

а) основним рушієм економічного розвитку е кредит;

б) кредит і банки є вирішальними чинниками розвитку виробництва, здатними запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства;

в) ототожнити кредит із капіталом;

г) усі відповіді правильні.

28. Погляди А. Гана щодо розвитку капіталотворчої теорії кредиту:

а) спробував пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту;

б) розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон'юнктури;

в) змінюючи умови кредитування, банки можуть створити стільки "купівельної сили", скільки необхідно, щоб збільшити попит, запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу;

г) усі відповіді правильні.

29. Положення капіталотворчої теорії кредиту широко застосовують у своїх теоріях представники:

а) неокейнсіанства;

б) кейнсіансько-монетаристського синтезу;

в) сучасної наукової думки;

г) усі відповіді правильні.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2001 р. № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № б-в. — Ст. 30.

2. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. № 2655-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47. — Ст. 642.

3. Бланк И. А. Словарь-справочник финансового менеджера. — К: Ника-центр, 1998. — 480 с.

4. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999. — 404 с.

5. Гроші та кредит: Підручник / М. I. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

6. Деньги и кредит, банки: Справ, пособ. / Под ред. Г. И. Кравцовой. — Мн.: Меркавання, 1994.

7. Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — Л., 1991.

8. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", 2000. — 215 с.

9. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: В 2 ч. — М.: Республика, 1992.

10. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.

11. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза, М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 1999.

12. Общая теория денег и кредита / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1995.

13. Савлук М. /., Мороз А. М. та ін. Гроші та кредит. — К.: Либідь, 1992.

14. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Л. А. Дробозина и др. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997.

15. Финансы и кредит: Учебник / Под ред. А. Ю. Казака. — Екатеринбург: МП "ПИПП", 1994.

16. Финансы / Под ред. В. М. Радионовой. — М.: Финансы и статистика, 1995.

17. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. А. М. Поддерьогін. — К.: КНЕУ, 2000. — 460 с.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси