Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Особливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій...Активні операції комерційних банків. кредитні операції банківЦентральні банки, їх функції та операціїКредитний потенціал банків, його формування і розподілЗагальні принципи обліку і відображення у фінансовій звітності...ОБЛІК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУСутність резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних...Моніторинг кредитних операцій банкуПасивні кредитні операції з векселями – перезастава та переврахування...7.4. КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківські операції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кредитні операції банків

Вивчаючи дану тему, студентам слід звернути увагу на сутність кредиту, кредитних відносин та особливості їх організації в Україні. Засвоєння матеріалу також передбачає розгляд критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитів комерційних банків. Крім цього, необхідно розглянути порядок кредитного процесу у банківських установах, причини виникнення кредитного ризику, методи управління ним та механізм організації повернення кредиту. Варто також дослідити роль та значення рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду в кредитній політиці комерційних банків України.

При вивченні даної теми студенти повинні враховувати, що вона є однією з основних тем курсу, оскільки банківський кредит відіграє важливу роль у розвитку економіки країни. Це характеризує відношення розміру наданих банками кредитів до ВВП України, показане у таблиці 10.1.

Таблиця 10.1. СПІВВІДНОШЕННЯ КРЕДИТІВ, НАДАНИХ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ ТА ВВП НА КІНЕЦЬ РОКУ (У ЦІНАХ ВІДПОВІДНИХ РОКІВ, У %

Рік

Співвідношення у цілому

Відхилення (+; -)

від базового, 2005 р.

від попереднього періоду

2005

32,23

-

-

2006

45,12

+ 12,89

+ 12,89

2007

59,67

+ 27,44

+14,55

2008

78,25

+ 46,02

+ 18,58

2009

79,40

+ 47,17

+ 1,10

2010

68,98

+ 36,75

- 10,42

Дані цієї таблиці свідчать, що банківський кредит фактично став найсуттєвішим джерелом фінансування економіки країни, досягши 79,4% по відношенню до ВВП у 2009 році.

Вивчаючи матеріал теми слід комплексно охоплювати всі особливості організації банківського кредитування юридичних і фізичних осіб.

З цією метою необхідно засвоїти зміст операцій, що супроводжують кожний етап кредитного процесу, а також основні прийоми застосування фінансових розрахунків.

Розміщуючи банківські ресурси комерційні банки виконують активні операції. Центральне місце серед активних операцій банків, як свідчать дані табл. 10.2 посідають банківські кредитні операції, питома вага яких у структурі активних операцій українських банків досягала 80 і більше процентів у 2008 і 2009 роках, що значною мірою обумовило настання банківської кризи у цьому періоді.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

На сьогодні під банківським кредитом розуміють будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, а також будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно, поняття кредитної операції є ширшим, ніж поняття банківського кредиту, - під ними розуміють усі активні операції банку, які пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання позик у готівковій або безготівковій формі, у формі врахування векселів тощо), прийняття зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг) та будь-яке продовження терміну боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника повернути заборговану суму

Таблиця 10.2. ДИНАМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЧАСТКИ КРЕДИТІВ, НАДАНИХ КЛІЄНТАМ У СТРУКТУРІ АКТИВІВ БАНКІВ УКРАЇНИ, РІЗНИХ ЗА ЇХ РОЗМІРАМИ ЗА 2007-2009 РР., У %

Банки України, згруповані за розмірами їх чистих активів

Відхилення (+; -)

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2008 р. від 2007 р.

2009 р. від 2008 р.

Найбільші банки (І група) Великі банки (ІІ група) Середні банки (ІІІ група) Малі банки (ІУ група)

75,15 64,06 68,44 64,81

82,92 75,24 72,55

73,26

86,79

74,24 76,82

74,66

7,77

11,18 4,11

8,45

3,87

1,00 4,27

1,40

Всього, у всіх банках України

71,75

80,10

83,19

8,35

3,09

Суб'єктами кредитної операції виступають кредитор та позичальник: кредитор, який надає кредити у тимчасове користування, і позичальник, який отримав кредит.

Об'єктами кредиту є грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, щодо яких укладається угода позички. В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є грошові кошти як грошовий ресурс.

У темі також розглядаються сутність, принципи та функції кредиту, його роль в економіці. Студент повинен, перш за все, чітко розрізняти форми та види кредиту.

Кредит може надаватися як у товарній, так і у грошовій формі на принципах повернення, строковості та платності. Надання банківського кредиту також передбачає додержання принципів забезпеченості та цільового характеру, що дозволяє забезпечити дотримання головного принципу: збереження основної суми кредиту при виконанні банком кредитних операцій. Зокрема, забороняється надавати кредит на такі цілі:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

- на формування та збільшення статутного фонду клієнта;

- на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди;

- прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів.

Також банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

Також є застереження щодо надання кредитів:

- підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарів;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість Суттєвою ознакою сучасної системи кредитування є її договірна основа. Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору) (Додаток 13). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).

При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальникові відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Вивчення даної теми також передбачає розгляд критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитів комерційних банків. Особлива увага приділяється визначенню характеру використання позичкових коштів, наявності і характеру забезпечення, терміну використання позичок, методам надання і способам повернення кредиту, характеру і способу сплати процентів, кількості кредиторів та кредитам, що мають характер послуг.

Класифікація банківських кредитів за видами:

1) за ступенем ризику:

а) стандартні кредити кредитний ризик за якими становить 1 %;

б) кредити з підвищеним ризиком - нестандартні кредити, у складі яких виділяють кредити "під контролем", "субстандартні", "сумнівні" і "безнадійні";

2) за методами надання:

а) у разовому порядку - є найбільш поширеним методом надання одноразових кредитів ;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії - кредити надаються банками по мірі виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Такі кредити можуть надаватись або через відкритий рахунок з овердрафтом (передбачає можливість виникнення на поточному рахунку дебетового сальдо), або шляхом відкриття цільової кредитної лінії для розрахунків в мажах окремого контракту. При цьому розрізняють:

- невідновлювальну кредитну лінію, за якою зобов'язання банку зменшуються при наданні кредиту та не поновлюються;

- відновлювальну кредитну лінію, за якою зобов'язання банку зменшуються при наданні кредиту та поновлюються у разі погашення заборгованості позичальником;

в) гарантовані позички (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання), які бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення в ній потреби.

3) за методами погашення виокремлюють:

а) кредити, що погашаються одноразовим платежем на конкретну дату, яка вказана в кредитному договорі як строк повернення кредиту;

б) кредити, що погашаються з розстроченням платежів. У цьому випадку сума кредиту погашається певними частинами протягом усього строку користування кредитом;

4) за кількістю кредиторів кредити поділяються:

а) на кредити, які надаються одним банком;

б) консорціумні кредити, тобто кредити, які надаються одному позичальнику двома або більше банками, що об'єдналися в консорціум з об'єднанням кредитних ресурсів;

в) паралельні позички передбачають участь у їх наданні кількох банків, але на однакових погоджених умовах;

5) за об'єктом кредитування кредити можуть спрямовуватися:

а) у поточну діяльність - це кредити, що спрямовані у сферу обігу для придбання поточних активів;

6) інвестиційну діяльність - це кредити, спрямовані у сферу виробництва, що надаються при здійсненні ними інвестиційних вкладень;

б) за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками,фінансами чи майном третьої особи).;

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові). Це короткострокові кредити без будь-якого забезпечення, які надаються банком надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і позитивну кредитну.

Слід зазначити, що банк має право видавати бланкові кредити тільки за умов додержання ним економічних нормативів.

Крім традиційних форм кредитування в банківській практиці отримали широке поширення фінансові послуги кредитного характеру, що з правового погляду за загальною ознакою не є договорами кредиту. Серед них можна виділити облік векселів (розглянуто у темі 9), а також лізинг, факторинг, форфейтинг (більш докладно вони будуть розглянуті у темі 17).

Загалом, вибір тієї чи іншої форми кредитування кожний банк здійснює залежно від своїх фінансових можливостей, обраної ним кредитної політики і контингенту клієнтів, що обслуговуються. Тому, важливим етапом вивчення даної теми є розгляд особливостей організації кредитної діяльності банку, який варто розпочати з визначення кредитного портфеля банку.

Кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. Дохідність і ризик - це основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежать від організації кредитної роботи в банку, оскільки організаційна структура кредитного підрозділу в кожному конкретному банку має свої особливості. Передумовою створення системи управління кредитними операціями банку є розробка продуманої кредитної політики, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби та методи їх реалізації

Головною метою кредитної політики є формування зваженого та якісного підходу до управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку. До цілей кредитної політики також можна віднести:

o забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку за допустимого рівня ризику;

o забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;

o виконання всіх вимог і нормативних показників, встановлених Національним банком щодо обсягів кредитних вкладень, максимальних сум кредитів, наданих одному позичальнику (в тому числі інсайдерам)та ін.

Для найбільш ефективного використання ресурсів керівництво банку повинно визначити тип кредитної політики, який може бути:

1) консервативною (обережною), якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку становить до 30 %, що забезпечує прибутковість банку за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами більш бажане для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду кредитної роботи;

2) поміркованою є кредитної політики банку, частка кредитів якого у робочих активах перебуває в межах 30-50 %. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають достатній досвід кредитної роботи;

3) агресивною є кредитна політика банку, частка кредитів якого перевищує 50 % робочих активів. Вона може бути обґрунтованою тільки надприбутками і не може бути тривалою. Слід пам'ятати, що чим більша частка кредитів у робочих активах і триваліший часовий термін її існування, тим вищий рівень ризику. Це твердження підтверджують дані табл. 10.2, які свідчать про надвисоке зростання питомої ваги кредитів у структурі активів українських банків (агресивна кредитна політика), особливо найбільших, що за погіршення економічних умов призвело до банківської кризи у 2008-2009 рр.

Документи кредитної політики є документами практичної реалізації загальних положень кредитної політики банку. До документів кредитної політики належать такі внутрішні положення банку: "Про кредитний комітет", "Про заставу", "Про оцінку фінансового стану позичальника", "Про порядок створення і використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій банку" та ін.

Координацію кредитної діяльності банку здійснює кредитний комітет, який створюється за рішенням правління банку як його постійний орган, що здійснює свою роботу під керівництвом і контролем правління банку. А операційна кредитна діяльність банку здійснюється через кредитний департамент банку, який керується, статутом банку, рішеннями загальних зборів акціонерів, ради і правління банку, рішеннями кредитного комітету. Безпосередню реалізацію кредитної політики здійснюють працівники фронт-офісу та бек-офісу

До завдань працівників фронт-офісу банку у частині кредитної діяльності належать:

- аналіз документів, що надаються клієнтом з метою отримання кредиту та проведення попереднього інтерв'ю з клієнтом; оцінка предмета застави за кредитом;

- оцінка кредитоспроможності клієнта та прийняття рішення про видачу кредиту тощо.

До завдань працівників бек-офісу банку належать:

- приймання від підрозділів фронт-офісу договорів кредитної справи і перевірка повноти та правильності оформлення наданого пакета документів;

- здійснення контролю за встановленими лімітами кредитування та забезпечення перерахування коштів;

- супроводження кредитної операції (нарахування відсотків і комісії, контроль за своєчасністю та повнотою погашення заборгованості за кредитом тощо.

Однією з основних умов кредитування є встановлення оптимального рівня позичкового процента з урахуванням впливу різноманітних факторів. Основою такого процесу є формування виваженої цінової політики банку. Цінова політика в наданні кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановлення рівня процентних ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій, знижок. Встановлена відсоткова ставка за кредитом затверджується тарифним комітетом банку, який аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності встановлених тарифів і має вирішити два завдання:

по-перше, відшкодувати за рахунок відсоткової ставки всі свої витрати та отримати належний прибуток;

по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, за якої вони б мали бажання отримати кредит саме в цьому банку.

Відсоток за надані кредити - це основне джерело доходів комерційного банку, яке має покривати максимальні витрати на позику й містити цільовий прибуток.

У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. Зокрема, у світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом:

- метод "вартість плюс";

- метод "базова ставка плюс";

- метод максимальних процентних ставок (кеп);

- метод "надбавки";

- метод "аналізу дохідності клієнта".

У кредитному договорі обов'язково фіксується обрана система нарахування процентів і правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча), які необхідно розглянути у самостійній роботі студентів.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів: облікова ставка центрального банку; рівень інфляції; строк позички; ціна сформованих ресурсів; ризик; розмір позички; попит на банківські позички; якість застави; зміст заходів, що кредитуються; витрати на оформлення позички і контроль; ставка банку - конкурента; характер відносин між банком і клієнтом, норма прибутку вад інших активних операцій банку, необхідність отримання прибутку від позичкових банківських операцій тощо. При цьому базовою процентною ставкою за кредитами є облікова ставка центрального банку (використовується як інструмент грошово-кредитного регулювання).

Поряд із відсотковою ставкою банки також встановлюють комісійну винагороду (комісію), яка є додатковим елементом ціни банківського кредиту.

Комісія за кредитом покриває витрати банку, пов'язані з оформленням кредиту і контролем за станом обслуговування позичальником заборгованості, перевіркою стану застави або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується.

Комісія може сплачуватися окремо або додаватися до відсотка.

Вивчаючи процес банківського кредитування, необхідно звернути увагу на те, що під таким процесом розуміють сукупність певних дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту. Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв'язання локальної задачі і разом досягається головна мета кредитних операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Для опрацювання даної теми необхідно керуватися наведеним порядком організації кредитного процесу в банку:

1. На підготовчому етапі вивчаються можливості надання кредиту, проходять переговори між банком і клієнтом. В процесі переговорів встановлюється мета кредиту, його відповідність кредитній політиці банку; здійснюється попередній аналіз можливих ризиків кредитування; виявляються джерела коштів для погашення кредиту і сплати процентів за його використання; здійснюється відвідування клієнта і на місці оцінюється його фінансовий стан, рівень керівництва, доцільність і законність кредитної угоди; вибирається вид кредиту і метод, який найбільш підходить для кредитування. При цьому, слід пам'ятати, що кредити надаються тільки на комерційних засадах з дотриманням таких умов:

o оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

o кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

o позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку на суму, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, які перебувають в їхній власності.

2. Етап розгляду кредитного проекту здійснюється на підставі офіційно поданих в банк документів, показаних у додатку 14. Цей етап процесу кредитування починається з подання потенційним позичальником кредитної заявки, яка містить:

o обґрунтоване клопотання в якому, як правило, йдеться про суму позики, термін користування нею, сутність та економічне обґрунтування заходу, що буде прокредитований, та інше;

o інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин. Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, до клопотання додаються установчі документи.

Крім наведених документів майбутній позичальник за пропозицією банку заповнює анкету позичальника за розробленою банком формою, де відображає додаткові відомості, які цікавлять майбутнього кредитора і формують кредитну справу.

Зібраний пакет документів поступає на розгляд до інспектора кредитного відділу, який після власної оцінки кредитоспроможності клієнта передає пакет спеціалістам інших відділів (юристу, аудитору) для більш детальної експертизи як установчих документів, так і договорів, контрактів тощо. Одночасно оцінюється якість ТЕО або бізнес-плану, визначається достатність і ліквідність застави.

Після експертного висновку спеціалістів пакет документів позичальника поступає в Кредитний комітет банку для прийняття остаточного рішення про доцільність кредитування, іноді від імені управляючого. Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

3. Етап оформлення кредитної документації розпочинається з розробки, узгодження і укладання кредитного договору. Спочатку здійснюється структурування кредиту - підготовка до укладання кредитної угоди, яка передбачає узгодження основних параметрів кредиту:

o виду кредиту та терміну кредитування, які залежать від того, куди будуть вкладатися кошти - у сферу обігу чи у сферу виробництва;

o суми кредиту, яка відіграє значну роль, оскільки недостатня сума не дасть можливості завершити захід, що кредитується, а надмірна сума може бути не погашена. Слід пам'ятати, що кредитування позичальників має здійснюватися в межах наявних ресурсів вільних ресурсів банку з дотриманням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності (перш за все, нормативів кредитного ризику) та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

o способи видачі та погашення кредиту та процентів за користування ним. Це забезпечує реальну можливість ефективно витрачати кошти, а також правильно встановити графік повернення кредиту;

o величини процентної ставки, що встановлюється банком залежно від кредитного ризику та факторів, які впливають на плату за ресурси.

Після структурування кредиту здійснюється документальне оформлення кредитної угоди, надання позики та формування резерву на відшкодування можливих втрат за наданими позиками.

Кредитний договір складається банками за стандартною формою і лише в письмовому вигляді. Договір визначає взаємні зобов'язання, права і відповідальність сторін і не підлягає зміні в односторонньому порядку.

Після оформлення кредитного договору на кожного клієнта заводиться кредитна справа (досьє), де зберігаються всі документи, що стосуються даного позичальника - від заяви про надання позики і фінансової звітності до кредитного договору, договору застави тощо. А саме, крім кредитного договору банк укладає з позичальником договір застави, оформлює строкове зобов'язання, при відсутності в банку раніш відкритого розрахункового рахунку клієнта, оформлює картку зі зразками підписів посадових осіб позичальника і відбитком печатки тощо.

1. Етап використання кредиту полягає в процедурі надання кредиту, його цільового спрямування, наглядом за ходом кредитної операції, повнотою і своєчасністю повернення позики і сплати відсотків. А саме, для надання позик, забезпечення нарахування процентів та контролю за погашенням кредиту здійснюється відкриття та обслуговування позичкових рахунків, які відображають порядок і строки руху коштів при кредитуванні. Слід зазначити, що банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків:

o простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо;

o на позабалансових рахунках обліковуються зобов'язання банку з кредитування перед позичальником (у т. ч. гарантійні);

o контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом) - це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. Цей рахунок поєднує позичковий рахунок з поточним і може мати як дебетове, так і кредитове сальдо;

o спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позичок до запитання.

У цілому, головним завданням банку на даному етапі є здійснення постійного контролю за рухом кредиту, виявлення сумнівних і небезпечних позик, розробка заходів щодо сприяння поверненню кредиту, вирішення питань пролонгації позик, здобуття додаткових гарантій, з'ясування можливості подальшого кредитування позичальника, а при необхідності - укладання нового кредитного договору.

5. Етап погашення заборгованості по позиці і сплати процентів за нею. Працівники банку перевіряють цільове використання кредиту, надходження суми боргу та плати за користування позикою відповідно до графіка, вирішують питання стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань тощо. Якщо в день повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Процес вивчення етапів кредитування має завершитися самостійним розглядом методів надання і способів погашення кредитів.

Крім етапів, що були розглянуті вище, можна окремо виділити роботу з проблемними кредитами, яка зводиться не тільки до пошуку можливостей повернення прострочених позик, а й до зменшення кредитного ризику за будь-якими позиками.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником суми основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі. Розглядається як імовірність, загроза втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат, в результаті здійснення кредитних операцій.

Кредитний ризик розділяють на індивідуальний та портфельний.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Розрізняють такі складові індивідуального кредитного ризику:

1) кредитний ризик щодо позичальника - ймовірність того, що кредит буде переведений до розряду проблемних (Р(А));

2) кредитний ризик щодо способу забезпечення позики - ймовірність того, що банку не вдасться за рахунок забезпечення позики покрити можливі втрати (Р(В));

3) кредитний ризик щодо кредитної угоди - відображає імовірність невиконання позичальником своїх зобов'язань перед банком це добуток кредитного ризику щодо позичальника на кредитний ризик щодо способу забезпечення позички: Р(С) = Р(А) o Р(В).

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).

Оцінювання портфельного кредитного ризику передбачає урахування концентрації та диверсифікації активів банку. Зокрема, для оцінки рівня портфельного кредитного ризику як у зарубіжній, так і вітчизняній банківській практиці використовуються коефіцієнти, розглянуті у табл. 10.3 та які визначаються як співвідношення суми резервів під заборгованість за кредитами (або зважених класифікованих позик) та загального обсягу позик (ряд. 4 і 1 у табл. 10.3), а також як співвідношення проблемних кредитів (прострочених і сумнівних) та загального обсягу позик (ряд. 2 у табл. 10.3) або як співвідношення проблемних кредитів та сумарних активів (характеризує якість активів [4, с. 156160, 478-498; 31, с. 171-187;]).

Таблиця 10.3. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ПОРТФЕЛЬНИЙ КРЕДИТНИЙ РИЗИК БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА 2006-2009 рр. (%)

Показники

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

Відхилення від попереднього року (+; -)

2007 р. 2008 р. 2009 р.

1. Співвідношення проблемних кредитів (прострочених і сумнівних) та сукупних активів

1,31

1,06

1,95

7,94

- 0,25

0,89

5,99

2. Співвідношення проблемних кредитів (прострочених і сумнівних)та суми кредитного портфеля

1,65

1,31

2,27

9,36

- 0,34

0,96

7,07

3. Співвідношення суми резервів під заборгованість за кредитами та суми кредитного портфеля

4,54

3,81

5,62

13,28

- 0,73

1,81

7,66

Такі коефіцієнти, по суті, характеризують питому вагу можливих втрат за кредитними операціями (визначених за обсягом резерву під кредитні ризики або за обсягом проблемних кредитів (прострочених і сумнівних)) у структурі кредитного портфеля банку (чи сумарних активів).

Зокрема, дані табл. 10.3 свідчать про зростання ризику кредитних втрат українських банків під час останньої фінансової кризи (пік якої прийшовся на 2009 рік), обумовивши збитковість їх діяльності.

Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості кредитів, з яких його сформовано, а тому для визначення портфельного ризику слід проаналізувати ризик усіх його складових. Важливим є ґрунтовний розгляд методів управління кредитним ризиком. А саме, розрізняють:

1. Метод уникнення кредитного ризику - найпростіший та найбільш рішучий метод управління, що передбачає ухилення від ризикованої кредитної діяльності. Цей метод обмежений у практичному застосуванні, оскільки призводить до відмови від певних видів кредитної діяльності і, відповідно, до втрати доходів.

2. Методи зниження кредитного ризику банку не мають за мету усунення ризику, а лише його зниження та спрямовані на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику.

2.1. Основними методами зниження кредитного ризику на рівні кредитного портфеля є:

o диверсифікація кредитного портфеля - полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розрізняють три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну;

лімітування - як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризикованими напрямами кредитування, такими як надання довгострокових позичок, відкриття кредитних ліній, овердрафт не кредитування, кредитування в іноземній валюті тощо.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов'язкові нормативи, які обмежують обсяги кредитів (для України це нормативи кредитного ризику Н7, Н8, Н9, Н10, обов'язкові до виконання);

o резервування - створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів.

В Україні відповідно до Положення "Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями", з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією (за категоріями якості) залежно від: фінансового стану боржника, стану виконання боржником зобов'язань за договором (стану обслуговування боргу) з урахуванням виду та умов кредитної операції. За результатами такої класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; ІІ - помірний ризик; ІІІ - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик. Відповідно, Заборгованість за кредитними операціями, віднесеними до V категорії, є безнадійною. Банк на звітну дату розраховує розмір резерву за кредитом на індивідуальній основі як суму перевищення балансової вартості кредиту (без урахування суми раніше сформованого резерву) над теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків за цим кредитом за такою формулою:

Рінд = БВк - ТВк, (10.1)

де Рінд - сума резерву за кредитом;

БВк - балансова вартість кредиту, визначена банком без урахування суми раніше сформованого резерву;

ТВк - теперішня вартість попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за кредитом. При цьому,грошові потоки оцінюються з урахуванням показника ризику кредиту та коефіцієнта ліквідності забезпечення.

Показник ризику за кредитом, наданим боржнику визначається банком самостійно в межах установленого діапазону (показано в табл. нижче) з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника (якщо боржник є юридичною особою), коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника - юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, рейтингів боржника - юридичної особи та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність та повноту погашення боргу. Зокрема, враховується кредитна історія боржника, наявність згоди боржника використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, надання відомостей банком за відповідними договорами до бюро кредитних історій, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником.

Відповідно, розрахунок інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи здійснюється із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі за методикою НБУ з урахуванням величини підприємства (велике, середнє чи мале), а також виду його економічної діяльності. В основу розрахунку при цьому покладено значення фінансових коефіцієнтів, розрахованих за даними фінансової звітності боржника - юридичної особи, що зважуються на відповідні вагові коефіцієнти, значення яких варіюється залежно від величини (велике, середнє чи мале) та виду економічної діяльності підприємства.

Що стосується боржників - фізичних осіб, то класифікація наданих їм кредитів за категоріями якості здійснюється з урахуванням класу боржника (А, Б, В і Г) та стану обслуговування ними боргу. Показник ризику за такими кредитами, визначається також у межах показаного нижче діапазону коливань.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКА РИЗИКУ КРЕДИТУ, НАДАНОГО БОРЖНИКУ (ЮРИДИЧНІЙ ЧИ ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ)

Категорія якості за кредитом

Значення показника ризику за кредитом

І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним

0,01-0,06

ІІ - помірний ризик

0,07-0,20

ІІІ - значний ризик

0,21-0,50

IV- високий ризик

0,51-0,99

V (найнижча) - реалізований ризик

1,0

Слід враховувати, що кредити, надані фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, та кредити на поточні потреби, надані фізичній особі, загальна сума основного боргу за якими згідно з умовами договорів не перевищує 50 000 гривень, або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, визначений за офіційним валютним курсом, вважаються такими, що не є суттєвими і банк має право об'єднувати їх у групи та оцінювати ризик за ними на портфельній основі, ґрунтуючись на кількості днів прострочення боргу

У цілому, кошти резерву під кредитні ризики формують за рахунок витрат банку та використовують для списання боргу за кредитними операціями, які віднесено до V (найнижчої безнадійної) категорії якості. Така безнадійна кредитна заборгованість (у частині основної суми боргу, без нарахованих процентів і комісійних) списується банком згідно рішення правління банку.

Якщо такий резерв не сформовано, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок власного капіталу банку. Значні кредитні ризики можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення резерву дає змогу уникнути негативного впливу кредитних ризиків на величину основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.

2.2. Основними методами зниження кредитного ризику на рівні окремого кредиту є:

o адекватний аналіз кредитоспроможності позичальника (більш докладно буде розглянуто нижче);

o оцінка кредиту полягає у встановленні міри відповідності суми та строків кредиту меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з даною угодою. Кредитний ризик є функцією двох параметрів - ризику позичальника та ризикованості конкретного кредиту. У процесі оцінювання ризикованості кредиту

менеджер має проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити відповідність суми та строків меті заходу, який кредитується; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення (застави).

У цілому, в процесі аналізу та оцінювання кредиту слід виявити ступінь обґрунтованості поданої кредитної заявки та рівень прийнятності для банку відповідного кредиту. Якщо кредитний ризик оцінено як високий чи критичний, менеджер пропонує клієнтові змінити умови надання позички так, аби знизити ризик до допустимого рівня;

o структурування кредиту - полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позички. Основними структурними параметрами кредиту є: сума позички; строки; умови видачі; графік погашення; забезпечення; ціна (відсоткова ставка). Працівник кредитного відділу визначає структуру кредиту з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта й оцінки ризикованості кредиту. Запропонована кредитним працівником структура кредиту узгоджується з клієнтом і затверджується вищою посадовою особою чи колегіальним органом управління банку;

o документування - полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. До кредитного договору можуть включатися додаткові умови: можливість дострокового погашення, економічні санкції за нецільове використання кредиту, умови комісійної винагороди за додаткові послуги. На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності) мають ретельно перевірятися юридичними службами та представниками підрозділів контролю для недопущення помилок і зниження документарного ризику.

Якість документування кредитних операцій великою мірою впливає на кредитний ризик кожної окремої позички та кредитного портфеля банку в цілому;

o контроль та моніторинг - допомагають менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень. Це пов'язано з тим, що рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Тому, головною вимогою до процедури контролю є це постійність перевірки й оцінювання рівня кредитного ризику. Адже згідно зі статистичними дослідженнями, 80% проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику.

3. Методи передавання кредитного ризику передбачають розподіл (трансфер) ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. До них відносять:

o страхування - страхування кредитних ризиків розглядають як вид страхування, суть якого полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Мова йде про страхування відповідальності позичальника за непогашений кредит (договір страхування укладають між позичальником і страховою організацією) та страхування ризику неповернення кредиту (договір укладають між страховою організацією й банком). Недоліком такої форми страхування є те, що страховик не вступає в прямі правові відносини з банком-кредитором, а отже, банк як третя особа втрачає можливість безпосереднього захисту своїх інтересів;

o продаж кредитів та сек'юритизація:

- продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеного ним оцінювання кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення. Ефект від здійснення таких операцій різнобічний;

- сек'юритизація (активів) - перерозподіл ризиків за допомогою трансформації активів банку (позик та інших активів) у цінні папери для продажу інвесторам. Отже, сек'юритизація банківських активів, як один із видів банківської діяльності, означає продаж кредитів, оформлених як цінні папери і проданих інвесторам. У процесі сек'юритизації банки продають частину своїх майбутніх грошових потоків в обмін на можливість інвестувати нові кошти в будь-які прибуткові проекти, тим самим нівелюючи небезпеку недоінвестування в банківській справі. Процедура сек 'юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, котрі придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори;

o консорціумі та паралельні кредити - дозволяють здійснювати розділення ризиків, оскільки сума за укладеним кредитним договором ділиться за однорідними частинами між кількома кредиторами - членами консорціуму чи учасниками паралельного кредиту;

o договори гарантії та поруки - дозволяють передавати кредитний ризик гаранту чи поручителю;

o факторинг та лізинг - дозволяють передавати частину ризику через спеціальні застереження у договорах, відповідно, постачальнику чи лізингоодержувачу.

Найбільш складним і відповідальним етапом кредитування є прийняття рішення про можливість надання позики з огляду на достатній рівень кредитоспроможності майбутнього позичальника і способи захисту від кредитного ризику, в першу чергу, - за рахунок забезпечення кредиту відповідними цінностями (товарними запасами, рухомим і нерухомим майном, цінними паперами, дорогоцінними металами), а також гарантією або поручительством третьої сторони.

Вивчаючи дану тему, студенти повинні знати, що критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід'ємною частиною його кредитної політики.

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у боржника передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

Оцінка кредитоспроможності позичальника має певні особливості для юридичних і фізичних осіб та здійснюється на основі поєднання двох методів:

o методу коефіцієнтів - ґрунтується на доборі коефіцієнтів та їх оптимальних значень для окремих видів економічної діяльності, аналізі їх у динаміці;

o методу рейтингової оцінки - ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення інтегрального показника, який визначається з урахуванням значень фінансових коефіцієнтів, їх вагових значень залежно від величини підприємства (велике, середнє чи мале), видів економічної діяльності відповідно до встановленої центральним банком шкали для інтерпретації значень інтегрованого показника фінансового стану боржника.

Відповідно, набір показників, які дозволяють дати достатньо об'єктивну оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, вказано в спеціальних поясненнях НБУ щодо визначення моделі розрахунку інтегрального показника боржника - юридичної особи. а вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи боржників (контрагентів банку) залежно від виду їх економічної діяльності.

Клас боржника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників, більш докладно розглянутих в розділі XV даного посібника (зокрема, в рекомендаціях щодо рішення основних завдань за модулем ІІ, п. 2.3) та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

У процесі аналізу кредитоспроможності слід керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має значення коефіцієнта покриття боргу, вагомими також є якість менеджменту боржника - юридичної особи, наявність ринків збуту продукції, бізнес-планів, рейтингів боржника - юридичної, наданих відомими рейтинговими агенціями тощо. І саме з цих позицій слід аналізувати фінансовий стан позичальника

Тим самим, класифікація боржників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника, коефіцієнта покриття боргу, його кредитної історії, повноти надання даних про нього до бюро кредитних історій та величини підприємства, проводиться агрегування і визначається належність кожного боржника до одного з дев'яти класів (від 1 найвищого до 9 найнижчого - переглядається раз на 3 місяці). При цьому до 8 класу відносять, як правило, боржників, проти яких порушено справу про банкрутство, а до 9 - визнано банкрутом.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані такі показники:

- кількісні: сукупний чистий дохід (щомісячні сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання, у тому числі перед іншими банками); накопичення на рахунках у банку; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом (зокрема співвідношення сукупних доходів і витрат боржника) тощо;

- якісні: загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку); соціальна стабільність клієнта тощо.

Урахування кількісних та якісних показників під час визначення фінансового стану боржника - фізичної особи має здійснюватись у співвідношенні 70 : 30 відповідно. На підставі результатів такої оцінки фінансового стану визначається клас боржника - фізичної особи (А, Б, В чи Г), яка має переглядатися раз на рік.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання індивідуального кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.

Слід зазначити, що в Україні відбуваються процеси реформування міжнародної банківської системи на основі уніфікації норм і правил ведення банківського бізнесу, а також розробки міжнародних стандартів поведінки, у т.ч. щодо оцінки кредитоспроможності позичальників. Важливу роль в таких процесах на сьогодні відіграє Базельский комітет з банківського нагляду, який по відношенню до оцінювання кредитоспроможності позичальників рекомендує використовувати наступні підходи: стандартизований підхід (standardized) та підхід, що ґрунтується на використанні внутрішньої рейтингової системи (internal rating based system - IRB).

Найбільш простим щодо оцінювання індивідуального кредитного ризику вважається стандартизований підхід, який передбачає визначення кредитного рейтингу на підставі оцінок (зовнішніх рейтингів) спеціалізованих рейтингових (кредитних) агентств. Відповідно, органи банківського нагляду повинні формувати списки таких агентств, рейтинги яких можуть бути використані у розрахунках, використовуючи наступні основні критерії:

o незалежність діяльності агентства від політичних та економічних структур, репутація агентства та надійність рейтингу, що присвоюється;

o об'єктивність методики присвоєння рейтингу з описом кількісних і якісних факторів, які впливають як на значення рейтингу так і на ймовірність його зміни (з визначенням рівня дефолту) тощо.

Базельський комітет пропонує зважувати відповідні типи активів (кредити надані уряду, банкам, підприємствам) за вказаними у табл. 10.4 рівнями ризику1

Такий стандартизований підхід щодо оцінки кредитоспроможності є досить простим, дозволяє визначати рейтинг позичальника з оцінкою ймовірності його зміни (з визначенням рівня дефолту) та знизити вимоги регулюючих органів щодо достатності капіталу банків за відповідного розширення кредитного потенціалу банків.

Таблиця 10.4. ЗАЛЕЖНІСТЬ РІВНЯ РИЗИКУ ВІД КАТЕГОРІЇ КРЕДИТНОЇ ОПЕРАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНА БАЗЕЛЬСЬКИМ КОМІТЕТОМ

Кредитний рейтинг, який присвоєний агентством

ААА - АА

А+ - А-

ВВВ+ - ВВ-

Нижче ВВ-

Рейтинг не присвоєно

Ризик, %

20

50

100

150

100

Але, за українських реалій такий підхід має і ряд досить суттєвих недоліків. Так, відомі міжнародні рейтингові агентства майже не працюють в Україні або працюють нерегулярно. В отриманні кредитного рейтингу зацікавлені тільки ті великі підприємства та банків, які мають доступ до міжнародних кредитних ринків та змушені надавати інформацію про кредитний рейтинг, присвоєний одним з провідних рейтингових агентств. Це пов'язано з тим, що за відсутності такого рейтингу зарубіжні банки відмовляють у наданні кредиту, або встановлюють занадто високий рівень процентної ставки.

Також є проблема несумісності кредитних рейтингів, присвоєних місцевими рейтинговими агентствами та зовнішніми міжнародними кредитними рейтингами, присвоєними відомими у світі рейтинговими агентствами (Fitch, Moody'- та ін.). Крім того, національні рейтингові агентства присвоюють позикам місцевих органів влади найвищі рейтинги, на той час як міжнародні рейтингові агентства можуть оцінити урядові позики таких країн набагато нижчим рейтингом.

З іншого боку, для нівелювання зазначених вище недоліків стандартизованого підходу, розробниками нової Базельської угоди було запропоновано інший підхід, який ґрунтується на використанні внутрішніх рейтингових систем (IRB) - систем побудови кредитних рейтингів банком самостійно. Аналіз таких систем, проведений Базельським комітетом, свідчить, що подібний підхід є більш чутливим до кредитного ризику та стимулює подальше удосконалення внутрішньобанківських систем рейтингової оцінки. А саме, застосування подібного підходу для визначення індивідуального ризику при кредитуванні організацій передбачає визначення наступних складових ризику:

o ймовірності дефолту (Probability of default - PD) - відображає можливу ймовірність дефолту за усіма зобов'язаннями підприємства на основі прогнозної оцінки змін фінансового стану позичальників та, відповідно, їх кредитоспроможності. Рівень PD та клас кредитоспроможності позичальника повинні співпадати. При цьому, на нашу думку, для визначення реальної кредитоспроможності позичальника важливим є порівняння отриманих значень фінансових показників з іншими аналогічними підприємствами однієї і тієї ж галузі, оскільки галузеві особливості діяльності підприємств мають суттєві відмінності, а також проведення ретроспективного аналізу діяльності позичальника за останні декілька років;

o рівня ймовірних збитків (Loss Given Default - LGD) - залежить від рівня забезпечення зобов'язання за кредитною угодою, наявності гарантій, використання кредитних деривативів тощо. При цьому необхідно враховувати ймовірність підвищення витрат на реалізацію забезпечення (у випадку банкрутства позичальника), а також зниження ринкової вартості забезпечення;

o суми вимог банку до позичальника за активною операцією (Exposure at default - EAD) - необхідно враховувати, що різні банківські операції (різні види кредитів) супроводжуються і різними за величиною рівнями ризику. Розрізняють не тільки абсолютні значення ризику, але й причини і фактори, що спричиняють виникнення ризиків, притаманних кожній групі активних операцій (операцій з державами, банками, підприємствами, з населенням, проектне фінансування тощо);

o терміну зобов'язання (Maturity - M) - оскільки термін дії кредитного договору безпосередньо впливає на значення кредитного ризику (довгострокові кредити є більш ризикованими порівняно з короткостроковими).

Слід відмітити, що серед перелічених складових кредитного ризику основним результативним показником вважається саме показник ймовірності дефолту позичальника (зміни кредитного рейтингу), для визначення якого у зарубіжній банківській практиці використовують методику так званих матриць зміни кредитного рейтингу (transition matrix), приклад побудови яких наведено у табл. 10.5.

Такі матриці ґрунтуються на інформації минулих періодів про дефолти за кредитами, наданими позичальникам з різним кредитним рейтингом та дозволяють здійснювати оцінку ймовірності зміни класу їх кредитоспроможності через певний час (такі матричні таблиці ще називають таблицями міграції рейтингу позичальників - rating migration). У цілому, метод побудови матричних таблиць отримав широке поширення спочатку в діяльності міжнародних рейтингових агентств, а зараз - і серед багатьох зарубіжних комерційних банків, які використовують цей метод для оцінки ймовірності зміни якості їх кредитного портфеля у майбутньому на основі поточного значення рейтингу кредитоспроможності.

Таблиця 10.5. МАТРИЦЯ ЙМОВІРНОСТІ ЗМІНИ КРЕДИТНОГО РЕЙТИНГУ (%)

МАТРИЦЯ ЙМОВІРНОСТІ ЗМІНИ КРЕДИТНОГО РЕЙТИНГУ (%)

Примітка: За даною матрицею ймовірність міграції рейтингу позичальника визначається на перетині відповідних рядків і стовпчиків. А саме, ймовірність дефолту позичальника з кредитним рейтингом В (див. відповідний рядок) складає 5,58% (перетин рядку В з графою "Дефолт"); ймовірність зниження рейтингу В до рівня ССС (перетин рядку В з графою ССС) складає 10,13%; а ймовірність того, що рейтинг В виявиться незмінним складає 63,89% (перетин рядку В з графою В).

У цілому, застосування вказаного підходу щодо побудови кредитних рейтингів банками самостійно потребує або проведення класифікації ризиків та імовірності дефолту банківськими установами спільно з наглядовими органами для кожного виду активів (у випадку дефолту розмір можливих втрат, ступінь схильності до ризику фіксуються і оцінюються в підсумку Базельським комітетом - для українських банків такий підхід є більш прийнятним), або банкам надається можливість самостійно визначати і регулювати ризики за умови, що їхня системи оцінки й управління ризиками визнані адекватними наглядовими органами, а система оцінки імовірності дефолту поширюється на термін не менше трьох років та враховує імовірність настання банкрутства позичальника.

У цілому, світовий досвід діяльності банків виробив механізм організації повернення кредиту, який включає:

o порядок погашення конкретної позики за рахунок виручки (доходу), визначеної на основі прогнозної оцінки кредитоспроможності клієнта;

o юридичне закріплення порядку її погашення в кредитній угоді;

o використання різноманітних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення кредиту.

Під формою забезпечення повернення кредиту розуміють конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю і прийнятністю цього джерела. У банківській практиці джерела погашення кредиту поділяються на первинні та вторинні. Первинними є виручка від реалізації продукції наданих послуг, виконаних робіт або дохід, що отримує фізична особа. Вторинними є використання наявних форм кредитного забезпечення, а процес цей є тривалим і трудомістким.

Одержання достатнього забезпечення як спосіб захисту від кредитного ризику випливає з принципу кредитування, який полягає у забезпеченні зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Відповідно до цього при визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав).

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

o застава, у тому числі іпотека - спосіб забезпечення зобов'язань, який передбачає право кредитора (заставодержателя) у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна з перевагою перед іншими кредиторами. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Не можуть бути предметом застави національні культурні та історичні цінності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств, вимоги, що мають особистий характер, тощо.

В банківській практиці застосовуються такі основні види застави:

- в залежності від економічного змісту предметами застави можуть бути товарно-матеріальні цінності, цінні папери, нерухомість, рухоме майно, майнові права, валютні кошти;

- залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поділяються на матеріальні і фінансові цінності;

- залежно від способу володіння предметом застави виділяються: заклад (передача прав володіння кредитору), застава (володіння заставодавцем предметом застави);

- в залежності від права використання застава може бути без права користування (незмінна структура і якість застави на протязі всього терміну кредитування), з правом користування (застава товарів в обороті або в переробці, коли можлива заміна предмета застави).

Різновидом застави є іпотека - застава нерухомості, яку вважають надійним і високоефективним способом застави. Предметом іпотеки є нерухоме майно, пов'язане із землею, - будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісний майновий комплекс, земельні ділянки, інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави;

o гарантія - угода, яка укладається між банком і гарантом через видачу останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішими вважаються гарантії Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас"; урядів країн категорії "А" (розвинених ринкових країн) та міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку); забезпечені гарантії банків України тощо;

o порука (поручительство) - форма забезпечення зобов'язань, за якої одна особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному обсязі або частково. Незважаючи на суттєву схожість, порука має відмінні риси від гарантії. Основною відмінністю є те, що за договором поруки, за загальним правилом, настає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а за договором гарантії - субсидіарна, яка застосовується тільки у разі непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Тобто висунути вимогу до гаранта банк має право лише в тому випадку, коли у позичальника немає коштів для погашення боргу. На відміну від поручителя, гарант, який виконав зобов'язання, не займає місце кредитора і не набуває права регресу (якщо інше не передбачене договором гарантії);

o перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи - означає передавання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення. Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, у якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляються, та інші умови;

o страхова угода (поліс) надається клієнтом банку та підтверджує факт страхування ним кредитної операції та відповідальності за нею. Банк повинен переконатися в наявності у страховика необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності. Також банк може самостійно застрахувати позичку, що надається за допомогою укладання зі страховою установою угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою. Договір страхування кредитного ризику - це письмова угода між страхувальником-позичальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитору, а страхувальник-позичальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені терміни та виконати інші умови договору;

o стягнення неустойки, пені, штрафів. Відповідно до Цивільного Кодексу України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у разі прострочення виконання.

Є три форми неустойки: власне неустойка, штраф і пеня.

Власне неустойка - це стягнена з боржника сума, яка визначається в процентному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня - це визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема у випадку прострочення їх виконання. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується в установленому розмірі за кожний день прострочення платежу.

Штраф - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в обумовленому обсязі або в процентному відношенні до вартості робіт (послуг) та передбачена, як правило, на випадок невиконання обов'язку здійснити конкретну дію, яка є складовою загального зобов'язання.

За своєю природою неустойка може бути договірною або законною. За договірної неустойки угода має бути укладена в письмовій формі, тобто конкретна причина і види неустойки обумовлюються в кредитній угоді.

У самостійній роботі студентів необхідно розглянути чинні і нетрадиційні схеми, механізми і види забезпечення повернення банківських кредитів, зокрема, таких як:

- уступка права вимоги;

- переказ боргу;

- механізм видачі кредиту під виставлений валютний акредитив;

- погашення боржниками кредитів за допомогою охоронно-юридичних агентств;

використання урядових гарантій та проведення заліків із державним бюджетом за наявності зустрічних вимог.

Болючим питанням у банківській практиці також є невпорядкованість кредитних портфелів українських комерційних банків, переобтяжених значними залишками сумнівних до повернення або навіть безнадійних позик. Тому управління кредитним ризиком за такими напрямками, як диверсифікація кредитного портфеля, контроль за поточним станом кредитоспроможності позичальника та якістю застави, процесом використання кредитів та оперативним погашенням заборгованості з урахуванням процентів за позиками, а також лімітування, резервування та страхування ризиків кредитних операцій є невід'ємною умовою підвищення ефективності кредитної діяльності банку.

Особливу увагу слід звернути на управління проблемними кредитами. Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, значно знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, котрі викликають сумнів щодо повернення кредиту. До проблемних відносять сумнівні та безнадійні кредити. Як свідчать дані табл.10.3 (ряд. 1 та 2) зростання питомої ваги проблемних кредитів у структурі як кредитного портфеля банків, так і сукупних активів обумовлюється відповідним зростанням кредитного ризику та може призводити до кризи у банківській сфері.

Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. Тому завдання працівника кредитного відділу полягає у виявленні сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту.

Причини виникнення проблемної заборгованості можна поділити на зовнішні та внутрішні. На зовнішні чинники (фактори) комерційні банки безпосереднього впливу не мають, в основному вони можуть тільки до них адаптуватися. Так, до основних зовнішніх проблемних чинників, що негативно впливають на кредитні портфелі банків України, слід віднести нормативно-правові, політичні та загальноекономічні.

Внутрішні причини виникнення проблемної заборгованості (ті чинники, на які банки мають безпосередній вплив) поділяються на чинники, пов'язані з діяльністю банку, та чинники, пов'язані з діяльністю позичальника.

1. Найпоширенішими негативними чинниками, пов'язаними з діяльністю банку, є:

o недостатня кваліфікація персоналу та система перепідготовки кадрів;

o неповна та недостовірна інформація про позичальника;

o недостатньо продумана та розроблена кредитна політика банку;

o неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника;

o помилки при структуруванні кредиту (щодо терміну, суми, процентів);

o помилки при оцінюванні забезпечення кредиту;

o недостатній рівень контролю за позичальником після видачі кредиту;

o перевищення службових повноважень працівниками банку та фінансові зловживання тощо.

2. Найпоширенішими негативними чинниками, пов'язаними з діяльністю позичальника, вважаються:

o недосвідченість, неефективні дії чи відсутність мотивації позичальника;

o припинення контактів з працівниками банку та невчасне подання фінансової звітності;

o погіршення якості продукції і роботи та помилки в оцінюванні ринків збуту;

o негативні зміни показників ділової активності, ліквідності, співвідношення власних і залучених коштів;

o зростання невиробничих витрат та дебіторської заборгованості;

o поява у позичальника чистих збитків тощо.

Для управління проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи: реабілітацію чи ліквідацію.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. План реабілітації кредиту може включати такі заходи:

o повну чи часткову зміну керівництва позичальника та призначення керівників від банку;

o збільшення власного капіталу за рахунок власників або залучення нових партнерів;

o злиття підприємства-позичальника з фінансово стабільною фірмою;

o стягнення дебіторської заборгованості та відстрочення платежів за кредиторською заборгованістю;

o реструктуризацію заборгованості (перегляд строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, у результаті чого банк стає співвласником компанії);

o рефінансування заборгованості (надання нового кредиту для погашення заборгованості за чинним кредитним договором);

o відступлення права вимоги (продаж кредиту, сек'юритизацію кредиту) та переведення боргу;

o викуп банком активів позичальника для власного користування;

o з метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як відступлення права вимоги та переведення боргу.

Із перелічених засобів реструктуризації, особливої уваги заслуговують перевідступлення права вимоги та переведення боргу. А саме, згідно зі ст. 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про перевідступлення права вимоги. Перевідступлення права вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.

Переведення боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

У цілому, з перелічених заходів реструктуризації найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнтові шанс на поновлення нормальної діяльності. Якщо ж цього не вдається, то банк може використати крайній захід - метод ліквідації, який означає повернення кредиту через проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом, звичайно, завжди вважається реструктуризація, оскільки ліквідація означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів; усе це погіршує репутацію банку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси