Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистостіЖиттєвий шлях Чарльза ДіккенсаЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕІсторичні погляди на життєвий простір особистостіЖИТТЄВИЙ ШЛЯХЖиттєвий шлях людиниЖиттєвий і творчий шлях Г.ГейнеЖиттєвий і творчий шлях Е.-М. РемаркаОсобистість на шляху до особистісного зростанняМотиваційні регулятори життєвого шляху людини
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Життєвий шлях особистості

Життєвий шлях особистості є на сьогодні однією з найпоширеніших міждисциплінарних проблем сучасного людинознавства, що нею опікуються різні науки — філософія, психологія, етнографія, історія, соціологія тощо. Звичайно, першість тут належить психології, адже життєвий шлях — це процес самореалізації особистості, втілення у життєвому процесі певних цілей, задумів, життєвих програм. Проте ця самореалізація відбувається у соціальному просторі й соціальному часі. Життєвий шлях особистості за всієї його неповторності значною мірою відтворює певні нормативні взірці "життєвого розпису", характерного для суспільства, в якому вона живе. Певні події життєвого шляху запрограмовані законодавчими нормами (наприклад, здобуття середньої освіти), інші — нормативними вимогами, очікуваннями суспільства, які не мають сили закону, але "тиснуть" на особистість (наприклад, необхідність взяти шлюб та відтворити свій рід). Соціальне середовище ставить до індивіда вимоги не лише щодо подій життя, а й щодо строків, коли ці події мають відбутися. Ці вимоги втілені у вікових рольових очікуваннях, тобто в нормах і вимогах, що висуваються до індивідів певного віку і соціального статусу.

Так, від школяра-відмінника чекають, що він вступатиме до вищого закладу освіти і продовжить навчання, від науковця очікують захисту дисертації, і якщо у ЗО років "беззахисний" науковець виглядає терпимо, то у 40 вже викликає подив. Для більшості соціальних статусів вікові рольові очікування досить визначені, і людина може якщо не прямо їм слідувати, то принаймні орієнтуватися на них, маючи на меті домогтися певного становища в суспільстві. Випередження вікових рольових очікувань, дострокове прийняття і виконання наступної вікової ролі підвищують авторитет людини, викликають повагу оточення. Відставання від вікових рольових очікувань не схвалюється громадською думкою, і ця реакція сприймається індивідом іноді досить болісно.

Вікові рольові очікування становлять критерій визначення соціального віку людини.

Взагалі є кілька вікових вимірів. Коли говорять про вік, то на думку приходить звичайно вік за паспортом, хронологічний вік, тобто об'єктивна кількість років, які прожила людина. На цьому ґрунтуються різні юридичні акти, скажімо, про вік настання відповідальності, вік укладення шлюбу та ін. Однак, здавалося б, суто хронологічна періодизація життєвого шляху несе на собі відбиток соціальності, наприклад, дошкільний і шкільний вік передбачає, що школа існує як осередок соціалізації.

Біологічний вік може не збігатися з хронологічним, він визначається не за паспортом, а за станом обміну речовин та функцій організму порівняно із середньостатистичним рівнем, характерним для всієї популяції певного віку.

Психічний вік вимірюється шляхом зіставлення рівня психічного розвитку (розумового, емоційного тощо) індивіда з відповідним середньостатистичним (це відбивається у таких поширених оцінках, як "занадто розумний", "морально інфантильний" та ін.).

Соціальний вік визначається шляхом зіставлення рівня соціального розвитку людини (наприклад, оволодіння певним набором соціальних ролей) з тим, що статистично є нормальним для її однолітків.

Існує також психологічний вік — суб'єктивний, такий, що переживається. Якщо попередні виміри часу йшли "ззовні", від суспільства, довколишнього середовища, то психологічний вік визначається самосвідомістю, самосприйманням людини і є певною синтезуючою характеристикою психічного і соціального віку, що залежить від суб'єктивно оцінюваної міри самореалізації особистості, напруженості, наповненості життя подіями. Оригінальну методику вимірювання психологічного віку запропонували Євген Головаха та Олександр Кронік.

Для соціологічного опису мотиваційного аспекту життєвого шляху в соціології використовуються такі поняття, як життєві плани, програми, орієнтації. Найбільш узагальненим поняттям у цьому ряді є життєва перспектива, що змальовує цілісну картину майбутнього у складному суперечливому взаємозв'язку запрограмованих і очікуваних подій, з якими людина пов'язує соціальну цінність та індивідуальний зміст свого життя. Якщо психолога цікавить насамперед часова структура життєвої перспективи особистості (її тривалість, послідовність, диференційованість), то за соціологічного підходу основна увага зосереджується на змістовних характеристиках — змісті життєвих цілей, планів, орієнтацій різних соціальних груп у різних сферах життєдіяльності. Так, скажімо, психолога цікавить механізм формування у людини реалістичного і впевненого погляду в майбутнє, а соціолога — рівень соціального оптимізму та реалістичність уявлень про майбутнє різних соціальних груп за конкретних умов суспільного життя.

Як свідчать результати соціологічних досліджень, зміст життєвої перспективи та інші параметри індивідуального життєвого шляху змінюються від покоління до покоління. Специфічно соціологічним методом дослідження життєвого шляху є вивчення життєвих шляхів покоління, або когорти, за допомогою лотітюдного та біографічного методів.

Покоління (або когорта) використовується в соціології у двох розуміннях: 1) "когорта народження", тобто група осіб, народжених у певний проміжок часу; 2) "когорта подій", тобто спільність сучасників, які сформувалися за певних історичних умов під впливом якихось значущих історичних подій, і тому характеризуються деякими спільними соціальними та соціально-психологічними показниками (наприклад, говорять про "воєнне", "повоєнне" покоління, "покоління шістдесятників" та ін.). Когортний аналіз дає змогу описати типову структуру життєвого шляху, особливості колективної біографії поколінь, а також простежити динаміку історичних змін у суспільстві через їх уособ-леність у житті людини. Вперше в соціології дослідження життя цілого покоління здійснили В. Томас і Ф. Знанецький у праці "Польський селянин у Європі та Америці" (1918—1920). Це була спроба вивчити життя певної соціальної групи, використовуючи біографічний метод (через аналіз особистих документів, листування, щоденників, автобіографій та ін.).

Лонгітюдне дослідження (від англ. longitude — тривалість) — вид повторного дослідження у психології та соціології, під час якого здійснюється тривале періодичне спостереження одних і тих самих осіб або соціальних об'єктів. Лонгітюдне дослідження — трудомісткий та дорогий метод у соціологічній науці, оскільки потребує збереження контактів між дослідниками і респондентами протягом багатьох років.

Одним з найвідоміших центрів проведення лонгітюдних досліджень є Інститут розвитку людини Каліфорнійського університету, де з 20-х років вивчається життєвий шлях людей, починаючи від народження або підліткового віку.

Вивчаючи архіви Каліфорнійського лонгітюду, Г. Елдер ("Діти великої депресії", 1974) мав на меті дослідити вплив соціальних умов на покоління. Він порівняв структуру життєвого шляху двох вікових когорт, перша з яких 1920—1921 року народження була з м. Окленда, друга (1928—1929) — із сусіднього Берклі. Вікова різниця між ними не така вже й значна, вони застали одні й ті самі історичні події — економічну кризу і депресію 1929—1932 рр., Другу світову війну. Проте вік, у якому вони зіткнулися з цими подіями, мав вирішальний вплив на їхні долю, освіту, професійну кар'єру та інші складові життя.

Старших, оклендських, дітей економічна депресія застала вже школярами, тому вони були змушені допомагати своїм сім'ям, а це значно обмежило їхні можливості здобути пристойну освіту. Потім майже усі чоловіки (90 %) служили в армії і воювали. А от молодша когорта з Берклі мала тяжке раннє дитинство, яке збіглося з економічною кризою, зате їхній перехідний вік припав не на депресію, а на економічне піднесення перед- та повоєнних років, лише половина з чоловіків цієї вікової когорти воювала, але вже в Кореї. Ці відмінності, дуже істотні, і зумовили соціально-психологічний склад цих людей, структуру і "розклад" (тобто час) основних життєвих подій.

У соціології на терені колишнього СРСР лонгітюдні дослідження здійснювалися переважно в Естонії під керівництвом Мікка Тітми, вперше його було розпочато у 1966 р. вивченням процесу самовизначення і дальшого життєвого шляху випускників середніх шкіл 1966 р. і надалі, до 1979 р., було проведено чотири опитування цієї когорти. У результаті було зроблено низку висновків щодо впливу освіти на професійну кар'єру та соціальний статус людини.

На основі цього дослідження було розроблено програму міжрегіонального лонгітюду "Шляхи покоління", в рамках якого в 1983—1984 рр. та 1989—1990 рр. проведено два етапи лонгітюду в Харківській області. 1991 р. в Українському науково-дослідному інституті проблем молоді розпочато лонгітюдний дослідницький проект "Життєвий шлях молоді".

Серед теоретико-методологічних вітчизняних досліджень, що зробили внесок у розробку проблеми життєвого шляху особистості, слід назвати насамперед праці Київської школи соціальної психології (Лідія Сохань, Євген Головаха, Олена Злобіна та ін.).

Основні поняття і терміни розділу

Базисний тип особистості — адекватний репрезентант культури, соціальної структури та ідеології конкретного суспільства; емпірично фіксується як статистично найпоширеніший або як найяскравіший представник цінностей певного суспільства.

Групування — об єднання множини елементіь у сукупності за будь-якою довільно обраною ознакою.

Інтерналізація — процес внутрішнього прийняття особистістю певної ролі, засвоєння правил і вимог її.

Класифікація — операція впорядкування сукупності різноманітних об'єктів за допомогою обґрунтованого критерію.

Мала група — спільнота, у якій індивіди перебувають у безпосередній взаємодії і кожен член групи має досвід спілкування з усіма іншими.

Особистість — соціально-типова характеристика людини як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом.

Потреби — усвідомлена і пережита людиною необхідність у тому, що відповідає вимогам її життєдіяльності та розвитку.

Референтна група — реальний чи вигаданий об'єкт орієнтації особистості, фонд зразків стилю мислення, життя, поведінки, яким особистість намагається слідувати.

Рольова структура особистості — сукупність ролей, виконуваних особою в різних соціальних групах і будь-яких соціальних ситуаціях.

Соціалізація — процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, процес становлення його як особистості.

Соціальна роль — модель поведінки, об'єктивно задана статусом особистості.

Соціальне мікросередовище — посередник у взаємодії суспільства і особистості; по-перше, забезпечує інтеграцію індивіда в суспільну систему, а по-друге, зберігає в колективних формах життя індивідуальні особливості кожної людини.

Соціальний характер — сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи.

Соціальні очікування — деяка сукупність легітимних і загальноприйнятих зразків виконання особою ролей, які відповідають її статусу.

Типологія — об'єднання елементів у сукупність на основі системоутворювальних ознак і встановленого суттєвого зв'язку між ними.

Установка — орієнтація особистості (еттітюд), яку характеризують усвідомлення свого ставлення до об'єкта, емоційна оцінка об'єкта, реальна поведінка щодо нього.

Рекомендована література

Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко B.C. Демократизация общества и развитие личности. — К.: Наук, думка, 1991.

Жизненный путь личности / Под ред. Л.В. Сохань. — К.: Наук, думка, 1987.

Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. — М.: Политиздат, 1984.

Кон И.С. Открытие "Я". — М.: Политиздат, 1978.

Кон И.С. Социология личности. — М.: Мысль, 1967.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М.: Мысль, 1977.

Мартинюк I.O., Соболева HI. Люди і ролі. — К.: Україна, 1993.

Социальная психология. История. Теория. Эмпирические исследования. — Ленинград: Наука, 1979. — Гл. III.

Человек и общество. Хрестоматия. — К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. — Гл. 5.

Шибутани Т. Социальная психология. — М.: Прогресс, 1969.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості
Життєвий шлях Чарльза Діккенса
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ
Історичні погляди на життєвий простір особистості
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
Життєвий шлях людини
Життєвий і творчий шлях Г.Гейне
Життєвий і творчий шлях Е.-М. Ремарка
Особистість на шляху до особистісного зростання
Мотиваційні регулятори життєвого шляху людини
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси