Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Українська держава гетьмана П. СкоропадськогоДоба української держави гетьмана Павла Скоропадського. Утворення...Українська Держава гетьмана Павла СкоропадськогоУкраїнська держава часів гетьмана Павла СкоропадськогоУкраїнська держава гетьмана Павла Скоропадського: досягнення і поразкиДержава і право в Україні доби Гетьманату - "Української держави"...Українська держава за гетьмана П. Скоропадського (квітень-листопад...Державний лад і право Української держави гетьмана СкоропадськогоГрамота гетьмана П.Скоропадського про федерацію України з Росією 14...Особливості розвитку грошей та банківництва на українських землях в...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Історія грошей і банківництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Гроші та банківництво Української Держави (гетьман Скоропадський)

Початок фінансової стабілізації в Україні у квітні 1918 р. гальмувався присутністю військ Німеччини та Австро-Угорщини, які під виглядом допомоги у боротьбі проти більшовицької Росії почали захоплювати українське майно. Спроби уряду Центральної Ради усунути вплив цих держав на економічний і політичний стан нашої країни були безуспішними. З метою збереження присутності своїх військ в Україні начальник штабу німецьких військ на території УНР генерал Вільгельм Гренер скликав 24 квітня 1918 р. нараду, на якій було вирішено зробити державний переворот. Він стався у ніч проти ЗО квітня 1918 р., в результаті чого УНР перетворилася в Гетьманат Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

У порядку зміни кадрового складу в новому уряді міністром фінансів став Антон Карлович Ржепецький. Від опозиціонера, який постійно критикував фінансову систему УНР, він став її палким прихильником, залишивши на посадах усіх керівників у міністерстві. А. К. Ржепецький перебував на посаді міністра фінансів впродовж усього часу існування Гетьманату, і з його іменем пов'язані всі події у грошовій системі Української Держави за сім з половиною наступних місяців.

Одним із перших кроків гетьманського уряду з питань зміцнення грошової системи, визначення напряму майбутніх реформ було утворення Фінансового комітету, який об'єднав провідних науковців і практиків. До його складу входили О. Ю. Добрий (голова), князь О. Голіцин, Ф. Ф. Енін, В. П. Кочубей, І. С. Щеніовський, Н. Ф. фон Дітмар, К. К. Диновський, В. Я. Демченко, К. М. Закс, X. А. Барановський, професори О. Д. Білімович, К. Т. Воблий і Л. М. Яснопольський. Основним завданням комітету, який уперше зібрався 10 травня 1918 р., було визначення способів проведення грошової реформи в Україні. У публічному виступі А. К. Ржепецький висловився, що головними цілями української політики є створення власної грошової системи, яка містила б українську валюту з високим курсом і реорганізовану банківську систему, та прийняття реального бюджету.

Першим кроком у цьому напрямку було ухвалення закону про випуск білетів Державної скарбниці від 12 травня 1918 р. Він передбачав емісію номіналів у 50, 100, 200 і 1000 гривень терміном на 4 роки, які мали приносити 3,6% прибутку щорічно. Нарахування процентів за ними здійснювалося від 1 січня 1918 р., а отриманий таким чином дохід не оподатковувався. Спершу передбачалося, що виплата відсотків здійснюватиметься два рази на рік (1 липня і 2 січня), але 31 травну міністр фінансів отримав право збільшити кількість серій до 40, а відсотки виплачувати з 1 червня по купонах, що відокремлювалися від цих облігацій у відділах Державного банку і в ощадних касах.

Кожна облігація мала вісім обрізних купонів, які оплачувалися раз на півроку в розмірі 3,6% річних. Відрізні від облігацій купони були таких номіналів: 90 шагів, 1,80,3,60 і 18 гривень відповідно до номіналів білетів Державної скарбниці (50, 100, 200, 1000 гривень). Відділені купони використовувалися також як розмінні гроші.

Білети Державної скарбниці виконували роль сурогатів грошових знаків, оскільки, крім функцій цінних паперів, вони визначалися обов'язковими до приймання за всіх видів розрахунків. Загальний обсяг їхньої емісії мав становити і млрд грн. (500 млн карбованців). З метою забезпечення відповідності тогочасним вимогам захисту від фальшування угоду на виготовлення білетів Державної скарбниці було підписано з Берлінською друкарнею (див. Таблицю 13.2.1) .

Таблиця 13.2.1

Договір між урядом гетьмана П. Скоропадського і Державною друкарнею м. Берліна від 27.05.1918 р.

А. К. Ржепецький шукав іноземної підтримки для української валюти. 15 травня було підписано договір між Україною, з одного боку, і Німеччиною та Австро-Угорщиною - з іншого, за яким Україна позичала цим державам по 200 млн крб., сплатних у німецьких марках і австро-угорських кронах за твердим курсом: одна марка - 0,75 крб.; одна крона - 0,5 крб. Цей крок був спробою "прив'язки" української валюти до валюти союзних держав. Такий паритет використовувався у розрахунках із населенням та державними установами. Втім, наявність у країні великої кількості іноземних грошей як із Заходу, так і зі Сходу створила підґрунтя для спекулятивних операцій, що підривало грошовий обіг України. Уряд вживав різноманітних заходів проти цих процесів. Так, було заборонено продавати закордонні грошові знаки на суму більшу, ніж 1000 крб., а мірою покарання передбачалася конфіскація майна.

Гарантований Державним банком обмінний курс марок і крон спонукав населення скуповувати ці валюти і використовувати їх як засоби нагромадження. Водночас у Німеччині та Австро-Угорщині розкручувалася спіраль інфляції, продаж товарів цих держав в Україну здійснювався за завищеними цінами. Результатом цього було пасивне сальдо у торгівлі України з державами-союзницями. Уряд більшовицької Росії, зі свого боку, безперервно здійснював емісії грошей і наповнював ними український ринок, де вони обмінювались і ходили разом з українською валютою.

Отже, необхідність здійснення переходу до єдиної української валюти була об'єктивною реальністю як у політичному, так і в економічному аспектах. Тому активно велася робота з налагодження випуску грошей в Україні та формування й покращення власної технічної бази виробництва грошових знаків, а також проектування їх нових зразків. У травні 1918 р. між Міністерством фінансів і власником одеської типолітографії Е. І. Фесенком було підписано угоду про друкування українських грошей. Згідно з нею в одеській друкарні розпочали роботу з налагодження виробництва знаків Державної скарбниці номіналами 25 і 50 карбованців серії АО. Виробництво грошей всередині країни було вигіднішим, аніж за кордоном, адже, якщо вартість друку кредитових білетів у берлінській друкарні становила 15 копійок у перерахунку з німецької валюти, то в Одесі ці витрати складали 3,26 копійки за один примірник. Звісна річ, якість виготовлених у Берліні грошей була вищою, однак їх треба було ще доправити в Україну, що згодом склало додаткову проблему для нашої держави.

Розпорядженням Кредитової канцелярії Міністерства фінансів від 23 липня 1918 р. Експедиції заготованок державних паперів було вказано про виготовлення нових грошових знаків карбованцевого номіналу (10, 40, 100 і 1000), а також нових 25 і 50 крб. Для цього пропонувалося переробити наявні проекти Г. Нарбута 50 і 200 грн. відповідно у 100 і 1000 крб. їх друкування планувалося проводити в Києві та Одесі. Проект у 40 карбованців так і залишився нереалізованим, а до решти номіналів у серпні 1918 р. додали знак у 250 крб.

За оцінками професора Л. Яснопольського, на руках у населення перебувало 8-12 млрд російських рублів, до того ж більшовицький уряд продовжував наповнювати ринок своїми грішми. Тому було запропоновано проштемпелювати всі російські гроші, які перебували в обігу, українськими наддруками, чи обмінювати їх на власну валюту. Такої грошової маси Українська держава ще не мала, а замовлені ще Центральною Радою в німецькій друкарні гривні почали надходити лише в серпні 1918 р. 5 серпня в обіг було введено білети Державної скарбниці (50, 100, 200 і 1000 гривень), а 17 жовтня - державні кредитові білети (2,10,100, 500 гривень). Перегодом із цієї серії вийшли кредитові білети номіналом 1000 і 2000 гривень, дозамовлені урядом Української Держави в Німеччині замість 5 і 20 гривень, що було викликано інфляцією. На відміну від випадку з державними кредитовими білетами, договір про виготовлення в Берліні білетів Державної скарбниці на суму 1 млрд грн. було виконано без вагомих змін.

Законом від 9 липня 1918р. обсяг емісії білетів Державної скарбниці подвоїли. Загалом гетьманська влада випустила в обіг 3,8 млрд грн., що разом із грошима, емітованими Центральною Радою та отриманими внаслідок обміну валют із Німеччиною та Австро-Угорщиною, складало грошову масу, яка становила 8 млрд грн.

Одночасно з наповненням сфери обігу власними грошовими знаками уряд Української Держави здійснював заходи щодо обмеження надходження й використання російських грошей. Передусім це стосувалося п'ятипроцентних зобов'язань російського Державного казначейства, бо в обігу перебувала велика кількість різних номіналів (1000, 5000, 10 000, 25 000, 50 000 і 500 000 руб.) і їхній наплив з-за кордону не припинявся. Тому 18 вересня 1918 р. Міністерство фінансів ухвалило рішення про вилучення цих зобов'язань у спосіб їх штемпелювання в установах Державного банку. Від жовтня припинявся обіг купонів російських цінних паперів номінальною вартістю вище 25 руб. До 1 листопада 1918 р. через низький ступінь захисту підлягали вилученню перші кредитові білети номіналом 100 карбованців зразка 1917 р. Тож в Українській Державі почала набувати остаточної кристалізації власна грошова система з опертям на центральний банк.

Український державний банк, як центральний емісійний банк, формувався впродовж першого півріччя 1918 p., а 10 серпня 1918 р. Рада міністрів ухвалила його статут. Основний капітал банку склав 100 млн крб., резервний - 10 млн. У найбільших містах функціонували його відділення (Житомирське, Одеське, Харківське та ін.). Окрім забезпечення діяльності грошової системи, Державний банк видавав мізерні короткотермінові кредити, що не могли забезпечити нормального розвитку промисловості. Тож йому делегувалися функції контролю над реалізацією майна, що залишилося від різноманітних організацій воєнного часу. Отримані кошти призначалися на покриття видатків уряду.

Вагомий вплив на формування як банківської системи, так і економіки України мало створення Державного земельного банку. Він був заснований 23 серпня 1918 р. з метою сприяння сільськогосподарським виробникам через забезпечення їх кредитами під заставу землі. Державний земельний банк отримав резервний фонд у розмірі 50 млн крб. У його власність передали все нерухоме майно ліквідованих відділень російських Дворянського земельного і Селянського поземельного банків, діяльність яких припинив український уряд. Земельний фонд, що опинивсь у розпорядженні новостворе-ного банку, склав 142 тис. десятин загальною вартістю 19,8 млн крб.

Згідно з наказом міністра фінансів Державний земельний банк дістав право на випуск тимчасових свідоцтв у 4,5 і 5% річних, які мали виплачуватися два рази на рік - 1 травня й 1 листопада. Статутом банку передбачалося, що ці свідоцтва належало приймати за номінальною ціною, яка встановлювалася Міністерством фінансів і оголошувалася прилюдно, на забезпечення вчасного виконання підрядів і поставок за зобов'язаннями Державної скарбниці. Такі зобов'язання видавалися на забезпечення задатків і позичок за Скарбовими підрядами і поставками, грошових порук за торгами, відтермінованих платежів усіх видів акцизного оподаткування, платежів за видані в кредит бандеролі на тютюн, митних оплат. Виплата відсотків і капіталу за свідоцтвами Державного земельного банку забезпечувалась усім майном, яке перебувало в його заставі, а також усім майном Української Держави.

Спершу було виготовлено тимчасові свідоцтва, які передбачалось обміняти на виготовлені у майбутньому нові зразки, номіналами 100,500,1000,5000 і 10 000 крб. великим форматом у різноманітних кольорах. Написи на них було продубльовано німецькою та російською мовами. Ці свідоцтва мали скріплятися власноручними підписами управителя банку, двох членів ради, головних контролера та бухгалтера, з окремою нумерацією та реєстрацією. Але тимчасові свідоцтва Державного земельного банку залишились у формі бланків, тобто без підписів головних осіб. Причиною цьому були події на фронті, а також зміна уряду гетьмана Скоропадського і прийняття Закону про землю від 1 січня 1919 р.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси