Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Застосування. Дві міжнародні фінансові кризи: девальвація фунта...Крах колоніальної системиРоль антикризового менеджменту й фінансового аналізу у попередження...Джон ГрейКрах системи і пошуки Головного ІдеалуПолітико-правові ідеї Джона АдамсаОстанні роки біполярного світу. Крах системи соціалізмуМіжнародні відносини в 1812-1815 pp. Крах імперії Н. Бонапарта....Фінансова системаФінансова система ТНК
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Крах фінансової системи Джона Ло

Політична ситуація у Франції змінилася у 1715 р. зі смертю Людовіка XIV. Новим королем, Людовіком XV, був названий представник опозиції герцог Орлеанський, який доводився правнуком Людовіку XIV і якому ще не було п'яти років. Ситуація в державних фінансах в цей час стала безнадійною: державний борг, дві третини якого становили собою довгострокові зобов'язання, зріс до 3 млрд ліврів. Рада фінансистів на чолі з Дью де Ноалесом мала негайно впровадити якісь заходи для поліпшення ситуації. У 1716 р. рада фінансистів створила секретну комісію (Віза, Visa), завданням якої було відшукувати та працювати з нечесними кредиторами держави, знижувати відсоткові ставки з довгострокових боргів та консолідувати їх.

Виникали нові плани щодо налагодження системи державних фінансів. Одним із них була робота Джона Л о (1671— 1729), сина шотландського банкіра-ювеліра. Наприкінці правління Людовіка XIV Ло вже подавав свій план на розгляд міністру фінансів, але у зв'язку зі смертю монарха з цього нічого не вийшло. Після цього Ло подав нові пропозиції Дью де Ноалісу, що також не привело до успіху. Банк, запропонований Ло, мав бути державним банком та видавати банкноти, деноміновані в банківські екю, облікові гроші з фіксованим вмістом срібла. Ці банкноти мали бути конвертовані, проте не були законним платіжним засобом. Ло сподівався, що цей державний банк відновив би довіру до французької фінансової системи, а це, в свою чергу, дало б змогу ліквідувати надзвичайно великий поточний борг та державні довгострокові зобов'язання, які на той час досягли величезних розмірів та майже не обслуговувалися. Такий план дій передбачав поступову заміну діючих державних цінних паперів банкнотами або, іншими словами, грошима, що базувалися на довірі, а в колоніальних підприємствах — навіть акціями. На думку Джона Ло, такі дії привели б до ладу нову систему державних боргів, що базувалася на британській моделі. Після чергової відмови французької влади прийняти систему Ло пішов іншим шляхом. У грудні 1715 р. він запропонував новий план, який передбачав створення приватного банку Банк жене раль (Banque Generate).

Нарешті влада дала позитивну відповідь, і 2 травня 1716 р. Ло отримав дозвіл від ради фінансистів на створення Банк женераль. Банк було створено як акціонерне товариство, а його капітал становив 6 млн ліврів (12 000 акцій по 5000 ліврів кожна), чверть якого була сплачена готівкою, а решта державними цінними паперами. Фактично надходження готівкою були менш як 375 000 ліврів, а сума державних цінних паперів не перевищувала 1 125 000 ліврів. Відповідно до статуту банк міг здійснювати тільки депозитні та жироопе-рації. Він не мав права надавати кредити як владі, так і приватним особам, проте він мав повноваження видавати банкноти під депозити золотих та срібних монет. Ці банкноти були безвідсотковими і могли вільно переказуватися та конвертуватися, хоча й не були законним засобом платежу. Вартість їх мала бути забезпечена спеціальною системою облікових грошей — банківських екю, в які деномінувалися банкноти. Екю мали фіксований вміст срібла, як і банківські гроші Обмінного банку Амстердама. Однак ці банкноти не були прив'язані до лівра, який у цей період відчував значні коливання.

У результаті жорстких вказівок, що регулювали ці операції, Банк женераль досяг значного успіху. Як наслідок, у Франції вперше стала використовуватися система жироплатежів, зросла довіра (оскільки банкноти, які випускав банк, вільно переходили з рук в руки). Безперечно, діяльність установи повністю контролювалася Парижем, більш того, клієнтура розширювалася повільно. Ситуація поліпшилась, коли 10 квітня 1717 р. регент вимагав від усіх фінансистів приймати банкноти Банк женераль за номіналом і в необмеженій кількості як законний засіб платежу для сплати податків. Незважаючи на обережність багатьох державних службовців, цей захід, безперечно, сприяв обігу нових монетарних інструментів.

Спочатку Ло впроваджував свою систему з надзвичайною обережністю. 5 вересня 1717 р. він отримав від короля патент, що надавав йому право створити Компані де номере д'Оксідент (Західну торговельну компанію, Compagnie de Commerce d'Occident). Ця акціонерна компанія впродовж 25 років мала монополію на торгівлю між Францією, Луїзіаною та Канадою. Акціонерний капітал становив 100 млн ліврів, або 200 000 акцій по 500 ліврів кожна. Капітал складався з державних цінних паперів, так званих білет д'етат (billets d'Etat), що були випущені в обіг у 1716 р. і одного року обмінювалися на грошовому ринку лише за третиною

їх номіналу. Незважаючи на це, Ло був готовий приймати їх як акціонерний капітал у своїй новій компанії за номіналом. Таке рішення призвело до цілої низки спекуляцій: здавалося, що всі бажали придбати великі обсяги цих державних цінних паперів задля обміну їх на акції новоствореної компанії. Наприкінці 1718 р. капітал було створено повністю. Ло перевів цінні папери, які він прийняв, до скарбниці, натомість отримавши право стягувати певні види податків на 4 млн ліврів щороку. Щороку ці надходження спрямовувалися на фінансування зарубіжної торгівлі, що давало змогу сплачувати дивіденди акціонерам Західної торговельної компанії.

Для стимулювання власників державних цінних паперів обмінювати їх на акції Ло застосовував свої надзвичайні підприємницькі навички (цьому сприяв випуск нових акцій). Власники цінних паперів ставали акціонерами в новій компанії, яка була єдиним органом, що кредитував державну владу. Ло сподівався надати владі джерело кредитування, яке в часи, коли ціна грошей падала, могло б обслуговувати державний борг за набагато меншими відсотковими ставками.

Компанія, здавалося, вселяла довіру населенню, посідаючи важливе місце в торгівлі з французькими колоніями. На початку XVII ст. колоніальна торгівля набула розвитку і виявилася дуже прибутковою для голландських, британських, датських та шведських підприємств. Немає сумнівів, що французька компанія-монополіст у торговельній сфері була не гіршою від цих іноземних компаній. Більш того, ринкова вартість акцій інших європейських торговельних компаній потроху зростала на ринках Амстердама та Лондона, а це означало, що з часом мав зрости й курс акцій французької компанії. Ло сподівався, що за таких сприятливих умов населення Франції не втримається від спокуси ліквідувати свої державні цінні папери з тим, щоб обміняти їх на акції нового багатообіцяючого колоніального підприємства.

Ло знав, що необхідними умовами зростання акцій його колоніальної компанії були успіх у торговельній діяльності і міцна скарбниця. Для повної підтримки ліквідності компанії він у липні 1718 р. обміняв ризиковане право стягувати певні види податків на прибуткове право стягувати податки з вирощування тютюну. В грудні 1718 р. Л о придбав ліцензію та акції Ком па ні негріре дю Сенегал (Compagnie Negriere du Senegal). Це підприємство мало свої офіси, судна та склади, а також значний досвід у колоніальній торгівлі та торгівлі рабами.

Новим етапом у становленні системи Ло була трансформація Банк женераль в державний банківський заклад, що також відбулося в грудні 1718 р. Держава стала власником капіталу банка, який повністю (6 млн ліврів) був інвестований в акції Індійської компанії (Compagnie dee Indes). З 1 січня 1719 p. установа стала виконувати свої функції під назвою Королівський банк (Banque Royale). Банк мав ексклюзивне право випускати в обіг паперові гроші, що мали вигляд конвертованих банкнот з королівською печаткою. Кількість банкнот, випущених в обіг, фіксувала регентська рада. Для того щоб сприяти поширенню банкнот за межами Парижа, Королівський банк мав право створювати відділення у провінціях.

Отже, такі умови лише сприяли збільшенню банкнот в обігу, а гарантією від ризику надлишкової емісії був принцип конвертованості цих банкнот. Ймовірність напливу на банк (для конвертації) банкнот не являла реальної загрози, її очікували. У вересні 1718 р. найактивніші супротивники Ло створили в Парижі у формі альтернативної системи Ком-пані дез фермез женераль (Compagnie des fermes generates). Це підприємство з капіталом 100 млн ліврів отримало право стягувати непрямі податки королівства. Оскільки воно було зобов'язане приймати від платників податків банкноти і, отже, отримувало їх у великій кількості, то могло представляти їх для конверсії до Королівського банку. Ло повністю усвідомлював таку загрозу, і спочатку банк не проводив емісії, що перевищували його металеві резерви.

Ло вчасно посилив позиції своєї колоніальної торговельної компанії. В травні 1719 р. його Західна торговельна компанія, перейменована в Індійську компанію, успадкувала право торгівлі з Азією, яке раніше належало Китайській компанії (Compagnie de Chine) та Східноіндійській компанії (Compagnie des Indes Orientates). В липні цього року вона отримала монопольне право на торгівлю з країнами Африки, яке раніше належало Африканській компанії (Compagnie d'Afrique). Нарешті, в липні 1719 р. Індійська компанія отримала додатковий привілей — карбувати монети по всьому королівству протягом дев'яти років, за що вона сплачувала скарбниці протягом 15 міс. по 50 млн ліврів щомісяця. Отже, вона прибрала до своїх рук всю карбувальну діяльність королівства і повністю контролювала офіційні обмінні курси золотих і срібних монет. З метою збільшення фінансової основи компанії, яка розгортала свою діяльність у галузі колоніальної торгівлі та в монетарній сфері зі значною потужністю та у великих масштабах, Ло вдався до нових емісій капіталу. Кожного разу це було 15 000 нових акцій, номінальна вартість кожної з них становила 500 ліврів, які сплачувалися щомісяця частинами як готівкою, так і банкнотами, що видавав Королівський банк. З моменту першого платежу покупець отримував право власності на акції, на які він підписався. Однак покупці були зобов'язані купувати акції з премією, яка під час першої емісії у 1719 р. становила 50 ліврів на акцію, а через місяць (під час другої емісії) — 500 ліврів.

У серпні 1719 р. в становленні системи Ло відбувся новий етап: компанія його паризьких опозиціонерів, Компані дез фермез женераль, втратила право стягувати непрямі податки. Привілей був тепер наданий на чотири роки Індійській компанії, а через деякий час компанія отримала також право стягувати прямі податки. Отже, Ло позбувся небезпечної групи ворогів — фінансистів альтернативної системи. Тепер, коли Індійська компанія мала стягувати майже всі податки в королівстві, вона одержувала масу банкнот, виданих Королівським банком. Компанія перебувала під повним контролем Ло, а загроза конфронтації масивним попитом на конверсію банкнот зникла. Проте на монополію стягнення податків було покладено два важливих завдання: значні щорічні обсяги сплати за стягнення податків і погашення всього довгострокового державного боргу. Виконуючи їх, Індійська компанія взяла на себе витрати з погашення всіх довгострокових контрактів держави загальною вартістю 1,2 млрд ліврів (у 1719 р. — 1,5 млрд) під 3 % річних.

Для фінансування надзвичайного зростання фінансової діяльності Індійської компанії у вересні — жовтні 1719 р. було потрібно здійснити не менш як чотири нові емісії. Перші три емісії становили по 100 000 акцій, а четверта — 2400. Це збільшило кількість акцій компанії до 624 000. Номінал кожної нової акції становив 500 ліврів, але тепер премія досягла 4500 на акцію і мала бути сплачена протягом 10 міс. частинами. Кошти, що надійшли від трьох перших емісій, мали погасити значну частину державного довгострокового боргу; власники вічних рент передавали свої цінні папери службовцям скарбниці та отримували натомість розписку, яку вони могли обміняти на готівку чи банкноти в Індійської компанії. Ло так поставив справу, що офіційний обмінний курс золота та срібла тепер падав відносно паперових грошей, що було пов'язано з фіксованим курсом облікових грошей. Це, безперечно, сприяло платежам банкнотами. У продавців, були великі обсяги паперових грошей, які вони здебільшого використовували для купівлі акцій під час кожного нового розміщення. Для стимулювання цього було прийнято рішення про те, що необхідні сплати мали відбуватися щокварталу, а не щомісяця. Більш того, в грудні 1719 р. у межах компанії було створено Агентство купівлі та продажу (Bureau d'achat et de vente), головним завданням якого було купувати акції за банкноти, видані Королівським банком, у разі, якщо ринкова ціна падала нижче як 10 000 ліврів. Наприкінці листопада 1719 р. номінальна вартість акціонерного капіталу Індійської компанії досягла 312 млн ліврів, з них було сплачено 221,5 млн. Водночас на фондовому ринку загальна вартість капіталу компанії оцінювалася в 4,8 млрд ліврів, що на той час було надзвичайно великою сумою, якщо не сказати більше.

Погашення державного довгострокового боргу, короткострокових банкнот та закупівлі в Агентстві купівлі та продажу здійснювалися лише за паперові гроші Королівського банку. Це зумовлювало необхідність випуску в обіг надзвичайних обсягів паперових грошей. Відтепер обіг банкнот Королівського банку збільшувався швидкими темпами: з червня по грудень 1719 р. сума зросла з 59 млн до 1 млрд ліврів.

У січні 1720 р. було впроваджено спеціальні заходи для стимулювання нерішучих рантьє обмінювати свої заощадження державних цінних паперів на банкноти, що дало б їм можливість придбати акції Індійської компанії. Для сприяння конверсії вічних рент в акції пропонувалися премії. Саме тепер стала обов'язковою трансформація залишків короткострокових позик владі в банкноти. Ті, хто не здійснив обмін, отримували зобов'язання менш як під 2 %. Ло продовжував збільшувати обсяги емісії банкнот, і загальний обсяг в обігу досяг 1,2 млрд ліврів. 23 лютого Королівський банк та Індійська компанія об'єдналися. Джона Ло було призначено головою скарбниці та фінансів (Tresorier General des Finances), тобто міністром фінансів Франції. Крім того, він контролював колоніальну торгівлю, фіскальну систему, державні фінанси, гроші та кредит в усьому королівстві. Акції Індійської компанії, номінал яких становив спочатку 500 ліврів, тепер продавалися на фондовому ринку приблизно за 10 000 ліврів — рівень, який ледве могли підтримувати ринкові умови.

Гігантські обсяги в обігу паперових грошей у вигляді банкнот та акцій компанії, що були в населення, являли серйозну загрозу системі Ло у випадку втрати довіри до банкнот. Ло спробував консолідувати заклади монетарної політики. До того ж влада вирішила зробити банкноти законним засобом платежу та встановила фіксований курс. Водночас було вирішено вилучити з обігу металеві монети, обмінний курс яких поступово знижувався. Більш того, платежі золотими монетами на суму, що перевищувала 600 ліврів (цей рівень був пізніше зменшений до 300 ліврів), мали відтепер здійснюватися лише банкнотами. Щодо срібних монет, то ця межа становила 10 ліврів. Невдовзі було заборонено зберігати цінні метали вартістю більше 500 ліврів під загрозою штрафу.

Працівники компанії мали право обшукувати підозрілі будинки та карати порушників. Оскільки зберігати цінні метали вартістю більш як 500 ліврів було заборонено, населення не могло пред'являти Королівському банку банкноти для конверсії на суму, що перевищувала зазначену вище, а відтак довіра до гарантії конвертованості, яку надавав банк, значно зменшилася. Країна швидко рухалася до системи обігу паперових грошей з фіксованим обмінним курсом. Ло повною мірою використав таку ситуацію для консолідації ринкової вартості акцій компанії.

У травні 1720 р. Агентство купівлі та продажу породило Агентство із конвертації (Bureau de conversion), яке викупало за банкноти великі обсяги акцій за фіксованою вартістю 9000 ліврів. Отже, кількість акцій у населення зменшилася приблизно до 200 000. Дві третини тих, що залишилися, тобто 442 000 акцій, тепер опинилися в руках самої компанії та королівської родини. Для здійснення конверсії банк знову потребував нових емісій банкнот. Як результат, обіг збільшився до 2,7 млрд ліврів, а металеві гроші ледве налічували 300 млн. Ло прагнув ще більше вдосконалити систему, впроваджуючи фіскальну реформу. Французька система оподаткування була надзвичайно складною. Більш того, вона значною мірою базувалася на непрямих податках, іншими словами, була соціально несправедливою. Ло запропонував повністю змінити стан речей, ввівши єдиний податок на власність, що мав сплачуватися щороку. Залежно від вимог уряду, він мав становити від 0,5 до 1 %.

Фактично цією новою пропозицією Ло підписав собі як фінансисту смертний вирок. Процвітаючі громадяни, які побоювалися фіскальної реформи, почали втрачати довіру до Ло. Крім того, інфляція також не сприяла успіху. Кількість паперових грошей внаслідок нещодавніх емісій банкнот Королівським банком набула згодом інфляційного характеру. Ло негайно відреагував на це і в адміністративному порядку впровадив низку дефляційних заходів, щоб зупинити зростання цін. З 22 травня по 1 грудня 1720 р. вартість банкноти, виражена в грошових одиницях, зменшилася наполовину, а вартість акцій у металевому стандарті зменшилася з 10 000 до 5000 ліврів. Цими заходами Ло сподівався відновити вартість паперових грошей, іншими словами, купівельна спроможність банкнот мала зрости. Однак така ініціатива призвела до нової хвилі недовіри, що перетворилося на повну паніку. 29 травня 1720 р. регент звільнив Ло з посади міністра фінансів. 2 червня його попросили відновити позиції Індійської компанії і використовувати свої функції головного інтенданта торгівлі (Intendant general du commerce) для налагодження монетарної системи. Ло впровадив цілу низку заходів, які, однак, не дали відчутних результатів. Практично недовіра з боку населення продовжувала зростати. Влітку

1720 p. банкноти продавалися з 60 %-м дисконтом порівняно з металевими грошима. Майже повністю знецінилися акції: за нетривалий строк їх вартість впала до 200 ліврів — менше від їх номіналу. В грудні 1720 р. партнери Ло були ув'язнені до Бастилії, а самому Ло за допомогою регента вдалося втекти до Бельгії.

Система Ло розпалася. Слідча комісія (друга Віза), створена в січні 1721 р. на чолі з керівниками опозиції, розпустила Індійську компанію та Королівський банк, з яким вона об'єдналася. Пізніше комісія видала декрет, де зазначалося, що всі власники акцій, цінних паперів і банкнот повинні задекларувати свої активи. Акціонери втратили свій капітал, а кредитори уряду отримали натомість вічні ренти під 2—2,5 %. Задекларовані 2,2 млрд ліврів, які включали банкноти та цінні папери уряду, було зменшено до 1,5 млрд, тобто суми, якій дорівнював довгостроковий державний борг. Недовіра до влади з боку населення значно вплинула і на ринок державного кредиту. Процес реорганізації державних фінансів ставав тепер набагато складнішим. Із вилученням з обігу банкнот традиційні золоті та срібні монети знову стали базою для грошового обігу. Службовці й фінансисти відновили колишню систему оподаткування, яка характеризувалася роздрібненістю та неефективним розподілом функцій, і систему ліцензування короною певних видів діяльності.

Отже, Франція повернулася до примітивних і неефективних фіскальних процедур XVII ст. Такий стан речей залишався до революції 1789 р. Не дивно, що у XVIII ст. державні фінанси Франції відчули ще більший розлад. Всім заправляла некомпетентність, неефективність та корупція. Людовік XVI намагався реструктуризувати державні фінанси. З цією метою він призначав цілу низку міністрів фінансів, які, здавалося, мали потрібну компетенцію. Серед них були Анне-Робер, Жак Тюрго та швейцарський банкір-протестант Жак Неккер. Проте жоден з них не вирішив проблем.

Як наслідок, Франція не могла впровадити інновації в монетарній та фінансовій сфері, що у XVIII ст. чітко простежувалось по всій Європі. Країна відставала у галузі фінансових технологій, зокрема від Англії. Це значно заважало Франції створювати передумови для промислової революції.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси