Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.Гетьман Пилип Орлик. Конституція прав і свобод Запорозького війська.Наступ уряду Петра І на автономію Гетьманату. Боротьба гетьмана...Петрик Іваненко, гетьман запорізького козацтва, гетьман Ханської...Жалувана грамота царя Олексія Михайловича війську запорозькому на...Політичний та військовий устрій Війська ЗапорозькогоПравовий статус Української держави - Війська ЗапорозькогоВищі виконавчі органи влади (органи управління) в політичній системі...Місцеві органи влади та управління - складова політичного устрою...Петро Сорочинський, кошовий отаман, полковник Війська Запорізького.
 
Головна arrow Історія arrow Козацькі вожді України Т.2
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Петро Суховій, гетьман Війська Запорозького ханської величності.

Петро Суховій, гетьман Війська Запорозького ханської величності.

Петро Суховій (або Суховієнко, 1645- р.см. невід.) з'явився на козацько-гетьманському обрії несподівано. Як не намагався Петро Дорошенко відмежуватися од убивства Брюховецького, все ж чимало козаків не могло ні повірити йому, ні подарувати такого вчинку. На Січі дедалі твердішою ставала думка, що, доскочивши влади таким підлим способом, Дорошенко не має права на булаву. До того ж, подейкували запорожці, колись гетьманів обирали тільки на Січі, і треба такий звичай відродити. А серед тих, хто найохочіше грів руки на таких пересудах, був такий собі непомітний 23-річ-ний писар, родом з Полтави, Петро Суховій.

Грів, треба сказати, запопадливо. Так, що чимало запорожців і городових козаків на весь голос відмовлялися визнавати Дорошенка за гетьмана. Але й без гетьмана не годилося. Що ж робити? Можна з цього факту дивуватися, але історики твердять, що козаки пішли по раду до кримського хана!

Коли ханові доповіли, що до нього прибули з Січі за таким ділом, він, мабуть, спершу подумав, що січове товариство надто перепилося. Але потім опанував себе: "А чом не так, можу й порадити". І висловив геніальну думку: треба обрати собі нового гетьмана. На противагу Дорошенкові.

Козаки скликали Раду, й обрали... вже знайомого нам Петра Суховія. А чого б і не обрати: чоловік грамотний, "слово" вміє сказати.

Ось як описує ситуацію з виборами цього гетьмана Д. Яворницький: "Спочатку бажаючого на це довго не було, та потім висловив згоду колишній писар Запорозького Війська, молодий, двадцятирічний, але "вмілий і вчений чоловік" Петро Суховій або Суховієнко. Суховій вигадав для себе печатку, схожу на печатку кримського хана, - лук і дві стріли, - став іменуватися гетьманом Війська Запорозького й написав листа Дорошенкові, називаючи себе гетьманом ханської величності й наказуючи Дорошенкові надалі не йменуватися запорозьким гетьманом".

Щоправда, інші історики висувають інші версії події. Та не будемо встрявати в полеміку. Краще придивімось до титулу: "гетьман ханської величності"! Погодьтеся, що це щось абсолютно нове й небувале. Читаючи листа Суховія, гетьман Дорошенко, мабуть, добряче нареготався. Хоч справа була серйозною. Особливо, коли стало відомо, що до Суховія приєдналося 6 тисяч козаків. Дорошенко, ясна річ, за гетьмана його не визнав, але нервувати почав помітно.

Зате Суховій почувався спокійнісінько. Він подався до Бахчисарая і, погостювавши у хана, заручився його підтримкою. А щоб Суховієві легше було "домовитися" з Дорошенком, хан дав йому чималенький загін своїх вояків. Щоправда, не для негайної війни з Дорошенком, а щоб спочатку побив серйознішого, на ханів погляд, ворога — російського полководця князя Г. Ромодановського. Який, до речі, прибув до України із завданням покарати за непослух Дорошенка. Цікава складається комбінація, чи не так?

Дорошенкові, звичайно, слід було приєднатись до Суховія, гуртом вигнати росіян, а вже потім з'ясовувати, хто з них двох справді гетьман. Але П. Дорошенко потерпав, що Суховій з татарами може просто його вбити, тому військо навстріч росіянам повів його брат Григорій. Бій стався поблизу відомого ще за часів Виговського Конотопа. Козаки й тепер перемогли Ромодановського. Він відступив. Його син Андрій потрапив у полон.

Українське військо не погналось за росіянами, які відійшли до Путивля. Гетьман Суховій наказав йому перейти на правий берег Дніпра. Там його однодумці мали скинути з гетьманства Дорошенка й оголосити гетьманом всієї України Суховія.

Цікаво, що Суховій намагався розв'язати проблему мирно й покликав Дорошенка на раду. Той не прийшов, і козаки заочно, точніше мовити, символічно позбавили його булави та гукнули гетьманом Суховія. Щоб остаточно утвердитися при владі, Суховій негайно відрядив послів до Стамбула. Султан визнав його, і звелів ханові збройно підтримати нового гетьмана.

В руках Суховія були вже Черкаси й Чигирин, та чимало інших міст і містечок, але Дорошенко ухвалу ради, на яку не ходив, законною не визнавав. Населення, на його пораду, ховало своє добро по лісах та глибоких ярах, тож татари здобичі не мали. Між мурзами і Суховієм виник конфлікт. Вони почали погрожувати гетьманові. Але завбачливий Суховій удавсь по допомогу до січовиків. І хто ж там відгукнувся? Полковник Іван Сірко. Злякавшись цього, татари повернули на Крим, а Суховій - на Січ. Отже, перемога припала Дорошенкові.

Але Суховієва спілка з татарами подобалася далеко не всім запорожцям. Та ще й Дорошенкові агітатори раз у раз допоминалися:

"Хлопці, ви за кого тягнете? За гетьмана ханської величності? Та він же гамузом спродає вас ординцям. А разом з вами і всю Україну". І прихильники Суховія почали вагатися. Знаючи, що таке вагання може скінчитися "купанням" у Дніпрі, як уже не раз на Січі бувало, Суховій подався до Криму. Маючи при собі лише невеличкий загін однодумців.

Як гадає дехто з дослідників, у Криму він навіть прийняв мусульманство, а відтак - і татарське ім'я. І нібито татари називали його Ашпат-мурзою. А що? Може, й називали.

А далі сталася епістолярна дуель між Дорошенком та Суховієм, яка згодом переросла і в збройну. Навесні 1669 року Суховій із загоном козаків, що пішли разом з ним до Криму, та в супроводі 40-тисячного корпусу татар, вирушив на Чигирин. Цікаво, що до "гетьмана його ханської величності" приєднавсь і Сірко. Розуміючи, що протистояти такій силі важко, Дорошенко запропонував Суховієві мирну угоду. Про що ж домовилися? Не воювати між собою, а переправитися на Лівобережжя та гуртом ударити на росіян. Але тут подав голос наказний гетьман Лівобережжя Д. Многогрішний, який настільки не довіряв (а може й заздрив) Дорошенкові, гетьманові справжньому, що ладен був виступити на боці Московії. Та й із Суховієм у Дорошенка виникла незлагода. Чого не поділили? Булави. Суховій пропонував скликати велику раду на Січі та вже по-справжньому обрати єдиного гетьмана України. Був, очевидно, певен перемоги, маючи на своєму боці Сірка. Проте й цього разу Дорошенко не зважився на ризик.

Й ось тут закручується надзвичайно дивний сюжет. Ханом Криму в цей час був Аділ-Гірей, з давнього ханського роду Гіреїв. З турецьким султаном у нього склалися майже такі самі стосунки, як і в Суховія з Дорошенком, - хто кого переважить. Але Аділ, на відміну від Дорошенка, ризику не злякався: покладаючись на союз із козаками Суховія, він вирішив створити велику, незалежну від Туреччини, державу, до складу якої мала входити така собі ханська Україна на чолі з "гетьманом його ханської величності*. Геніальний задум, чи не так?! Та оскільки Стамбул штурмувати було ще рано, то хан урадив собі почати з Чигирина. Щоб знешкодити Дорошенка і дати утвердитися при владі Суховієві.

Дорошенкова агентура доповіла гетьманові про ханів задум, і він викликав Суховія на щиру розмову з приводу: на що тобі булава? Все одно ти її не матимеш. Краще глянь, яку гарну доньку мені Бог послав. Бери її за дружину, породичаємось, і, вже як свої, вдаримо — спочатку на Лівобережжя, а потому й на хана.

Остаточне замирення "гетьмана по обидва боки Дніпра" та "гетьмана його ханської величності" мало відбутися на раді поблизу Кодака. Там, казав Дорошенко, козаки самі визначать, кому з них двох віддати перевагу. Отже, тепер Дорошенко йти на раду з Суховієм погоджувався? Так. Але не погодилася значна частина козаків. Двічі виступав перед ними Дорошенко, оскільки рада призначалася ще й в іншому місці. І двічі та сама частина відмовлялася йти з ним, заявляючи, що там, де буде Суховій зі своїми прихильниками, там не буде їх. Втім, і в Дорошенкові козаки вже розчарувалися. Так само, як хан розчарувавсь у Суховієві, зрозумівши, що гетьманом України він може й не стати.

За розчаруванням пішли різкі дії. Суховій із загонами татар почав брати в облогу Чигирин. А в цей час хан послав другий свій загін - захопити Січ. Авжеж, ханові тепер сяйнув іншій задум: один загін захопить Січ, а другий - уже під

Чигирином, відтак, його держава ураз проляже аж он по доки. І тоді султан добре замислиться, що йому робити далі.

Але сталося щось цілком протилежне. Навіть та невеличка залога, що лишалася на Січі, розгромила татар і... підірвала в очах козаків авторитет Суховія, бо, мовляв, що то в нього за союзнички, які поза його плечима на Січ нападають?! Довелося нашому гетьманові забути про Чигирин, повернути на Січ і низько-низесенько кланяючись, просити в козаків пробачення. Вони перепросини прийняли, але... разом із загоном татар. Яких про всяк випадок лишили при собі. В полоні.

Щоб довго не оповідати, скажу, що ще кілька разів пробував Суховій виступати проти Дорошенка, в тому числі й на боці Д. Многогрішного. Але всі ці спроби зазнали краху. Остання була влітку 1669 року. Війська Суховія виступили разом з військами кошового отамана Ханенка і татарами. Битва, що розпочалася під Стеблевом, мала, за всіма прогнозами, дати перемогу Суховієві. Але сталося непередбачене. В критичний момент полковник Сірко, якому саме тепер здалися осоружними дії Ханенка з Суховієм, кинув їх і став на бік Дорошенка. Тобто знову, вкотре вже була задіяна сатанинська тактика І. Сірка: "Допомагати слабкішому проти сильнішого", тактика провокаційна й одверто злочинна. Раз у раз змінюючи орієнтацію, Сірко лише роздмухував міжусобну боротьбу претендентів на гетьманство.

Як свідчать хроністи, першими вдалися до втечі татари. Потім - обидва отамани козаків. До речі, на їхньому боці виступав з невеличким військом ще один претендент на булаву - Юрій Хмельницький, син гетьмана Богдана. Йому теж довелося від Дорошенка тікати.

"Гетьман Війська Запорозького ханської величності*, як він себе офіційно називав, зрікся булави на користь Ханенка, залишившись при ньому писарем. Існують дані, що в 1674 році він остаточно відійшов від політичної та збройної боротьби й осів десь на Лівобережній Україні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси