Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)Калькулювання собівартості продукції підприємстваМетодика визначення собівартості сільськогосподарської продукціїСистеми обліку витрат і калькулювання собівартостіОСНОВИ ПОБУДОВИ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ...Методи калькулювання собівартості продукціїМетоди калькулювання собівартості продукціїОблік витрат, виходу продукції тваринництва та калькулювання її...Облік витрат, виходу продукції рослинництва та калькулювання її...Калькулювання собівартості продукції
 
Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Бухгалтерський облік у виробничих та агросервісних кооперативах
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основи калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських кооперативів

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на її виробництво та придбання. Тобто історична (фактична) собівартість виділена як один Із основних принципів бухгалтерського обліку. Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції розраховують виходячи із загальної суми витрат, віднесених до відповідного об'єкту обліку (відповідну культуру, групу культур, вид тварин, чи виробництва). Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в кінці року, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

У рослинництві об'єктами визначення собівартості є також сільськогосподарські роботи, виконані у поточному році під урожай майбутнього року і відносяться до незавершеного виробництва,, а також роботи, які здійснені на поліпшення земель і виконуються за рахунок власних коштів підприємства.

Обчислення собівартості продукції (робіт, послуг) у сільськогосподарських кооперативах доцільно здійснювати у такій послідовності:

- розподіляють витрати на утримання основних засобів за їх призначенням на об'єкти обліку витрат;

- обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних та підсобних промислових виробництв, які надають послуги основному виробництву;

- розподіляють витрати на зрошення, осушення земель, списують послуги бджільництва із запилення сільськогосподарських культур;

- розподіляють загальновиробничі витрати;

- визначають загальну суму виробничих витрат за кожним об'єктом обліку;

- обчислюють собівартість продукції рослинництва;

- розподіляють витрати на кормоприготування (кормоцехів);

- визначають собівартість продукцію тваринництва;

- розраховують собівартість живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі;

- обчислюють собівартість продукції промислових виробництв з переробки сільськогосподарської продукції.

Об'єктами калькуляції собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від відповідних видів сільськогосподарських культур.

Кінцевим пунктом включення витрат до собівартості окремих видів сільськогосподарської продукції визначено: зерно, насіння соняшнику - франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно- франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури - франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос- франко-місце силосування; силос - франко-силосна споруда; зелені корми - франко-місце споживання; насіння трав- франко-склад; парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди - франко-пункт приймання.

При обчисленні фактичної собівартості продукції рослинництва виграти за посівами, що повністю загинули від стихійного лиха, списують з кредиту рахунка 23 на дебет субрахунка 977.

Якщо площі під загиблими посівами пересіваються іншими сільськогосподарськими культурами, то при списанні витрат враховують те, що на інші витрати діяльності списуються лише повторні витрати (вартість насіння, витрати на посів тощо). Неповторні витрати (оранка, вартість внесених добрив, витрати на снігозатримання тощо) відносять на нову культуру. При частковій загибелі втрати списують на інші витрати частково і розподіляють пропорційно фактично одержаній продукції.

До собівартості продукції рослинництва не включають також витрати по зібраних (але необмолочених) або по незібраних культурах. В кінці року фактичні витрати по обмолочених культурах розподіляють наступним чином: із загальної суми витрат по цих об'єктах виключають витрати на обмолочування та вивезення продукції з поля, решта суми витрат розподіляється пропорційно кількості гектарів за зібраними обмолоченими і необмолоченими культурами. Для визначення фактичної собівартості продукції зібраних і обмолочених культур до суми витрат по зібраних культурах додають витрати на їх обмолочування і транспортування з поля. У наступному році при обчисленні собівартості продукції по необмолочених культурах до витрат на їх збирання додають витрати на їх обмолочування, очищення і транспортування.

Собівартість соломи (полови), гички, стебел кукурудзи, кошиків соняшнику, капустяного листя тощо визначають в залежності від витрат розрахованих за нормативами, встановленими у господарстві на основі витратна збирання, пресування, транспортування, скиртування тощо за технологічними картами.

Собівартість одного центнера зерна визначають діленням витрат на вирощування відповідних культур на фізичну масу зерна і зерновідходів після очищення і сушіння. При цьому загальну суму витрат (за вирахуванням нормативної вартості соломи) розподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно до питомої ваги повноцінного зерна, що міститься в зерновідходах. Собівартість 1 центнера зерна і І центнера зерновідходів визначають діленням визначених сум витрат на відповідну фізичну масу зерна і зерновідходів після очищення і сушіння.

Приклад. В кооперативі зібрано 20000 центнерів повноцінного зерна озимої пшениці та 1500 центнерів зерновідходів із вмістом в них зерна 60 відсотків. Витрати на вирощування цієї культури (без вартості соломи) становили 292600 грн. Розрахунок собівартості одержаної продукції виконується таким чином. Кількість повноцінного зерна у зерновідходах становить: 1500 х 60/100 = 900 центнерів. Загальна його кількість з урахуванням зерновідходів дорівнює: 20000 + 900 = 20900 центнерів. Собівартість центнера повноцінного зерна становить: 292600 грн. : 20900 центнерів = 14 грн., а собівартість центнера зерновідходів дорівнює: 14 х 900/1500 = 8,4 грн.

У разі вирощування насіння зернових культур загальна сума витрат, включаючи додаткові витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляється між цими класами насіння (супереліта, еліта, І і II репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість центнера насіння визначається діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки.

Для обчислення собівартості 1 ц зерна кукурудзи масу качанів у повній стиглості перераховують на сухе зерно за фактичним виходом зерна з качанів, визначеним переробним підприємством з урахуванням базової вологості зерна в качанах (базова вологість зерна в качанах кукурудзи береться нарівні 14 %).

Качани кукурудзи у повній стиглості, що залишились у господарстві переводять у сухе зерно за середнім відсотком виходу зерна базової вологості з качанів, реалізованих за межі господарства. Собівартість 1 ц зерна кукурудзи визначають діленням загальних витрат (за мінусом нормативної вартості стебел кукурудзи) на масу зерна кукурудзи.

Для визначення собівартості 1 ц силосу до витрат на вирощування і збирання зеленої маси кукурудзи додають витрати на спеціальні компоненти та силосування. Визначену суму ділять на масу силосу, яку визначають комісійно через 20 днів (після ферментації зеленої маси).

Собівартість 1 ц насіння олійних культур (соняшнику, льону, гірчиці, сої, арахісу, рицини тощо) визначають аналогічно собівартості 1 ц зерна.

При визначенні собівартості продукції льону виробничі витрати на вирощування та збирання розподіляють пропорційно вартості за реалізаційними цінами насіння і соломи.

Собівартість 1 ц коренеплодів цукрових буряків визначають діленням витрат (за мінусом нормативної вартості гички) на масу одержаних коренеплодів.

Собівартість 1 ц насіння цукрових буряків розраховують діленням загальної суми витрат на масу оприбуткованого кондиційного насіння.

Собівартість 1 ц окремих видів продукції вирощування лікарських рослин визначається діленням загальної суми витрат, віднесених на цей вид продукції, на масу оприбуткованої продукції.

Собівартість продукції трав'янистих одно - і дворічних (коріандр, аніс, тмин тощо) та ефіроолійних культур обчислюють шляхом розподілу усіх витрат пропорційно їх вартості за цінами реалізації.

При калькулюванні собівартості картоплі, овочів, баштанних, грибів тощо витрати на вирощування (за мінусом нормативної вартості бадилля) розподіляють між стандартною і нестандартною продукцією пропорційно її вартості за цінами її реалізації.

Собівартість овочів закритого грунту та розсади овочевих культур визначається шляхом розподілу всіх витрат (за винятком насіння або садивного матеріалу) між окремими видами овочевої продукції пропорційно до квадратних метро-днів. Кількість метро-днів визначають множенням квадратних метрів площі, яку займає відповідна овочева культура, на кількість днів її вегетаційного періоду. Після чого до визначеної суми витрат по кожній культурі додають вартість розсади або насіння і ділять на масу оприбуткованої продукції (1 ц, 1 кг, 1000 шт. тощо).

У тваринництві витрати на утримання худоби і птиці (за виключенням витрат незавершеного виробництва на кінець року та вартості побічної продукції) становлять собівартість продукції. При цьому вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха відносять на фінансові результати господарства, а вартість тварин що загинули з інших причин (крім сум, віднесених за рахунок матеріально-відповідальних осіб), відображається на окремій статті у складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин. Маса загиблого чи вимушено забитого молодняку тварин, птиці та дорослої худоби на відгодівлі не виключається з приросту живої маси, одержаного за звітний рік.

Вартість гною одержаного від групи тварин визначається, відповідно до облікової політики підприємства, за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати при реалізації, або виходячи з нормативних витрат на його прибирання та вартості підстилки. Собівартість 1 т гною визначається діленням одержаної суми на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводиться в звичайний гній, виходячи з вмісту сухих речовин.

Інша побічна продукція (вовна-линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних курей, м'ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин) оцінюються за цінами можливої реалізації чи іншого використання, її вартість відноситься на зменшення загальних витрат на утримання відповідних груп тварин.

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби та птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний у звітному періоді, та вся жива маса; а від тварин, що не зважуються (молодняк робочих тварин, звірів тощо), продукція не оприбутковується, а витрати спрямовуються на дооцінку поголів'я, виходячи із кількості кормо-днів та собівартості 1 кормо-дня.

Обсяг приросту живої маси за певної групи тварин визначається як різниця між живою масою поголів'я, яке залишилося на кінець року та яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою тварин, які були на початок року плюс масою приплоду та тварин і птиці, які надійшли в групу протягом року.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи тварин (за мінусом вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість всієї живої маси тварин за окремими віковими групами визначається виходячи з вартості тварин, що були в групі на початок року, надійшли з інших груп, ферм чи придбані, вартості приплоду без вартості загиблих тварин та витрат на їх утримання у поточному році.

Обсяг живої маси визначається як сума маси тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та маси тварин, що залишилася на кінець року.

Собівартість 1 ц живої маси визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

Визначена собівартість 1 ц живої маси використовується для визначення фактичної собівартості тварин, що реалізовані, переведені до основного стада, забиті на м'ясо, а також ті, що залишились на кінець року.

Об'єктами калькуляції у молочному скотарстві є собівартість 1 и молока і 1 голова приплоду. Собівартість І голови приплоду рекомендується розраховувати за вартістю 60 кормо-днів утримання дорослої корови.

Собівартість 1 кормо-дня розраховується діленням загальної суми витрат на утримання основного стада на кількість кормо-днів (визначену за даними відомостей витрати кормів).

Для визначення собівартості І ц молока загальну суму витрат на утримання основного стада (за мінусом вартості приплоду та побічної продукції) необхідно розділити на кількість одержаного молока.

У м'ясному скотарстві об'єктами калькуляції є 1 голова приплоду, 1 ц приросту живої маси телят до 8-місячного віку і ! ц живої маси; 1 ц приросту живої маси молодняку старше 8 місяців і дорослої худоби на відгодівлю; І ц живої маси по групі худоби. До розрахунку собівартості Із загальної суми витрат виключають вартість молока і вовни-линьки за цінами реалізації та вартість гною.

) голову приплоду оцінюють за живою масою теляти при народженні і фактичною собівартістю 1 ц живої маси відлучених телят у 8-місячному віці. Обсяг приросту живої маси телят до 8-місячного віку визначають на підставі записів по кредиту аналітичного рахунку "Основне стадо великої рогатої худоби м'ясного напрямку". Собівартість 1 ц приросту живої маси по цій групі обчислюють діленням витрат, відображених по дебету цього аналітичного рахунку (за мінусом побічної продукції і молока) на приріст живої маси телят цієї групи, включаючи живу масу приплоду.

Собівартість 1 ц живої маси телят до 8-місячного віку визначають з урахуванням загальної маси молодняку цієї групи, який залишився з минулого року. Потім загальну вартість телят до 8-місячного віку ділять на загальну масу тварин цієї групи. Загальна вартість молодняку у віці до 8 місяців складається з вартості телят на початок року, вартості придбаного молодняку і витрат, віднесених на приріст живої маси телят до 8-місячного віку, та приплоду. Загальна маса тварин включає живу масу телят до 8-місячного віку на кінець року, молодняку, переведеного в старшу групу, і проданих тварин (за вирахування загиблих). Собівартість І ц живої маси визначають діленням їх вартості на живу масу. За такою собівартістю обчислюють вартість телят, які вибули протягом року з цієї групи, і тих, що залишилися на кінець року.

Собівартість 1 ц приплоду живої маси і 1 ц живої маси молодняку старше 8 місяців і дорослої худоби на відгодівлі визначають аналогічно, як і молодняку великої рогатої худоби молочного напряму.

У свинарстві витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість приросту живої маси і ділового приплоду.

Собівартість приросту живої маси і однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначається діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включаючи живу масу одержаного приплоду).

Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят лід матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які залишилися під матками на кінець року,

У вівчарстві витрати на утримання дорослого поголів'я і молодняку овець розподіляються між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією і оцінюються за реалізаційними цінами, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю.

На собівартість приплоду ягнят відноситься в романівському вівчарстві 12 відсотків, каракульському- 15, а в усіх інших напрямах-10 відсотків загальної суми на утримання овець основного стада. В підприємствах, де вівці всіх груп утримуються разом, на приплід відноситься частина (у зазначеному розмірі) загальної суми витрат.

Витрати на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляються між вовною (центнер вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, один центнер якого береться за одиницю. Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносяться прямо на собівартість вовни.

Собівартість продукції птахівництва визначається діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. По основному стаду птиці калькулюється собівартість 1 тис. яєць, а по молодняку птиці - 1 центнер приросту живої маси та 1 центнер живої маси.

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюються за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності - за реалізаційними цінами. За цими ж цінами оприбутковуються яйця, одержані від молодняку птиці.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих в добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняку птиці.

У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визначається в розмірі 50% планової собівартості однієї голови молодняку на час відлучення. При відлученні приплід дооцінюється ще на 50%. Собівартість однієї голови молодняку на час відлучення визначається діленням витрат на утримання дорослих звірів з приплодом до відлучення (без вартості шкурок загиблих тварин та м'яса забитих звірів за реалізаційними цінами) на кількість відлученого молодняку. Загальна сума витрат без вартості молодняку, що залишився під матками на кінець року, становитиме собівартість ділового приплоду

Виходячи з положень облікової політики підприємства може бути обрана система обліку і калькулювання за нормативними витратами. Виділяють нормативну, планову та кошторисну калькуляції.

Нормативна (стандартна) калькуляція застосовується з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих норм. Планова калькуляція складається на підставі виробничих норм і дозволяє визначати допустимий обсяг витрат на виробництво продукції виходячи з досягнутого рівня організації праці та управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства тощо.

Кошторисна калькуляція складається при отриманні замовлення на новий вид продукції, при виготовленні з нових чи змінених технічних умов продукції попередніх випусків і при освоєнні нового виробництва (найчастіше застосовують її в будівельних організаціях, де вона представляє собою визначення ціни будівельної продукції).

Сутність та відмінності між цими видами калькуляцій наведено в таблиці 2.2. Головна відмінність цих видів калькуляцій полягає в їх призначенні (меті).

Таблиця 2.2. Порівняльна характеристика калькуляцій

Види калькуляції

Що калькулюється

Мета розрахунку

Період складання

На основі яких даних складається

Планова

Величина припустимих витрат на виробництво продукції

Зниження собівартості

На початку звітного періоду

Середні норми витрат

Нормативна

Нормативна собівартість окремих видів продукції

Контроль витрат

На початку місяця

На основі науково-обгрунтованих норм

Кошторисна

Новий вид продукції, визначається ціна будівельної продукції

Для визначення економічної ефективності виробництва

До початку виробництва

На основі передових технологічних норм витрат сировини, робочого часу тощо

Основним завданням нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні та в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат І кошторисів витрат на обслуговування виробництва та управління.

Всі випадки відхилень від норм оформляються відповідними документами і обліковуються. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, непередбачених нормами витрат і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів. При цьому методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм.

Основними принципами системи нормативного обліку є:

- нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій за кожним видом продукції;

- систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

- постійний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

- попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виявлення, місця виникнення, виявлення причин і винуватців;

- завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва;

- калькулювання фактичної собівартості груп однорідної продукції, виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

- щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти виробництвом;

Сьогодні розвиток нормативного методу відбувається в напряму його комплексного використання як для бухгалтерської реєстрації витрат і обчислення собівартості продукції, так і для робіт, пов'язаних з підготовкою виробництва, оперативного планування й аналізу собівартості.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси