Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
УПРАВЛІНСЬКЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВОЕтапи розвитку та засади документознавстваКриміналістичне документознавствоОб'єкт, мета й предмет загального документознавстваІнформаційна підтримка процесів життєвого циклу виробів.Правова база становлення інформаційного суспільстваСТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВАCучасні підходи до розроблення -і впровадження інформаційних системСхідна модель становлення інформаційного суспільстваНормативно-правова база управлінського документознавства
 
Головна arrow Документознавство arrow Загальне документознавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення документознавства як науки інформаційного циклу

Прибічники інформаційної теорії походження документаційної науки, в статусі науки інформаційного циклу, її становлення пов'язують з процесами поширення науково-інформаційної діяльності (перша пол. XVI ст.).

Розвиток друкарства, удосконалення поліграфічної справи на початку XVI ст. викликало появу значної кількості друкованої продукції. Початковим завданням стало проведення її аналізу не тільки для обліку, а й видання відповідних посібників з метою орієнтації читачів і надання їм відповідних рекомендацій.

Прикладом ретроспективного бібліографічного покажчика став бібліографічний твір англійця Джона Бейля, що був опублікований в 1548 р. Своєрідним бібліографічним відгуком на збільшення книговидань був також випущений у Римі у 1559 р. бібліографічний покажчик заборонених церквою до публікування, продажу та читання книг.

Необхідність певним чином описувати та оцінювати книги стало вимагати наявності відповідних знань і професійних навичок. Серед перших документознавчих робіт у цьому напрямі слід відзначити видане в Парижі у 1763- 1788 рр. "Керівництво з бібліографії" або "Трактат про знання рідкісних і унікальних книг", а також "Вступ до книгознавства" М. Деніса, який ототожнював поняття бібліографії, бібліології та книгознавства. Бібліографію цей дослідник визначив саме як науку про книгу в цілому, включаючи рукописи, знання про шрифти, друкарську справу, бібліотеки та описи книг.

Упродовж XIX ст. бібліографія та книгознавство розглядались як єдина наука, і лише на початку XX ст. вони сформувались як окремі науки.

Період XIX - поч. XX ст. у світовій історії знаменується зростаючою потребою в оперативному способі інформування, переходом провідних країн світу до нових соціально-економічних та суспільно-політичних відносин. Відбувається становлення індустріального суспільства, яке вимагало зміни та регламентації соціальних відносин. Гостріше стала усвідомлюватися необхідність вивчення будь-яких каналів передачі інформації, у тому числі документальних.

Структура, загальні властивості та закономірності надання, передачі та одержання інформації починає розглядатися новою науковою дисципліною - документацією.

Основоположниками документації як практичної діяльності й прикладної інформаційної наукової дисципліни є бельгійський учений Поль Отле (1868-1944 рр.) і його найближчий сподвижник та однодумець Анрі Лафонтен (1854-1943 рр.). їх погляди та наукові розвідки знайшли практичне втілення в діяльності Міжнародного бібліографічного інституту, створеного в 1895 р., а в 1931р. перейменованого в Міжнародний інститут документації. За рішенням Міжнародного конгресу з документації (Париж, 1937р.) на базі інституту була створена Міжнародна федерація з документації (далі - МФД). Пізніше вона отримала назву МФІД - Міжнародна федерація з інформації і документації.

Пропагуючи свої ідеї і прагнучи до найбільш широкого розповсюдження світової документаційної діяльності, П.Отле неодноразово виступав на міжнародних конференціях, публікував статті й, нарешті, у 1934 р. видав фундаментальну працю "Трактат про документацію" [61], де сформулював концепцію універсального розуміння поняття "документ" та загальні засади теорії документації. Саме теорія документації, на думку П. Отле, призначалася для вивчення: а) книги у широкому контексті цього слова; б) документа - книги (видання) та адміністративного документа; в) документації, що відповідає сучасному розумінню теорії інформаційно-аналітичної діяльності.

Уважається, що термін "документація" був уперше використаний П.Отле ще в 1905 р. у доповіді на Міжнародній конференції з економіки. Науковець запропонував дану назву використовувати на означення групи процесів, пов'язаних з роботою над документами (виробництвом, передачею, нагромадженням) в певних інституціях (бюро, інститутах, редакціях, видавництвах, бібліотеках, офісах), головною метою яких є надання послуг щодо швидкого й повного отримання будь-якої інформації необмеженій кількості споживачів.

Основним завданням документації П. Отле вважав аналіз, класифікацію та узагальнення знань про документ, сприяння дослідженню теоретичних і практичних аспектів терміна "документ", розробку додаткових форм й можливостей подання даних [61].

Усю зафіксовану на тих чи інших носіях сукупність документів П.Отле також вважав за потрібне включати в документацію: рукописи, друковані видання, гравюри, креслення, схеми, кіно- та фотодокументи, карти, малюнки, записи голосу, ноти, медалі, листівки і т.д. До документації він зараховував навіть скульптури, технічні предмети, що знаходились в музеях, пам'ятки архітектури тощо, тобто будь-яке джерело інформації, втілене в матеріальній формі.

Оскільки поняття "документ" в трактуванні П. Отле охоплювало носії інформації, з якими переважно працюють в бібліотеках, архівах і музеях, то цю науку називали також "книго-архіво-музеєзнавство". Розуміння документа за П. Отле майже збігається з трактуванням даного поняття Ш.В. Ланглуа, висловленим ще наприкінці XIX ст., який також основним сховищем документів вважав архіви, бібліотеки та музеї.

Висунуте П. Отле визначення документації як діяльності із збирання, збереження, обробки та надання в користування документів спочатку одержало досить широке міжнародне визнання й поширення. Документація, що розумілась як система знань, яку можна трактувати як науку, технологію та практичну діяльність, широко обговорювалася у виданнях Міжнародної федерації з документації. У різних країнах створювалися проекти та організовувалися центри документації.

Широке тлумачення науки про документ зустріло розуміння й серед російських фахівців. Про це свідчить, зокрема, визначення поняття документ, сформульоване в 16-му томі "Нового енциклопедичного словника", що видавався Ф.А. Брокгаузом та I.A. Ефроном, "документ" подано не тільки в традиційному для того часу - юридичному змісті, але й у цілком співзвучному з тим, що пропонував П. Отле: "Документ у широкому розумінні - будь-який неживий предмет, що містить у собі сліди людської думки й діяльності" [59].

Палким прихильником та пропагандистом ідей бельгійського вченого був відомий російський бібліограф Б.С.Боднарський, який в 1924-1925 рр. у Москві й Рязані видав російською мовою посібник П. Отле "Загальна організація документації" [17].

Зазначений підхід до науки про документ розділяв також відомий радянський книгознавець М.Н. Куфаєв. У своїх роботах учений, розглядаючи як документ книгу, вважав її "містилищем думки й слова людини, взятих в їх єдності й виражених видимими знаками". Книгами він вважав як "ієрогліфи на фресках чи каменях храму, папірусні сувої", так і листівки, газети, фотографічні валики чи грамплатівки [44].

Документаційна наука декларувала своїм завданням вивчення процесів класифікації та розповсюдження (а з середини 1940-х рр. - і створення) документів у всіх сферах соціальної діяльності. У 1950-х рр. результати досліджень різних її напрямів публікувалися в часописах "American Documentation" (США), "Revue ola Documentation" (Нідерланди), "Documentation" (Німеччина) та в інших періодичних виданнях.

На ниві цієї науки працювали такі відомі вчені як С.К. Бредфорд (1948р. опублікував працю під назвою "Документація", де сформулював і обгрунтував відому теорію закономірності розсіювання статей у періодичних виданнях), Сюзанна Бріє, Б.С. Віккері, Фріц Донкар Дюйвис, Ш.Р. Ранганатан, О. Франк, Джессі Шира, Луї Шорс, Вальтер Шюрмайер [95].

Матеріали з даної галузі знань публікували у спеціалізованих журналах чи неперіодичних виданнях, що, як правило, випускались міжнародними або національними організаціями, а також в архівознавчій періодиці. Так, Міжнародна рада з управління документацією розпочала випуск "The International Records Management". Збірники статей, нормативних документів та матеріали конференцій почали видаватись під егідою ЮНЕСКО в межах програми з управління документацією та архівами - RAMP.

Документознавчій проблематиці присвячене також засноване в США у 1944 р. періодичне видання "Office". Поступово почали зростати обсяги потоків публікацій з управління документацією, зазначена проблематика стала розглядатись як дослідницький рудимент "документаційної науки" (зокрема, у Франції, Іспанії, Бельгії та ін.).

Відомий польський дослідник Ян Мушковський у статті "Документація і документологія", опублікованій 1946 p., у межах документаційної науки (документації) виокремлює її наукову основу - документологію, яка в подальшому мала трансформуватись в інформаціологію.

У 50-ті pp. XX ст. у центрі уваги фахівців - теоретиків і практиків документації - виступають поняття "інформація" і "комунікація". Починає усвідомлюватись той факт, що головною метою є забезпечення функціонування укладеної в документах інформації, її включення в систему суспільних комунікацій. Поступово головним об'єктом документації стає не документ, а інформація.

Перехід до "інформаційної" науки замість "документаційної", завдяки уявленню про документацію як інформаційно-комунікаційну діяльність, необхідну для існування наукових знань, закладену ще в працях П. Отле, ставав усе більш природним і логічним. Значну роль у переорієнтації зіграла підвищена увага до можливостей ЕОМ по нагромадженню й пошуку інформації. Поняття "інформація" пережило друге народження в кібернетиці, увійшовши в число загальнонаукових категорій [84].

Гостріше стала усвідомлюватися необхідність дослідження будь-яких каналів передачі інформації, не тільки документальних. Документаційні центри й інститути почали перейменовувати на інформаційні.

У той же час у деяких країнах поряд з новою назвою продовжувала зберігатись попередня. У поняття інформаційної і документаційної діяльності вкладався різний зміст. Міжнародні конгреси, конференції, співробітництво в міжнародних установах, таких як Міжнародна федерація з документації і Міжнародна організація зі стандартизації, сприяли зближенню позицій, формуванню єдиного підходу до вирішення кардинальних проблем (поняття "документація" використовується сьогодні у деяких країнах Західної Європи як певна сукупність документальних джерел інформації незалежно від їхнього характеру і виду (друковані, рукописні, електронні).

У результаті все-таки формується інформатика - наука, що всебічно розглядає питання теорії інформації і комунікації, а також організації процесів збору, збереження і пошуку інформації, у тому числі за допомогою сучасних засобів автоматизації. У 1981 р. побачила світ монографія словацької дослідниці М.Новакової, a y 1984 p. y Лейпцигу (НДР) відбувся вихід словника Ст.Рюкля та Г.Шмолля "Lexicon der Information und Documentation".

Термін "інформатика" в країнах, де він став уперше використовуватись, розуміли по-різному. Так, у Франції ним позначали науку про засоби обчислювальної техніки, а в СРСР - дисципліну, в якій головним об'єктом виступали наукова інформація та комунікація, науково-інформаційна діяльність, і саме тут враховувались найвагоміші результати документаційної науки. Розвиток цієї науки продовжується й дотепер, розробляються наукові підходи, але завжди до числа її основних понять відноситься "документ".

У Радянському Союзі відродження документаційних ідей відбувається у 1960-ті роки минулого століття на новій основі. Головна увага приділяється інформаційному забезпеченню науки, причому переважно наук точних, природничих і технічних. Тому нова наукова дисципліна одержала спочатку назву "теорія наукової інформації" або "теорія і практика науково-технічної інформації".

Незабаром автори провідної концепції "теорії наукової інформації" О.І. Михайлов, А.Й. Чорний і P.C. Гіляревський дійшли висновку про необхідність зміни назви дисципліни на "наукову інформатику" [57].

Одночасно з інформатикою в СРСР на базі документаційних ідей сформувалася інша наукова дисципліна - документалістика. На думку М.І. Стяжкіна і М.Д. Кравченка [86], термін "документалістика" на теренах СРСР був уперше запропонований В.А. Успенським у 1958 р. на семінарі з теоретичних основ наукової інформації в Лабораторії електромоделювання ВІНІТІАН СРСР. Цей новий науковий напрям став пов'язувати документацію з технічними засобами оброблення, зберігання й надання інформації, що міститься в документах, та інформацією про самі документи.

Документалістика стала претендувати на роль узагальнюючої науки, що вивчає документальні системи з погляду їхньої оптимізації. Вона досить активно розвивалася у 1960-х роках; її розуміли також як прикладну галузь кібернетики, що вивчає властивості документа й документальної інформації, організацію документальних потоків і масивів, зокрема в архівах, бібліотеках та музеях.

Найвідоміший пропагандист ідей документалістики Г.Г.Воробйов опублікував у 1973 р. монографію "Документ: інформаційний аналіз" [23], яка відіграла помітну роль у розвитку документознавства. У 1973 р. була опублікована також монографія К.І. Рудельсон [70], де в контексті проблем архівної класифікації документів були розглянуті досягнення у вирішенні подібних питань у межах документаційної науки та інформатики.

Однак у подальшому документалістика не набуває поширення; найбільше про неї згадують у працях з архівознавства, не розкриваючи її змісту і споріднюючи (навіть ототожнюючи) з інформатикою. Хоча Г.Г. Воробйов і на сьогодні декларує наявність документалістики, але фактично як наукова дисципліна вона не існує [89].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси