Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Екологічний моніторингЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГЗаконодавчий моніторинг у сфері екологічного менеджментуЕкологічний моніторингЕкологічний моніторингЕкологічний моніторинг і його завдання
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Екологічний моніторинг

Моніторинговий механізм гармонізації життєдіяльності та екологічного управління було розглянуто в першій главі. Екологічний моніторинг як складова інформаційної системи грунтується на отриманні первинної інформації, що характеризує стан і динаміку об'єктів управління та навко­лишнього середовища, у якому функціонує система.

Одним із головних показників ефективності управління є своєчасна та адекватна реакція суб'єкта управління на зміни в навколишньому середо­вищі. Це можливо лише за наявності достатньо ефективної системи опера­тивного спостереження Й отримання необхідної первинної інформації для прийняття управлінських рішень. Нагадаємо, що під моніторингом розу­міють спостереження за станом об'єкта управління, відображення динаміки змін, що відбуваються в ньому, та прогноз розвитку ситуації. З позиції еко­логії моніторинг відіграє роль своєрідного зворотного зв'язку в регуляції екологічної ситуації. Інструментарієм здійснення всього комплексу моніторингових заходів, необхідних під час прийняття управлінських рішень, і виступає інформаційна моніторингова система. У визначенні "інформацій­на" відображається не лише спостереження і збирання первинної інфор­мації, але і її попередня обробка і накопичення у відповідній базі даних для подальшого використання.

Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється Міністерством екології та при­родних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану такого середо­вища.

Державна система екологічного моніторингу — це система спостережень, збирання, обробки, пере­давання, збереження та аналізу інформації про її стан довкілля, прогнозування його змін і роз­робки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Створення й функціонування Державної системи екологічного моніто­рингу довкілля грунтується на принципах:

• систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища і техногенними об'єктами, що впливають на нього;

• своєчасності отримання та обробки даних спостережень на відомчих і узагальнюючих (місцевому, регіональному й національному) рівнях;

• комплексності використання екологічної інформації, що надходить у систему від відомчих служб екологічного моніторингу та інших поста­чальників;

• об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екоінформації та узгодженості нормативного, організаційного й методичного забезпе­чення екологічного моніторингу довкілля, що проводиться відповід­ними службами суб'єктів управління;

• сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

• оперативності доведення екологічної інформації до суб'єктів управління, інших зацікавлених органів, підприємств, організацій та установ;

• доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті.

Нині для України проблемним залишається інтеграція суб'єктів еко­логічного моніторингу в єдину систему, розробка єдиної методології збирання, обробки, накопичення і передавання мої і і горни юної інформації, узгодження функціонування окремих відомчих моніторингових систем. Процес інтеграції екологічних інформаційних систем, що належать різним відомствам або охоплюють певні території (регіональні моніторингові систе­ми), здійснюється на основі узгодженості нормативно-правового та органі­заційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного й програмного забезпечення їх складових частин, комплексності обробки та використання екологічної інформації, шо надходить і зберігається в системі моніторингу.

Саме для координації діяльності суб'єктів Державної системи моніто­рингу довкілля і здійснення заходів шодо забезпечення функціонування цієї системи на основі єдиного нормативного, методологічного і метрологічно­го забезпечення, уніфікованих технічних компонентів створено Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля.

Підпорядкування систем екологічного управління принципам збалансо­ваного розвитку потребує перегляду як основних, так і другорядних показ­ників стану компонентів навколишнього природного середовища, вибору та обгрунтування нової системи показників, а також показників для інтеграль­ної оцінки стану системи "природа—суспільство". Участь України у вирі­шенні глобальних екологічних проблем, виконання нею міжнародних еко­логічних зобов'язань вимагає від національної системи моніторингу довкілля забезпечення достовірності й порівнюваності вимірювань в оцінках показників екологічної ситуації не лише по окремих регіонах Ук­раїни, але й на міжнародному рівні.

Щоб вирішити екологічні проблеми у світі створено чимало мереж, шо охоплюють як державні, так і недержавні суб'єкти діяльності на національ­ному й міжнародному рівнях. Завдяки впровадженню нових інформаційних технологій ці мережі корисні для обміну екологічною інформацією між різними країнами. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) започаткувала процес збирання, аналізу та синтезу глобальних і регіональ­них даних про стан навколишнього середовища через мережу 35 партнер­ських центрів, розташованих по всьому світу. Результатом цієї роботи є регулярне видання глобального екологічного огляду — "Глобальна еко­логічна перспектива". Щоб брати участь у подібних ініціативах Державна система екологічного моніторингу довкілля країн, зокрема й України, по­винна відповідати міжнародним стандартам.

Отже, виникає необхідність перебудови і переорієнтації всієї системи на новий комплекс первинних даних і на міжнародні екологічні стандарти. Трансформація системи екологічного моніторингу прагне досягти такі основні цілі, що забезпечують вищу якість екологічного управління:

• підвищення рівня адекватності інформаційної моделі довкілля дій­сному екологічному стану, яка формується на основі даних система­тичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами суб'єк­тів екологічного управління, підприємствами, організаціями та уста­новами в порядку виробничо-інформаційної діяльності, на основі дослідних робіт і наукових досліджень;

• підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних через використання досконалих методик, сучасних контрольно-вимірювальних приладів і засобів комп'ютеризації процесів збирання, накопичення та обробки екологічної інформації на всіх рівнях управління;

• підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування спожи­вачів екологічної інформації на всіх рівнях управління на основі мережного доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків даних, комплексної обробки і використання інформації для прийнят­тя відповідних рішень.

Пріоритетами функціонування системи є захист життєво важливих еко­логічних інтересів людини і суспільства, збереження природних екосистем, відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання над­звичайним екологічним ситуаціям. Суб'єктами системи є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно зі своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля, приймають відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічного стану, раціональ­ного використання і забезпечення якості природних ресурсів. У структурі управління основними суб'єктами моніторингу довкілля є Мінекоресурсів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здо­ров'я, Мінагрополітики, Національне космічне агентство, Держкомзем, Держводгосп, Держкомлісгосп, Держбуд (рис. 8.1). Екологічний моніторинг проводиться також органами цих суб'єктів на місцях, підприємствами, ус­тановами та організаціями, що належать до сфери їх управління і які є

Державна система екологічного моніторингу України

суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною й регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляду поточ­них питань, пов'язаних із проведенням моніторингу довкілля, здійснює Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповід­ними напрямами. Організаційну інтеграцію суб'єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюють органи Мінекоресурсів на основі загальнодержав­ної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що містять програми відповідних рівнів, подані цими суб'єктами, та укладених між ни­ми угод про спільну діяльність під час проведення моніторингу на відповідному рівні. До складу виконавців зазначених програм суб'єкти сис­теми моніторингу можуть залучати підприємства, установи та організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Проведення моніторингу регламентується екологічним законодавством України за такими напрямами:

1. Ґрунти (Земельний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель"):

• грунти і ландшафти (вміст забруднювальних речовин, прояви ерозій­них та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового й сільськогосподарського виробництва);

• геохімічний стан ландшафтів (вміст та поширення природних і техно­генних хімічних елементів та сполук);

• фунти на природоохоронних територіях (вміст забруднювальних ре­човин, у тому числі радіонуклідів);

• просторове поширення в фунтах забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів;

• фунти (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусо­логічні визначення, наявність яєць геогельмінтів);

• зрошувані та осушувані землі (вторинне підтоплення, глибина заля­гання і мінералізація фунтових вод, ступінь засоленості та солонцю­ватості фунтів);

• берегові лінії річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідро­технічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

• фунти сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохі­мічні й токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• грунти земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів).

2. Води (Водний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод"):

• водні об'єкти в межах природоохоронних територій (фонова кількість забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• річки, водосховища, канали, зрошувальні системи і водойми в межах водогосподарських систем комплексного призначення, системи між­галузевого й сільськогосподарського водопостачання (вміст забруд­нювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• водойми в зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіо­нуклідів);

• поверхневі води в прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст забруднювальних

речовин, у тому числі радіонуклідів);

• поверхневі води сільськогосподарського призначення (токсикологічні й радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімі­катів і важких металів);

• поверхневі води суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіо­логічні, вірусологічні визначення);

• підземні води (гідрогеологічні й гідрохімічні визначення складу і вла­стивостей, у тому числі радіонуклідів, залишкової кількості пести­цидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів);

• поверхневі і морські води (гідрохімічні й гідробіологічні визначення);

• морські води, мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусо­логічні визначення);

• питна вода централізованих систем водопостачання (вміст забрудню­вальних речовин, обсяги споживання);

• джерела скидів стічних вод (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів; обсяги скидів);

• стічні води міських каналізаційних мереж та очисних споруд (вміст забруднювальних речовин, обсяги надходження).

3. Атмосферне повітря (закон України "Про охорону атмосферного повітря", постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніто­рингу в галузі охорони атмосферного повітря"):

• атмосферне повітря та опади (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• джерела викидів в атмосферу (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів; обсяги викидів);

• транскордонне перенесення забруднювальних речовин.

4. Біологічні об'єкти (закони України "Про тваринний світ", "Про рос­линний світ", Конвенція про охорону біологічного різноманіття):

• наземні, річкові і морські екосистеми (фонова кількість забрудню­вальних речовин, у тому числі радіонуклідів, біоіндикатори і визна­чення);

• рослинний покрив земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин);

• зелені насадження в містах і селищах міського типу (ступінь пошко­дження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо);

• сільськогосподарські рослини і продукти з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• сільськогосподарські тварини і продукти з них (зоотехнічні, токсико­логічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• лісова рослинність (пошкодження біотичними та абіотичними чин­никами, біомаса, біорізноманіття, радіологічні визначення, вміст забруднювальних речовин);

• мисливська фауна (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначення);

• природно-заповідний фонд.

5. Надра (закон України "Про Державну геологічну службу України"):

• геологічне середовище (геологічні, геофізичні, геохімічні, гідрогео­логічні, еколого-геологічні характеристики надр);

• екзогенні та ендогенні геологічні процеси;

• забруднення підземних вод, грунтів та донних відкладів;

• сейсмічні прояви;

• мінерально-сировинна база.

6. Відходи (закон України "Про відходи", "Про затвердження Положен­ня про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією"):

• звалища промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• місця утворення, зберігання і видалення відходів;

• транскордонне перевезення небезпечних відходів;

• об'єкти захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка).

7. Небезпечні природні явища та техногенні аварії (закон України "Про гідрометеорологічну діяльність", указ Президента України "Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи", поста­нова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1999 р. № 2303 "Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань над­звичайних ситуацій"):

• надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, ма­сове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідни­ками, зміна стану водних ресурсів та біосфери;

• надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах;

• ендогенні та екзогенні геологічні процеси (їх видові і просторові характеристики, активність прояву);

• повені, наводки; снігові лавини, селі (у районах спостережних станцій);

• підтоплення міст і селиш міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод);

• підтоплення сільських населених пунктів, прибережних зон водосхо­вищ (переформування берегів і підтоплення територій);

• зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

8. Об'єкти підвищеної небезпеки (закони України "Про об'єкти підвище­ної небезпеки", "Про перевезення небезпечних вантажів", постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку"):

• транспортування небезпечних вантажів;

• авіаційні і воєнно-морські бази, полігони і танкодроми, військово-навчальні центри, військово-ремонтні підприємства, парки бойової техніки, гарнізони і підприємства військово-промислового комплексу;

• залишки хімічної зброї, пов'язані з попередньою воєнною діяльністю. Територія України за ступенем екологічної небезпеки поділяється на

зони, для яких встановлюються нормативи, що дозволяють або забороняють види господарської діяльності і враховують екологічні, соціальні та еко­номічні умови. Залежно від призначення за спеціальними програмами в Україні здійснюється кілька видів екологічного моніторингу: загальний, кризовий та фоновий.

Загальний моніторинг — це оптимальні за кількістю та розміщенням па­раметри й періодичність спостережень за довкіллям, які лають змогу на ос­нові оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої та загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий моніторинг — це інтенсивні спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного виливу, розташованими в районах еко­логічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явиш із шкідливими екологічними наслідками, для забезпечення своєчасного реагу­вання на кризові й надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень шо­до їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

Фоновий моніторинг — це багаторічні комплексні дослідження спе­ціально визначених об'єктів природоохоронних зон для оцінки та прогно­зування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і гос­подарської діяльності, або одержання інформації, щоб визначити середньо­статистичний (фоновий) рівень забруднення довкілля в антропогенних умовах.

Міністерство екології та природних ресурсів України разом із Міністер­ством з питань надзвичайних ситуацій, їхні органи та інші суб'єкти систе­ми моніторингу встановлюють спеціальні регламенти спостереження за еко­логічно небезпечними об'єктами, критерії визначення і втручання в разі виникнення або загрози виникнення надзвичайних екологічних ситуацій. Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою держав­ною програмою, яка визначає спільні" узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії суб'єктів екологічного управління, підприємств, організацій та установ різних форм власності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Екологічний моніторинг
ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ
Законодавчий моніторинг у сфері екологічного менеджменту
Екологічний моніторинг
Екологічний моніторинг
Екологічний моніторинг і його завдання
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси