Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Банкіри та банкрутстваЯкі заходи передбачені чинним законодавством України щодо посилення...У яких випадках справа про банкрутство може бути порушена за...Фінансова санація та банкрутство підприємстваПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВАБанкрутство і ліквідація підприємств (організацій)Правове регулювання банкрутстваДІАГНОСТИКА ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯФактори виникнення банкрутства підприємствПравове регулювання банкрутства
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Банкіри та банкрутства

Трапезити, як правило, були чужоземцями в містах, де вони працювали. Арістолокос в Афінах був, можливо, єдиним банкіром, що народився вільною людиною. Протягом IV ст. до н. е. більшість трапезитів, принаймні в Афінах, все ще були рабами на початку своєї кар'єри — вони допомагали іншим трапезитам чи управляли банком від імені своїх власників. Після кількох років доброї та вірної служби раби могли очікувати звільнення. Ті з них, хто сприяв успіхам своїх власників, ставали дуже багатими, підкорялися загальним правилам міста, в якому вони жили, отримували громадянство. В Афінах така ситуація трапилася з Архестратосом, Пасіоном, Форміоном, Епігенесом та Кононом. Пасіон, який крім свого банку в Піреї займався виробництвом щитів, був не просто найзаможнішим банкіром свого часу, а й мав найбільший капітал в Афінах у 372 р. до н. е. Вартість його нерухомості становила близько 20 талантів. Він делегував свої банківські операції своєму працівнику Форміону за 10 000 драхм щороку, а своє виробництво — за 6000 драхм, що дорівнює 1 таланту (Демосфен). Отже, вартість його майна становила 70 талантів. Платня працівника наприкінці V ст. до н. е. становила 1 драхму в день, а раба — в середньому 200 драхм на рік.

У III ст. до н. е., коли банківська діяльність була поширена в усьому грецькому світі, банкіри набували поваги, а трапезити вже не належали до класу рабів, вони народжувалися вільними, хоча і не вели свої справи в місті народження. Так було з більшістю банкірів Деліана. У Птолемейському Єгипті трапезити, за винятком деяких випадків, були емігрантами з Греції, оскільки єгиптянам було важко самим вести таку діяльність. Цей феномен пояснюється також тим фактом, що птолемейські банкіри в більшості випадків були на службі у держави. Про це йтиметься нижче. В VI ст. в Константинополі банкіри стали поважними громадянами міста. Вони купували державні пости в суді для себе та своїх синів і могли поєднувати виконання функцій громадянина й банкіра. Обмінювач грошей сирійського походження Петріс Барсімес мав змогу здійснити добру кар'єру, оскільки був двічі обраним (543—546 pp. та 554—562 pp. н. е.) на вищу державну посаду praefectus praetorio Orientis (губернатор Східної частини імперії). Три банкіри аргирограти (argyropratai) — Марселя, Ісацій та Вітус — брали участь у палацових справах за імператора Юстиніана. Проте здається, що до X ст. банкіри втратили свою політичну роль у Візантійській імперії.

Відомо дві причини, чому банківська справа, яка так поважається сьогодні, майже півстоліття була монополією чи напівмонополією рабів і вільних людей: походження професії обмінювача грошей з бідноти та перевага в Афінах сільського господарства, розвиток нерухомості та політики, що завдавала шкоди торгівлі й промисловості. Останні були в руках іноземців, які не могли мати будівлі та землю та виключалися з політичного життя.

Демосфен стверджував, що професія банкіра була сповнена ризиками, оскільки їх робота пов'язана з грошима інших людей. Ці ризики часто спонукали банкірів об'єднуватися в асоціації ("koinoniai"). Деякими банками управляли дві або більше осіб (в Афінах, Делосі та Єгипті). Такі угруповання мали на меті диверсифікацію ризиків, що для банків не було неможливим. Доказом цього можуть бути численні банкрутства в Афінах, про що йдеться в писаннях IV ст. до н. е. В грецькій мові для визначення банкрутства існувало два поняття: anaskmazesthai або anatrepesthai ten trapezon. Перше означало, що банківський стіл чи лавка зламалася; таку ситуацію спостерігаємо також і в середньовіччі під назвою банкаротта (bancarotta), що відповідає сучасному терміну "банкрутство". Другий термін означає перевантаження банківського столу. У писаннях наводиться дві категорії банкрутства: особистий провал (зокрема, внаслідок поганого управління з боку банкіра) та колективний банківський провал, коли кілька банків банкрутують одразу внаслідок більш загальних причин, скажімо, економічних чи політичних. Серед банкрутств першої категорії були банкрутства Аристолокоса та Гераклейдеса. Перший, що мав велику власність в Афінах, став жертвою довіри до своїх нечесних друзів. Щодо Гераклейдеса, то причини його невдач залишаються невідомими. За Демосфеном, банкрутства, як правило, були результатом неспроможності клієнтів виплатити позики, які вони отримали у банків.. Такі випадки траплялися досить часто.

Приблизно у 350 р. до н. е., через двадцять років після смерті видатного афінського банкіра Пасіона, його сину Аполлодору вдалося досягти успіху в поверненні боргів за позиками, після кількох судових справ та за допомогою деяких дружніх операцій, що покрили на 20 талантів позик, наданих його батьком. Судова справа стосувалася без відсоткових позик на загальну суму 4474 драхм та 2 обола, що Пасіон надав Тімофею в 373 та 372 pp. до н. е. Жодна драхма з цієї суми не була виплачена протягом 10 років.

Відома інформація також про два колективних банкрутства, які трапилися в Афінах у IV ст. до н. е. Перше, як уже зазначалося, відбулося у 377 чи 376 р. до н. е. внаслідок пожежі у Опістодома, через яку було втрачено коштовності богині Афіни. Пожежею сподівалися знищити сліди інвестицій в збанкрутілі банки. Причини цієї кризи банківської справи, можливо, лежать у експедиції, впровадженій у 376 р. Спартою, з флотом у 60—65 кораблів з Егіни проти Кікладів. Постачання пшениці з узбережжя Чорного моря було припинено, і Афінам загрожував голод. Це, цілком ймовірно, призвело до значного потоку депозитів, до чого банки не були готові. Афіни мали стати місцем другої кризи у371р. дон. е, Демосфен говорить, що того року збанкрутували кілька банків, але один трапезит, Форміон, незважаючи на борг 10 000 драхм, зміг вийти з труднощів. Жодна політична подія не могла б спричинити таку кризу.

Однак того року Афіни відчули спад у своїй зовнішній політиці. Спарта зазнала великої поразки у 371 р. від Фів під Левктрою. Це, безперечно, було сприйнято Афінами з жахом, оскільки в ті часи між Афінами та Спартою існувала мирна угода. Отже, події 371р. знаменують початок кризового періоду в економіці Афін. З 391 до 371 р. в Афінах було принаймні вісім банків, а з 371 (370) до 362 (361) р. — два: банк Форміона та банк Феоклета, які вже існували довгий час (обидва пережили кризу 371 p.). З 361 по 351 р. кількість афінських банків збільшилася до п'яти, а з 351 по 320 р. до н. е. нараховувалося сім банків. Еволюція банківської системи в Афінах характеризувалась фазою піднесення (394—371), перерваною періодом кризи (371—361), після цього поступово відбулося відновлення, якому, можливо, сприяла політика заспокоєння та фінансові заходи, впроваджені Евбулом.

В Ефесі у 86 р. до н. е. уряд шукав шляхи із запобігання банківській кризі після повстання проти Мітридата VI і видав мораторій на 10 років між зобов'язаннями банків і клієнтів більш як річної давності.

У Константинополі гільдія трапезитів вела довгі переговори з імператором Юстиніаном з приводу законів щодо банкрутства. В цьому місті, коли банкір використовував гроші вкладників для придбання державної посади, кредитори у разі банкрутства могли вимагати продажу цих посад; однак ті, що були придбані за рахунок приданого жінки банкіра, виключалися з процедур.

Припинення банкіром здійснення платежів, природно, викликало незадоволення клієнтів. Деякі банкіри втікали та ховалися від помсти. Відомо, що коли йшлося про банкрутство, впроваджувалися санкції задля ефективніших виплат.

Відповідно до писань, які були використані, банкіри в грецькому світі мали різну репутацію. Комедії та філософські писання створювали імідж нечесних банкірів, які ставали банкрутами внаслідок неефективного управління і не могли повернути депозити за вимогою. Ці автори висміювали банкірів. Деякі юридичні джерела та писання підкреслювали їх "пістіс" (pistis) — авторитет та щедрість відносно держави. Багатьох із них нагороджували почесними титулами, коронами, статуями, привілеями та дозволом на громадянство. Як спостерігав Демосфен: "У монетарних справах кращою формою капіталу є довіра".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси