Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИОснови екологічної безпеки і безпека життєдіяльностіПравове регулювання забезпечення екологічної безпеки населення та...Правові основи аудита відповідності діяльності підприємства вимогам...Злочини проти основ національної безпеки у сфері державної безпеки,...Злочини проти екологічної безпекиСистема екологічної безпекиЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА Й ЕКОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності людини та суспільства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основи екологічної безпеки

Екологічна безпека - це стан, при якому не порушується екологічна комфортність життя, реалізується здатність протистояти загрозам життю, здоров'ю всіх живих істот, людині, включаючи її благополуччя, права на безпечне середовище життя, на джерела життєзабезпечення, природні ресурси. Екологічна безпека окремої людини, нації, цивілізації залежить від дій як окремої людини, так і всього суспільства на природу - біосферу.

Основи екологічної безпеки в Україні проголошені в Декларації про незалежність, на конституційному рівні - в ст. 16 Конституції України проголошено, що екологічна безпека і екологічна рівновага на території України, збереження генофонду народу - обов'язок держави. Важлива ст. 34, яка гарантує кожному громадянину право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким доступним засобом. Дуже важливі ст. 49 та 50, які гарантують право кожній людини на охорону здоров'я, медичну допомогу, безпечне для життя і здоров'я природне середовище і, у випадку порушення цього права, компенсацію нанесеної шкоди. До речі це право, крім України проголошено в конституціях небагатьох держав - Іспанії, Португалії, Польщі, Росії.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (25.06.91) є основним документом у природоохоронному законодавстві. Другий його розділ "Екологічні права та обов'язки громадян" вперше закріпив їх на законодавчому рівні: кожному гарантується право на одержання повної і достовірної інформації про стан природного середовища і його вплив на здоров'я населення у законом встановленому порядку, одержання екологічної освіти (ст. 9); направлення до суду позовів про відшкодування збитку, заподіяного здоров'ю, майну через негативний вплив від природного середовища (ст. 10).

Вперше закон визначив економічний механізм забезпечення охорони природного середовища (відповідно до міжнародного принципу - забруднювач зобов'язаний платити за забруднення довкілля). Про захист екологічних прав громадян України сказано у статті 11 - порушені права громадян в області охорони природного середовища повинні бути відновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Важлива стаття 33, яка встановлює більш суворі норми гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, дії яких можуть піддаватися курортно-рекреаційні зони. Стаття 40 вимагає додержання екологічних норм і правил при експлуатації природних ресурсів, промислових об'єктів. У випадку порушення винні, у відповідності зі ст. 44, притягуються до відповідальності, аж до кримінальної.

Стаття 51 цього закону вимагає, щоб усі технічні об'єкти, незалежно від часу їхнього впровадження в експлуатацію, повинні мати устаткування, яке зменшує шкідливі дії промислових чинників на людей, природу. Забороняється експлуатація об'єктів, що не забезпечені сучасними очисними спорудами, або перевищують норми викидів (ст. 56).

В аналізованому законі обговорена система природних територій і об'єктів, що підлягають охороні: природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші види територій (ст.60). Стаття 61 визначає склад природнозаповідного фонду: державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки пам'ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. У статті 62 особливо підкреслюється значення курортних лікувально-оздоровчих територій, на яких забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, або може шкідливо впливати на цілющі якості, стан території.

У здійсненні законних прав на екологічну безпеку важливе місце займає закон "Про екологічну експертизу" та "Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи", відповідно до яких виділяють два основних види експертизи - державну (обов'язкова) і громадську. Цей вид експертизи проводиться незалежно від державної і має, на жаль, рекомендаційний характер, другорядне значення.

Для забезпечення екологічної безпеки, здоров'я населення велике значення має Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений 27 липня 1995 року постановою №554 Кабінету Міністрів України. До нього належать: 1. Атомна енергетика і атомна промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди, виготовлення тепловиділяючих елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів). 2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво. 3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів. 4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів). 5. Добування і переробка природного газу, будівництво газосховищ. 6. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстильне виробництво (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хімічними засобами). 7. Металургія (чорна і кольорова). 8. Вугільна, гірничо-видобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю. 9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива. 10. Виробництво електроенергії та тепла на базі органічного палива. 11. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту, скла). 12. Целюлозно-паперова промисловість. 13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочуванням). 14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою). 15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем, включаючи хвостосховища та шламонакопичувачі. 16. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів. 17. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики). 18. Виробництво харчових продуктів (м'ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртозаводи). 19. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину, утильзаводи). 20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд. 21. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабезпечення меліоративних систем, окремих промислових підприємств. 22. Інші окремі об'єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, які у кожному конкретному випадку визначає Мінекобезпеки або його органи на місцях.

Отже, цей перелік вказує на потенційно небезпечні об'єкти, які можуть негативно впливати на здоров'я людей і тому біля них повинні існувати санітарно-захисні зони, щоб зменшити шкідливий вплив таких об'єктів.

Важливим є закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" та підзаконний документ - Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затверджений 11.07.02 постановою №956 Кабінету Міністрів України. Цей закон дає визначення терміну "Об'єкт підвищеної небезпеки" - той, на якому виготовляють, використовують або зберігають, або транспортують одну або кілька небезпечних речовин, або інші об'єкти як такі, що є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного характеру.

Згідно цього Закону небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча, біологічні агенти - біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей, тварин мікроорганізми, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля. Закон вимагає обов'язкової ідентифікації небезпечнногро об'єкта - визначення ступеню небезпечності на підставі даних про класи небезпечності речовин, їх маси та складання декларації безпеки. Власник об'єкта підвищеної небезпеки повинен після ідентифікації надати інформацію про нього - декларацію у місцеві органи влади, які сповіщають про нього у засобах масової інформації.

Юридична, фізична особа, громадянин має право отримати інформацію про небезпеку, яка виникла на об'єкті. Власник підприємства зобов'язаний не пізніше 30 днів обнародувати таку інформацію.

Закон "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" закріплює права громадян на запити та одержання інформації про безпеку ядерного об'єкта, його вплив на людину, гарантує право одержання соціально-економічної компенсації населенню за ризик від застосування радіоактивних речовин, зокрема у вигляді пільгового режиму енерговикористання.

Закон дозволяє відвідувати ядерні енергоустановки із пізнавальною ціллю, але одночасно забороняє проведення зборів, мітингів, демонстрацій на території об'єкта та у його санітарно-захисній зоні, якщо це порушує роботу об'єкта. Розділ 14 встановлює відповідальність за необгрунтовану відмову або невчасне надання інформації, або її недостовірність; за приховування факту аварії і невчасне інформування про це, та приховування інформації про стан радіоактивної обстановки.

З цим законом пов'язаний закон України "Про поводження з радіоактивними відходами". Він гарантує пріоритетність захисту життя і здоров'я, цілісність природного середовища. Розділ 11 ще раз підтверджує основні екологічні права населення, кожного громадянина.

Певним чином безпека людини при експлуатації нею землі, надр, вод, повітря відбита у "Земельному кодексі України", в кодексі України "Про надра", "Водному кодексі України", Законі України "Про охорону атмосферного повітря". Ці законодавчі акти регулюють проблеми безпеки людини у сфері використання земель, надр.

Важливим є "Земельний кодекс України", відповідно до якого всі землі діляться за їх призначенням: сільськогосподарські, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного, та історико-культурного призначення, лісового та водного фондів і землі запасу (ст.2). Виходячи з цієї класифікації визначається відношення до цих територій. Так, не можуть передаватися у колективну або приватну власність землі загального користування населених пунктів - площі, вулиці, проїзди, набережні, парки, міські ліси, сквери, цвинтарі, землі рекреаційного, природоохоронного, лісового і водного фондів, пасовища, сіножаті (ст. 4).

Незалежно від форми власності усі повинні піклуватися про землю, здійснюючи раціональну організацію експлуатованої території, захищати землі від ерозії, забруднення, повторного засолення, висушування, ущільнення (ст. 84). У випадку не виконання вимог земельна ділянка може бути вилучена (ст. 27). Особливій охороні підлягають землі природоохоронного, рекреаційно-оздоровчого, історико-культурного призначення (ст.ст. 72-75) призначення. Для охорони цих земель повинні бути встановлені округи санітарної охорони, в яких забороняється діяльність, яка змінює якість природних, лікувальних властивостей таких територій (ст. 73). Законодавство висуває екологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель та споруд, впровадження нових мало небезпечних, екологічно чистих технологій.

Проблеми гідросфери, пов'язані із здоров'ям людини у цій галузі природи відображає Водне законодавство України, яке складають: "Водний кодекс України", Кодекс України "Про надра", Закони України: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про Програму "Питна вода України". В цьому комплексі законів відбиті проблеми безпеки при користуванні водними об'єктами. Вони відображені у статті 11 Водного кодексу щодо здійснення заходів з використання вод та охорони водних ресурсів. Важливою є стаття 36 Закони України: Закони України: - про нормативи екологічної безпеки при водокористуванні, яка встановлює гранично допустимі концентрації речовин, а стаття 37 характеризує екологічні нормативи якості води водних об'єктів - загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні. Згідно статті 43 Водного кодексу водокористувач має право вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води. Статті 89 та 90 встановлюють обмеження господарської діяльності в прибережних смугах уздовж річок, берегів морів, лиманів та островів. Законодавство забороняє зберігання та використання пестицидів, добрив; влаштування таборів для худоби;будівництво гаражів, стоянок автомобілів; обслуговування транспортних засобів і техніки.

У будь-якому законодавчому акті важливими є перед усім статті заборонного змісту, наприклад 98 і 99. Вони забороняють введення в дію підприємств та споруд, що впливають на стан вод та забруднюють їх відходами та сміттям. Стаття 107 характеризує шкідливу дію вод (підтоплення населених пунктів, руйнування берегів та дамб, ерозія, утворення ярів, зсувів, селей) та передбачає заходи щодо її запобіганню та усуненню негативних наслідків.

Важливим, перед усім у практичному напрямку, є закон України "Про питну воду та питне водопостачання", де визначено поняття "питна вода". Вона повинна відповідати державним стандартам та санітарному законодавству, а отже санітарно-гігієнічним нормам на питну воду, що відображені у санітарних Правилах і нормах, які згідно цього Закону повинні переглядатися один раз на п'ять років.

Цей закон встановлює невідворотність відповідальності за порушення законодавства у сфері питної води, забезпечує вільний доступ до інформації про якість питної води, стан джерел та систем питного водопостачання, порядку формування та розрахунку тарифів. Закон гарантує відшкодування втрат, заподіяних споживачу внаслідок порушення законодавства про питну воду. При перебуванні громадянина в транспортних засобах понад три години його власник забезпечує гарантії на питне водопостачання. Закон забороняє приватизацію мереж, споруд, устаткування централізованого водопостачання як особливо важливих об'єктів життєзабезпечення.

Закон "Про охорону атмосферного повітря" спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини. Стаття 7 встановлює нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на повітря, а отже на людей, природне середовище. При цьому для лікувально-оздоровчих, рекреаційних територій встановлюються більш суворі норми.

Стаття 19 вимагає впровадження заходів щодо відвернення і зменшення забруднення повітря автотранспортними, іншими пересувними засобами і установками та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Цей закон вимагає застосування систем, пристроїв, що запобігають і зменшують забруднення повітря, раціонального планування і забудови населених пунктів, виведення за межі міст автотранспортні підприємства, вантажний транзитний автомототранспорт, обмеження його в'їзду у місця відпочинку і туризму.

Статті 22 та 23 встановлюють вимоги щодо охорони повітря від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами та зниження шуму. В статті 25 йдеться про створення санітарно-захисних зон (СЗЗ) для зменшення шкідливої дії отруйних речовин на людей, природу. Важливою є стаття 33 про організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання повітря.

Діяльність людства сформувала в атмосфері найнебезпечні глобальні екологічні небезпеки: парниковий ефект - потепління з-за викидів в атмосферу "парникових" газів (вуглекислий, метан, оксиди азоту), які протистоять фізичним процесам видалення теплового випромінення в Космос. З-за цього розігрівається атмосфера, тануть льодовики, підвищується рівень Світового океану, змінюється клімат, погіршуються погодні умови - різкі коливання температури, посилення посух, частішають урагани, сильні зливи, повені, збільшується сейсмічна активність планети, зникнення видів тварин, рослин.

Інша небезпека - руйнування озонового шару атмосфери, який знаходиться в розрідженій частині атмосфери на висоті 30-50 км.

Тут, при певній концентрації озону, поглинається енергія надзвичайно небезпечного жорсткого ультрафіолету, який сприяє виникненню шкідливих, часто летальних мутацій в клітинах людей, тварин, рослин.

Зменшення загального вмісту озону (ЗВО) фіксується і над територією України, про що свідчить діаграма, наведена на рис. 7.

Відхилення від кліматичної норми вмісту озону над Україною

Рис. 7. Відхилення від кліматичної норми вмісту озону над Україною

Багато уваги приділяє охороні природи, здоров'ю людей і кодекс України "Про адміністративні правопорушення". Законом передбачені достатньо великі штрафні санкції за порушення різноманітних його статей.

Тому будь-який спеціаліст - технічного або гуманітарного профілю повинен знати ці статті. Так, відповідальність за дії учнів, студентів, екскурсантів, туристів, які можуть заподіяти природі шкоду у поході, екскурсії лягає на екскурсовода, керівника.

Це статті, що передбачають відповідальність за: псування, забруднення сільськогосподарських та інших земель, незаконне вирубування, пошкодження і знищення лісових культур і молодняку, за жорстоке поводження з тваринами та збір рослин, занесених в Червону, Зелену книги України.

Недотримання екологічних вимог під час проектування, розміщенні, будівництві, реконструкції і прийняття в експлуатацію об'єктів тягне накладання штрафу розміром від 1 до 15 мінімальних заробітних плат, на посадових осіб - від 5 до 20.

Дуже важливими є Санітарні правила і норми (СанПіН): з охорони атмосферного повітря населених місць (№4946-89), охорони прибережних вод морів від забруднення у місцях водокористування населенням (№4631-88).

Важливими є медико-біологічні вимоги і санітарні норми якості деяких видів продовольчої сировини і харчових продуктів (№506189), припустимий рівень шуму в помешканнях житлових і громадських будинках, на території житлової забудови (№ 3077-84).

До теперішнього часу в Україні ще використовують норми стандарту СРСР на питну воду (№2874) 1982 року. Цей документ застарів і не нормує, не враховує наявність у водопровідній воді таких шкідливих компонентів як хлороформ, пестициди, що утворюють речовини канцерогенної дії після її хлорування.

Тому в 1996 р. були розроблені нові санітарні норми (138/194096) на питну воду, що вимагають повної відсутності у водопровідній воді цих та інших шкідливих сполук - цинку, ртуті, талію, кадмію, шестивалентного хрому, нафтопродуктів, поверхневоактивних речовин (шампуні, пральні порошки, пасти), нітритів, бензопиренів.

Слід зазначити, що нові українські санітарні норми якості питної води (СанПіН 138/1940-96) найвимогливіші в світі. Вони навіть більше жорсткіші, ніж норми ВООЗ.

Питання

1. Що таке екологічна безпека?

2. Охарактеризуйте основні сучасні глобальні небезпеки

3. Які закони України спрямовані на дотримання екологічної безпеки?

4. Яке значення санітарних правил і норм у дотриманні екологічної безпеки

5. Які види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку?

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
Основи екологічної безпеки і безпека життєдіяльності
Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки населення та територій
Правові основи аудита відповідності діяльності підприємства вимогам екологічної безпеки
Злочини проти основ національної безпеки у сфері державної безпеки, економічній, екологічній і воєнній сферах
Злочини проти екологічної безпеки
Система екологічної безпеки
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА Й ЕКОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ
ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси