Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Логіка і методологія наукового пізнанняНаукове пізнання в педагогічному дослідженніОсновні форми наукового пізнанняПоняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнанняПРИРОДОЗНАВСТВО, НАУКА, НАУКОВИЙ МЕТОД, ПІЗНАННЯ І ЙОГО СТРУКТУРАОсновні методи наукового пізнанняНаукове пізнанняМетоди наукового пізнанняМетоди наукового пізнання
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Форми наукового пізнання

І все ж методи наукового пізнання не повною, мірою відображають його специфіку. Тому в методологічному арсеналі сформувалися й набули відносної самостійності ще й такі форми та засоби, як факт, проблема, ідея, гіпотеза, концепція, теорія.

Як правило, в кінцевому рахунку, наукові теорії завжди виходять з певних о)>актів, а їх теоретичні конструкції отримують статус об'єктивної істини лише спираючись на факти. "Не можна конструювати зв'язки і вносити їх у факти, а необхідно виводити їх із фактів і, знайшовши, доводити їх, наскільки це можливо, досвідним шляхом"1. Історія розвитку суспільної практики й науки засвідчує, що до тих пір, доки люди не вміли й не могли взятися за вивчення фактів, вони створювали відірвані від досвіду, схоластичні теорії. Тільки на ґрунті фактів стала розвиватися дійсна наука, спершу природознавство, а згодом і гуманітарні та суспільні науки.

Факти не лише живлять, стимулюють, а й рухають пізнавальний процес. Науковий інтерес породжує зацікавленість суб'єкта до знання, що проявляється спочатку у формуванні проблеми, суть якої полягає у спрямованості зусиль суб'єкта на підтвердження чи спростування певних положень чи фактів. У ході цього процесу формується гіпотеза, котра завдяки експериментальному чи теоретичному підтвердженню призводить до формування вищих форм наукового пізнання (ідей, концепцій, теорій).

Факт - це не лише чуттєво-дане у відчуттях, сприйняттях і переживаннях суб'єкта, як стверджують суб'єктивні ідеалісти. Матеріалістична філософська традиція розглядає факт як явища, події, процеси, форми руху матерії, котрі увійшли в сферу дізнання, стали предметом і надбанням людської діяльності та культури.

Факт - це те, що нам відоме, про що ми дізналися у процес спостереження, експерименту, досвіду, практики. Знання про об'єкт цілому чи окремі його сторони, грані предмета, явища стають об'єкті ними, незалежними за змістом від свідомості суб'єкта. В цьому сенсі "факт - це неспростовна річ". Спростувати факт можливо тільки фактом. Проте в контекст науки входять, зберігаються й обробляються н самі по собі події чи явища, а їх теоретичні конструкції, як опис цих подій, фактів, як емпіричне знання. Описування об'єктивних (досвід них, експериментальних) фактів, що піддаються спостереженню і можуть бути зафіксовані у мові чи інших знакових системах, являють собою науковий факт. Логіко-гносеологічною формою наукових факті є так звані факто-фіксуючі судження, речення, слова тощо. Особливі сто подібних фактів є те, що вони наукові, тобто істинні, перевірені практикою. Це в однаковій мірі відноситься не лише до фактів природознавства, а й до наукових фактів із сфери гуманітарного та суспільнознавчого знання. Факт має не лише гносеологічне, а й методологія не значення, оскільки спростувати свідому, логічно послідовну брехню чи оману можна, відшукавши точний, правдивий і перевіренні факт, обдумуючи те, що перевірено.

Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності та мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує цілий ряд функцій, основними з яких є: 1) підсумовування попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання і цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципі! пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Одночасно вона є й формою осягнення в мисленні явиш об'єктивної дійсності, і включає в себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу, фіксуючи необхідність і можливість такого перетворення. Таким чином, ідея є особливою формою наукового пізнання. Ідея відображає дійсність не просто такою, якою вона існує тут і тепер, а в її розвитку, в тенденції. Вона фіксує не лише суще, але й належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання. Ідея не тільки забезпечує індивіда знанням про об'єктивну дійсність чи ЇЇ фрагмент, але й дає йому теоретичні рекомендації, "креслення" як і що змінити, перетворити. Сказати: "Я маю ідею", означає, що я не лише знаю, що являє собою об'єкт, а й теоретично володію шляхами, методами, засобами його перетворення, тобто знаю як його змінити.

Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, яка є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх досягнення. Проблема - це суб'єктивна форма відображення необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням та дійсністю або суперечності в самому пізнанні. Одночасно вона є засобом досягнення і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми - це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. Проблема як знання про незнання відображає негативний момент проблемної ситуації, який свідчить про обмеженість пізнавальних і практичних можливостей суб'єкта на певному етапі розвитку. Як пошуковий метод проблема включає в себе нове знання, яке, має характер припущення й поряд з істинними положеннями містить і оману. Проблема - це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, в якому істинне переплітається з неістинним, об'єктивний зміст невіддільний від суб'єктивного. Це початковий етап становлення наукової теорії. У даному разі проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її застосування для вирішення поставлених завдань, а також визначення меж її застосування, виявлення її обмеженості. Розвиток пізнання можна уявити як. перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та подальшого їх вирішення.

Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена, не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення певної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експерименту шляхом проведення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза замінюється новою або перетворюється в наукову теорію. Заміна однієї гіпотези іншою не означає, що попередня була непотрібною, оскільки висунення нової гіпотези, здебільшого, спирається на результати перевірки попередньої, навіть тоді, коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, як правило, стає необхідною формою для становлення нової.

На основі зазначених форм наукового пізнання, їхній діалектичній єдності, формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.

Концепція (лат. соnceptio - розуміння, система) - це форма га засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від неї він ще не може бути втіленим у струнку систему наукових понять. Концепція не тільки ємка, а й змістовна сукупність знань про об'єкт /фрагмент/ дійсності. Вона є не лише способом розуміння, а й тлумаченням будь-яких явищ і процесів. Водночас, концепція - це провідна ідея в системі теоретичних і методологічних знань (характеристик, параметрів). Вона органічно поєднує і реалізує пізнавальну й герменевтачну та методологічну функції, забезпечуючи суб'єкта знаннями про навколишню дійсність, методами й фактами пізнання, випрацьовуючи схеми її тлумачення та пояснення.

Водночас, концепція - це провідний задум, котрий визначає життєдіяльність індивіда, соціуму, стратегію дій людини у здійсненні планів, програм, реформ (концепція перебудови, концепція реформування аграрного сектора економіки, концепція освіти в Україні тощо).

Теорія - це найадекватніша форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність. Вона має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. На відміну від гіпотези, теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена Й перевірена практикою. Вона забезпечує істинне знання та пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні властивості та зв'язки. Теорія відрізняється від гіпотези своєю істинністю, а від інших видів достовірного знання своєю точністю, логічністю, організацією, своїм об'єктивним змістом та пізнавальними функціями. Вона не тільки розкриває, а й дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в системі його зв'язків і цілісності, пояснює різноманітність наявних фактів і може передбачати нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Звідси найважливіші функції теорії - пояснення та передбачення. Вона не тільки забезпечує ґрунтовне розуміння об'єктивної реальності, а й спроможна давати наукові прогнози (сценарії майбутнього розвитку). Проте часто в поняття "теорія " вкладається зміст таких систем знань (ідеалістичних, релігійних тощо), які не підтверджуються на практиці, а, значить не є істинними. Тому їх не можна назвати теоріями.

Усі форми та засоби наукового пізнання - ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія взаємопов'язані й взаємобумовлюють одна одну.

Залежно від характеру об'єктів пізнання, методів і засобів їх вивчення та особливостей вирішуваних проблем, у сучасному науковому пізнанні виділяють три основних види теоретичних досліджень.

1. Фундаментальні дослідження, що спрямовані на пошук принципово нових ідей, шляхів і методів пізнання, розв'язання яких потребує глибокого аналізу розроблюваних теорій, законів, гіпотез та критичного вивчення пізнавальних можливостей, методів і засобів наукового пізнання, якими користується дослідник.

2. Дослідження, в яких вчений має справу з уже сформульованими проблемами, коли належить критично вивчити запропоновані рішення, перевірити визнані наукою закони, теорії, гіпотези. Важливою метою цієї діяльності є розмежування перевірених та гіпотетичних знань.

3. Прикладні теорії, спрямовані на практичне використання сформульованих законів та теорій, пошук методів практичного застосування нових і вже відомих джерел енергії, способів створення нових засобів праці та пізнання. Дослідження цих теорій також призводять до наукових відкриттів.

Контрольні запитання:

1. Специфіка донаукового пізнання.

2. Особливості наукового пізнання.

3. Рівні наукового пізнання.

4. Основні форми наукового пізнання.

5. Відмінність між ідеєю та теорією.

6. Емпіричні методи наукового пізнання.

7. Назвіть і охарактеризуйте методи теоретичного рівня наукового пізнання.

8. Що ви розумієте під методологією наукового пізнання?

9. Розгорніть зміст понять: парадигма, дослідницька програма, картина світу, стиль мислення, архетип наукового мислення.

10. Єдність і відмінність філософії і методології науки.

Теми рефератів:

1. Наукове пізнання як спосіб теоретичного освоєння дійсності.

2. Основні методи теоретичного рівня наукового пізнання.

3. Форми наукового пізнання.

4. Філософія та сучасна методологія науки.

5. Теорія як вища форма наукового пізнання.

6. Ідея та ідеал у розвитку наукового пізнання.

Рекомендована література:

1. Лдамар Ж. Исследование процесса изобретения в области математики. - М., 1970.

2. Асмус В. Ф. Проблема интуиции в философии и математике. - М., 1963.

3. Калошина Й.П. Структура и механизм творческой деятельности.-М., 1983.

4. Кун Т. Структура научных революций. - М., 1977.

5. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. - М., 1995.

6. Логика научного исследования. - М., 1965.

7. ЛукА.Н. Мышление и творчество. - М., 1976.

8. Никитин Е.П. Открытие и обоснование. - М., 1988.

9. ПойяД. Математическое открытие. - М., 1976.

10. Попович М.В. Логіка і наукове пізнання. - К., 1971.

11. Рижко ВА. Концепція як форма наукового знання. - К., 1995.

12. Слемнев М.А. Простое и сложное в природе и познании. -Минск, 1976.

13. Современная философия наук. - М., 1996.

14. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С.П.Щерба. - Житомир, 1997.

15. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. - М., 1986.

16. Швырев B.C. Анализ научного познания: основные направления, формы, проблемы. - М., 1988.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Логіка і методологія наукового пізнання
Наукове пізнання в педагогічному дослідженні
Основні форми наукового пізнання
Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
ПРИРОДОЗНАВСТВО, НАУКА, НАУКОВИЙ МЕТОД, ПІЗНАННЯ І ЙОГО СТРУКТУРА
Основні методи наукового пізнання
Наукове пізнання
Методи наукового пізнання
Методи наукового пізнання
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси