Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Грошове господарство України за часів Директорії УНРГРОШОВА СИСТЕМАГРОШОВІ СИСТЕМИПолітика Директорії та її наслідкиРозгром основних військових сил ДиректоріїДержавний лад і право Української Народної Республіки періоду...ГРОШОВІ СИСТЕМИДержава і право Української Народної Республіки доби Директорії...ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Історія грошей і банківництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Грошова система директорії (В. Винниченко, С. Петлюра)

Зміна політичної влади в Україні у грудні 1918 р. сповільнила реформування грошово-банківської системи. Утворена Директорія у складі В. Винниченка (голови), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Мака-ренка, П. Андріевського перебрала владу від Ради міністрів Української Держави, і 26 грудня було призначено перший уряд Директорії УНР - Раду народних міністрів. У новоствореному уряді обов'язки міністра фінансів попервах виконував Василь Мазурен-ко, а згодом було запропоновано на цю посаду Петра Климовича. Одначе він не прибув до Києва, і міністром став Борис Мартос. Крім нього, цю посаду обіймали М. Кривецький, X. Барановський, а відповідні обов'язки виконували П. Відибіда та А. Маршинський.

На засіданні діючої постійно комісії при Міністерстві фінансів із питань грошової реформи, до складу якої входили В. Мазуренко, проф . С. Остапенко, проф. М. Туган-Барановський та ін., Б. Мартос запропонував проект закону про державну грошову одиницю. Цей законопроект містив такі положення.

1. Єдиним законним платіжним засобом на території УНР визначалася гривня (або карбованець).

2. Всі гроші чужих держав позбавлялися права бути законним платіжним засобом.

3. Російські царські й думські гроші по 500 і 1000 руб. уневажню-валися, і Українська Державна скарбниця, Державний банк та інші державні установи припиняли їх приймання.

4. Російські гроші від 1 до 100 рублів підлягають виміні на українську валюту за термінів і умов:

- від 15 до 31 січня 1919 р. - за курсом 1 руб.: 1 крб.;

- від ЗІ січня до 15 лютого 1919 р.- за курсом 1 руб.: 75 коп.;

- після 15 лютого 1919 р. ніякі російські гроші не приймалися державними установами, а для приватних розрахунків ставали необов'язковими.

Зібрану за таких умов чужу валюту повітові відділення Державної скарбниці мали пересилати до губернських відділень Державного банку, а останні - до Київської контори Державного банку.

Запропонований Б. Мартосом закон не дістав одностайного схвалення членів комісії. Виникли дві групи опонентів. X. Барановський і М. Хотовицький вважали, що визначення тих чи інших номіналів російських грошових знаків для вилучення порушувало цілісний характер реформи. Вони також були переконані, що визначення двох термінів обміну для вищих і нижчих номіналів значно ускладнило би процедуру обміну, а від цього могли би постраждати малоімущі верстви населення.

До другої групи опонентів належали М. Туган-Барановський, В. Тимошенко, В. Ігнатович та ін. Вони вважали, що проведення законопроекту Б. Мартоса у зазначені терміни за тогочасної внутрішньої та міжнародної політичної ситуації могло би спричинитися до економічної катастрофи, а в кращому випадку не привело би до бажаних наслідків і залишилося би лише на папері. Кожен із можливих наслідків реформи тільки дискредитував би ідею самостійної української валюти і погіршив би становище України.

Однак, у цілому 6 січня 1919 р. законопроект реформи було прийнято, а погляди опонентів залишилися для історії. Отож, уряд Директорії продовжив реформування грошово-банківської системи України з метою переходу до єдиної української валюти і забезпечення цим стабільного економічного розвитку.

Одночасно зі збільшенням емісії українських грошей на 1 млрд крб. уряд Директорії проводив заходи щодо створення золотого запасу в Державному банку та нагромадження кольорових металів для карбування українських монет. Так, постановою уряду в розпорядження Міністерства фінансів передали всі ті пам'ятники з фігурами російських царів, котрі були виконані з кольорових металів. Було також прийнято декрет про обов'язкове здавання приватними особами золотих і срібних монет і прикрас за ціною металу на вагу. Цей законодавчий акт конфіскативного характеру корисного результату не приніс, а лише отримав двоякий резонанс. З одного боку, перед урядом більшовицької Росії цей декрет спростовував закиди про-більшовицької пропаганди про те, що Україна стала притулком для міжнародної буржуазії, а з іншого - викликав невдоволення найба-гатших людей, що змушені були залишати Україну, вивозячи своє майно. Це призвело до зменшення джерел потенційного внутрішнього інвестування, що негативно вплинуло на економіку держави.

Грошову реформу провели практично без перешкод. Якщо для обміну не вистачало готівки, то іноземні гроші зараховувалися на депозит з одночасним повідомленням через телеграф Київської контори Державного банку, яка надсилала українські купюри. Завдяки цьому останні не падали в ціні порівняно з іншими валютами, навіть навпаки - їхня вартість завжди була вищою від більшовицьких і ден і кінських грошей.

Одначе, послідовність здійснюваної реформи було перервано воєнними діями. 2 лютого 1919 р. уряд Директорії відступив із Києва до Вінниці, а через місяць - до Кам'янця-Подільського. Характерними особливостями того періоду були стійка тенденція до зменшення території УНР і постійне погіршення фінансового становища. Видатки на утримання армії та державного апарату постійно зростали, тоді як надходження від податків зменшувались, а згодом зовсім припинились. За таких умов попит на гроші міг задовольнятися лише через розширення емісій та друкування нових українських грошей.

Такої грошової політики уряд Директорії дотримувався до кінця 1920 р., тобто до кінця свого існування в межах України.

Ще однією особливою обставиною, за якої реалізовувалася грошова політика Директорії, було входження західноукраїнських земель до складу УН Р. Тому від лютого 1919 р. Б. Мартос приділяв багато уваги питанню грошового забезпечення цих територій. У Галичині, як у частині колишньої Австро-Угорської монархії, в обігу продовжували перебувати крони.

У прийнятому законі Української Національної Ради про введення в обіг української національної валюти в західних областях від 4 квітня 1919 р. було передбачено, що 1 гривня відповідає 1 кроні, а 1 карбованець - 2 гривням або 2 кронам. Водночас цим законом заборонялось обмеження вартості української валюти у будь-який спосіб, за що було передбачено арешт до двох років і штраф до 100 000 карбованців. Відмова приймати українські гроші передбачала кару арештом до б місяців і штрафом до 50 000 гривень. Отже, попри невтішні події на фронті, уряд УНР всілякими способами намагався забезпечити обіг української грошової одиниці, яка була одним із найважливіших символів державності.

Незважаючи на значну ротацію у керівництві Міністерством фінансів, уряд Директорії дотримувався послідовності у своїй грошовій політиці. Насамперед, це стосувалося питання продовження виробництва грошей у Берліні згідно з попередніми угодами та доправлення їх в Україну. Стан справ із друкуванням грошей у Німеччині погіршився внаслідок революційних подій у листопаді 1918 р. та інфляції, що розкручувалася швидкими темпами. Крім того, Берлінська друкарня відмовилася відпускати папір, замовлений для виробництва українських грошей (25 і 100 карбованців з водяним знаком "зірки"), оскільки він використовувався для виготовлення німецьких грошових знаків. Нестача паперу відповідно до передбачених асортименту та обсягу стала причиною збільшення різновидів українських грошових знаків.

З метою забезпечення потреби у грошових знаках більших номіналів, яка виникла внаслідок зростання цін, та для забезпечення обміну було вирішено внести корективи у структуру угоди з Берлінською друкарнею. Так, замість державних кредитових білетів номіналом у 5 і 20 гривень (див. Таблицю 13.1.1), зразки яких іще не затвердили, додатково замовили 80 000 білетів у 1000 гривень, 160 000 білетів у 500 і 1 000 000 білетів номіналом 100 гривень. У підсумку загальна сума 1 млрд гривень залишилася без змін.

Окрім уповільнення друкування грошей, гострою проблемою стало їх нагромадження в коморах імперської друкарні. Представник Міністерства фінансів України в Німеччині В. Аристархов вишукував приміщення для зберігання українських грошей, клопотався про необхідність термінового їх відправлення з належно організованою охороною від нашої сторони. Одначе воєнні події, зокрема захоплення поляками Холмщини, перешкоджали надходженню готових банкнот і паперу залізницею. Тому було укладено договір із німецьким акціонерним товариством "Lufthansa* про доправлення грошей повітряним шляхом. Завдяки перельотам із Берліна до Кам'янця-Подільського в Україні опинилася більша частина готових грошей. Одначе, високий ступінь зношення літаків, а також складний маршрут над Карпатами спричинили ряд аварій та катастрофу у травні 1919 p., в якій загинув полковник Дмитро Вітов-ський. Так було втрачено певну частину грошей. Водночас, унаслідок непередбачених зупинок на території Румунії, було заарештовано і не повернено 300 млн гривень.

Значні труднощі у вирішенні проблеми забезпечення грошового обігу знаками, друкованими за кордоном, спонукали уряд Директорії сформувати власні потужності для виробництва грошей. Такі кроки здійснювалися впродовж усього періоду існування УНР. Техніка виготовлення українських грошей в Україні була досить примітивною, з використанням літографічних каменів і цинкових кліше, за допомоги яких наносилися почережно орнаменти кожного з кольорів. До того ж, бракувало високоякісної фарби і спеціального паперу з водяними знаками. Останню проблему з часом вирішили через використання німецької продукції, яка була значно вищої якості та з водяними знаками. Використовуючи цей папір, Директорія доповнила грошовий ринок новими знаками (див. Таблицю 13.3.1).

Як видно з даних таблиці, що побудована в порядку номіналів (від найменшого до найбільшого), у Станиславові (нині Івано-Франківськ) було випущено розмінний знак номіналом 5 гривень, виконаний на сірому папері з водяним знаком "гриби" друкарським способом. Цей випуск мав забезпечити грошовий обіг на західноукраїнських землях. Оскільки основні товарообмінні операції між східними і західними територіями України були пов'язані з цукром і нафтою, то найімовірніше, що ідея виникнення 5-гривневого номіналу зумовлена відповідною ціною одного фунта цукру. На-швидкоруч здійснена емісія та недостатність технічного контролю спричинили допущення помилки на частині розмінних знаків -пропущено букву "р" (гивень). Цей хибодрук тепер є одним із най-рідкісніших українських грошових знаків.

Ще один знак - 10 карбованців - був виготовлений 30 грудня 1918 р. за проектом Г. Золотова, але в обіг випущений лише через 8 місяців. Друкувалися ці купюри на папері з водяним знаком "гриби". Одночасно з ними 27 липня 1919 р. побачили світ 25 крб., видрукувані ще 21 січня 1919 р.

Таблиця 13.3.1

Грошові знаки, випущені урядом Директорії

Назва

Номінал

Дата

Місце друку

Час емісії

Орієнтовна сума емісії' (млн крб.]

Розмінний знак Державної скарбниці

5 гривень

Без дати

Станиславів (Івано-Франківськ)

5.07.1919

Знак Державної скарбниці

10 карбованців

Без дати

Київ, Кам'янець-Подільський

27.07.1919

20,080

Знак Державної скарбниці

25 карбованців

1919

Кам'янець-Подільський

27.07.1919

4,091

Знак Державної скарбниці

100 карбованців

1918

Кам'янець-Подільський

27.07.1919

19,0

Знак Державної скарбниці

250 карбованців

1918

Кам'янець-Подільський

08.1919

816,1

Знак Державної скарбниці

1000 карбованців

Без дати

Київ, Вінниця, Кам'янець-Подільський

4.12.1918

-

30 грудня 1918 р. було виготовлено знаки Державної скарбниці номінальною вартістю 100 крб. Вони вирізнялися додатковим ступенем захисту. Так, зліва на алонжі містилося погруддя Б. Хмельницького, виконане сухим рельєфним тисненням (конгрев). Від його зображення походила народна назва цих грошей - "богданівки". Останні два номінали та 250 крб. було виготовлено на папері з водяним знаком "зірки".

Оголошення про випуск купюри 1000 карбованців з'явилось у "Державному віснику" ще 4 грудня 1918 р. Але через політичні події цей знак увели в обіг лише за часів Директорії. Він мав велику кількість різновидностей, що було зумовлено економічними обставинами і подіями на фронті. Так, відмова Німеччини поставляти папір із водяними знаками "хвилі", що призначався для виробництва 1000-карбованцевих купюр, змусила шукати йому заміну. Було ух-

валено рішення, відповідно до якого від 18 березня 1920 р. 1000 крб. почали друкувати на папері з водяним знаком "зірки", а 100 крб., що виготовлялися на цьому папері, вирішили друкувати на папері з водяним знаком "гриби".

З іншого боку, до рук денікінців потрапила частина грошових знаків номіналом 250 крб. Вони зменшили вартість цього номіналу, що змусило уряд провести їх обмін і викуп у населення за біржовим курсом, який досягнув 1700 крб. 250-карбованцевими знаками за 1000 крб.

Складність реалізації грошової політики уряду Директорії полягала ще й у тому, що в Одесі денікінські війська захопили кліше для друку 50-карбованцевих знаків серії АО і продовжували їхнє виробництво. Аналогічно діяв уряд більшовиків, який, окрім 50-карбованцевих знаків, випускав також 10-карбованцеві, на яких змінили характер серії номеру та яскравість фарб.

Найголовніше завдання, що стосувалося визнання законним засобом платежу лише грошових знаків УНР, було виконано у жовтні 1920 р. Усі інші гроші могли вільно купуватись і продаватись, але не були обов'язковими для приймання. Водночас визнавалися фальшивими більшовицькі та денікінські емісії.

За часів Директорії обсяг українських грошей в обігу зріс до 20 млрд грн., що відображало умови галопуючої інфляції.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси