Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Поняття, зміст і загальні принципи господарської діяльності....ЛІЦЕНЗУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІОбмеження підприємницької діяльності. Ліцензування та патентування...Спеціальні умови здійснення підприємництва. Ліцензування,...Ліцензування господарської діяльностіДержавне регулювання діяльності об'єднань підприємцівДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ОСНОВНИХ СФЕР ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІСертифікація та ліцензування діяльності аудиторівПОНЯТТЯ, МЕТОД І СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВАМіжнародні та регіональні організації зі стандартизації та...
 
Головна arrow Право arrow Господарське право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Засоби державного регулювання господарської діяльності. Ліцензування та патентування господарської діяльності. Державна система стандартизації та сертифікації

Держава не повинна допускати як невиправданого втручання у господарську діяльність, так і економічної анархії, розгулу ринкової стихії, підкреслює В. К. Мамутов. При цьому втручання не повинно бути надмірним і таким, що порушує закони. Але важливо, щоб воно було достатнім для забезпечення вирішення завдань соціального розвитку і дотримання законів. Ці висновки дістали своє відображення і були закріплені в ГК, ст. 5 якого "Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання" встановлює, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Утім ідеального ринку не існує навіть у країнах зі стабільними ринковими відносинами. Ринкові регулятори не є ідеальним механізмом регулювання економічної діяльності: вони не здатні протистояти монополістичним тенденціям, які обмежують вільну конкуренцію, оскільки прагнення до монополії міститься в самій природі індивідуального інтересу. Ринкові механізми не спроможні врегулювати суспільні блага, не привабливі для приватного виробника товари і послуги, зокрема, через неможливість їх реалізації за допомогою механізмів ринку або через їх високу собівартість. Ринковий механізм не може запобігти забрудненню довкілля, він неспроможний забезпечити контроль за виробництвом екологічно чистих товарів та запобігти небезпек можливого заподіяння шкоди від певних видів діяльності для здоров'я громадян, довкілля і держави. Ринок не забезпечує соціальних гарантій, не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів та доходів. Дуже часто він породжує неповну і недосконалу інформацію, що підриває здатність до прийняття оптимальних рішень суб'єктами ринкових відносин. Ринок також може призводити до надмірної концентрації економічної влади в руках певних суб'єктів і не може самостійно, без втручання зовнішнього регулятора-держави підтримувати і забезпечувати середовище повноцінної й відкритої конкуренції.

Засоби державного регулювання економіки в господарському праві доктринально поділяють на прямі й непрямі. Непряме державне регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою економічних методів (облікові банківські ставки, кредитні й податкові пільги, дотації, субвенції тощо) та заходів превентивного порядку, якими обмежуються негативні побічні ефекти ринкових процесів (заходи екологічної політики, охорони й відновлення природного середовища, зокрема консервація частини національних ресурсів, яка виключає будь-які форми їх виробничого використання; визначення природних зон, у яких дозволяється здійснення лише певних видів господарської діяльності; заборона використання екологічно шкідливих технологій. Пряме державне регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою таких засобів, як реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування, квотування, розроблення стандартів і контроль за їх дотриманням тощо. Однак означений поділ є досить умовним, оскільки будь-який економічний метод також має елементи адміністрування2. Отже, більш доцільним вбачається диференціювання методів державного регулювання за цілями регуляторної діяльності та сферами її проведення (внутрішній і зовнішній ринки)3. За цілями регуляторної діяльності виділяють методи забезпечення соціальної спрямованості економіки, економічної безпеки суспільства і держави, стимулювання суспільно важливих видів господарської діяльності4 тощо.

Сьогодні однією з найбільш виразних тенденцій розвитку господарських правовідносин є ускладнення системи засобів державного регулювання, їх диференціація за об'єктами регулювального впливу. Загальний об'єкт державного регулювання - уся система ринкових відносин, відповідно спеціальними об'єктами регулювального впливу є: 1) процеси, спрямовані на економічне перетворення (приватизаційний, інноваційний процеси тощо); 2) виробничі ринки різноманітних товарів (цукру, лікарських засобів, електроенергії, сільськогосподарської продукції та ін.) та послуг (фінансових, інформаційних, транспортних тощо), їх окремі сегменти 3) окремі види діяльності, що провадиться в межах різних виробничих ринків (інвестиційна, концесійна, лізингова, комерційне посередництво тощо); 4) окремі економічні операції (з металобрухтом, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням, з давальницькою сировиною, з перевезення небезпечних вантажів, зовнішньоекономічні операції тощо); 5) товар (у широкому значенні) як безпосередній результат господарської діяльності (включаючи ціни на такий товар, вимоги до його якісних характеристик 1) та ін.

Основні засоби регулювального впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання закріплені у ст. 12 ГК України. Серед них - державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Розглянемо деякі із засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

Так, зокрема, ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання господарської діяльності спрямоване на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері та на захист економічних і соціальних інтересів громадян.

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності у галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно із законами, що регулюють відносини у цих сферах. Стаття 9 цього Закону визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; кількість зазначених видів господарської діяльності постійно змінюється.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, вказаний згідно із законом (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Інший засіб регулюючого впливу держави на господарську діяльність - це патентування. Відповідно до ПК України (п. 14.1.250 ст. 14) торговий патент - це державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності, користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.

Платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання: а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності; б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання; в) фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності; г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік; д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах "Українське товариство сліпих", "Українське товариство глухих", а також фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці; е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар І засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню; є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту; ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки); з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Із придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження): а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів; б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів; в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі; г) сірників; г) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

Із придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва: а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв'язку, і фурнітура до них; б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури; в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів; г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське; г) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, газ освітлювальний, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях; д) проїзні квитки; е) зошити.

Із придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами - резидентами України.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється органами місцевого самоврядування з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах (ст. 14 ПК): а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати; в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

У разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.

Ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить: для використання грального автомата (грального автомата "кран-машина", грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) - розмір мінімальної заробітної плати; для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбану, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, - розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку); для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда; для проведення інших оплатних розважальних ігор - розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставки збору округляються (менш як 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округляється до однієї гривні).

Для провадження вищевказаних видів підприємницької діяльності суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості: а) найменування суб'єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім'я, по батькові суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи); б) юридична адреса (місцезнаходження) суб'єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди); в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент; г) вид торгового патенту; г) найменування документа про повну або часткову сплату збору; д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення "виїзна торгівля"; е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди); є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

Відомості, наведені в поданій суб'єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка.

Звірка відомостей, наведених у поданій суб'єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки. Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред'явлені суб'єктом господарювання на звірку, в органі державної податкової служби не залишаються.

У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб'єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх необхідних відомостей орган державної податкової служби має право відмовити у видачі торгового патенту суб'єкту господарювання.

Торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Бланк торгового патенту є документом суворого обліку. У разі втрати або зіпсування торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту.

Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб'єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу.

Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов'язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб'єкт господарювання придбає короткотерміновий торговий патент.

Для здійснення діяльності у сфері розваг торговий патент придбається для кожного окремого грального місця. Якщо окреме гральне місце має декілька незалежних гральних місць, торговий патент придбається окремо для кожного з них.

Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців. Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п'ятнадцяти календарних днів. Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.

Отже, законодавець розрізняє види патентів, які: 1) за видами товару (послуг) поділяються на звичайні та пільгові; 2) за терміном дії поділяються на звичайні та короткострокові (п. 14.1.92) - торгові патенти на провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів.

Державна система стандартизації та сертифікації в Україні складає систему технічного регулювання як ключовий елемент забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Досконала система технічного регулювання, з одного боку, захищає споживачів від неякісної продукції, яка не відповідає певним нормам, стандартам та регламентам, а з другого - підтримує добросовісну конкуренцію на ринку.

Питання стандартизації та сертифікації врегульовано ГК України, Законом України "Про стандартизацію", Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію", а також Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність". Відповідно до Указу Президента України № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики реорганізований у Державну службу технічного регулювання України.

Зазначена служба: координує діяльність державних органів управління в цій галузі; забезпечує взаємодію з органами державної влади суб'єктів господарювання в державі; встановлює загальні організаційно-технічні правила проведення робіт зі стандартизації, форми і методи взаємодії суб'єктів господарювання з державними органами управління; виконує державний контроль і нагляд за дотриманням обов'язкових вимог державних стандартів; встановлює правила застосування міжнародних стандартів, правил, норм і рекомендацій зі стандартизації в Україні.

Суб'єктам господарської діяльності надано право розробляти і приймати стандарти, а також організовувати і проводити роботи зі стандартизації в межах положень, передбачених ст. 15 ГК України та Закону України "Про стандартизацію".

Згідно зі ст. 15 ГК України у сфері господарювання застосовуються: державні стандарти України; кодекси установленої форми; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн.

У разі виготовлення продукції на експорт дозволяється використовувати стандартизаційні та сертифікаційні вимоги іноземного замовника продукції, якщо це не суперечить законодавству України.

Система сертифікації складається з центрального органу сертифікації, органу зі сертифікації і дослідницьких лабораторій. Центральний орган системи сертифікації організує, координує роботу і встановлює правила процедури й управління в загальній системі сертифікації, розглядає скарги на дії органів по сертифікації. Органи сертифікації здійснюють сертифікацію продукції, видають сертифікати і ліцензії на застосування знаку відповідності, призупиняють або відміняють дію виданих раніше сертифікатів, надають необхідну інформацію щодо сертифікованої продукції.

Стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву (ст. 1 Закону України "Про стандартизацію").

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.

Термін "сертифікація" вперше було сформульовано та визначено Комітетом з питань сертифікації (CERTIKO) Міжнародної організації із стандартизації (ISO) та включено в Настанову № 2 ISO (ISO/MEK) видання 1982 р. "Загальні терміни і визначення в галузі стандартизації, сертифікації та акредитації випробувальних лабораторій". Згідно з цим документом сертифікація визначалась як дія, яка сертифікатом відповідності чи знаком відповідності засвідчує, що продукція чи послуга відповідають певним визначеним стандартам чи іншим нормативним документам.

ДСТУ 2462-94 (терміни та визначення) надає визначення поняттю сертифікації як процедури, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідає заданим вимогам. У Законі України "Про підтвердження відповідності" зазначено, що "сертифікація - процедура, за допомогою якої визначений в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність встановленим законодавством вимогам продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу". У принципі, майже аналогічне визначення наводиться і в Настановах ISO/ІЕС (1991 p.), де вказується, що сертифікація належить до однієї з процедур підтвердження відповідності продукції заданим вимогам і визначається як "процедура, за допомогою якої третя сторона письмово завіряє (сертифікатом відповідності), що продукція, процес чи послуга відповідає заданим вимогам".

За цим визначенням можна виділити окремі ознаки.

По-перше, сертифікація виконується третьою стороною, якою може бути особа або орган, які визнаються незалежними від сторін, що беруть участь у розгляді питання (п. 3.2 ДСТУ 2462-94).

По-друге, із визначення сертифікації виходить, що вона може бути виконана лише після попереднього встановлення вимог до об'єкта сертифікації. Без цього сертифікацію проводити неможливо.

По-третє, результати сертифікації завіряються письмовим документом - сертифікатом відповідності. Законом України "Про підтвердження відповідності" визначено, що "сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа". За Настановами ІSО/ІЕС 2 сертифікат відповідності - "документ, виданий відповідно до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідає конкретному стандарту чи іншому нормативному документу". Інакше кажучи, сертифікація - це гарантія того, що, наприклад, лікарський засіб відповідає певним вимогам, які передбачені фармакопейною статтею або аналітично-нормативною документацією, і має необхідний рівень якості. Ефективність сертифікації полягає в тому, що сертифікована продукція конкурентоспроможна на світовому ринку, оцінюється вище, швидше включається в експлуатацію, оскільки відпадає необхідність у проведенні випробувань у рамках вхідного контролю у споживача, на який дуже часто витрачається більше коштів та часу, ніж на її виготовлення1.

Система технічного регулювання на ринку так само, як і системи інших країн СНД, побудована на попередній радянській системі і суттєво відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розвиненою економікою, таких як члени Організації економічного співробітництва і розвитку. Українській системі технічного регулювання бракує ризик-орієнтовного підходу. Вона створює для бізнесу тягар, що не можна порівняти із його можливими вигодами для суспільства. На сьогодні в Україні до запровадження технічних регламентів оцінка відповідності окремих видів продукції, які становлять ризик для життя, здоров'я людей та навколишнього середовища, здійснюється шляхом її сертифікації у системі сертифікації УкрСЕПРО.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси