Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Підходи до оцінки ризиків згідно з Базельськими угодами про капіталВикористання угод своиУгоди щодо встановлення дипломатичних та консульських відносинКругооборот та оборот капіталу підприємстваМетод ринку капіталуБазельська конвенціяБазельський комітет з банківського наглядуОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ В КОРПОРАЦІЯХБазельський комітет та його роль у формуванні системи регулювання...Зміст угоди про визнання винуватості
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківський нагляд
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Базельські угоди про капітал

Базельські угоди про капітал мають особливе значення у створенні сприятливих умов для підтримки стійкості банківських систем і попередження фінансових криз.

У 1988 р. Базельський комітет з питань банківського нагляду прийняв Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу (Іnternational Convergence of Capital Measurement and Capital Standards). Документ відомий також як Угода про капітал, або Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву — "Базель".

Базельська угода про капітал 1988 року ("Базель") визначила для банків стандарти достатності капіталу, а саме: елементи капіталу, вагові коефіцієнти ризику, цільовий стандартний коефіцієнт достатності капіталу. Базельська угода І містила такі основні постулати: капітал банку складається з основного та додаткового; капітал потрібен для покриття кредитного ризику, який визначається за допомогою вагових коефіцієнтів; співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 % (рис. 1.1).

Прийняття Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду у світі. З її появою органи банківського регулювання отримали перший стандарт міжнародного рівня, на який можна було рівнятися. Слід зазначити, що Угода про капітал із самого початку була націлена на "міжнародно-активні банки" і була обов'язковою лише для країн — членів Базельського комітету. Однак відносна простота й доступність методик і підходів Угоди про капітал привели до того, що її було запроваджено майже у 130 країнах світу, у тому числі в Україні, причому щодо всіх банків — об'єктів нагляду незалежно від їх "міжнародної активності".

Основні постулати Базельської угоди про капітал І, прийнятої у 1988 р.

Рис. 1.1. Основні постулати Базельської угоди про капітал І, прийнятої у 1988 р.

Укладення Базельської угоди про капітал І дало змогу на певний час знизити гостроту проблеми забезпечення фінансової стійкості та надійності банків. Однак підвищення рівня ризиків у зв'язку з бурхливим розвитком високодохідних кредитних операцій (використанням складних схем з гарантіями, деривативами, сек'юритизацією) призвело до недостатності власного капіталу, необхідного для їх покриття.

На кінець 90-х років Базельська угода І значною мірою перестала відповідати змінам, які відбулися на фінансовому ринку, що викликало потребу в удосконаленні вимог до регулятивного капіталу банків. Стандарти достатності капіталу, закладені у Базельській угоді І, не тільки не стримували, а навіть підштовхували банки продавати частину високонадійних кредитів за допомогою механізму сек'юритизації активів.

Недоліком Базельської угоди І було і те, що вона приділяла недостатньо уваги заставному забезпеченню та деривативним інструментам в обмеженні банківських ризиків. Найбільшої критики зазнала шкала вагових коефіцієнтів ризику, яка не давала змоги відобразити їх високий рівень за позабалансовими операціями банків.

Очевидна обмеженість Базельської угоди І полягала у врахуванні тільки кредитного ризику банківських портфелів (ризику контрагента і країни). Незважаючи на те, що зазначений вид ризику є найважливішим, в умовах наростання нестабільності фінансових ринків і здійснення банками операцій на них, усе більшої ваги набувають ринкові ризики, зокрема валютний, процентний і ризики операцій з похідними фінансовими інструментами.

Тож, Базельська угода І, яка б вона не була прогресивна на час створення, згодом застаріла, і до неї починають вноситись поправки. Протягом 1988—2004 рр. прийнято декілька поправок (здебільшого редакційно-технічних), які не змінювали трьох основних постулатів "Базеля І".

На фоні низки поправок чітко виділяється Поправка до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків, прийнята у 1996 р. (Поправка 1996 р.) (рис. 1.2).

Поправка до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків 1996 р. змінила перші два постулати угоди: до регулятивного капіталу банку було додано капітал третього рівня — короткостроковий субординований борг, а сам капітал став потрібен для покриття не лише кредитного, а й ринкових ризиків, до яких було віднесено процентний ризик, ризик пайових цінних паперів, валютний ризик та ризик товарних контрактів. Капітал третього рівня виділявся лише у разі, якщо банк оцінював ринкові ризики. Якщо ж банк за певних причин утримувався від оцінки ринкових ризиків, йому не дозволялося визнавати капітал третього рівня та використовувати його для компенсації кредитного ризику. Третій постулат угоди — 8 % мінімальної адекватності — залишився незмінним.

Таким чином, наприкінці 1990-х р. Угодою про капітал встановлювалися такі правила для банківського регулювання:

— джерелом перекриття банківських ризиків та збитків є капітал банку. Він складається з двох обов'язкових компонент: основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового капіталу (капіталу другого рівня), а також — у деяких випадках — із капіталу третього рівня. Для кожної компоненти та для їх суми - - регулятивного капіталу — є певні обмеження, покликані забезпечити максимальну якість банківського капіталу. Методика розрахунку капіталу була відносно простою, універсальною інструкцією, побудованою за принципом "крок за кроком";

— банки мали тримати капітал для покриття двох основних категорій ризиків: 1) кредитного ризику, який розраховувався як сума добутків балансових активів, та кредитних еквівалентів поза

Основні постулати Поправки до Угоди про капітал на враху¬вання ринкових ризиків, прийнятої у 1996 р.

Рис. 1.2. Основні постулати Поправки до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків, прийнятої у 1996 р.

балансових інструментів на відповідні вагові коефіцієнти ризику; 2) ринкового ризику, який складається з чотирьох складових: процентного ризику в "торговельній книзі" (розраховувався як сума загального та спеціального ризиків); ризику пайових цінних паперів у "торговельній книзі" (також розраховувався як сума загального та спеціального ризиків); валютного ризику (розраховувався спочатку окремо для кожної валюти, а потім — як комбінація всіх позицій з урахуванням ефекту портфеля); ризику товарних контрактів. Сума всіх зазначених ризиків давала "еквівалент зважених за ризиком активів";

— У будь-який момент часу співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів — адекватність капіталу — не повинне бути меншим, ніж 8 %. На практиці банки мають підтримувати адекватність капіталу на рівні, вищому за мінімально необхідний для ефективного протистояння різноманітним шоковим потрясінням.

Незважаючи на низку поправок, в тому числі таких прогресивних, як поправка 1996 р., все ж перша Базельська угода мала істотні недоліки.

По-перше, з урахуванням Поправки 1996 р. угодою передбачалося, що капіталом повинні перекриватися лише дві широкі категорії банківських ризиків — кредитний і ринковий.

Перший із них — кредитний — є традиційним ризиком, без якого неможливо уявити жодний банк. Згідно з угодою окремо розглядався кредитний ризик за балансовими та позабалансовими операціями банку.

Другий — ринковий — доволі новий для банківського бізнесу, а його врахування при розрахунку адекватності капіталу свідчить про істотну загрозу, яку спричиняють для банків сучасні ринки з їх швидкими темпами зміни кон'юнктури. Крім того, категорія ринкового ризику виявилася досить широкою і включала чотири окремі компоненти: процентний, пайовий, валютний і товарний ризики.

Водночас слід зазначити, що в дійсності банківських ризиків набагато більше і охоплюють вони не лише сферу кредитних чи ринкових відносин. Тому жоден банк, який дотримувався вимог щодо адекватності капіталу під дві категорії ризиків, не міг гарантувати свого повного захисту від інших категорій ризиків. Свідченням тому стали гучні скандали з банкрутством кількох значних світових банків, зокрема Barings Bank у 1995 p. та Allied Irish Bank у 2002 p. Отже, першим недоліком Угоди про капітал був вузький діапазон ризиків, які бралися до уваги при оцінці достатності капіталу.

По-друге, доволі проста й універсальна методика визначення еквівалента зважених за ризиком активів має істотний недолік — фактичне нехтування специфікою роботи окремих банків, передусім у сфері управління ризиками. В Угоді про капітал намагалися оцінити кількість ризику, не звертаючи уваги на якість систем і процесів управління ним. Тому банки втрачали стимул до поліпшення своїх практик ризик-менеджменту, адже якою б ідеальною не була практика управління ризиком, проста формула зважування на ризик однаково видасть один і той же результат щодо його кількості, а відтак — і щодо необхідної величини капіталу.

По-третє, в Угоді про капітал фактично зосереджувалися лише на розрахунку регулятивного капіталу та еквівалента зважених за ризиком активів, не приділяючи уваги тому, як цю важливу інформацію повідомити органам нагляду та іншим зацікавленим особам, зокрема клієнтам банку. Відтак ще одним недоліком стала ілюзія, що дотримання адекватності капіталу на рівні 8 % є гарантією стабільної роботи банку. Крім того, у Базелі І дещо ідеалізувалася практика банківського нагляду: зовсім не розглядалися ситуації, коли банки свідомо та довгий час не дотримуються необхідного мінімального значення адекватності капіталу (відтак поза увагою залишалися виправні заходи) або наближаються до його порушення (нехтувалися попереджувальні заходи).

Необхідність усунення цих недоліків спонукала Базельський комітет з банківського нагляду розпочати роботу над новою редакцією Угоди про капітал.

У 2004 р. Базельський комітет прийняв нову концептуальну редакцію Угоди про капітал — Базельську угоду про капітал II ("Базель II").

Основною метою "Базеля II" є сприяння адекватній капіталізації банків і вдосконаленню систем управління ризиками, і, таким чином, посиленню стабільності банківської системи в цілому. Для цього регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу.

"Базель II" не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. З формального погляду він є черговою поправкою до Угоди, ніж новим документом. Тому він не містить ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу — ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа.

Водночас у "Базелі П" визначено новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав у світі назву "нагляд на основі оцінки ризиків".

"Базель II" містить три "компоненти-опори": "Мінімальні вимоги до капіталу"; "Контроль з боку нагляду"; "Ринкова дисципліна" (рис. 1.3).

Три "компоненти-опори" доповнюють одна одну і жодну з них не можна розглядати чи використовувати окремо від інших.

Перша компонента — "Мінімальні вимоги до капіталу" — містить методологію розрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. При цьому у першій компоненті є кілька альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків.

Головною відмінністю від попередніх версій угоди є намагання укладачів документа відійти при розробці методології від підходу універсалізації та замінити його підходом індивідуалізації. Тому перша компонента містить велику кількість додаткових умов та винятків. Причина їх наявності — бажання зробити методику оцінки

Три "компоненти-опори" Базельської угоди про капітал II, прийнятої у 2004 р.

Рис. 1.3. Три "компоненти-опори" Базельської угоди про капітал II, прийнятої у 2004 р.

капіталу якомога точнішою для кожного окремого випадку, кожної окремої ситуації, кожного окремого банку.

Слід зазначити, що методика розрахунку самого регулятивного капіталу залишається практично незмінною з першої Угоди про капітал. Незмінним залишилося і числове значення адекватності капіталу банку — 8 %.

У другій компоненті — "Контроль з боку нагляду" — наголошується на необхідності ретельного та всебічного контролю з боку органу банківського нагляду за порядком та результатами розрахунку адекватності капіталу кожного окремого банку.

Друга компонента базується на чотирьох принципах, які регламентують обов'язки і повноваження банків та органів регулювання щодо оцінки адекватності капіталу.

Аналога другої компоненти у попередніх версіях Угоди не було. Водночас слід зазначити, що в 1997 р. Базельським комітетом були розроблені Основні принципи ефективного банківського нагляду, які регламентували мінімальні повноваження та обов'язки органів банківського нагляду. Головною відмінністю між другою компонентою Угоди про капітал та Основними принципами є те, що Основні принципи стосуються всього спектра наглядової роботи — від реєстрації банку, його моніторингу та інспектування до можливої ліквідації, тоді як друга компонента стосується вузькоспеціалізованої ділянки оцінки адекватності капіталу банку.

У третій компоненті — "Ринкова дисципліна" — наголошено, що в оцінці адекватності капіталу зацікавлений не лише банк та органи нагляду, а насамперед клієнти, які бажають знати, чи можна довірити свої кошти цій фінансовій установі. Без розкриття інформації для клієнтів, оприлюднення звітності неможливо досягти стабільності банківської системи та довіри до неї, в чому і полягає завдання банківського нагляду.

При цьому слід зазначити, що питання розкриття інформації у звітності банків регулюється не лише Угодою про капітал, а й іншими документами міжнародного рівня, зокрема обліковими стандартами. Так, у 2006 р. набув чинності Міжнародний стандарт фінансової звітності 7 "Фінансові інструменти: розкриття інформації". До цього зміст фінансової звітності банків регулювався Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 30 "Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та подібних фінансових установ" (прийнятим у 1990 р., переформатованим у 1994 р. і скасованим у 2006 р.).

"Базель II" доповнює облікові стандарти щодо звітності і вимагає від банків розкриття інформації кількісного (статей звітності, показників і коефіцієнтів) та якісного характеру (інформації про корпоративну структуру банку, цілі управління різними портфелями, практику ризик-менеджменту тощо). У третій компоненті наголошується на необхідності ведення відкритої та прозорої банківської діяльності, що дасть змогу ринку в особі клієнтів банку повноцінно виконувати свою регулятивну функцію.

Таким чином, на відміну від попередньої, нова Угода про капітал має універсальний характер, оскільки ставить за мету створення рівних конкурентних умов на міжнародному ринку як для усіх кредитних інститутів, так і для їх капіталів, скоригованих на ризик.

Базельський комітет особливо акцентує увагу на тому, що будь-які критерії оцінювання достатності капіталу, які встановлюються органами банківського нагляду, і заходи з їх виконання мають бути опубліковані й доведені до відома банків.

Підвищення прозорості фінансової звітності банків надасть можливість швидко реагувати на ринкові зміни і, як наслідок, скорочуватиме строки прийняття управлінських рішень.

На початку 2007 р. більшість країн — членів Базельського комітету з банківського нагляду почали запровадження положень "Базеля II", що має сприяти широкомасштабним змінам в економіці країн. Ці зміни будуть спричинені впливом нових принципів пруденційного нагляду на діяльність банків, які використовуючи механізм кредитування, у свою чергу впливатимуть на економічну діяльність позичальників і зрештою на всю економіку країни. Виділяють три рівні впливу "Базеля II" на економіку: внутрішньобанківський, галузевий та макроекономічний (рис. 1.4).

Перший рівень впливу охоплює внутрішньобанківські чинники. Насамперед тут очікуються зміни в системі ризик-менеджменту, викликані переорієнтацією кредитної політики банків залежно від ризиків позичальників. Зазначеному процесу додатково сприятиме зміна резервних відрахувань, що, з одного боку, позначиться на умовах операцій для клієнтів банків, а з другого — на прибутковості операцій для банку.

Другий рівень впливу стосується банківської галузі, зокрема — клієнтів банку безпосередньо та конкуренції у певних сегментах ринку фінансових послуг. Нові кредитні умови надають перевагу позичальникам із високим рейтингом та ускладнюють доступ до кредитних ресурсів другорядним позичальникам. Оскільки конкуренція в боротьбі за позичальників із високим рейтингом посилиться, це може також спричинити зменшення прибутковості операцій з ними. Зміна прибутковості окремих операцій спонукає банки оптимізувати структуру їх активів, що призведе до змін сфери діяльності певних банків та підсилить тенденцію до консолідації в галузі.

Зазначені фактори впливу другого рівня загалом позитивно позначатимуться на економіці країни. Проте наявність ефекту циклічності, який посилює економічні кризи, може свідчити і про можливі негативні наслідки запровадження "Базеля II" (третій рівень впливу). Масштаб макроекономічних змін у кожній конкретній

Вплив Базельської угоди про капітал II на банки та економіку

Рис. 1.4. Вплив Базельської угоди про капітал II на банки та економіку

країні залежатиме від регулятивної політики держави у її прагненні втілити в життя стандарти "Базеля И". Тобто, не існує стовідсоткової впевненості щодо позитивних чи негативних наслідків впровадження "Базеля П" в економічно розвинутих країнах, тим більше в країнах з перехідною економікою, у тому числі в Україні. Проте імплементація Базельських рекомендацій у національне господарство є пріоритетним завданням для нашої держави у зв'язку з її євроінтеграційними прагненнями та вступом України до Світової організації торгівлі. Інакше вітчизняні банки ризикують опинитися в ізоляції від зовнішніх ринків.

Таким чином, "Базель И" є документом, який на довгі роки стане дороговказом для банківських наглядовців усього світу. Але подальший розвиток банківських продуктів і фінансових ринків неминуче спричинить необхідність внесення доповнень до цього найважливішого документа банківського нагляду, тому роботу над удосконаленням Угоди про капітал буде продовжено.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси