Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Які вимоги ставляться до захисного вимикання і які функції воно...Які електричні засоби належать до основних і допоміжних...Культура і суспільствоФункції культури організаціїКУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОГРЕСЛейкоцити та захисні функції кровіОцінка захисних споруд за місткістюЩо таке замулення і в чому полягає його захисна роль?Функції культуриЧинники розвитку культури. Функції культури
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Культура суспільства та її захисна функція

У словосполученні "культура безпечної життєдіяльності" закріплено три ознаки явища: родовий (частина культури), діяльнісний (в першу чергу робота людської свідомості) і видовий (має відношення до безпеки людини і суспільства). Культура безпечної життєдіяльності, як категорія, крім того, містить низку додаткових компонентів, серед яких і мотивація, і досвід самовдосконалення особистості, і готовність її до безпечної життєдіяльності. Носієм культури безпеки є людина, творча, розумова діяльність якої перетворюється на цінності, норми, знання, поведінку, ставлення до інших людей та середовища існування. Вона відбивається у використанні методів, способів і прийомів побутової і професійної поведінки, яка мінімізує певні ризики та загрози. Безпека людини - це стан її повного фізичного, соціального та духовного добробуту, який визначається внутрішніми (спадковість, фізичне та психічне здоров'я) і зовнішніми (навколишнє природне, антропогенне, техногенне, соціальне середовище) чинниками. Знання та досвід досягнення особистої безпеки, проходячи через розум і психіку людей, сприяють прищепленню їм необхідних для цього регуляторів поведінки, які є гарантом безпеки соціуму. Одним з найбільш ефективних, якщо не єдино можливим шляхом реалізації зазначеного є формування у людей відповідної культури. Остання і характеризує особливості поведінки, свідомості та діяльності людей у всіх сферах суспільного життя. Основні функції культури подано на рис. 1.7.

Рис. 1.7. Структура функцій культури

Поняття "суспільство" і "культура" діалектично нерозривно пов'язані. Суспільство в широкому значенні - це сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей; у вузькому сенсі - історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин та інститутів як способів і засобів впливу на людину. Культуру і суспільство можна розглядати як синоніми у випадку, якщо розуміти під культурою сукупність норм, цінностей, традицій, вироблених людиною в результаті діяльності. Якщо розглядати культуру з точки зору змісту, то вона розпадається на різні області та сфери: вдачу і звичаї, мову і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановку виховання, економіку, характер армії, суспільно-політичний устрій, судочинство, науку, техніку, мистецтво , релігію - всі форми прояву духу відповідного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку її історії. В цьому сенсі йдеться про примітивну та високу культури. Виродження культури створює або безкультур'я, або "рафіновану культуру".

Взагалі поняття "культура" використовується у різних іпостасях - це і культура рослин, і виробництва, археологічні культури тощо. Що стосується культури суспільства, то під нею звичайно розуміють сукупність досягнень людства в духовній сфері. У гуманітарних дослідженнях термін "культура" частіше за все відбиває цілком визначене в часі і просторі суспільство, яке чітко відрізняється етнічним складом, рівнем розвитку технології, своєрідністю господарського та суспільного життя. Наприклад, скіфська культура, культура вікінгів тощо. Поряд з цим поняття "культура" означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, менталітету історично конкретного суспільства. Наприклад, первісна культура, культура середньовіччя. Наразі існує понад 500 визначень культури:

- в описових визначеннях культура розглядається як сукупність усіх видів діяльності людей, їхніх звичаїв та вірувань;

- в регулятивних вона подається як регулятор життя за допомогою звичаїв, права;

- в економічних-як спосіб пристосування до природного середовища та економічних потреб суспільства.

Але, незважаючи на розмаїття думок, в кожній з них є найважливіша характеристика культури, а саме: вона завжди пов'язана з певною діяльністю людей. Поза людини культури не існує. Цю її важливу властивість було закладено вже з давніх часів, коли слово "культура" означало обробку ґрунту, його культивування, тобто зміни у природному об'єкті під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами. Таким чином, поняття "культура" відбиває внеприродне явище, створене творчою, розумовою працею людини.

Культура втілюється в змісті, засобах та продуктах праці, спрямованих на перетворення матеріального світу і розвиток сфери людських взаємин. Вона містить матеріальні результати діяльності людей, а також реалізовані у неї компетенції, знання, уміння та навички людини, рівень інтелектуального, морального, естетичного і фізичного розвитку, світогляду, способи і форми спілкування. Культуру можна позиціонувати як процес накопичення мудрості і як визначальний фактор прогресу економіки і суспільства. Але якщо подивитися на неї в більш широкому плані, а саме як на творчий аспект духовного життя суспільства, то культура - це безпосередня реалізація людської свободи, що створює нові символи - цінності, зразки людської поведінки, виробництва і відносин. Тому кожне досягнення культури підносить людину, неповторну за своєю значимістю і свідчить про нові людські можливості. Таким чином, чим різноманітніше стають людські відносини, тим більш різноплановою стає і культура. Діяльність - різнобічна, вільна активність людини, що має певний результат. Зрозуміти сутність культури можливо лише через діяльність особистостей і народів. Завдяки діяльності люди створили, наприклад, суспільство як своєрідний союз або цивілізацію, яка привчає людину до планових, впорядкованих спільних дій з подібними собі. Будь - яка людська діяльність, це, в першу чергу, робота її свідомості, а свідомість, думка - це і засіб культурної творчості, і культурне явище одночасно. Тобто, культуру можна представити як продукт відкритої, незавершеної людської природи. Культура стрімко змінює навколишнє середовище, суспільство, побут людей, причому це робиться для задоволення потреб людини. Тому вона оцінюється як фактор творчого життєустрою, невичерпне джерело суспільних нововведень. Діяльність є сполучною ланкою між культурою як творінням людини і природою. Вона набагато ширше, ніж те, що визначено інстинктами. Отже, культура є актом подолання природи, виходу за межі інстинкту, створення того, що може надбудуватися над природою. В процесі еволюції вийшло так, що у людини в її пристосуванні до природи, виживання в ній інстинкт перестав відігравати вирішальну роль. Розум, воля і почуття людини зумовлюють таку активність, результатом її діяльності є культура. І все ж-таки не всяка людська діяльність веде до створення культури, а лише певний її різновид.

Створене людиною життєве середовище чинило вплив на неї саму та її розум. Отже, культура відбиває ступінь "олюднення" природи і міру саморозвитку людини, вона не може існувати поза людиною. Як соціальне явище, що протистоїть зовнішній по відношенню до людини природі, культура виникла саме через необхідність її виживання, тобто культурі спочатку властива "захисна" функція. Оволодіння і передача культури від одного покоління до іншого здійснюється в процесі навчання та виховання.

За своїм походженням культура не може бути поза природою. Вона, перш за все, природний феномен хоча б тому, що її створює людина - біологічне утворення. Бодай, без природи не було б і культури, оскільки людина, що живе у природному оточенні, створює свій штучний світ, використовуючи ресурси природи. У цьому творінні вона розкриває власний природний потенціал. Проте, якби людина не переступила меж природи, вона б залишилася без культури. Сукупністю сформованих форм спільної діяльності людей, певних форм соціальних відносин є соціум. У широкому розумінні - це сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей, а у вузькому-історично конкретний тип соціальної системи. Існують різні точки зору на проблему взаємовідносин суспільства і культури, де:

o культура розглядається як продукт діяльності суспільства, а воно є суб'єктом цієї діяльності;

o культуру визначають як функцію суспільства;

o суспільні відносини є критерієм розвитку людини, її культури, а зміст культури визначається розвитком самої людини як суспільного суб'єкта діяльності.

Культуру і суспільство не слід співвідносити як частину і ціле, вони взаємно проникають одна в одне. У суспільстві, як цілісній системі, існують різні підсистеми, соціально - історичні спільності різного типу, з якими пов'язаний розвиток власне соціальної структури. Культура має особливе значення, відмінне від соціального. Рівень соціальної організації може бути однаковим у різних народів, але їхні традиції, звичаї, мистецтво - різними. Національним менталітетом культури називають такі глибинні структури, що упродовж тривалого часу визначають її етнічну чи національну своєрідність. Як правило, риси, що характеризують ментальність тієї чи іншої культури, на відміну від ідеологічних, соціально-політичних, релігійно-конфесійних та інших культуро-утворюючих факторів, відрізняються значною стабільністю і не змінюються протягом віків. Ментальність - це світогляд у категоріях і формах рідної мови, що з'єднують інтелектуальні, духовні і вольові якості національного характеру в типових його проявах. Ментальність - той незримий мінімум духовного єднання людей, без якого неможлива організація будь-якого суспільства. Ментальність народу актуалізується в найбільш важливих культурних концептах мови. Більш того, менталітет національної культури, навіть еволюціонуючи в ході історії, все ж таки залишається в своїй основі постійним. А це дозволяє ідентифікувати культуру на всьому її історичному шляху - від зародження до розквіту. Певну роль у формуванні менталітету національної культури відіграють природні (ландшафтні, кліматичні, біосферні) чинники. Тому культуру можна визначити як соціальне буття людини, а суспільство - як середовище функціонування культури.

Особистість не може сформуватися поза соціумом. Чим більше культурно-історичного досвіду придбала людина і використовує його у своїй діяльності, тим вона більш значима як особистість. Культура дає людині можливість усвідомити себе як особистість, опанувати прийнятними моделями поведінки. У якості найважливіших світоглядних і поведінкових аспектів, які формуються під впливом культури, слід відзначити усвідомлення себе і світу, спілкування і мову, одяг і зовнішність, культуру харчування, фізичну та репродуктивну культуру, цінності і норми, віру і переконання, розумові процеси і навчання, ставлення до роботи.

Культуру можна розглядати як спосіб соціального життя, що об'єднує всі види людської діяльності. Вона створює своєрідну систему впливу суспільства на людину, а саме: відносин і інститутів, тобто способів і засобів соціальної регуляції буття людей. До найважливіших елементів культури, які виконують цю функцію, належать норми, сукупність яких складає нормативну систему культури. Одні норми і правила обмежені приватним життям, інші - громадським. Норми, які регулюють суспільне життя більш значимі та суворі, ніж норми і правила, що стосуються особистого життя. На дотримання культурних норм спрямований величезний механізм соціального контролю, що містить і культурні явища. Культурні норми є не тільки ідеалами та еталонами, які орієнтують людей на те, чого слід прагнути, але й виступають у формі дозволу або заборони. У суспільстві культурні норми виконують дуже важливі функції:

o є обов'язковими і вказують міру необхідності людських вчинків;

o служать очікуваннями щодо майбутнього вчинку;

o контролюють поведінку, що відхиляється від норми;

o служать зразками, еталонами поведінки. Можна виділити декілька типів культурних норм:

- за сферою застосування - в малій чи великій соціальній групі, де відповідно відокремлюють також два типи: групові звички - тобто норми, що виникають та існують в культурі малих груп; і загальні правила - норми, поширені у великих групах або суспільстві в цілому;

- інституційні норми, які виконують функцію дозволу або заборони, зафіксовані в будь-яких офіційних документах (законах, декретах, постановах, церкви і т. п.). Ці норми відіграють важливу роль у підтримці громадського порядку і стабільності суспільства;

- статистичні, що складаються стихійно у вигляді масового звичаю, у вчинках і оцінках поведінки людей. Такі норми умовно називають етнографічними, тому що механізм їхнього складання аналогічний механізму формування етнографічних традицій. Неофіційний характер цих норм аж ніяк не передбачає ліберального відношення до порушника, який може зазнавати досить жорстокого покарання;

- конвенціональні - тобто народжені в процесі суспільного договору, але не мають силу закону. Прикладом подібних норм можуть служити норми сусідської поведінки, норми дружнього спілкування в колективі тощо;

- еталонні - норми, спеціально створені як зразки для наслідування.

Сучасна типологія культурних норм містить знання, традиції, звичаї, звички, табу, закони, моду, смак, інтереси, вірування тощо. Ключовою ланкою нормативної системи є мораль. Всі елементи нормативної культури суспільства повинні бути узгоджені. Порушення рівноваги в нормативній системі культури може бути різноманітним. Однією з форм його прояву є аномія. Людина не народжується особистістю, а стає нею. Розгорнуту концептуальну модель безпеки особистості подано на рис. 1.8.

Становлення людини як особистості - це процес її входження в культуру суспільства. Цей процес обумовлений засвоєнням складного комплексу соціальних і культурних норм, цінностей і традицій, прийнятих у суспільстві. Культура є системою взаємодій окремої людини, що представляє собою певний баланс особистісного та індивідуального з одного боку, і обумовленого людським родом, суспільством - з іншого боку. Культура суспільства задає необхідні критерії формування особистості і підтримує їх в процесі життєдіяльності. Особистість впливає на культуру суспільства і перетворює її творчо інтерпретуючи, розвиває і змінює.

Рис. 1.8. Розгорнута концептуальна модель безпеки особистості

Процес залучення індивіда до культури має назву соціалізації. У культурології часто використовуються альтернативні даному поняттю терміни, такі як "культуралізація"" та "інкультурація". Загальним у визначенні даних явищ є те, що це процеси, джерелом яких виступає акт впливу навколишнього світу на суб'єктивність людини. Останнім часом більшість вчених схиляється до того, що соціалізація та інкультурація є незалежними характеристиками єдиного процесу входження індивіда до соціокультурного середовища даного суспільства. Культурологічний аналіз процесів взаємодії культури і особистості виділяє кілька рівнів цього процесу:

o соціалізація, під якою розуміють введення індивіда в спільне знання про навколишній світ і залучення до громадської практичної діяльності (кінцевим продуктом процесу соціалізації є особистість);

o інкультурація - процес введення індивіда в систему нормативно-ціннісних установок конкретної культури, становлення вихованої людини або ж людини - інтелігента;

o адаптація - процес фізичного, психофізичного та соціального пристосування до оточуючого середовища, наприклад, професійного.

Ці соціокультурні процеси реалізуються в суспільстві через соціальні інститути, які можна визначити як способи та механізми впровадження у свідомість людини певних установок і норм поведінки в суспільстві. До соціальних інститутів відносять власність, державу, сім'ю, виробничі осередки, суспільство, науку, ЗМІ, системи освіти і охорони здоров'я, політичні партії, церкву, армію тощо. Під культурою організації (корпоративною) розуміють поєднання спільних цінностей, відносин та визнаних поведінкових взірців її учасниками, що надають організації специфічний характер. Культура організації за своєю суттю двійчаста - з одного боку, це щось стійке, сформоване протягом декількох років або навіть десятиліть (в залежності від часу існування самої організації), а з іншого - часто представляє відбитки поглядів певної особи або групи осіб, які мають значний вплив в організації, будучи в більшій мірі ситуативним, ніж стабільним станом. Корпоративна культура - це атмосфера або соціальний клімат в організації. Фахівці відокремлюють три взаємопов'язаних рівня корпоративної культури: поверхневий, змістовний та глибинний. Поверхневий рівень - спостерігається поведінка: манера поведінки, мова, правила, фірмові знаки, одяг (спецодяг), інтер'єр та інші зовнішні ознаки. Змістовний рівень характеризує усвідомлення цілей, формування цінностей і відносин. Змістовний рівень відбиває усвідомленість професійної поведінки. Глибинний рівень корпоративної культури - вищий рівень, коли цінності сприймаються на підсвідомому рівні (автоматично), як особисті цінності.

Виховання є складовою частиною процесу соціалізації і представляє цілеспрямоване передання культурних норм і правил гідної поведінки від старшого покоління до молодшого. Головним інститутом первинної соціалізації є сім'я. Школа, яка надає дітям систематичну освіту, готує до трудового життя і участі в політичному і культурному житті суспільства, є головним агентом вторинної соціалізації. Кожна людина - це єдність індивідуального і соціального. Щоразу, переходячи на новий цикл свого життя, пов'язаний зі зміною соціальних ролей (студентство, одруження тощо), людина проходить процес перенавчання. Відлучення від старих цінностей, норм, правил поведінки називається десоціалізацію. Наступний за нею етап навчання новим цінностям і нормам - ресоціалізацією. У процесі міжкультурної комунікації з ре-соціалізацією пов'язані процеси акультурації та асиміляції. Повну ресоціалізацію називають також культурним оновленням. У цьому випадку, на відміну від акультурації, відбувається повне звільнення людини від старих культурних норм.

Суть наступної компоненти поняття "культура безпечної життєдіяльності", а саме - "безпеки", було розглянуто раніше. Слід тільки додати, що безпека має багатобічний характер. Вона обумовлена різними факторами - об'єктивними і суб'єктивними, со-ціопсихологічними та культурними, політичними та законодавчими, природними та технічними, макро- і мікроекономічними, які взаємно залишаються у нерозривному зв'язку рис. 1.9.

Відомо, що рівень безпеки життя і діяльності людини визначається низкою зовнішніх і внутрішніх умов. До зовнішніх факторів належать:

- соціальні умови життя людини, що обумовлюють ступінь її забезпеченості в охороні здоров'я, культурі, захищеності дитинства, старості, непрацездатності та ін.;

- екологічні умови, що визначають рівень захищеності людини від впливу несприятливих екологічних факторів на здоров'я та перспективи подальшого життя;

- правові умови, що визначають рівень захищеності прав, свобод і обов'язків людини і держави;

- матеріально-економічні умови, що обумовлюють ступінь захищеності людини від злиднів, задоволення нормальних потреб у їжі, одязі, житлі та ін.;

Рис. 1.9. Фактори, що впливають на культуру безпечної життєдіяльності особистості

- рівень освіченості, готовність людини до безпечного способу життя та діяльності.

До внутрішніх факторів можуть бути віднесені власні особисті якості людини - генетичні, в тому числі психологічні та соціально обумовлені, що сприяють або підвищенню даного рівня безпеки, або його зниженню. Завдання безпеки постають щодня перед кожною людиною, оскільки, приступаючи до самостійної діяльності, вона повинна знати і розраховувати можливі наслідки своїх дій, що перетворюють життєве середовище, чітко уявляючи всі процеси в системах із спільнотами всіх рівнів. Вступаючи до творчої (або руйнівної) життєдіяльності, індивіду слід навчитися розглядати себе як суб'єкта безпеки. Знання кожної людини, необхідні в даний час для забезпечення безпеки, повинні базуватися на:

- чітких уявленнях про процеси, що відбуваються у складних системах, які містять велику кількість природних, соціальних і техногенних компонентів;

- на усвідомленні особистої відповідальності за результати своєї життєдіяльності.

Якщо розуміти культуру як певний рівень розвитку творчих сил і здібностей людини, то культура безпеки - це відповідний рівень розвитку творчих сил і здібностей людини до профілактики ризиків, попередження та зменшення шкоди (заподіюваної шкідливими і небезпечними факторами життєдіяльності) їй особисто та суспільству в цілому. Об'єднання понять "культура" і "безпека" вперше було здійснено Міжнародним агентством з атомної енергії в 1986 р. при аналізі причин і наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Визнано, що відсутність культури безпеки стало однією з основних причин цієї катастрофи. Крім того, зазначено, що культура безпеки характеризується кваліфікаційною та психологічною підготовленістю персоналу, а її формування є одним з фундаментальних принципів управління об'єктами підвищеної небезпеки і підлягає нормативному регулюванню в атомній енергетиці. В даний час склалося розуміння того, що така категорія повинна бути застосована не тільки до персоналу потенційно небезпечних об'єктів, але і до кожної людини окремо та суспільства в цілому. Оскільки носієм культури безпеки є особистість, розумова діяльність якої перетворюються в цінності, норми, знання і віру, в її поведінку, що виключає генерування небезпек, дбайливе ставлення до інших людей та середовища існування.

Від ціннісних установок людей, мотивів їхньої поведінки, особистісних і професійних якостей та здібностей визначальною мірою залежить ефективність заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, зниження індивідуальних, корпоративних, державних і глобальних ризиків (рис.1.10).

У життєвому середовищі тільки опанування людиною основними цінностями культури безпеки та їхнє безумовне дотримання може гарантувати їй безпечне існування. Різні моделі системи з об'єктами безпеки (особа, сім'я, група) у неявному вигляді присутні при вивченні безпеки поведінки особистості та групи. Моделі систем з центральним об'єктом безпеки у вигляді професійних корпорацій використовуються для вирішення завдань безпеки професійної діяльності. Проблеми безпеки об'єктів наступних рівнів окремими людьми та громадами безпосередньо не вирішуються, однак, при розгляді всіх задач нижчих рівнів (особистих, групових, професійних) їх необхідно знати і керуватися в своїй повсякденній життєдіяльності виробленими суспільством заходами безпеки.

Рис. 1.10. Складові цінності культури безпеки

Значне місце в безпеці людини посідають соціальні фактори, такі як рівень загальної культури суспільства, добробуту, обслуговування, побутові умови, звичаї, поведінкові переваги, моральна та емоційна характеристики. Особливе значення для її безпеки має соціально-політичне середовище, із своїми загрозами соціальної безпеки особи, такими, як: позбавлення життя, здоров'я, дієздатності; насильство через нав'язування чужого світогляду та руйнування сформованого; маніпулювання свідомістю і поведінкою; моральне розбещення і фізичне розтління; обмеження або позбавлення загальнолюдських прав і свобод; насильницьке підпорядкування злочинним цілям і угрупованням; використання людини як засобу збагачення і т.д. Суспільство не може існувати без створення необхідних для життєдіяльності його членів матеріальних благ, засобів життєзабезпечення та духовних цінностей. Тому не випадково об'єктом безпеки соціуму є його матеріальні і духовні цінності. У зв'язку з цим, небезпеками і загрозами суспільству можна також вважати посягання на його економічні (базисні) засади, на соціальне становище громадян; придушення свободи, нехтування правами; соціальні конфлікти тощо.

Іншою формою небезпек є процеси, пов'язані з духовно-моральною (культурною) безпекою суспільства. Очевидна наявність різноманітних за своїм характером видів соціальних небезпек, причому всі вони, так чи інакше, пов'язані зі структурою основних сфер діяльності людини. А саме: технологічні та технічні - з економічною сферою; антропологічні та етнологічні - з соціальною; духовні та інформаційні - з духовною і т.п. Разом з тим існують і комплексні види: соціально-економічні, природно-технологічні, військово-технічні та військово-технологічні, соціально-політичні та ін. Забезпечення безпеки від цих загроз належить до пріоритетних завдань системи безпеки держави.

Суб'єктами безпеки особистості є держава з відповідними інститутами (органами законодавчої, виконавчої та судової влади, органами влади суб'єктів України і місцевого самоврядування, державними установами, відомствами тощо), громадськими структурами (політичними партіями та об'єднаннями, громадськими організаціями та ін.), сім'єю, громадянами. При цьому слід пам'ятати, що всі дії зазначених суб'єктів щодо забезпечення безпеки повинні здійснюватися в суворій відповідності до законів, при дотриманні балансу інтересів особи, суспільства і держави, на основі їх взаємної відповідальності за забезпечення безпеки.

Суспільні науки - історія, психологія, соціологія, культурологія, філософія розробили низку законів, які стосуються духовно-морального розвитку суспільства в цілому і його індивідів зокрема. У спеціальних роботах описані явища культури, що ведуть до соціальних катастроф, вони є сьогодні, їх не можна не бачити і не враховувати. І, перш за все, серед законів функціонування духовної сфери суспільства необхідно брати до уваги закон пріоритетності культури. Адже якщо культура знижує свій потенціал, вона обслуговує тривіальні інстинкти. При цьому зникають високі світоглядні та альтруїстичні устремління особистості, посилюється процес її духовного зубожіння і ущербності внутрішнього світу. Ерзац-культура орієнтується на заздалегідь заданий усереднений тип мислення "середньо статистичної" людини. Небезпека такої "культури" полягає в її постійному прагненні придушити самобутнє, привчити людей до конформістських, тобто пристосовницьких установок, які нівелюють безмежно унікальний світ особистості. Такі явища виникають у житті суспільства тоді, коли воно характеризується насадженням загального лицемірства і рабської психології. Сьогодні для досить значної частини населення культура втрачає свій інтелектуальний статус, вироджується в розваги, ілюзорний світ, який дозволяє піти від реальності. Подібні ситуації в історії відомі, вони закінчувалися соціальними катастрофами. Закон про рівновагу духовних і матеріальних цінностей стверджує, що не можна допустити ситуації, коли люди фактично будуть мутантувати у розвитку, культивуючи тільки матеріально-споживчі інтереси.

Поява глобальних загроз від життєдіяльності принципово змінила постановку проблем безпеки. До настання нової епохи проблеми безпеки та способи їх вирішення були такими, що їх можна умовно розділити на дві категорії. Середній рівень безпеки населення країни забезпечувався загальним рівнем розвитку, а також військовими та адміністративними засобами держави. Індивідуальний рівень безпеки залежав від особистої поведінки в повсякденному житті. Для індивіда держава ототожнювала безпеку (сьогодні її називають національною)суспільства, яка ставала важливіше особистої безпеки тільки в короткочасні періоди війн за виживання. Ціна спроможності членів суспільства до самопожертви була висока і позначалася негайно: виживали лише спільноти, індивіди яких виявляли цю здатність в критичних умовах воєн. Інакше спільнота, а разом з нею і більшість її членів, гинули.

Сучасна життєдіяльність людей у всіх проявах - соціальному, політичному, технічному, економічному, військовому - не гарантує виживання людини як біологічного виду. Комплекс проблем безпеки розширився, став більше взаємопов'язаним і набув якісно новий характер через виникнення нової і безперервної загрози існуванню всього людства від власної життєдіяльності. Фактично, загроза катастрофи в глобальному масштабі стала постійною. Тому надалі дії кожної особистості і життєдіяльність людських спільнот будь-яких рівнів повинні постійно задовольняти вимогам глобальної безпеки. Для цього потрібно повсюдно впроваджувати нові світогляд, систему ідеалів і цінностей, формувати якості особистості безпечного типу, створювати суспільство і державу, а, зрештою, і світову спільноту безпечного типу. Безпечна ж життєдіяльність - це дотримання законів безпеки (профілактика, мінімізація, подолання, усунення наслідків впливу на людину і природу шкідливих і небезпечних факторів). У зв'язку з цим, культура безпеки життєдіяльності людини повинна розглядатися, як одна з характеристик цивілізованості суспільства. Основою культури безпеки життєдіяльності, як відомо, є моральні цінності, що перетворилися на внутрішні переконання членів соціуму, в яких закріплені як вимоги до особистості, так і безумовні норми поведінки в суспільстві та природі. Культура безпеки життєдіяльності полі-функціональна. Вона, по-перше, об'єднує процеси створення та засвоєння цінностей (виконує аксіологічну функцію). По-друге, є системою якостей, які є регулятором ефективності застосування знань, умінь і навичок безпечної поведінки (здійснює регулятивну функцію). По-третє, виконує нормативну функцію. Як і в загальній культурі, в культурі безпеки життєдіяльності існують найпростіші уявлення про те, як необхідно діяти у відповідних ситуаціях, зафіксовані у встановлених суспільством нормах. Норми шляхом виховання та навчання закріплюються у свідомості людини і підлягають неухильному дотриманню всіма членами суспільства. Існують також і уявлення про звичаї, які визначаються культурно-історичними умовами та особливостями суспільного середовища. Таким чином, можна визначити поняття "культура безпечної життєдіяльності" як стан громадської організації людини, що забезпечує відповідний рівень її безпеки під час діяльності (де первинна її свідомість, що є засобом культурної творчості).

Поняття "безпека життєдіяльності" та "культура безпеки" відбивають взаємозалежні явища і процеси, в тому числі і природні в першу чергу. Культура безпеки як соціальне явище представлена в ідеології, релігії, науці (містить знання про безпеку людини і суспільства), мистецтві, міфології, спорті. У той же час, в особистісному її втіленні і безпека життєдіяльності, як характеристика людини з її діяльністю, не є одним і тим же. Безпечна життєдіяльність - це життєдіяльність за законами безпеки (профілактика, мінімізація, подолання, усунення наслідків шкідливих і небезпечних факторів). А культура безпеки особистості включає ще низку додаткових компонентів - це і мотивація, і досвід самовдосконалення готовності до безпечної життєдіяльності.

Перехід на стійкий шлях розвитку суспільства неможливий без урахування і, за необхідності, трансформації світогляду кожної людини в напрямку підвищення її відповідальності за майбутнє наступних поколінь. Найважливішою складовою цього процесу є формування культури безпеки життєдіяльності, яке має реалізовуватися з раннього дитинства і удосконалюватися протягом всього життя людини. Особистість з рівнем культури безпеки життєдіяльності, необхідним для недопущення загибелі людського роду, виявляє її, перш за все, в дбайливому відношенні до себе; при взаємодії всередині соціуму не стає суб'єктом і об'єктом небезпеки для інших; в безпечній взаємодії з навколишнім середовищем.

Формування культури безпеки життєдіяльності особистості має передбачати взаємозалежне рішення наступних завдань. Перш за все, виховання у членів соціуму мотивації до безпечної поведінки. У процесі формування людини під впливом соціальних, педагогічних та інших чинників звичайно реалізуються три основні тенденції. При одній - формується особистість, схильна до саморуйнування, у якої не тільки відсутня мотивація до безпечного поводження, але і є протилежна, що виявляється в готовності до створення небезпечних ситуацій або неусвідомленого тяжіння до шкідливих наслідків, до жертовності, мучеництва і т.д. Така особистість схильна до невиправданого підвищеного ризику, веде, як правило, нездоровий спосіб життя, сама створює небезпечні ситуації. В іншому випадку формується перебільшене прагнення до безпеки, - цілком контролювати поточні події з метою повністю виключити ризик потрапляння в небезпечні ситуації. Така людина може бути надто обережною і завбачливою. Крайній вираз даної тенденції виявляється в боязкості, нерішучості. Третя тенденція відбивається у прагненні забезпечити свою особисту безпеку, безпеку оточуючих людей. Тут у наявності прагнення до повноцінного життя, не позбавленого елементів ризику, при цьому усвідомлена постановка цілей, реалізація яких допомагає ефективно передбачати, попереджати, долати небезпечні ситуації. Названі три типи мотивації формуються на ранніх стадіях розвитку особистості. Причому, схильність до саморуйнування виникає найчастіше під впливом прикладу дорослих (схильних до алкоголізму, невиправданого ризику тощо). Невпевнена, боязка, зайво завбачлива поведінка тих, що виховуються також під впливом боязко-тривожних старших, які не стільки виховують прагнення до безпеки, скільки залякують можливими, звичайно перебільшеними небезпеками. Мотивація третього типу, що відбивається у прагненні до раціонального подолання можливих небезпек, які формуються під впливом виховання, заснованого на поступовому розширенні зон самостійності та відповідальності молоді. При цьому її не кидають напризволяще, а підтримують в моменти, коли для подолання важких і тим більше небезпечних ситуацій власних зусиль виявляється недостатньо. Формування оптимального типу мотивації до безпечної поведінки є фундаментом, на якому надалі базується підвищення надійності та безпеки взаємодії людини і навколишнього середовища.

Формування компетенції, системи знань, умінь і навичок безпечної життєдіяльності та переконаності в їх істинності здійснюється і в сім'ї, і в освітніх установах усіх рівнів, але найбільш інтенсивно - в загальноосвітній школі і під час опанування дисциплін напрямку безпечної життєдіяльності у ВНЗі. Система таких знань обґрунтовується вченими-методистами, реалізується у вигляді навчальних програм, підручників, методичних посібників. Однак наявність знань - це лише перший ступінь оволодіння основами культури безпеки життєдіяльності, головне - важливість позитивного ставлення до них, переконаність у їх цінності та необхідності. В обсяг розв'язуваних вищою школою проблем включені завдання розвитку потенційних можливостей студентів, їх прагнення до знань, творчої активності і професіоналізму. Для цього слід розуміти поняття особистості, її потреби, у тому числі і творчої діяльності, методи дослідження творчого потенціалу фахівця, передумов розвитку творчої активності особистості.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси