Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ГРОШОВОГО ОБІГУ І...Грошовий обігПравове регулювання грошового обігу в УкраїніОрганізація готівково-грошового обігу в банківських установахГрошовий обіг та його закони. Грошова реформа в УкраїніПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБІГУФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІПравове регулювання грошового обігу та розрахунківСтворення і розвиток грошової системи УкраїниСтруктура грошового обігу
 
Головна arrow Банківська справа arrow Історія грошей і банківництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Грошовий обіг та банківські інституції в Західній Україні

У часи правління Яна Казимира (1649-1668 рр.) у грошовому господарстві Речі Посполитої сталося багато змін. Передовсім цей король відновив карбування малих номіналів (срібних ортів, шостаків, трояків, двогрошів, грошів і мідних шелягів). У 1650 р. було ухвалено рішення про впровадження на всій території держави єдиної вагової гривні, яка повинна була лежати в основі карбування монет, на рівні 201,89 г. Також установлювалося офіційне співвідношення між грошовими номіналами та лічильними одиницями. Так, один дукат (червоний злотий) складав рівновартість двох талерів або 10 ортів. Водночас один дукат відповідав шістьом рахунковим польським злотим. Між дрібнішими номіналами співвідношення були такі: 1 талер = 5 ортів = 15 шостаків = 30 трояків = 45 двоя-ків = 90 грошів = 360 шелягів.

Срібні монети перших років панування Яна Казимира було зроблено з дуже доброго металу. Але з часом, унаслідок ведення воєн, їхня вартість значно впала. Державні борги змусили польський уряд пристати на ідею орендаря краківського монетного двору італійця Тита Лівія Боратіні, який запропонував карбувати мідні шеляги, їхній примусовий курс становив третину гроша, але міді в них було лише 12,5%. Ці шеляги, що карбувалися з 1659 р. по 1666 р., отримали назву боратинт. Всього їх було випущено близько мільярда штук, що становило 11 мільйонів злотих. Ясна річ, що така кількість монет, серед яких була велика частка фальшивих (клепа-чів), призвела до фінансової кризи в країні.

У 1661 р. інший іноземний орендар польських монетарень німець Андрій Тимф запропонував упровадити в обіг срібні злотові монети номінальною вартістю 30 грошів, а реальною - лише 12-18. Щоб якось залагодити таке фальшування, на монеті був напис, чий вільний переклад із латини звучить так: "Вартість цій монеті надає порятунок вітчизни, який вартий більше від металу". Злоті дістали назву тимфів, чим завдячують своєму винахідникові, який залишив на монетах свої ініціали "AT". Крім того, на реверсі монети було зображено короновані герби Польщі й Литви та її номінал ("XXX GRO POL"). На лицьовому боці містилися зазначена вище легенда та монограма "ICR", що означала "IOANNES CASIM1RUS REX" ("Король Ян Казимир"). Ці монети, що карбувалися в 1661 -1666 рр., спричинили величезну інфляцію і катастрофу економіки.

Гнів простих людей впав на Боратіні й Тимфа, яких було притягнуто до відповідальності. Боратіні зміг захиститися від звинувачень і виїхав за кордон, а А. Тимф разом зі своїм братом мусили тікати з Польщі. Тимфи були в обігу ще 100 років, а 1766 р. їх викупили державні каси за 27 мідних грошів, після чого переробили на нові монети.

Тимфи, які протягом кількох років становили вагому частку грошового ринку, карбувались і на Львівському монетному дворі, який відновив свою діяльність 1656 р. Тоді королівський двір під навалою шведського війська переїхав до Львова, де Ян Казимир вирішив карбувати срібні орти і шостаки. Метал для їхнього виробництва надали костьоли. Керівниками Львівського монетного двору під час першого періоду його діяльності в XVII ст. були італійці їєронім Піноччі, якого заступив Лоренцо Бандінеллі. До 24 січня 1657 р. було викарбувано 11 988 шостаків і 207 075 ортів на загальну суму 126 627 злотих 18 грошів. Випущені у Львові монети відрізнялися від інших коронних зображеним на них внизу на аверсі маленьким левом. Припинилося карбування монет через загрозу з боку шляхти, яка змовилася захопити срібло і виготовлені гроші. Бандінеллі разом з архієпископом були змушені вивезти всі коштовності до Кракова.

Існує кілька версій щодо адреси Львівського монетного двору. Вважають, що нею могла бути резиденція католицьких архієпископів, що розміщувалася на площі Ринок, 9. За іншою версією, А. Бандінеллі надав під монетний двір свій будинок на площі Ринок, 2. Але найбільш ймовірною та підкріпленою деякими архівними документами вважається адреса площа Ринок, 39, про що трапляються записи в судових книгах.

У 1660-1662 pp. діяльність Львівського монетного двору відновилася. Тут карбувалися срібні шостаки та орти, а також золоті дукати й подвійні дукати. Орендарем монетарні був Джованні-Батіст Амуретті, яки залишив свої ініціали ("GBA") на монетах. Цей італієць мав проблеми з владою, яка звинувачувала його в тому, що за польське золото він закуповував фальшиві гроші (волоські шеляги) з молдавської карбівні в Сучаві й розповсюджував їх в Польщі. Але невідомо, чим закінчилася ця кримінальна справа.

Останній період існування Львівського монетного двору викликає суперечки щодо його тривалості. Коли одні дослідники вважають, що його необхідно обмежити 3-19 квітня 1663 p., інші стверджують, що рамки необхідно розширити: від 3 квітня по 19 вересня того ж року. Остання версія виглядає більш правдоподібною, якщо звернути увагу на те, що у Львові було викарбовано монет на суму 1 357 170 польських злотих. Цими монетами були тимфи, рішення про карбування яких державна фінансова комісія винесла саме у Львові. А. Тимф був орендарем Львівського та Бидгощського монетних дворів, де вироблялися його монети. Після 1663 р. монети у Львові більше не карбувалися.

Грошове господарство Речі Посполитої кінця XVII ст.- початку XVIII ст. характеризувалося занепадом, що був спричинений великою кількістю фальшивих монет і загальним станом економіки, зруйнованої постійними війнами.

Останні спроби стабілізувати ситуацію намагався зробити польський король Станіслав-Август Понятовський (1764-1795 рр.). За його правління проводилися грошові реформи, метою яких було забезпечення країни доброю монетою. Так, згідно з реформою 1766 р. було введено нову вагову одиницю - кельнську марку нової ваги (233,924 г). При цьому з марки золота карбувалися 68 дукатів, а срібла - ї 0 талерів, 20 півталерів, 40 двозлотових, 80 злотих, 160 пів-злотих і 320 грошів. Хоч уряд спромігся зупинити інфляцію, зміни призвели до того, що польські монети були кращими, ніж монети сусідніх держав, І тому вивозилися за кордон.

Кредитні відносини в XVII-XVIII ст. описано в праці Я. Рутковського "Економічна історія Польщі". Автор розглядав сільський та міський кредити і зародження перших централізованих банківських установ.

Селяни в разі війни, епідемії, масової загибелі худоби могли отримати кредит у поміщиків. Позики видавалися грошима або в натуральній формі (найчастіше зерном і сіном) і йшли на сплату податків чи інших заборгованостей. Поміщики вели реєстр селянських боргів, в якому траплялися суми в декілька тисяч злотих. Пани були зацікавлені у поверненні позики і в деяких випадках, аби допомогти боржникам, організовували громаду на допомогу.

У деяких селах створювалися умови для надання громадських позик. Для цього громада купувала в кредит зерно і розподіляла його між окремими селянськими господарствами. Якщо громада гарантувала борги окремих членів, а ті не могли їх повернути, то індивідуальний борг ставав громадським.

В інших селах створювалися громадські кредитні установи. Вони були двох типів: одні надавали в кредит гроші, інші - зерно чи товари. Сільські позичкові каси першого типу діяли на суми, внесені поміщиком під їх заснування, офірувані окремими благочинниками, позичені від багатих селян. Послугами цих установ могли скористатися селяни, які постраждали від стихійного лиха або йшли вчитися якомусь ремеслу. Кредити надавалися також на відкриття ремісничої майстерні, торговельного закладу, купівлю худоби й додаткових наділів землі.

Грошові позики були середньостроковими (1-3 роки). Деякі ПОЗИЧКОВІ каси процентів не стягували. Інші брали 3,3% за кредит, узятий на споживання, та 6,6%, якщо позичені кошти йшли на виробничі цілі. Відомий такий спосіб забезпечення позики: майбутній врожай та худоба господаря мали вдвічі перевищувати суму кредиту. Хоча худоба могла залишатись у боржника, її не можна було виводити за межі села. Крім того, для отримання позики треба було мати поручництво двох господарів.

Оборотний капітал позичкових кас, що видавали позики в зерні, створювався за рахунок позик поміщиків, обов'язкових внесків селян і позичкових процентів, що становили 12,5% і сплачувалися також у зерні. Особливо популярними такі кредити були в неврожайні роки.

Розмір процентів за кредитами залежав від соціального стану кредитора. Найнижчі проценти брали духовні особи й церковні установи, трохи більший - шляхта, а євреї та лихварі - 40-60%. Широко практикувалося стягнення процентів у формі відробітків, експлуатації закладених земель чи продуктами сільського господарства. Відомо, що всередині XVIII ст. соціальний стан кредиторів був таким: 58% становила шляхта, 29 - духівництво, 7 - євреї та 6% - прості посполиті.

Єврейське банківництво було представлено кагальними банками, які об'єднували всіх членів кагалу. У таких установах розміщували свої гроші світські й духовні магнати, отримуючи за це 7- 10%. Ці вклади забезпечувалися рухомим і нерухомим майном кагалу та всіх його членів. Залучені кошти використовувалися для фінансування торгівлі та забезпечених нерухомістю позичок шляхті й городянам.

Традиції створення банків при церковних закладах перейшли і в XVII ст. Львівський медик і купець Павло Кампіан заповів 1000 польських злотих на утворення при латинській катедрі побожного банку. Крім цього, його остання воля містила застереження, що виконавці заповіту мали позичати бідним мешканцям Львова гроші під заставу вартісного майна на термін до одного року без жодних процентів. Для переховування предметів застави та грошей відводилася каплиця, де мало бути поховане тіло П. Кампіана. Його син Мартин Кампіан (львівський бургомістр) продовжував справу батька і збирав капітал для майбутнього банку.

Відродив ідею Кампіанів львівський історик Б. Зиморович. Завдяки його старанням архієпископ Ян Тарновський 12 листопада 1665 р. ухвалив статут, після чого почав діяти побожний банк з капіталом 7000 польських злотих. Згідно з засновницьким актом гроші можна було позичати лише бідним християнам. При цьому, якщо позика не перевищувала 50 злотих, то вона була безпроцентною, а за сумою кредиту 100 злотих стягувалося 4%. Доходи банку мали розподілятися між бідними дівчатами та вдовами. Архієпископ

Я. Тарновський, помираючи, також залишив банкові 2000 польських злотих. Фактичним управителем цієї установи було братство Милосердя при львівській катедрі.

У 1703 р. банкові довелося виїхати зі Львова. Це було викликано наступом шведських військ. Аналіз тогочасних банківських книг переконує, що найбільшими його клієнтами були не бідні люди, як передбачалося статутом, а архієпископ, ксьондзи, шляхта та багаті міщани. У 1709 р. банк повернувся до Львова і діяв тут аж до 1772 р., поки місто не перейшло під владу Австрії.

У XVIII ст. центром приватного банківництва у Польщі стала Варшава. Крім того, приватні банки створювались у Кракові, Познані, Любліні. Багато з них управлялися іноземцями. Банки виконували такі операції: залучали вклади під 6-10%; брали на зберігання кошти, якими, за домовленістю, могли розпоряджатися; давали кредит купцям і промисловцям, королю й містам. Чимало банкірів паралельно з наданням банківських послуг не полишали торговельної чи виробничої діяльності. Польські банкіри зберігали вклади в іноземних банках (наприклад, голландських), отримували перекази з-за кордону, відігравали роль посередників у залученні державних позик.

Висновки

1. У середовищі українського козацтва великі платежі обслуговувалися дукатами і талерами західноєвропейського походження. Золоті монети використовувалися також для нагородження війська як ордени чи медалі. В обігу були польські півторагрошови-ки, орти, шеляги, шостаки та ін. Торговельні зв'язки козаків із татарами й турками привели до появи на ринку піастрів, башликів, акче і парів.

2. Козацькі гетьмани, прагнучи створити могутню Українську державу, робили певні кроки щодо стабілізації фінансової системи. Зокрема, Б. Хмельницький багато уваги приділяв бюджетній та податковій політиці. Водночас історичні джерела переконують, що, попри деякі натяки, цей гетьман не карбував власних монет. Не зміг цього зробити й І. Виговський, хоча мав юридичні підстави, виражені у Гадяцькому трактаті.

3. П. Дорошенко, будучи гетьманом Правобережної України, карбував наслідування турецьких, татарських і польських монет. Найбільших успіхів у створенні власної грошової одиниці досягнув І. Самойлович. Внаслідок багаторічних старань цього гетьмана помалась емісія півторагрошовиків. Але карбовані ним севські чехи також випускалися від імені російських царів.

4. На території Московської держави обіг іноземних монет було заборонено. Російські монархи прагнули якнайшвидше поширити свої монети на українські землі. Перші заходи в цьому напрямку були здійснені царем Олексієм Михайловичем. Його грошова реформа, яка, зокрема, передбачала заміну срібних копійок мідними, призвела до масових зловживань і Мідного бунту.

5. Успішнішою виявилася грошова реформа Петра І. З її проведенням в обіг надійшла велика кількість номіналів, які обслуговували всі види торгівлі. Поступово населення призвичаїлося, що сто мідних копійок складають вартість одного срібного рубля. Тож Росія однією з перших запровадила десятковий принцип у своїй грошовій системі.

6. Розв'язання проблем грошового обігу в Речі Посполитій її можновладці намагалися здійснити через емісію неповноцінних монет із примусовим курсом. Боратинки і тимфи спричинили величезну інфляцію та невдоволення народу, що змусило винахідників цих монет залишити польські землі. Лише у другій половині XVIII ст. поталанило дещо стабілізувати грошовий обіг уведенням доброї монети.

7. У XVII ст. відновилася діяльність Львівського монетного двору, на якому далі вироблялися польські монети. Під керівництвом італійських і німецьких орендарів тут із 1656 р. по 1663 р. карбувалися срібні орти і шостаки, золоті дукати і подвійні дукати, а також тимфи. Найбільш переконливою є версія, що монетарня перебувала за адресою площа Ринок, 39.

8. Кредитні відносини на польських землях у XVII ст. далі були децентралізованими. Незважаючи на це, можна говорити про їх активізацію в сільській місцевості, де позичкові каси забезпечували потреби громади в грошах і зерні. Великими капіталами в містах оперували кагальні банки, організовані єврейською спільнотою, XVIII ст. стало періодом концентрації банківських капіталів у Польщі та їх проникнення в міжнародну економіку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси