Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
План рахунків бухгалтерського обліку виконання Державного та місцевих...Абсолютна і відносна висоти точок місцевості
Поняття про план місцевостіПоняття про географічну карту. Основні відмінності географічної карти...Поняття та ознаки місцевого самоврядування
МОВА ЯК ГОРИЗОНТ ГЕРМЕНЕВТИЧНОІ ОНТОЛОГІЇСторони в цивільному процесі
Сторони в цивільному процесіОсмислення і розумінняУрок комплексного застосування знань, умінь і навичок
ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФЛітосфера та здоров'я людиниРЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ
Внутрішня будова ЗемліЛітосфера та здоров'я людиниВнутрішня будова Землі
 
Головна arrow Географія arrow Географія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПЛАН МІСЦЕВОСТІ

Поняття про план місцевості

План місцевості — це креслення невеликої ділянки місцевості у великому масштабі за допомогою умовних знаків.

На плані, на відміну від карти зображуються невеликі ділянки земної поверхні: шкільне подвір'я, присадибна ділянка тощо. На відміну від аерофотознімка, на якому також може бути знята невелика ділянка земної поверхні, предмети на плані показуються умовними знаками і мають написи.

Плани складають зазвичай у великому масштабі (1 : 5000 і більших). Місцеві предмети на ньому позначають більш детально, ніж на карті.

При кресленні плану кривизна земної поверхні не враховується, допускається, що зображувані ділянки плоскі.

Фотографія і план місцевості з умовними знаками

Якщо на картах відображають картографічну сітку, за допомогою якої визначають сторони горизонту і координати будь-якої точки на ній, то на планах її немає.

На планах напрямком на північ вважається напрямок уверх, на південь — униз, на захід — ліворуч, на схід — праворуч. Його показують додатково стрілкою з позначенням Північ — Південь. На картах напрямок Північ — Південь визначають меридіани, а Захід — Схід — паралелі. Вони можуть бути не тільки прямими лініями, але й дугами різної кривизни залежно від проекції карт.

Горизонт. Сторони горизонту

Горизонт — це частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості. Лінія горизонту — межа видимого простору, де здається, що небо сходиться із землею.

Горизонт має основні й проміжні сторони — напрямки від спостерігача до лінії горизонту. Основні сторони горизонту — північ, південь, схід і захід, проміжні — північний схід, південний схід, південний захід, північний захід.

Напрямок географічного меридіана, що йде по поверхні земної кулі від Північного до Південного полюса, показує полуденна лінія. Опівдні, коли Сонце розташоване у південній стороні небосхилу, тінь від предметів падає чітко на північ. Якщо стати обличчям до півночі, то позаду буде південь, праворуч — схід, ліворуч — захід.

Визначати сторони горизонту (орієнтуватися) можна не тільки за Сонцем. Так, уночі можна орієнтуватися за Полярною зорею, що завжди розташована над Північним полюсом.

Ясного дня можна в будь-який час визначити напрямок полуденної лінії за годинником.

Похмурого дня сторони горизонту наближено можна визначити за деякими місцевими ознаками.

Основні й проміжні сторони горизонту

Азимут. Уміння користуватися компасом

У лівій верхній частині плану завжди зображена стрілка, яка зорієнтована за напрямком Північ — Південь. Це означає, що верхня частина справжнього плану місцевості завжди спрямована на північ. Це ще одна важлива ознака плану місцевості.

Кут між напрямком на північ і на будь-який предмет, виміряний за годинниковою стрілкою, називається азимутом.

Напрямок на північ в географії вважається головним і саме від нього відраховуються напрямки на всі предмети, відносно нього орієнтуються плани місцевості, географічні карти тощо.

Якщо на плані за допомогою транспортира вже визначили, за яким азимутом треба рухатись до предмета, який не бачимо на місцевості, то як пройти у потрібному напрямку? У виконанні цього завдання допоможе компас. Дія цього приладу ґрунтується на тому, що на Землі, яка має властивості магніту, намагнічена вільна стрілка завжди достатньо точно розміщується за напрямком Північ — Південь.

Компас

Орієнтування плану за лініями на місцевості та на місцевості за Полярною зорею

ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

Внутрішня будова Землі. Поняття "літосфера"

У будові Землі виділяють три основні шари (геосфери): земну кору, мантію і ядро.

Верхню тверду оболонку Землі називають земною корою. її середня потужність становить близько 35 км, у гірських країнах — 50—75 км, у межах океанічних і морських западин 5—10 км. Природні речовини, якими утворена земна кора, називають гірськими породами.

Із глибиною у надрах Землі підвищуються тиск і температура, яка у центральній частині планети, за розрахунками вчених, становить близько 5000 °С. Тому стан речовин, які утворюють Землю, на різних глибинах має значні відмінності. Беручи їх до уваги, у внутрішній частині планети виділяють окремі шари, основними з яких є мантія і ядро.

Мантія поширюється до глибини 2900 км. У її верхній частині є шар — астеносфера, де речовини перебувають у пластичному розрідженому стані. Верхня межа астеносфери розташована на глибині 50 км під океанами і до 100 км під материками, а нижня відповідно на глибині 400 і 250 км. Над астеносферою є твердий шар мантії, який разом із земною корою утворює оболонку Землі літосферу. Усі оболонки пов'язані одна з одною і виступають як єдине ціле.

Ядро розташоване на глибинах нижчих за 2900км, тобто радіус ядра становить 3470 км, або більше половини радіуса Землі. Розрізняють внутрішнє і зовнішнє ядро. На основі даних сейсмології припускають, що внутрішня частина ядра — тверда, а у зовнішній його частині

Внутрішня будова землі

Теорія походження Землі

речовини перебувають в розплавленому рухливому стані.

Геосфери Землі складаються з різних речовин, що пов'язують із розвитком Землі як планети. У XVIII—XIX ст. висувалося багато гіпотез про походження нашої планети. Однак наукові дані суперечили цим припущенням. На початку XX ст. академік АН У PCP О. Ю. Шмідт запропонував гіпотезу холодного походження Землі. Розвинута іншими дослідниками, вона знайшла зараз світове визнання.

Суть цієї гіпотези полягає в тому, що Земля разом з іншими планетами Сонячної системи утворилася з величезної хмари холодного космічного пилу. Поступово, стискаючись, пилинки об'єднувались у грудки. Вони, завдяки дії сили тяжіння, притягували менші за розміром частинки. Поступово у диско-видній хмарі, що оберталася, сформувалися малі тіла — астероїди, більші — планети, а в центрі — Сонце. Це відбувалось 5,5—7 млрд років тому.

Під впливом енергії, яка виділяється у результаті стискування земних глибин, хімічних реакцій, падінь метеоритів тощо, однорідна речовина Землі розігрівалася, а потім почала плавитись. Важчі речовини спрямовувалися до центру планети, а легші спливали до поверхні. Цей процес переміщування речовин з різною густиною продовжується й сьогодні.

У результаті зустрічних рухів мантійних потоків підвищилася температура земних глибин, у центрі сформувалося важке ядро, яке утворене переважно залізом та нікелем. Легкі речовини (кремній, алюміній), піднявшись у поверхневий шар планети, остигали, утворюючи первинну земну кору. Із розплаву одночасно виділялися гази і водяна пара, що сформували первинну атмосферу й гідросферу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси