Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Конститутивні закони культурно-історичних типівЕтнографічна фаза розвитку культурно-історичного типуНАУКА ПРО ЛІТЕРАТУРУ В ЕПОХУ РЕАЛІЗМУ І ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОЇ...Школа й наука в українській духовності. Слов'янські культурні зв'язки...Замкненість культурно-історичних типів
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Культурно-історична школа

Родоначальник культурно-історичної школи французький історик, мистецтвознавець Іпполіт Тен (1828—1893 pp.). Школа базувалася на філософії позитивізму, основоположником якого був Опост Конт (1798— 1857 pp.). Під впливом позитивізму І. Тен вимагав від мистецтва правдивості фактів, вважав, що особливості мистецтва перебувають у прямій залежності від суспільства. Зміни в суспільстві позначаються на мистецтві. Соціологізм І. Тена базувався на трьох факторах:

1) раса (особливості національного характеру, ознаки спадковості);

2) середовище (природа, клімат, соціальні умови, географічні, політичні обставини, економіка);

3) момент (історична епоха, її традиції, рівень культури).

Заслуга І. Тена в тому, що він намагався пояснити особливості мистецтва об'єктивними суспільними умовами. Недоліком є те, що вчений обмежував літературу відображенням, ігнорував специфіку мистецтва, його естетичну своєрідність, прирівнював художні твори до історичних джерел.

Послідовниками І. Тена були Ф. Брюнетьєр, Г. Лансон (Франція), В. Шерер, Г. Гетнер (Німеччина), О. Пипін, М. Тихонравов (Росія).

Культурно-історичний метод функціонував і в працях українських літературознавців. Як відзначає І. Михайлин, цю методологію українська критика виробляє "ще в період свого становлення, в 1840—1860-ті роки". Однак в умовах бездержавності "українські... автори-представники всіма засобами знищуваної літератури — не змогли пробитися на європейський простір ідей, а також вивершити свої концепції стрункими побудовами та яскравими формами". У XX столітті культурно-історичний напрям, відзначає Ю. Ковалів, "втратив свої масштаби, профанувався соціологічним літературознавством.., поступившись перед новими, часто антиестетичними, методологіями, пов'язаними з естетикою модернізму, авангардизму, постмодернізму. Однак можливості культурно-історичного методу не вичерпані".

Компаративізм

Поширеним методом вивчення літературного процесу є компаративізм (порівняльно-історичний). Його засновник німецький орієнтолог Теодор Бенфей (1809—1881 рр.), досліджуючи давньоіндійську літературу, помітив, що мотиви багатьох казок, байок, притч є у літературі різних народів Європи. У передмові до збірника індійського фольклору "Панчатантра" Теодор Бенфей писав, що подібні мотиви і сюжети в творах різних літератур є наслідком запозичень, міграції ідей, образів, фабул.

Розвитку компаративізму сприяли праці російського літературознавця Олександра Веселовського (1838—1906 рр.), який розробив основи історичної поетики. Він вважав, що кожен поет формується на тому матеріалі, який залишили його попередники, і завдання літературознавця — визначити його особистий внесок в історію літератури. Щоб зрозуміти великих поетів, необхідно вивчити той час, літературну атмосферу, мову, стиль, сюжети, розвиток поетичних родів. Завдання порівняльно-історичного літературознавства — простежити, як новий зміст проникає у старі образи. О. Веселовський зауважував, що подібність мотивів, сюжетів, образів є не тільки результатом запозичень, але й результатом подібних життєвих обставин.

В українській науці компаративістика як галузь літературознавства була започаткована М. Драгомановим та І. Франком. Цей метод використовували В. Гнатюк, В. І. Дурат, І. Огієнко, В. Перетц, М. Возняк, О. Білецький, М. Гудзій. Починаючи з 30-х років XX ст., порівняльно-історичне літературознавство зводилося до питання про російсько-українські зв'язки, до впливу російської культури на українську.

Суттєві зміни в українській компаративістиці відбулися в другій половині XX століття. "Якщо на попередньому етапі, — відзначає Д. Наливайко, — основна увага зосереджувалась иа вивченні конкретно-генетичних зв'язків, то тепер центр ваги переноситься на порівняльно-типологічні студії, що змінюються на різних рівнях — гематологічному, морфологічному, генологічному, формальному, інтертекстуальному тощо".

Здобутки порівняльно-історичного літературознавства пов'язані з іменами Н. Круті кової, Л. Новиченка, Є. Кирилюка, Г. Вервеса.

Сьогоднішня компаративістика — наука досить розгалужена. її складові:

1) вивчення генетико-контактних зв'язків літератур;

2) порівняльна типологія на тематологічному, морфологічному, генологічному рівнях;

3) іманологія — вивчення образів (іміджів) "чужинців" інших народів і країн у різних національних літературах;

4) література в системі мистецтв і різних видів духовно-творчої діяльності, її взаємозв'язків і взаємодії з ними.

"До останніх десятиліть минулого століття, — відзначає Д. Наливайко, — предметом компаративістики було вивчення літературних зв'язків і відносин, але залишалася поза компетенцією така не менш масштабна і значуща сфера взаємозв'язків і взаємодій літератури з іншими мистецтвами та видами духовно-творчої діяльності, як філософія, історія, релігія, соціологія та інші суспільні й гуманітарні науки...

Сучасна компаративістика перебуває в різнорівневому контакті з теорією літератури, залучаючи її тією чи іншою мірою, адаптуючи її концепції та методології — феноменологічні, герменевтичні, психоаналітичні, семіотичні, структуралістські, постструктуралістські та інші. Це збагачує її аналітичний арсенал, розширює дослідницький діапазон і в цілому виступає позитивним фактором".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Конститутивні закони культурно-історичних типів
Етнографічна фаза розвитку культурно-історичного типу
НАУКА ПРО ЛІТЕРАТУРУ В ЕПОХУ РЕАЛІЗМУ І ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОЇ ШКОЛИ
Школа й наука в українській духовності. Слов'янські культурні зв'язки (ХVІІ-ХVШ ст.)
Замкненість культурно-історичних типів
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси