Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.Козацько-селянські повстання 20-30-х рр. XVII ст.УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ XVII СТОЛІТТЯ. СТВОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИУкраїна в середині XVII - наприкінці XVIIIІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТ. ЙОГО ОСОБЛИВОСТІЯрмаркиІнтелектуальний ярмарокНАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ГРОШОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В...Міжнародні ярмарки і виставкиОсобливості ярмарків Кастилії у XVI ст.
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фінансові ярмарки П'яченци у XVII ст.

Підпадання Ліона в XVII ст. в залежність від П'яченци є переломним моментом в історії міжнародної банківської справи. Фактично фінансові й платіжні ярмарки П'яченци походили ще з першої половини XVI ст. В ті часи вони знаходились у тіні ярмарків Ліона і, по суті, стали їх продовженням. Це значною мірою пояснюється політичним чинником. Через широку фінансову мережу та безпрецедентний доступ до міжнародних грошових ринків французький король намагався переконати банкірів Генуї надавати кредити тільки для французької корони. Він погрожував виключити їх з ярмарків Ліона, що він і зробив у 1520 р. Купці-банкіри Генуї відповіли на це веденням ярмаркового типу діяльності будь-де, зокрема в Шамбері, який хоч і знаходився поблизу Ліона, проте не був територією Франції. Вони були володіннями герцога Савойї, а відтак не підпадали під юрисдикцію Франції.

У 1534 р. герцог Савойї, діючи за вказівками французького короля, заборонив купцям-банкірам Генуї працювати на своїй території. Генуезці вирішили створити власні ярмарки в Безансоні тощо, що був тоді частиною імперії Габсбургів. Імператор Карл V надав їм допомогу, і перший ярмарок відбувся на Великдень 1535 р.

Спочатку ярмарки Безансона відбувалися в тіні Ліона. Значно зростав імпорт цінних металів з Америки, що прибували до Севільї, і потім реекспортувалися по країнах Європи під контролем купців та фінансистів Генуї. Це значно змінило ситуацію. З цього часу ярмарки Безансона, спеціалізуючись на фінансових операціях, набули незалежного характеру. Вони значно вигравали від опосередкованого впливу Папства на кредити "від ярмарку до ярмарку", які в Ліоні були замінені на переказні векселі, що видавалися в Ліоні і вилучалися в Безансоні, і навпаки, стосовно вимоги "дістанціа лосі" ("distantia loci").

Кількість обмінних контрактів, укладених між Ліоном та Безансоном, зростала надзвичайними темпами, хоча фінансова експансія Безансона все ще залежала від ринку Ліона. Після 1579 р. цю залежність було усунуто, що зумовлено не тільки занепадом торговельних і фінансових ярмарків Ліона внаслідок жорсткої політичної кризи, що панувала у

Франції в ті часи, а й рішенням куп ці в-банкірів Генуї переводити всі платежі Безансона в Італію з метою встановлення над ними ще більшого контролю. Тепер вони мали відбуватися у П'яченці, а також в інших містах. Для платежів П'яченца була найкращим місцем, тож міжнародні фінансові ярмарки, що відбувалися з 1579 по 1763 р. під контролем купців-банкірів Генуї, були відомі під назвою "ярмарки П'яченци". Апогей цих італійських ярмарків припадає на 1579— 1621 pp. У цей період всі великі європейські фінансові центри, включаючи Ліон, оберталися по орбіті навколо ярмарків ІГя-ченци. Однак потім відбувся спад, і з 1650 р. П'яченца мала значення лише в Італії.

В золоті роки ярмарків П'яченци, з 1579 по 1621 p., практикувалися традиційні форми міжнародних банківських операцій. Це ознаменувало останню фазу процвітання італійців. Ярмарки П'яченци мали виключно фінансовий характер. Основними видами їх діяльності були багатосторонні взаємозаліки (компенсації) міжнародних боргів та кредитів і валютний арбітраж. Все ще існував щільний зв'язок між фінансовими трансакціями та торгівлею цінними металами, хоча торговельний обмін не був головною метою італійських ярмарків. Як у Женеві і Ліоні, всі фінансові й торговельні операції П'яченци виражалися в єдиній обліковій валюті — золотій кроні (scudo di marc he). Спочатку ярмарки Безансона, які включали і ярмарки Ліона, впровадили французьку систему. Золота крона відповідала екю о солей л і містила 3,08 г золота. Золота марка (марк ді оро, marche di ого), яка дорівнювала 65 екю о солейл, залишалася, як і в Ліоні з 1533 p., валютою обліку, вартість якої залежала від ваги екю о солейл (3,08 г золота).

Ярмарки П'яченци змогли поступово створити і вдосконалити свою систему облікових грошей. Реальний стандарт тепер не встановлювався через екю о солейл, що використовувався у Франції. Для цього було багато інших золотих монет, які мали високу репутацію в міжнародній банківській справі.

У 1552 p., крім екю о солейл, базовою грошовою одиницею могли виступати будь-які монети з чистого золота, що карбувалися в Антверпені чи в Іспанії: екю д'ор єн op (ecus d'or en or), яка в Іспанії була відома під назвою де оро єн оро (de oro en ого). Це також могли бути монети, що карбувалися в торговельних центрах Італії. У 1594 та 1595 pp. з'явилася нова регулююча вказівка, яка мала більш рестриктивний характер: на ярмарках як металевий стандарт могли використовуватись тільки монети з чистого золота, що карбувалися в Іспанії, Антверпені, Генуї, Венеції, Флоренції, Неаполі чи П'яченці. Золотий вміст золотої крони — єдиної облікової валюти, що використовувалася в усіх трансакціях — визначався як середня вага всіх стандартних золотих монет.

Правила, що регулювали платежі в Безаясоні та П'яченці, походили з Ліона, але до них було внесено кілька поправок. Так, банкіри та купці насамперед здійснювали платежі за комерційними векселями, строк сплати яких настав. У перший день періоду, визначеного для платежів, банкіри приймали, опротестовували чи приймали протести за наданими їм векселями. В записній книжці, чи карнеті, вони фіксували всі борги і кредити та виводили на цій основі баланс, який обговорювали наступного дня. На третій день ярмарку за загальною домовленістю встановлювались обмінні курси (конто, соп to), які діяли протягом всього періоду ярмарку. Після цього здійснювались дво- та багатосторонні взаємозаліки за векселями до сплати чи отримання (сконтро, scontro). Якщо залишалася некомпенсована сума, то, як правило (на відміну від практики Ліона), для встановлення рівноваги (пагаменто ін балансіо, pagamento in balanclo) і покриття дефіциту (манкаменто, mancamento) чи надлишку (авандо, avanzo) укладався обмінний контракт. Контракти укладалися на основі вільно визначених обмінних курсів, але на практиці банкіри здебільшого посилалися на офіційний курс — конто. Якщо купівля чи продаж векселів все ще залишали некомпенсовану суму, вона могла бути сплачена готівкою. Спочатку такі операції завжди здійснювалися золотими монетами, з часом почали використовувати значні деномінації в срібні монети на основі визначених курсів. Наприкінці періоду платежів, який тривав вісім днів, банкіри могли скласти баланс (балансіо, balancio).

Операції з сухого, чи фіктивного, обміну мали місце вже в середньовіччі. На фінансових ярмарках П'яченци вони стали другим за значенням видом діяльності, здебільшого у формі переказних векселів кон рікорса (соп ricorsa). Переказні векселі кон рікорса могли виставлятися у двох видах: кон рікорса сімшгісе (соп rtcorsa simplice) або кон рікорса контінюо-та (соп ricorsa continuota). У першому випадку вексель виставлявся на грошовому ринку Європи і сплачувався на ярмарку в П'яченці. При настанні строку сплати вексель анулювався і відразу замінювався новим, виставленим на тому грошовому ринку, де був виданий анульований. В другому випадку новий вексель виставлявся не на ринку початкового векселя, а на будь-якому іншому ринку. Ця операція могла тривати доти, доки не буде виставлений останній вексель на початковому ринку.

Вексель кон рікорса вважався фіктивним, тому що норма прибутку була відома заздалегідь. Вексель кон рікорса, що виставлявся для П'яченци, завжди містив застереження про те, що обмінний курс нового векселя має відповідати офіційному курсу конто П'яченци. Оскільки конто завжди фіксувався на основі обмінних курсів, що використовувалися для виставлення векселів на ярмарках П'яченци, покупці векселів завжди були впевнені у прибутку. Те саме стосувалося і переказних векселів, що виставлялися у П'яченці для інших грошових ринків Європи: векселі містили застереження про те, що обмінний курс нового векселя має відповідати курсу анульованого.

Якого ж технічного прогресу було досягнуто на ярмарках П'яченци? По-перше, ярмарки П'яченци були сконцентровані тільки на фінансових операціях і мали серед своїх клієнтів всі найбільші банки Європи. По-друге, вони створили технологію, яка відкрила більший доступ до міжнародного кредиту. Банкір, який бажав мати у певному фінансовому центрі Європи значну суму готівкою (часто це було потрібно для платні солдатам за походи), просив свого кореспондента у цьому місті надати йому грошовий переказ до сплати на наступному ярмарку П'яченци. Через такі перекази баланс банкіра матиме в кінці ярмарку, навіть після звичної процедури дво- та багатосторонніх взаємозаліків, велике позитивне сальдо (аванцо, avanzo). Для встановлення рівноваги від дебіторів вимагали виставлення векселя своїм кореспондентам на користь банкіра (пагаменто ін балансіо, pagamento in balancio), що мав сплачуватися на тому ринку, де останній прагнув мати ліквідні кошти. Якщо рівновага ще не встановлена, сальдо покривалося готівкою.

Описана процедура з таким самим успіхом могла проводитися і в зворотному напрямі. Якщо банкіри Генуї мали значну грошову суму на певному грошовому ринку (наприклад, у Севільї чи Кадісі після прибуття галеонів зі сріблом) і бажали здійснити трансферт в Європу через міжнародну платіжну мережу, вони просили своїх кореспондентів у Європі виставити для них вексель до сплати на наступному ярмарку П'яченци. Коли завершувалась звичайна процедура взаємозаліків, баланс цих банкірів Генуї мав негативне сальдо (манкаменто, mancamento), яке вони могли покрити шляхом виставлення векселя своїм кореспондентам для сплати в Севільї чи Кадісі.

Переказні векселі кон рікорса завжди були важливим елементом викладеної вище процедури. Якщо кореспонденти, яким банкіри Генуї наказували виставити вексель до наступного ярмарку, не мали достатньої ліквідності на ринку, була можливість здійснити це шляхом кредиту через переказний вексель з рікорса. Банкіри Генуї могли при бажанні отримати через систему рікорса міжнародний кредит навіть на ярмарках П'яченци.

По-третє, крім диверсифікації та вдосконалення технологій міжнародної платіжної системи прикладом технічного прогресу було функціонування добре організованої та контрольованої клірингової системи. Банкіри, які домінували у фінансовій діяльності на ярмарках, зокрема фіксували офіційні обмінні курси конто, становили собою лише невелику групу фахівців у фінансах. У 1600 р. їх було не більш як 50. Тільки члени цієї невеликої групи могли брати участь у зустрічах, де фіксувалися офіційні обмінні курси (звідки і походить їх назва — банкері ді конто, banchieri di conto); лише в межах цієї групи відбувалися компенсаційні операції та обговорення виставлення нових векселів для покриття сальдо балансу у разі аванцо чи манкаменто. Невелика кількість генуезьких фахівців, що перебувала під політичною владою Республіки Генуя, міцно тримали в своїх руках всю міжнародну систему кредитів та платежів. Організація у такий спосіб надавала впевненості та гарантувала належне функціонування системи.

По-четверте, прогрес банківських технологій зумовила монетарна стабільність, досягнута завдяки використанню металевого стандарту та валюти обліку фіксованої вартості. Ця процедура не становила собою нічого нового. П'яченца робила не що інше, як наслідувала приклад Женеви та Ліона. Сподіваючись поліпшити зв'язок між обліковими та золотими грошима, банкіри ярмарків П'яченци поставили справу на якісно новий рівень. Так, облікові гроші більше не були лише певними золотими монетами. Вони могли бути аналогічними монетами, що карбувалися в Іспанії, Італії та Іспанських Нідерландах. Вартість облікових грошей була тепер середньою функцією золотих паритетів різних монет. З 1552 по 1763 р. обмінний курс між обліковими грошима та середнім вмістом цінного металу в цих золотих кронах залишався незмінним — 100:103. Така система посилила міцність облікових грошей і насамперед полегшила використання монети у здійсненні фінансових трансакцій, що переважно відбувалися у золотій кроні. В часи, коли паралельно зі стрімким зростанням рухомого багатства, війни та монетарні розлади збільшували ризики інвестицій на певному грошовому ринку, стабільна міжнародна система платежів і кредитів, що поширювалася в нових регіонах під лідерством невеликої групи компетентних генуезьких банкірів, загалом мала позитивний вплив та сприяла поліпшенню функціонування європейської банківської системи.

Експансія банківських і кредитних операцій на міжнародному рівні мала також інший наслідок — створення банківських грошей. Генуезькі банкіри тут відігравали домінуючу роль. У контексті монетарної стабільності та загальної впевненості генуезці значно полегшили фінансування великомасштабної торгівлі, зокрема з колоніями. Банківські гроші генуезців сприяли розвитку сучасних меркантилістичних держав Європи. Вони давали змогу банкірам одержувати великі прибутки, що можна порівняти із сеньйоражем монархів.

Досі нічого не було сказано про ярмарки Брабанту та Німеччини, хоча вони також мали велике значення. Оскільки система міжнародних платежів базувалася на переказному векселі, ці ярмарки були саме таким інструментом, хоча й перебували під повним контролем великих банків Італії та Південної Німеччини. В цьому секторі вони не впроваджували самостійно ніяких інновацій, а використовували тільки ті, що були в Південній Європі, хоча в інших галузях ярмарки Брабанту започаткували дуже важливі нововведення, які надали банкам нові можливості для подальшого розвитку і вдосконалення банківської справи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси