Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Антоніми
СКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ ЗІ СТИЛІСТИЧНОГО ПОГЛЯДУСклад української лексики за походженнямЗагальна характеристика лексики сучасної української літературної мовиСтилі сучасної української літературної мови у професійному...Стилі сучасної української літературної мови
 
Головна arrow Документознавство arrow Сучасна українська літературна мова
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

АНТОНІМИ

Антоніми - це слова з протилежним лексичним значенням: день - ніч, холодний - теплий, купувати - продавати.

Протиставлення значень базується на співвідносності понять, що перебувають у взаємній залежності й характеризують явище одного плану.

В антонімічні відношення вступають лише два слова: веселий - сумний, ранкова - вечірня, холод - спека. Слова-антоніми належать до однієї частини мови: радість - сум, прихід - відхід (іменники); шкідливий - корисний, рідкий - густий (прикметники); стояти - лежати, дружити - ворогувати (дієслова); багато - мало, вперед - назад (прислівники); усі - ніхто (займенники).

З погляду структури розрізняють антоніми різнокореневі (зустріч - розлука, знизу - зверху, нагрівати - охолоджувати) й однокореневі (надія - безнадія, в 'їхати - виїхати, воля - неволя).

Не всі слова мають здатність виражати антонімічні відношення. До них належать слова з конкретним значенням (стіл, вікно, нога), усі числівники (один, десять, шістсот), деякі займенники (я, він, цей), вузькоспеціальні терміни (суфікс, наголос, частка, розчин), частина прикметників і дієслів (синій, зелений, червоний, сільський, материн, читати, малювати).

Антоніми широко використовуються як стилістичні засоби в усіх жанрах літератури. Найбагатше представлено явище антонімії в усній народній творчості, зокрема в народних прислів'ях і приказках: Учений іде, а неук спотикається. Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

Антоніми підсилюють контрастність, протилежність явищ дійсності. На основі використання антонімів будується стилістична фігура антитеза - протиставлення або зіставлення порівнюваних понять, явищ шляхом поєднання їх в одному контексті. Наприклад: Вона буде вчителькою, вона понесе світло в темряву, потіху - смуткові, поміч - убожеству (М. Коцюбинський)

СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Словниковий склад української мови об'єднує дві групи лексичних одиниць:

1) споконвічно українські (корінні українські) слова;

2) слова, запозичені з інших мов.

Становлення споконвічно української лексики можна представити у такій хронологічній послідовності: індоєвропейський лексичний склад -► праслов'янський лексичний склад -> власне український лексичний склад.

У складі споконвічної української лексики виокремлюють такі тематичні групи слів, успадковані з індоєвропейської мовної єдності: o назви предметів і явищ довкілля: небо, сонце, земля, день, ніч, зима, весна, літо, море, вогонь;

o назви рослин, тварин, риб, птахів і комах: береза, верба, осина, вовк, бобер, видра, вівця, щука, лосось, оса;

o назви спорідненості й родинних зв'язків: тато, батько, мати, син, дочка, брат, сестра, свекор, зять;

o назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування: дім, двір, мед, м ясо, сіль, віз, колесо, вісь;

o назви дій і станів: жити, сидіти, їсти, відати, знати, спати;

o назви органів і частин людського тіла: мозок, волос, око, брова, язик, коліно, долоня;

o назви чисел: один, два, три, чотири, п 'ять, шість, сім, вісім, дев 'ять, десять, сто, тисяча.

Наведені вище слова є спільними для усіх або більшості мов індоєвропейської сім'ї.

До праслов'янської (спільнослов'янської) лексики належать слова: білий, посол, гнів, стид, гіркий, я, ми, він, з, за, у (в), там, тут, як та ін.

Основу праслов'янського словника склала праіндоєвропейська лексика. Протягом тривалого часу праслов'янська мова була єдиною, і цим пояснюється високий ступінь близькості між слов'янськими мовами. В останні тисячоліття історії в ній виникає ряд діалектів, на основі яких надалі сформувалися окремі слов'янські мови, зокрема східнослов'янська.

До східнослов'янської лексики належать такі слова: дядько, племінник, тулуб, кулак, собака, кішка, зозуля, жайворонок, молочай, хвощ, гречка, осока, кажан, поміст, скирта, урожай, озимина, ярина, сіножать, кочувати, чахнути, черкати, журба, суть, хороший, тепер, поки, сьогодні.

Спільнослов'янські слова разом із східнослов'янськими становили словниковий склад давньоруської мови - державної, літературної і розмовної мови Київської Русі.

У давньоруській мові з'являються слова, властиві лише українській мові, і називаються вони власне українськими, або специфічно українськими: штани, запаска, хустина, ремінець, свита, намисто, жнива, жниварка, молотарка, вареники, галушки, деруни, сніданок, чарівний, весняний, яскравий, коханий, недолік, повітря, хурделиця, багаття, лелека, годинник, паляниця, корж, очолити, вибагливо, козачок, бандура, держава.

Ці слова можна розпізнати за фонетичними ознаками:

1) [о], [е] у відкритому складі чергуються з [і] у закритому складі: село - сільський;

2) [е] змінюється на [о] після шиплячих та [й]: женити - жонатий, шести - шостий;

3) наявність звука [и] після [ж], [ч], [ш], [г], [к], [х] у корені слів: хист, чимчикувати.

Для власне українських слів характерні й словотвірні особливості, зокрема суфікси: -ій- (вередій, скупій, багатій, торохтій, плаксій, палій, хвалій); -ин- (година, хвилина, стрілянина, біганина, Київщина); -інь-(бистрінь, далечінь, глибінь, теплінь, просторінь); -ач- (-яч-) (сіяч, викладач, спостерігач); -ощ- (веселощі, грубощі, жалощі, прикрощі, пустощі, радощі); -ець- (промовець); -енк- (Вівчаренко, Бондаренко, Коваленко, Кравченко); -к- (відвідувачка, лікарка).

Серед власне українських слів є й неповнозначні слова: якби, як, чи, хіба, хай, нехай, майже, саме, якраз, либонь, проміж, поміж, поза, з-посеред, щоб, зате, проте, ніби, нібито, немовби.

Українська мова постійно перебувала у тісних контактах з іншими мовами, що зумовило запозичення численних слів, які органічно ввійшли до лексичної системи української мови. Запозичення іншомовних слів може відбуватися безпосередньо або через посередництво іншої мови. Наприклад, слова влада, ганьба чеського походження засвоєне українською мовою через польську.

Усі іншомовні слова поділяються на дві групи:

а) запозичення із слов'янських мов;

б) запозичення з неслов'янських мов.

Запозичення зі слов 'янських мов. До найдавніших запозичень належать старослов'янізми - слова, що їх засвоїла українська мова із старослов'янської, що є найдавнішою літературно - писемною мовою слов'ян.

Для старослов'янізмів характерні такі найголовніші особливості:

а) фонетичні:

o звукосполучення [ра], [ла], [ре], [ле] відповідно до східнослов'янських [оро], [оло], [єре], [еле]: врата - ворота, глас -голос, древо - дерево, храм -хороми, шлем - шолом;

o звукосполучення [йе], [йу] на початку слова: єдиний, юнак;

o звукосполучення [жд]: вождь, страждати;

б) словотвірні:

o префікси воз-, со-, пред-, пре-: возвеличити, предтеча, прекрасно;

o суфікси іменників: -тель,-ств (о),-тай,-знь,-ин(я): повелитель, багатство, ратай, приязнь, гординя.

Деякі старослов'янізми, вживаючись паралельно зі східнослов'янськими, відрізняються від них значенням (голова людини, голова зборів і глава книги, а деякі вживаються як загальновживані: (обласний, єдиний, учитель).

В українській мові чимало запозичень з російської. Це слова суспільно-політичної лексики (партієць, більшовик, комсомол, народовець); виробничої (завод, рудник, електропоїзд); офіційно-ділової (законопроект, указ); побутової (сарафан, самовар, гармоніст).

Українська мова запозичила через посередництво російської значну кількість іншомовної термінологічної лексики: конференція, декларація, канонада, кібернетика, синтез, біохімія, лауреат, аналіз.

Лексика української мови поповнюється також за рахунок калькування, тобто шляхом точного перекладу багатьох російських слів: соцзмагання, законодавство, суднобудівник, приватновласницький. Калькування чужих слів як засіб номінації доречне тоді, коли для якогось поняття немає назви в рідній мові. Але багато хто гадає, що треба лише надати російським словам українського звукового оформлення, як їхня думка набуде українського втілення. Нерідко чуємо: краєугольний (замість наріжний) камінь, ігрок (замість гравець), упрямий (замість упертий). Усі ці недоладності є наслідком мовної невибагливості, нерозрізнення лексичних засобів української і російської мов, безоглядного перенесення в українську мову російських слів. А це засмічує і жує українську мову.

Є в лексиці української мови і білоруські слова: жлукто (видовбана з дерева посудина для зоління білизни, полотна), дьоготь, бадьоро, бадьорий.

В українському словниковому складі багато запозичень з польської мови. Це слова побутової лексики (повидло, жупан, келих); суспільно-політичного життя (герб, урядник); офіційно-ділового мовлення (скарга, вирок); військової справи (полковник, збруя, рота), а також слова зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, пильнувати, обіцяти тощо.

Запозичення з неслов'янських мов. Одну з найдавніших груп словниковому складі української мови становлять лексичні одиниці - тюркізми. Це слова переважно з мови половців, печенігів, турків, татар. До них належать назви предметів побуту і домашнього господарства (аркан, казан, батіг, топчан, торба), осіб різних соціальних груп (козак, султан, чабан, чумак, бурлака), продуктів харчування (балик, ковбаса, кумис, халва), одягу і взуття (каптан, халат, чалма), фінансово-економічних понять (казна, ярлик, базар, аршин) тощо. Ознаки слів тюркського походження:

o вживання одного й того ж голосного в усіх складах слова (баклажан, баштан, майдан, урюк);

o вживання на початку слова частин баш-, бах- (баша, бахрома, бахча);

o наявність у кінці слів буквосполучень ак, ан, ча (аркан, алича, судак).

Лексичні засвоєння з класичних мов - грецької і латинської теж належать до найдавніших запозичень. Слова грецького походження називають релігійні поняття (ангел, Біблія, Євангеліє, ладан, ікона, піп, панахида), деякі побутові предмети (миска, баня), тварин і рослин (крокодил, кедр). Засвоєні з грецької мови й терміни науки, культури, мистецтва (бібліотека, граматика, філософія, театр, драма, хор, сцена) та власні імена (Петро, Андрій, Василь, Олексій, Олена, Остап, Федір, Євген, Степан, Софія, Явдоха) тощо.

Ознаки слів грецького походження:

o наявність голосних звуків [е], [а] на початку слова: архаїзм, архів, атроз, автобіографія, епос, економіка;

o наявність звука [ф], що може стояти в будь-якому місці слова: фосфор, фармакологія, фотограф;

o поєднання приголосних |кс], [пс], [мв], [мп], |ск): синтаксис, психологія, амвон, олімпіада, скорпіон;

o наявність кореневих морфем: атмо-, анім-, біблі-, дем-, есте-, reo-, біо-, фон-, лекс-, лог-, аеро-: атмометр, анімація, бібліотека, демос, фонетика, геокарпія, лексикон, аеропорт.

Слова латинського походження - це здебільшого терміни політичні (клас, диктатура, соціалізм, комунізм, конституція), наукові (синус, дедукція, формула, префікс, прогресія, меридіан), юридичні (юрист, адвокат, юстиція, нотаріус), медичні (фурункул, ангіна, туберкульоз, резекція, ампутація), педагогічні (студент, факультет, університет, доцент, екзамен), власні імена (Віктор, Павло, Валерій, Юлія).

Ознаки слів латинського походження:

o наявність префіксів екс-, їм-, інтер-, ре-, де-, пре-, про-, ре-, транс-: еспорт, імпорт, інтернаціональний, реконструкція, дедукція, прелюдія, прокурор, реконструкція, трансформація;

o наявність звукосполучень [ци], [це]: циркуляція, ценз;

o наявність кінцевих звукосполучень основи [ум], [ус], [ат], [ент], [тор]: акваріум, градус, демократ, студент, активатор.

Запозичення із західноєвропейських мов. У словниковому складі української мови значна кількість німецьких лексичних запозичень. Вони вживаються на позначення предметів, процесів і понять, пов'язаних з військовою справою (офіцер, солдат, єфрейтор, штаб, штурм, гауптвахта), культурою і мистецтвом (балетмейстер, камертон, мольберт, лейтмотив, танець), торгівлею і фінансовими справами (бухгалтер, маклер, касир, штраф), друкарством (кегль, шрифт, абзац), виробництвом (кран, шахта, крейда, фуганок, цех), предметами побуту (кітель, галстук, фартух, футляр, ширма).

Ознаки слів німецького походження:

o вживання звукосполучення [шт] на початку слова (штемпель, штат, штраф):

o вживання звука [ц] на початку слова: центнер, цех, цейтнот;

o наявність буквосполучення [ей] у середині слова: флейта, клейстер, капельмейстер, єфрейтор;

o творення складних слів без єднальних голосних: лейтмотив, фельдмаршал.

В українській мові функціонують слова французького походження. Серед них виділяємо такі лексико-семантичні групи: суспільно-політична термінологія (прем 'єр, асамблея, дебати, преса, бюлетень, комюніке), назви одягу, речей побуту, парфумерії (костюм, жакет, блуза, буфет, трюмо, абажур, пудра, вазелін, одеколон), мистецькі терміни (акомпанемент, ансамбль, балет), військова лексика (сапер, десант, гарнізон, парашут).

Ознаки слів французького походження:

o невідмінюваність деяких із них: аташе, шосе, портмоне, комюніке;

o наголошення останнього складу: вернісаж, шофер, арсенал, велюр;

o наявність суфіксів -аж, -ант, -анс, -ер, -он: трикотаж, екіпаж, лейтенант, романс, монтер, одеколон;

o наявність напівпом'якшених губних перед [у]: бюро, пюре, бюрократ, фюзеляж;

вживання сполучень голосних [уа]: амплуа, вуаль, тротуар. Слова англійського походження потрапляли до української мови переважно через російську. Ці слова позначають поняття, пов'язані з мореплавством та військовою справою (бункер, докер, катер, шхуна, траулер), з економікою та фінансами (менеджер, маркетинг, бізнес, банкнот, демпінг), побутом (кекс, пудинг, торт, джемпер), спортом (бокс, волейбол, гол, матч, рекорд, теніс, старт, гольф, футбол), культурою і мистецтвом (доказ, фільм, клоун, памфлет), суспільно-політичним життям (мітинг, лідер, бойкот, клуб). Ознаки слів англійського походження:

o наявність звукосполучень [ай], [ей] у середині слова: грейдер, снайпер, сейф',

o вживання звука [дж]: джин, джаз, менеджмент, джентльмен;

o вживання основ на -инг,-інг: мітинг, блюмінг, демпінг.

У лексиці української мови є певна кількість слів, запозичених з інших західноєвропейських мов. Наприклад:

а) з італійської: музичні терміни (концерт, арія, дует, тріо, консерваторія, сопрано, акорд), фінансово-економічні терміни (брутто, нетто, каса, валюта) та інші слова (вермішель, серветка, піца, макарони);

б) з голландської: терміни морської служби, суднобудування (боцман, матрос, трюм, шлюпка, лоцман, рейд, шкіпер, фарватер), а також слова ситець, картуз, апельсин, дюйм тощо.

Є в українській мові лексичні запозичення з інших мов. Окремі слова походять з іспанської (ананас, какао, сигари, кокаїн, карамель), португальської (кобра, макака, каста), румунської (бринза, мамалига, кукурудза), угорської (гусар, гуляш), арабської (алгебра, атлас, кава, гарем, мечеть, нашатир), китайської (чай, чесуча), фінської (камбала), іранської (булат, гиря, караван, тахта, шакал). Іншомовні слова можуть вживатися лише в кількох мовах або в усіх чи багатьох.

Слова, вживані в усіх чи багатьох мовах з однаковим чи близьким лексичним значенням і звуковим складом, називають інтернаціо-налізмами.

Основну частину інтернаціоналізмів становлять наукові терміни (філософія, етика, фармакологія, аналіз, аналогія), поняття, пов'язані з суспільно-політичним життям (конституція, соціалізм, демократія, мітинг), освітою (професор, університет, студент, аудиторія, лектор), спортом (олімпіада, стадіон, футбол, бокс, спорт), побутом (ательє, готель, клуб) тощо.

 
Увага, даний текст має низьку якість розпізнавання
Для отримання якісного зображення скористайтеся доступом до завантаження
одним файлом в форматі Djvu на сторінці Зміст
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси