Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Інтенсивна технологія вирощування соргоСІВОЗМІНИ В ЗЕМЛЕРОБСТВІ УКРАЇНИЛучні сівозміниРозміщення парів і польових культур у сівозмінахКартопля в сівозмінах
Розміщення парів і польових культур у сівозмінахСівозміни з овочевими і баштанними культурамиЗернобобові культури в сівозмінахПроміжні культури в сівозмінахЯрі зернові та круп'яні культури в сівозмінах
 
Головна arrow Географія arrow Землеробство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сорго в сівозмінах

Сорго вирощують на зерно, силос, зелений корм. Основними областями, де його сіють є Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, південні райони Харківської, Дніпропетровської, Кіровоградської і Одеської областей, а також Автономна Республіка Крим.

Однією з цінних біологічних властивостей сорго є здатність відростати після збирання і давати два, а на зрошуваних землях три-чотири укоси зеленої маси протягом літа.

Універсальність використання сорго, виняткова посухостійкість, невибагливість до ґрунту та висока врожайність свідчать про цінність його як кормової культури.

При розміщенні сорго в сівозміні необхідно враховувати його повільний ріст та розвиток на початку вегетації і в зв'язку з цим можливість заглушування бур'янами. Виходячи з цього, попередниками сорго можуть бути культури, які залишають поле чистим від бур'янів. За даними Інституту зернового господарства, найдоцільнішими попередниками для зернового та цукрового сорго в Степу є ячмінь, горох, озима пшениця та кукурудза.

Основна вимога при виборі ділянки під сорго - чисте від бур'янів, насамперед від мишію, не заселене дротяниками і совками поле. Сорго - пластична культура, здатна формувати високі врожаї при розміщенні після різних попередників, як після ранодостигаючих (злаково-бобова сумішка, горох, ячмінь, озима пшениця, кукурудза на силос, сорго на силос), так і після культур пізнього строку збирання (кукурудза на зерно, сорго на зерно).

Не слід розміщувати сорго після соняшнику і суданської трави, оскільки ці культури залишають багато падалиці, яка на перших етапах розвитку рослин сорго послаблює їх і значно знижує урожайність.

У посушливих районах сорго доцільно розміщувати після кращих попередників - озимої пшениці й кукурудзи на силос. Після них поле не тільки залишається чистим від бур'янів, а й має достатній запас вологи перед сівбою сорго.

Деякі спеціалісти вважають, що сорго - поганий попередник для інших культур. Проте багаторічні експериментальні дані не підтверджують цього. Сіяти сорго треба на тих самих полях, що й кукурудзу, при цьому врожай наступних культур у сівозміні практично не зменшується.

На крайньому півдні України сорго є непоганою парозаймаючою культурою. Після його збирання залишається ще достатній період для обробітку ґрунту під озиму пшеницю.

В умовах недостатнього зволоження важливим резервом збільшення виробництва зелених кормів є посіви цукрового сорго. За даними Інституту зернового господарства УААН, найдоцільнішими попередниками цукрового сорго є озимі, ярі зернові та зернобобові. При розміщенні після соняшнику, суданської трави та коренеплодів його врожайність значно знижується. Водночас як попередник сорго не поступається кукурудзі, залишаючи в ґрунті після збирання врожаю такі самі запаси вологи і поживних речовин (С. В. Красненков, 1994).

Зернове сорго дає можливість зменшувати негативні наслідки посухи і поповнювати недобір кормів, що спостерігається в посушливі роки, коли знижується врожайність зернових колосових і кукурудзи. Потенційна продуктивність зернового сорго найповніше розкривається при розміщенні його після озимої пшениці та ячменю. На час сівби сорго в Північному Степу запаси доступної вологи після цих культур, як правило, на 10-15 мм вищі, ніж після суданської трави, кормових буряків та соняшнику (С. В. Красенков, 1994).

Капустяні культури в сівозмінах

Світовий досвід переконує, що в Україні після соняшнику другою олійною культурою для північного Лісостепу і Полісся повинен стати ріпак.

Ріпак широко використовують на зелену масу для годівлі всіх видів худоби, він добрий медонос, а також попередник для багатьох сільськогосподарських культур.

Урожайність зернових культур після ріпаку вища, ніж після інших попередників. В ущільнених зерновими культурами сівозмінах він сприяє поліпшенню фітосані-тарного стану ґрунту.

Проте розширювати посіви ріпаку поки що немає змоги, оскільки для озимого лімітують попередники, а ярі форми менш урожайні. У сівозмінах, насичених цукровими буряками, особливо з короткою ротацією, не рекомендується його вирощувати через загрозу розвитку нематод, які пошкоджують буряки.

Крім того, ця культура недостатньо зимостійка, вірогідність вимерзання - майже один раз на три роки.

Для вирощування озимого ріпаку найпридатніші родючі, багаті на гумус і кальцій оструктурені ґрунти з нейтральною реакцією ґрунтового розчину. При внесенні високих норм мінеральних добрив ріпак можна вирощувати і на менш родючих ґрунтах.

Ріпак озимий - культура вологолюбна, транспіраційний коефіцієнт його дорівнює в середньому 750. Проте за зимостійкістю він поступається озимій пшениці і тому найкраще вирощувати його в районах із м'якими зимами і достатнім сніговим покривом. Цим пояснюється найбільше поширення посівів цієї культури у правобережному Лісостепу (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська області). Кращими попередниками для нього С. М. Рижук та ін. (2002) вважають горох, конюшину, ранню картоплю, кукурудзу на силос, озиму пшеницю. Сам озимий ріпак є добрим попередником для озимих і ярих культур.

Ю. П. Буряков та ін. (1988) вказують на недоцільність повернення цієї культури раніше ніж через 4 роки на поля, де вирощували інші капустяні культури, буряки і соняшник через нагромадження спільних шкідників і збудників хвороб.

Озимий ріпак дуже вибагливий до родючості ґрунтів. Високі врожаї насіння забезпечує на добре окультурених ґрунтах із високим вмістом елементів живлення. Найкращими для нього є чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені ґрунти. Особливо вимоглива культура до азотного і калійного живлення.

Кращими для озимих капустяних культур (ріпаку, суріпиці, перко) попередниками є багаторічні бобові трави, добрими - удобрена рання картопля, горох, зернові, що вирощували після удобрених гноєм попередників, вико-вівсяна і горохо-вівсяна сумішки, задовільними - озимі зернові. Серед останніх найпридатніший ячмінь, бо він першим звільняє поле.

На одному полі повторне розміщення озимих капустяних можливе тільки через п'ять-шість років. Не варто висівати їх після гірчиці, редьки, капусти, щоб уникнути нагромадження шкідників, збудників хвороб та їх насіння на насінних посівах. При сівбі ріпаку після конюшини (Б. П. Мартынов, И. С. Шатилов, А. С. Семин и др., 1988) рослини його можуть уражуватися склеротинією. Крім того, він є поганим попередником соняшнику.

Розміщуючи озимі капустяні, слід враховувати й те, що вони перехреснозапильні й потребують певної просторової ізоляції від інших капустяних або їхніх сортів з високим вмістом ерукової кислоти. Відстань між ними має становити не менше ніж 500 м.

Для озимого ріпаку та суріпиці при значному розширенні посівних площ доцільно створювати спеціалізовані сівозміни з максимальним насиченням їх зерновими культурами, що дасть можливість виключати капустяні із сівозмін, де вирощують цукрові чи кормові буряки, які мають спільного ворога - один і той самий штам нематоди. З іншого боку, такі сівозміни дали б можливість уникати негативної дії зернових після зернових, тому що ріпак і суріпиця, маючи добрі фітосанітарні властивості, послаблюють її.

Якщо таких сівозмін для цих культур не створено, їх краще розміщувати в кормових. Коли ж останніх немає або неможливо розмістити тут капустяні через погані властивості ґрунту, їх треба висівати в польових сівозмінах. Там, де польові сівозміни насичені буряками, інтервал між капустяними культурами і буряками має становити не менше ніж п'ять-шість років. В усіх інших господарствах, де не вирощують цукрових буряків, капустяні культури можна розміщувати в будь-якій польовій сівозміні, дотримуючись такого самого інтервалу. Максимальне насичення десятипільної сівозміни капустяними - не більше ніж 20%.

Слід зазначити, що озимий ріпак і суріпиця розвивають потужну кореневу систему, яка глибоко проникає в ґрунт (до 3 м). Завдяки цьому утворюються повітряні проходи і ґрунт розпушується. Ці культури поліпшують структуру ґрунту і фітосані-тарний стан поля, підвищують його родючість і очищають від бур'янів. Тому вони є добрими попередниками озимої пшениці, ярих пшениці та ячменю, кукурудзи на зерно та інших культур. На 1 га озимий ріпак залишає близько 60 ц кореневих решток, тобто більше, ніж озима пшениця. Кореневі виділення ріпаку здатні перетворювати важкодоступні форми фосфору в доступні для рослин (Б. П. Мартынов и др., 1988).

Розрахунки показують, що під ріпак і суріпицю можна відводити до 10-20% ріллі, одне-два поля в десятипільній сівозміні, що дає можливість значно поліпшити структуру попередників, підвищити продуктивність ланок: ярий ячмінь - ріпак - озима пшениця, яра пшениця - ріпак - кукурудза, ярий ячмінь - ріпак - соя і сівозмінної площі в цілому.

Кращими попередниками ярого ріпаку й суріпиці вважаються озимі зернові та просапні культури по скибі і обороту скиби багаторічних трав. Не рекомендується розміщувати їх після капустяних (брукви, турнепсу, редьки, капусти тощо), бо вони пошкоджуються спільними шкідниками. При вирощуванні на зелену масу ріпак і суріпиця вибагливіші до родючості ґрунтів. Такі посіви слід розміщувати на легких і середніх родючих суглинкових ґрунтах.

Ярий ріпак вирощується для одержання насіння (яке містить у середньому 35% олії) і зеленої маси. Це медоносна культура. На насіння в Лісостепу його найкраще висівати після картоплі, махорки, бобових, коренеплодів, озимої пшениці (С. М. Ри-жук та ін., 2002).

Ярий ріпак високі врожаї насіння формує на чорноземах. Непридатні для його вирощування легкі піщані і солонцюваті ґрунти. Він дуже вибагливий до вологи, особливо на початку росту. Тому кращими для його вирощування є райони з достатнім зволоженням. За даними Носівської дослідної станції, ярий ріпак є одним із кращих попередників вівса.

За даними Інституту хрестоцвітих культур (В. Д. Гайдаш, 1988), ярий ріпак у степових районах розміщують по чистому пару або після зернових колосових у ланці з чистим паром, у Лісостепу - після чистих і зайнятих парів, на Поліссі - після озимої пшениці, ячменю і багаторічних трав.

Ярий ріпак (кольза) і суріпиця - перспективні культури, придатні для вирощування в проміжних посівах, які в екстремальних погодних умовах дають цінний корм для худоби.

Як відомо, післяжнивний період відрізняється від весняного значно меншими запасами вологи, меншою активністю сонячної радіації тощо. Погожі дні часто змінюються прохолодними, у нічні години бувають приморозки. За таких умов рослини вегетують лише 6-8 год на добу. Тому при визначенні попередників для ярого ріпаку і суріпиці необхідно враховувати такі умови: попередня культура має бути зібрана не пізніше другої декади липня; вона повинна залишати достатню кількість вологи - 100-120 мм у метровому шарі ґрунту і забезпечувати сприятливий фітосанітарний стан ґрунту. Такими попередниками можуть бути кукурудза на зелений корм або силос, озимі пшениця, жито та ячмінь на зерно, ярий ячмінь, гречка, рання картопля, однорічні трави. Насамперед ярий ріпак і суріпицю висівають у кормових сівозмінах.

Насінницькі посіви ярого ріпаку і суріпиці розміщують після кукурудзи на зерно, картоплі, озимих та ярих зернових. Просторова ізоляція від посівів інших капустяних культур має становити 1-1,5 км.

Перко незадовільно розвивається на кислих і оглеєних ґрунтах; незважаючи на вибагливість до вологи, не витримує високого рівня підґрунтових вод. Щоб запобігти поширенню нематод, перко краще висівати в кормових (прифермських), ґрунтозахисних сівозмінах. Попередники перко - озимі пшениця й жито, ярий ячмінь на зерно, гречка. У кормових, ґрунтозахисних сівозмінах часто є можливість вирощувати перко після кукурудзи на силос, однорічних і багаторічних трав. Просторова ізоляція насінних посівів перко від інших капустяних культур має становити 1-1,5 км.

Гірчиця біла досить вибаглива до родючості та реакції ґрунту. Для вирощування її не придатні заболочені, оглеєні та з високим рівнем підґрунтових вод ґрунти, малопридатні - піщані й супіщані, недостатньо забезпечені вологою. Низькі врожаї зеленої маси дає гірчиця на кислих ґрунтах. Отже, щоб збирати високі врожаї її, треба проводити хімічну меліорацію.

Попередниками гірчиці можуть бути озимі зернові (пшениця, жито, ячмінь), зернобобові, кукурудза на зерно, картопля. У сівозміні гірчиця біла виконує важливу фітосанітарну роль, очищаючи ґрунт від кореневих гнилей, на які хворіють зернові культури. Розміщення озимої пшениці або ячменю після капустяних культур сприяє підвищенню врожаю зерна.

Редьку олійну в господарствах здебільшого висівають у три строки: навесні, післяукісно і післяжнивно. Розміщують її так, щоб наситити сівозміни і якомога повніше використати землю протягом вегетаційного періоду. Але слід чітко ув'язувати строки сівби редьки та наступних основних культур, щоб не ускладнювати вирощування і не зменшити їх урожай.

Як правило, редьку олійну сіють у прифермських сівозмінах. У разі необхідності, якщо немає можливості розмістити її на прифермських ділянках, висівають у польових сівозмінах.

Навесні редьку доцільно висівати після однорічних і багаторічних трав, картоплі, кукурудзи на зелену масу, а в літньо-осінній період - після озимих на зелений корм, кукурудзи на силос та зернових культур.

Кормова капуста - вологолюбна культура, тому не рекомендується розміщувати її після культур, які сильно висушують ґрунт (соняшнику, коренеплідних, кукурудзи на зерно). Цю культуру висівають після картоплі, однорічних і багаторічних трав, люпину, кукурудзи на силос, гречки, зернових культур. Насамперед розміщують її в прифермських сівозмінах. За необхідності вирощування в польових сівозмінах кормову капусту висівають з таким розрахунком, щоб цукрові буряки на це поле поверталися не раніше ніж через два-три роки.

Турнепс і бруква добре витримують надмірне зволоження ґрунту, а також тимчасову посуху. Бруква добре вдається на глибоких суглинкових ґрунтах з низьким заляганням підґрунтових вод, багатих на гумус і кальцій, турнепс - на суглинкових і супіщаних ґрунтах, багатих на перегній. Турнепс і брукву слід вирощувати в польовій сівозміні після озимих, буряків і бобових, не можна після капустяних культур.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси