Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯПринцип цілеспрямованості навчанняУ чому полягає сутність принципу активності та самостійності у...Традиційні технології навчання у сучасній школіТрадиційні форми та методи навчання у вищій школі
У чому полягає сутність принципу активності та самостійності у...ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯТрадиційні технології навчання у сучасній школіТрадиційні форми та методи навчання у вищій школіБлочно-модульний підхід до навчання у професійній школі
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка вищої школи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Принцип цілеспрямованості і науковості навчання у вищій школі

Зміст освіти у відповідності з поставленою метою і завданнями вищої освіти (навчання, виховання і всебічний розвиток особистості студента) має відображати об'єктивні наукові факти, закони, теорії, забезпечувати професійну спрямованість навчання у вищій школі. Це означає, що студентам пропонуються для засвоєння точно встановлені сучасною наукою закони, факти та закономірності. За визначенням Л. Я. Зоріної, яке слід віднести і до навчання у вищій школі: "Під науковістю змісту освіти слід розуміти якісну відповідність освіти рівню сучасної науки, створення в учнів правильних уявлень про загальні методи наукового пізнання та ілюстрацію найважливіших закономірностей процесу наукового пізнання" . До змісту освіти мають входити тільки достовірні наукові факти і істини без будь-яких спотворень. Окрім повідомлення достовірних фактів студентів слід цілеспрямовано знайомити з методами наукового пізнання.

Принципи цілеспрямованості і науковості висувають такі вимоги до процесу навчання:

Ретельний відбір найсуттєвішого змісту навчальної дисципліни з урахуванням закономірностей і принципів дидактики, логіки вивчення предмету.

Розгляд явищ, фактів, закономірностей науки (навчальної дисципліни) з різних сторін, з урахуванням взаємозв'язку конкретної науки з іншими.

Точність і однозначність словесного означення понять, законів, концепцій, їх відповідність рівню розвитку сучасної науки.

Розкриття у процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів, створення у студентів правильних уявлень про методи наукового пізнання та його найважливіші закономірності.

Використання у процесі викладу матеріалу методів наукового пізнання" способів формування творчого мислення, що спонукає студентів до творчої діяльності.

Ураховуючи, що в другій половині XX - на початку XXI століття обсяг інформації у всіх сферах науки подвоюється у середньому через 7-8 років, а в окремих галузях значно швидше, викладачеві не слід обмежуватися тільки підручниками та навчальними посібниками, а необхідно постійно стежити за новітньою науковою інформацією, знайомити з нею студентів, пропонувати їм завдання для самостійного опрацювання нових наукових джерел.

При реалізації принципу науковості водночас необхідно пам'ятати про принцип доступності навчання, лаконічно сформульований ще Я. Коменським: від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного. Слід пам'ятати, що в основі принципу доступності знаходиться закон тезаурусу: доступним для особистості с тільки те, що відповідає її тезаурусу. Латинське слово "тезаурус" означає "скарб", "скарбниця", тобто в переносному значенні під цим терміном слід розуміти об'єм накопичених людиною знань, вмінь, способів мислення. Реалізуючи принцип доступності, слід дотримуватися щонайменше трьох правил:

Навчаючи, слід відштовхуватися від реального рівня знань та вмінь студентів, поступово підвищуючи рівень складності навчального матеріалу;

Викладач-не професіонал повідомляє студентам істину, залишаючи її недоступною для розуміння, викладач-професіонал вчить істину відкривати, забезпечуючи можливість процесу відкриття.

Доступність навчання не означає легкість навчально - пізнавальної діяльності студентів, і функція викладача полягає не в безкінечному полегшенні їх навчальної праці, а в тому, щоб стати фасилітатором, помічником, консультантом студентів, стимулюючи їх зусилля, допомогти "схопити кінчик нитки" для самостійного вивчення наукових проблем.

Принцип доступності вимагає будувати навчальний процес у відповідності до вікових можливостей особистості, рівня її підготовленості й загального розвитку, тому викладачеві вищої школи необхідно спиратися на принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей студентів.

Сутність цього принципу полягає у вивченні та врахуванні індивідуальних психологічних і вікових особливостей кожного студента з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних рис особистості, забезпечення на цій основі підвищення якості його навчання та всебічного розвитку. Щоб ураховувати індивідуальні особливості студентів, викладач повинен уважно вивчати кожного, знати мотиви навчання, індивідуальні інтереси та здібності своїх підопічних. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності і поведінці (девіацій) окремих студентів та їх усунення. Для більш глибокого розуміння і ефективної реалізації принципу урахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей особистості пропонуємо для вивчення модуль 4 "Психолого-педагогічні засади формування особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою".

Принцип гуманізації навчання. Цей принцип означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей студента, джерел його життєвих сил. Принцип гуманізації передбачає психологічну трансформацію особистості викладача, його перетворення з передавача інформації та контролера діяльності студента в порадника та консультанта. Таким чином у світлі сучасних вимог навчання студента постає центром навчально-виховного процесу, а повага до його особистості, розуміння запитів, інтересів, довір'я до студента визначаються як основні правила виховання гуманної особистості.

Принцип єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання є віддзеркаленням функцій навчання: освітньої, розвивальної і виховної. Він має глибокі історичні витоки. У працях філософів і педагогів різних країн (К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Й.Г. Песталоцці та ін.) обґрунтовується ідея розвитку особистості, її здібностей як обов'язкова складова частина навчання і виховання. Значущість цієї ідеї К.Д. Ушинський порівнював із відкриттям, яке "...принесе більше користі, ніж відкриття Америки". Викладач ВНЗ, плануючи навчальний процес, має продумувати всі аспекти, щоб забезпечити оптимальні умови для реалізації принципу єдності навчання, розвитку і виховання.

Слід урахувати, що в процесі навчання особистість оволодіває знаннями, уміннями і навичками, що сприяє формуванню її наукового світогляду. В умовах навчально-пізнавальної діяльності відбувається інтелектуальний розвиток особистості. Окрім того, зміст навчальної інформації, участь студентів у навчальній роботі постають засобами формування у них відповідних морально-духовних, естетичних якостей. Навчаючи, необхідно мати на увазі "зону найближчого розвитку особистості" і просувати її в наступну, більш високу, але доступну зону (концепція Л.С. Виготського).

Чільне місце у дидактиці вищої школи посідає принцип забезпечення органічної єдності теоретичної і практичної підготовки фахівців вищої кваліфікації.

Мета і зміст навчання у вищій школі повинні передбачати не тільки виклад науково-теоретичних положень, понять, законів, а й розкривати їх місце і значення у навколишньому світі, у реальному житті: для чого це потрібно знати фахівцю, які блага (духовні й матеріальні) дає людству ця наука, як забезпечує умови життєдіяльності і які потреби людини задовольняє.

Основними напрямками реалізації принципу постають: Розкриття значення теоретичних знань у практичній діяльності та загалом у життєдіяльності людини.

Розкриття фактів з історії науки для демонстрації того, як наука і техніка розвивалися внаслідок практичних вимог суспільства.

Введення в навчальні курси професійно значущого матеріалу і формування професійно значущих умінь.

Використання життєвого досвіду студентів, прикладів із навколишнього життя, спостережень студентів.

Організація практичної діяльності (участь у семінарах, виконання лабораторних робіт, проходження виробничої практики, підготовка наукових робіт) з метою набуття вмінь застосовувати отримані у вищому навчальному закладі знання на практиці.

Викладачеві слід пам'ятати, що практика - це поштовх до активної пізнавальної діяльності і водночас критерій перевірки істинності знань, недарма англійський філософ і соціолог Г. Спенсер зазначав, що "Найвеличніша мета освіти - не знання, а дії".

Принцип активності і творчої самостійності студентів та їх відповідальності за результати навчально-пізнавальної діяльності. Цей принцип передбачає опору на активність студентів при спрямовуючій та стимулюючій ролі викладача: той, хто навчається повинен бути суб'єктом творчої пізнавальної діяльності, який чітко усвідомлює ціль навчання, вміє планувати і організовувати свою роботу, здійснювати її самоаналіз і самоконтроль, усвідомлювати відповідальність за результати навчально - пізнавальної діяльності.

Активне й свідоме : освоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії тощо), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні. Тому викладачеві вищої школи необхідно ураховувати, що активності студентів у навчанні можна досягти, якщо: - пам'ятати, що знання передати не можна. Вони можуть стати

надбанням особистості лише в результаті свідомої самостійної діяльності. Тому слід навчати так, щоб студент розумів що, чому і як треба діяти, ніколи механічно не сприймав вивчене, не виконував механічно вказівок викладача;

- спиратися на інтереси студентів і одночасно формувати мотиви учіння, серед яких на першому плані постають пізнавальні потреби, професійні нахили та інтереси;

- використовувати у оптимальному поєднанні традиційні та інтерактивні методи навчання;

- стимулювати участь студентів у колективних формах навчальної роботи (дискусіях, семінарах, ділових іграх тощо);

- раціонально, у відповідності до пізнавальних інтересів студентів, організовувати їх самостійну, науково-дослідну роботу;

- застосовувати проекцію вивченого навчального матеріалу на конкретну професійну діяльність студентів, ураховуючи, що практика з точки зору закономірностей пізнавальної діяльності є поштовхом до пізнання і критерієм перевірки істинності здобутих знань;

- залучати студентів до вирішення проблемних ситуацій, у процес пошуку і вирішення наукових і практичних задач.

Тому логічною вимогою до конструювання навчального процесу у вищій школі має бути гармонійне поєднання науково-дослідної і навчально-пізнавальної діяльності студентів, що передбачає створення і функціонування такої організації навчального процесу, котра спроможна забезпечити формування (за умови сприйняття і засвоєння системи сучасного наукового знання) спеціаліста, здатного до творчої праці в певній галузі народного господарства. У зв'язку з цим необхідно залучати студентів до участі в наукових гуртках, олімпіадах, творчих конкурсах, проведенні наукових досліджень, стимулювати їх творчі здібності. Викладачеві ВНЗ слід знати, що надмірне деталізування, спроби надмірно спростити навчальну працю студентів можуть сформувати споживацьку психологію особистості, зробити її нездатною до самостійної продуктивної професійної діяльності.

Принцип систематичності і послідовності у процесі навчальної діяльності викладача і самостійної роботи студента зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості.

Дуже образно і переконливо окреслює значення цього принципу К.Д. Ушинський: "Тільки система ... розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв'язаними знаннями, подібна до комори, в якій все у безладі й де сам господар нічого не розшукає, і голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках порожньо. Отже, навчальний матеріал слід вивчати за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого - до складного. Цей принцип передбачає системність у викладанні (опору на раніше пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги студентів на вузлових питаннях, продумування системи занять, забезпечення міжпредметних зв'язків), а також системність у роботі студентів (виконання домашніх завдань, систематичне повторення навчального матеріалу, цілеспрямована самостійна робота). Принцип систематичності і послідовності повинен забезпечуватися досконалими навчальними планами і навчальними програмами, за якими здійснюється організація навчального процесу, оптимізацією розкладу навчальних занять.

Принцип поєднання конкретного і абстрактного у навчальному процесі вищої школи (принцип наочності).

Наочність у навчанні використовувалася ще за давніх часів. Так, у Давній Греції під час навчання геометрії використовувались моделі геометричних тіл і фігур. Але глибоке наукове узагальнення проблема наочності знайшла в роботах Я. А. Коменського, який виголосив: "Що різноманітніші чуттєві сприйняття навчального матеріалу, то міцніше він засвоюється". У народній педагогіці невипадково говорять: "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути".

Сучасна дидактика трактує наочність як принцип навчання, який грунтується на демонстрації конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. Ідея наочності навчання у сучасному ВНЗ реалізується засобами використання наочних посібників, комп'ютерної підтримки навчального процесу, широкого упровадження INTERNET, залученням студентів до діяльності, пов'язаної з моделюванням та експериментуванням.

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види:

натуральна - рослини, тварини, мінерали, хімічні речовини;

зображувальна - навчальні картини, макети, муляжі;

схематична - географічні та історичні мали, схеми, графіки;

віртуальна - комп'ютерні технології навчання, комп'ютерні тести тощо.

Як засоби наочності можна використовувати:

- ілюстрування;

- безпосередню демонстрацію;

- опосередковану демонстрацію за допомогою технічних засобів навчання;

- створення конкретних образів у процесі навчання; створення таблиць, структурно-логічних схем, опорних конспектів, малюнків, демонстрацію змодельованих явищ природи тощо. Використання наочних посібників має відповідати меті навчання.

Викладачеві слід уміло погоджувати слово і наочність, спираючись на наступні правила:

- наочність - сильнодіючий засіб навчання, який при невмілому використанні може відволікати увагу студентів від вирішення головної задачі;

- при надмірному використанні наочності вона може стати засобом гальмування розумового розвитку, відволікати від розуміння глибокої сутності наукових фактів і закономірностей;

- використовуючи наочні засоби, слід у повній мірі реалізувати можливості виховання уважності, спостережливості, культури мислення студентів, поглиблювати їх попередній досвід, залучати до обговорення та наукового аналізу побаченого.

Принцип міцності знань, вмінь і навичок, розвитку розумових сил студентів (принцип ґрунтовності) передбачає тривале та свідоме відтворення у пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика накопичила багато прийомів реалізації цього принципу в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок. Зокрема, реалізуючи цей принцип, можна використовувати повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізацію пам'яті, мислення студентів під час повторення; виділення головного, групування та структурування матеріалу у метою Його систематизації; акцентування уваги при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів до організації пізнавальної діяльності студентів; самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування, опертя на правило "Repetio est mater studiorum" (Повторення - мати навчання). Принцип міцності вимагає, щоб знання стали невід'ємною частиною свідомості студента, сприяли розвитку його розумових сил. Психологія вчить, що якість запам'ятовування і відтворення матеріалу залежить не тільки від матеріалу, але й від відношення до нього. Тому викладачеві для міцного і глибокого засвоєння студентами знань треба сформувати їх позитивну мотиваційну настанову, інтерес до вивченого та створювати сприятливе емоційне тло навчання. Принцип забезпечення ґрунтовності засвоєння навчального матеріалу вимагає відмови від практики "штурму знань" у період екзаменаційної сесії, коли вивчене через короткий проміжок часу забувається. Під цим кутом зору більш продуктивною постає рівномірно напружена і рівномірно розподілена в часі модульно-рейтингова система навчання.

Специфіка принципів навчання у вищій школі

У сучасній дидактиці вищої школи сформульовано дидактичні принципи, які відображають специфічні особливості навчального процесу у вищій школі: забезпечення єдності наукової та навчальної діяльності студентів, професійної спрямованості, професійної мобільності, полікультурності та проблемності. Так, наприклад, принцип професійної спрямованості навчання передбачає вивчення тих предметів, які стосуються обраної професії. Цей принцип можна окреслити тезою: "Вчити не навчальній дисципліні, а фаху". Полікультурність навчання прогнозував ще В. Гюго: "Настане день, коли єдиним полем битви будуть ринки, відкриті для торгівлі, і уми, відкриті для ідей". Результат підготовки повинен відповідати вимогам, які пред'являються конкретною сферою майбутньої професійної діяльності студентів, а тому зміст освіти і методи навчання у вищій школі мають відповідати сучасним тенденціям розвитку науки і виробництва, сприяти конкурентоспроможності випускників вищої школи на світовому ринку праці, мобільності студентів і науково-педагогічних працівників ВНЗ, що висуває вимоги до знання іноземних мов, толерантності, розуміння культури і менталітету різних народів.

Останнім часом висловлюються ідеї про виокремлення групи специфічних загальних принципів навчання у вищій школі, які б синтезувати всі існуючі принципи, зокрема:

- орієнтованість вищої освіти на розвиток особистості майбутнього спеціаліста;

- відповідність змісту вузівської освіти сучасним і прогнозованим тенденціям розвитку науки (техніки) і виробництва (технології);

- оптимальне поєднання загальних, групових і індивідуальних форм організації навчального процесу у ВНЗ;

- раціональне використання сучасних методів і засобів навчання на різних етапах підготовки спеціалістів з вищою освітою;

- відповідність результатів підготовки спеціалістів вимогам, які пред'являються конкретною сферою їх професіональної діяльності;

- забезпечення конкурентноздатності випускників українських ВНЗ на світовому ринку праці.

З підписанням Україною Болонських угод реалізація цих принципів в педагогічний практиці набуває особливого значення.

Слід однак зазначити, що до теперішнього часу вітчизняна дидактика в значній мірі зберігає риси традиційної моделі навчання: провідну роль викладача, безумовне дотримання навчальної програми, значний академізм у викладанні. Ці особливості значно відрізняють нашу школу від зарубіжних, наприклад, від американської, де превалює прагматичний підхід до навчання. Отже, орієнтація української вищої школи на входження в світовий освітній простір визначатиме і перспективи майбутніх дидактичних пошуків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси